Не Тарас Шевченко чи Леся Українка, не «Щедрик» і навіть не борщ чи вареники. Війна, Росія, бідність – три ключові асоціації іноземців з Україною. Як цілій країні змінити уявлення про себе? І чи це насправді потрібно?
Влітку Український інститут, державна установа у сфері культурної дипломатії, представив стратегію роботи на 2020–2024 роки. Інститут ставить перед собою багато цілей, серед яких, зокрема, популяризація української мови у світі. Докладніше про їхні плани і про те, що вже вдалося зробити, – в матеріалі.
Хто представляє Україну закордоном
До 2017 року не йшлося про чітку державну стратегію культурної дипломатії. Безумовно, посольства та консульства України закордоном брали на себе роботу з побудови образу та іміджу України: це не тільки допомагало самій державі, але й дипломатам у їхній роботі, адже набагато легше працювати, коли у світі поширені здорові стереотипи та наративи про країну, яку ти представляєш.
Однак окремої інституції, яка б фахово займалася саме цим вектором дипломатичної роботи, просто не існувало. Тож для багатьох іноземців борщ – це російська страва, а Чорнобиль – найвідоміший факт про нашу країну. Не дуже вичерпно, правда ж? Отже, основне завдання культурної дипломатії будь-де – розвивати імідж держави, формувати її образ для інших країн за допомогою мистецтва, мови, традицій (навіть кулінарних) та історії.
Коротка історія культорної дипломатії
На зміну жорсткій культурній дипломатії кінця 19 – початку 20 століття, коли вона мало чим відрізнялася від прийомів колонізаторської політики, поступово, до кінця 20 століття, прийшов свій зразок «м’якої сили» від вже демократичних країн Західної Європи. Основним вектором культурної дипломатії західного зразка стала не пропаганда та одностороння презентація своїх культур, а взаємодія з країнами, у яких про цю культуру розповідають, іншими словами – «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь».
Поступово культурна дипломатія підключилася до розв’язання політичних проблем не тільки зовнішніх, але і всередині держави. Наприклад, за допомагою культурної дипломатії німці шукали точки дотику після падіння Берлінського муру, а «посли доброї волі» звертали увагу людства на проблеми голоду та брудної води.
Розвиваючись, культурна дипломатія поділилася на підвиди: пінг-понг дипломатію та «кулінарну» дипломатію. Усі ми мислимо на рівні асоціацій та символів: Італія – піца, Японія – суші, Україна – борщ, і вони допомагають нам зрозуміти певний характер країни. Для усіх нас це певні буденні речі, проте ці асоціації – довга робота спеціалістів, зокрема і культурних дипломатів. Наразі складно уявити, щоб така діяльність не мала певного плану, бо тільки стратегією, а не хаотичністю можна досягнути конкретних дипломатичних цілей.
Як тривала робота над формуванням стратегії
Український інститут розробляв власну стратегію понад 2 роки. Як зізнається генеральний директор установи Володимир Шейко, певними орієнтирами для них слугували аналогічні закордонні інституції, такі як Goethe Institut у Німеччині чи British Council у Великій Британії. Проте ці установи існують ще з минулого століття, мають безліч філій по всьому світу та бюджет, який просто не можна порівнювати зі скромною сумою Українського інституту.
Стратегія Українського інституту вийшла надзвичайно амбітна. Хоч і може здатися, що навіть чіткі цілі прописані доволі загально, однак варто зважати на те, що це лише перший «план» і він є більш орієнтиром, аніж однозначним дороговказом.
Завдання, які поставив перед собою Український інститут
Завдання номер один – покращити розуміння та впізнаваність України серед закордонних авдиторій. Якщо це буде реалізовано, то у світі поменшає тих, хто знає Україну лише як сусідку РФ. Далі – «забезпечити сталий запит на фахову взаємодію з Україною» та «зміцнити спроможності гравців української культури, освіти, науки та громадянського суспільства до міжнародної співпраці». Безперечно, без підтримки інших міністерств цих цілей буде складно досягнути, але «нанести» Україну та культурну та освітню мапу світу без шкідливих стереотипів та упереджень – це надзвичайно важливо.
Так само, як і «розширити поле використання української мови у світі». У контексті початкового рівня культурної дипломатії мова є непоганим доповненням до козацької епохи, сирників та братів Кричевських. Досягати своїх цілей щодо «розширення поля використання мови» Український інститут прагне шляхом «створення україномовних аудіогідів у закордонних музеях, інформаційних кампаній про українську мову, промоції україномовного культурного контенту».
Досягати своїх цілей Український інститут планує переважно за допомогою мистецьких, кросекторальних та академічних програм. У роботі установа обіцяє дотримуватися відкритости, відповідальности, незалежности від політичних сил, нетерпимости до корупції.
Окремо варто зазначити, що Український інститут прорахував ризики та головними серед них назвав війну й економічну нестабільність. Проте фахівці інституту підібрали можливі шляхи вирішення до кожної кризової ситуації, а також індикатори, чинники контролю та моніторингу за результатами роботи над кожною ціллю.
Країни для співпраці
Цікавим моментом стратегії УІ є географія діяльности. За нею держави поділяються на дві категорії: пріоритетні та важливі (і так на кожен рік). Наприклад, США, Франція, Велика Британія є пріоритетними на 2020 рік, а Китай очолює список пріоритетности на 2022 рік. Всього до списку потрапили 19 країн, серед яких – і власне Україна.
Навіщо Україну вносити до списку країн, де потрібно «розробляти та розвивати образ Української держави та її імідж»? Усе доволі просто. Абсолютно всі країни неоднорідні за культурою чи поглядами. Це нормально. Проблеми виникають тоді, коли ці країни не закінчили шлях трансформації до певного рівня демократичности чи, наприклад, перебувають у стані війни. Для розвитку зовнішньої дипломатії – загальної чи культурної – необхідна внутрішня стабільність у країні. Коли її немає, доводиться працювати і всередині країни теж. Тож руйнування стереотипів про «сільську та бідну Україну» та «братні народи» доведеться пережити не одній свідомості, зрощеній на радянській пропаганді. Звісно, за умови, якщо Інституту вдасться чітко виконувати поставлені завдання.
Стратегія в дії
Деякі задуми інститут уже реалізував:
- Програма підтримки українських студій імені І. Лисяка-Рудницького (в результаті Український інститут підтримав вісім проєктів з україністики у шести країнах: Хорватії, Німеччині, Австрії, Великій Британії, Польщі, Канаді).
- Участь у міжнародному музичному фестивалі Waves Vienna (разом з Music Export Ukraine). Було обрано шість гуртів, які представлятимуть Україну. Це частина однієї з програм інституту – EXTRA SOUND. Її мета – представляти українських музикантів на ключових подіях музичної індустрії за кордоном.
- Музичний каталог для презентації українських виконавців за кордоном.
Музикантів з музичного каталогу Український інститут активно залучатиме до програм, проєктів та заходів за кордоном. Каталог отримають міжнародні гравці музичного сектору, а також українські дипломатичні місії за кордоном та представники української діаспори. - Transmission.ua: drama on the move. Конкурс для українських драматургів з подальшим перекладом текстів-переможців німецькою мовою. Мета конкурсу – ввести сучасної української драми в репертуар стаціонарних театрів Європи.
- Спільний проєкт Ukraїner та Українського інституту. Переклад матеріалів Ukraїner польською, чеською та французькою мовами.
- Ukraine in 2 Minutes – спільний проєкт з UkraineWorld, англомовним медіа ГО «Інтерньюз-Україна». Мета – стисло та інформативно розповісти міжнародній авдиторії про українську культуру та історію, спростувати найпоширеніші міти та стереотипи про Україну.
