Автор колонки: Not Skot
У Харкові увечері 21 серпня театр «Логос» відіграв дебютний спектакль «Сліпі» за однойменною пʼєсою Моріса Метерлінка.
Цікавий факт: ця вистава і є початком творчості цього театру, адже це перша вистава, яку молодий колектив обрав для того, щоб заявити про себе.
Особливу увагу зі сцени привертає образ у чорних ризах. Його «секрет» розкривають герої Наталії Перепелиці, Єви Іванової, Діани Кондратової, Ганни Дерев’янко, Валентина Руденького, Валерія Левчука-Нетецького та Віри Михайленко наприкінці мистецького акту.
На сцені — група сліпих, які втратили надію. Кожен звук, рух і навіть тиша лякають їх, адже вони не знають, як жити далі, що на них чекає. У кінці вистави немає відповіді. Глядач сам має вирішити, який фінал очікує на нього та персонажів.
Режисер Олександр Русаловський не шукав легких шляхів і вирішив розпочати саме з інтелектуально-філософського матеріалу. Зібравши біля себе артистів-початківців і досвідчених фахівців.
Акторка Наталія Перепелиця, з якою пощастило поспілкуватись після премʼєри, висловилась про подію так:
«Я навіть і зараз до кінця не розумію, чому Саша [режисер Олександр Русаловський] обрав саме такий матеріал… Адже, щоб зрозуміти його й осягнути всі сенси, треба приділити цьому дуже багато часу. Так і вийшло… Ми починали робити, у нас не виходило, після декількох сцен ми просто бралися за голови, ламали все і починали спочатку. Деякі сцени змінювали по декілька разів. У результаті на постановку вистави ми витратили 5 місяців!»
«Людство живе так, наче нічого не помічає»
Основною фішкою вистави є не стандартний подієвий сюжет, а передавання почуттів героїв за допомогою діалогів, монологічних вставок та пластики. Щоб розгадати «родзинку» сенсів, треба увімкнути інтелект.
«Метерлінк — дуже цікавий драматург, бо писав бездієвий текст, але в ньому дуже багато сенсів, а найголовніше, — символів. Сліпі. Чи говориться тут про сліпоту у прямому її сенсі? Однозначно ні. Про сенс говорити не буду, адже для кожної людини, яка це подивиться, він буде свій і зовсім не схожий на інший. Вважаю, що тема сліпоти глобально актуальна нині. Адже людство живе так, наче нічого не помічає, плутає кроки з шумом моря, птахів із мертвим листям, говорять про маяк, який ніколи в житті не бачили. Сподіваюсь, трохи заінтригувала, бо цей матеріал варто подивитися», — розповідає Наталія.
Режисер побудував виставу як «п’єсу-тривогу»: гнітюча музика, людські зойки, звуки природи та світлові рішення захоплюють з першої хвилини.
За задумом, актори та акторки грою на сцені занурюють глядача в стан незрозумілості, очікування, страху, втрати, божевілля, пошуку втраченого шляху. Це співзвучно з нинішнім станом, який відчуває сучасна людина.
27-річна акторка грає стару жінку
«Моя роль була абсолютно для мене новою, відкриттям та великим досвідом, бо я ніколи ще не грала стареньких людей. Це найстарша жінка у виставі, яка, хоч і сліпа, але прожила це життя і вже багато чого знає, відчуває і розуміє. Тому спокійніше за всіх реагує на моменти невідомості. Важливий аспект її персонажа — вона молиться протягом усієї вистави. Але тут теж не зовсім про молитву, а саме про символізм. Якщо ви у темряві, що вам краще допомагає відчути?.. Вона точно знає, що вони всі помруть і готова прийняти цю смерть. Всі, окрім юної дівчини. Мені треба було знайти особливості образу цієї старенької бабусі, пластичне рішення та голосове. Так, щоб повністю передати її стан», — ділиться 27-річна актриса.
«Сліпі» продемонстрували харківцям актуальність символістської класики для сучасності — коли люди знову питають: «Що з нами станеться? Куди йти? І хто мене поведе?»
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
