Слатине — селище Дергачівської громади Харківського району, населений пункт розташований за 15 кілометрів від кордону з Російською Федерацією. До повномасштабної війни це було найбільше селище громади з населенням понад сім тисяч людей. Зараз у Слатиному постійно живуть близько 1600 місцевих мешканців, з них 152 — це діти.
Наразі населений пункт перебуває під постійною загрозою російських обстрілів: з 12 квітня по 15 квітня, кожен день о 06:40 ранку, російські війська скидали по три-чотири керованих авіаційних бомби на селище. Внаслідок чого постраждали шестеро цивільних та близько 60 будинків були пошкоджені.
Зараз місцеві жителі продовжують оговтуватися після бомбардувань та ремонтують свої оселі. Журналісти Ґвара Медіа відвідали селище, аби показати, як живуть мешканці Слатиного та почути їхні думки.
«Тихого життя людям тут немає»
Староста Слатинського старостинського округу Євген Івахненко розповів, що по чотири КАБи прилітали по селищу щоранку протягом трьох днів. Пошкоджень зазнали амбулаторія, яку тільки відновили, чотири багатоквартирні будинки та майже 60 приватних осель.
Загалом унаслідок бомбардувань постраждали шестеро людей, одного чоловіка дістали з-під завалів власного будинку, за словами старости, він дивом вижив.
«Ще п’ятеро людей зазнали травм різного ступеня важкості, вони були в лікарні на лікуванні, але їхньому життю наразі нічого не загрожує», — розповів про стан постраждалих Івахненко.
Крім цього, внаслідок влучань сталися пожежі: горіли будинки та цивільні автомобілі.
Староста поділився, що через останні обстріли жителі дуже налякані — люди, які жили поблизу місць влучань, виїхали. Втім, за словами Івахненка, близько 1500 мешканців залишаються в селищі, але ховаються, коли чують або бачать загрозу обстрілів.
На думку старости селища, російська армія скидає бомби по житлових кварталах, щоб залякати мирне населення.
Євгеній, мешканець міста Дергачі, їздить громадою та допомагає місцевим відновлювати будинки після обстрілів, розповідає, що під час авіаційних атак був у Слатиному.
«Прильоти постоянні. Тихого життя людям тут немає. Хорошого нічого не бачив», — каже чоловік.
«Вони хочуть території наші»
Поки ми спілкувалися з місцевими, на фоні чоловіки розпилювали метал — те що залишилося від згорілих гаражів поруч з якими впала керована авіабомба.
«Люди попросили приїхати, допомогти гараж розібрати, розрізати, вивезти не металолом. Бо старики самі, дєдушка єлє ходить на палках і бабушка така старенька. Це їхня машина, гараж їхній [що згоріли — ред.]», – розповідає Євген, який допомагає усувати наслідки.
Він також каже, що не розуміє куди та нащо росіяни б’ють, бо в селищі немає військових. За його словами, у Слатиному залишилися одні літні люди, «молодьожи» немає.
«Від людей вони нічого не хочуть, вони хочуть території наші. І все. І їм більше нічого не надо. На людей насрать», — відповів Євген на запитання, що хочуть від них росіяни.
Він поділився, що зі своїми родичами з Росії не спілкується, бо вони проти України, і навіть ще до повномасштабного вторгнення були проти, хоча Україна, за його словами, нічого їм поганого не зробила.
Чоловік підсумував: «поки не закінчиться війна, нічого хорошого не буде».
«Вони хочуть просто нас стерти»
Леонід — житель Слатиного, якому 63 роки. У момент влучання авіабомби поряд з його будинком, він їхав машиною із селища у справах, але як почув вибух, зупинився недалеко — біля села Безруки — після чого почав телефонувати дружині. Вона відповіла лише на третій дзвінок, і відразу сказала: «бігом, гараж у тебе горить».
Від вибухової хвилі в гаражі впала стіна і почалася пожежа. Вогонь перекинувся й на сусідні гаражі. Леонід каже, що йому пощастило, бо він виїхав раніше, перед тим, як росіяни почали «крити» селище КАБами.
Наразі чоловік відправив свою дружину до доньки в Ужгород. Жінка працювала продавцем у місцевому магазині.
Коли ми з Леонідом спілкувалися, він розбирав з хлопцями те, що залишилося від його гаража. З селища виїжджати не планує, наразі «волонтерить», займається відновленням будинків у сусідньому селищі Прудянка.
Сам чоловік родом зі селища Козача Лопань, всі його родичі виїхали в більш безпечні місця, окрім старшого брата, який залишився в Прудянці.
Росіян Леонід назвав «маразматиками», та наголосив, що вони хочуть українців стерти.
Щодо останніх новин про переговори та перемир’я чоловік вважає, що Путін ні на що не піде, або «пообіцяє», але не дотримається умов.
«Він буде бити, тому що кожен день, де не подивишся, кореспонденти нам розказують, що він хоче зробити сіру зону [на території Харківської області — ред.], щоб по Бєлгороду не стріляли… Йому ж це не нужно [перемир’я — ред.]. Він за своїх переживає, а ми йому й даром не потрібні», — поділився Леонід своїми думками.
«Ми не готувалися до такої війни…»
Людмила, жителька селища Слатине, живе разом із чоловіком. Жінка пригадує, що у перші дні повномасштабної війни біля селища «страшне, що творилося»: поряд стояли танки, вокзал розбили одразу. Вона каже: «німці такого не творили, що вони оце творять. Страшне».
З 2022 року вони з чоловіком постійно переїжджали — мешкали то в Харкові, то в Дергачах, щоб бути ближче до дому. Тим часом людей із їхнього селища вивозили, тому що не було ні газу, ні світла. Втім, тим хто залишився в селищі, Людмила з чоловіком привозили хліб, продукти, ліки з Мерефи. Весною 2023 року вони остаточно повернулися до Слатиного.
Втім, жінка розповідає, що жити важко. Вона з чоловіком — пенсіонери, і з пенсією у 3 тисячі гривень винаймати квартиру — нереально, каже жінка.
Крім цього, минулого року, у них помер син. Біля його квартири ми й розмовляли з Людмилою. Жінка зазначила, що вони вже другий раз ремонтують його квартиру через російські обстріли.
За три дні, що росіяни бомбардували селище, декілька влучань сталися біля їхнього приватного будинку та квартири сина: скло посипалося, вікна повилітали, двері вибило не лише в будинку, а й у сараях. Від вибухової хвилі довелося багато чого забивати заново.
«Ми не готувалися до такої війни, — каже жінка. — І підвалів немає, і погреба у нас такі хлипкі. Якщо туди залізеш — там привалить. І до таких же КАБів ми ніяк не були готові. Це ж така руйнація, це навіть не то, що було у 22-му році».
Вона не розуміє, що хоче від них Росія: «ми — мирні люди. Ми живемо у своїй країні. Ми до них не прийшли в гості, вони до нас прийшли».
У Росії у подружжя є родичі — мати чоловіка та інші. Спершу ті казали: «якби не ми на вас, то ви б на нас напали». А вже згодом, коли самі відчули війну, змінили тон: «що їм погано, що нам погано».
Попри все, жінка з чоловіком тримаються, городами займаються, але виїжджати поки що не планують: «виїхати нікуди. Харків – не резиновий».
Чому деякі КАБи не розривались
Російські війська з авіації скидали на селище по три-чотири авіабомби, втім половина з них не розривалися, зазначають у Дергачівській міській раді.
«От два дні були такі випадки, що з чотирьох КАБів два розривалися, два ми знаходили нерозірваними. Вибухотехніки приїздили, знешкоджували їх та забирали. А чому не розривалися? Я думаю, що, мабуть, якісь старі якісь їхні боєприпаси», — прокоментував Івахненко.
Однак начальник Дергачівської міської військової адміністрації Вячеслав Задоренко припускає, що однією з причин, чому деякі російські авіабомби, не розриваються після падіння, можуть бути дії українських фахівців.
«Думаю, що все ж таки наші винахідники винайшли можливість заглушувати саме ці авіаційні бомби, збивати їх з курсу, тому вони долітають максимум до населеного пункту Слатине, в результаті чого падають на відкриту місцевість і залишаються нерозірваними», — зазначив він.
За його словами, такі неактивовані бомби згодом знешкоджують піротехніки. Вибухову речовину, яку вдається вилучити з КАБів, передають для потреб Збройних Сил України — зокрема, для оснащення ударних безпілотників.
Дивіться та читайте також
- Бомбардують селище авіабомбами: як живе прикордонне Слатине — ВІДЕО.
- «Вони стріляють, а ми саджаємо»: жителі селища Борова про обстріли, евакуацію і городи.
