28 липня 2022 року близько 23:30 у Волноваській виправній колонії №120, смт Оленівка Донецької області, пролунав вибух. Було чути страшні крики людей та благання про допомогу. Цими людьми були захисники Маріуполя, які оборонялися понад 80 днів у повному оточенні та вийшли із заводу «Азовсталь» за наказом вищого військово-політичного керівництва України.
Серед полум’я вони намагалися врятувати себе та своїх побратимів, з якими пліч-о-пліч обороняли місто Маріуполь від навали РФ. Частина наших військовополонених змогла дивом вижити, вони вибралися на вулицю та чекали, щоб їм надали медичну допомогу. Частина наглядачів колонії втекли, коли побачили, що сталося. Був повний хаос. Через байдужість та недбальство наглядачів колонії багато військовополонених стекли кров’ю та померли, не дочекавшись евакуації до лікарень. Внаслідок страшної трагедії в Оленівці загинуло понад 50 українських воїнів, та щонайменше 70 отримали поранення.
Після теракту в Оленівці пройшло 11 місяців. Рідні постраждалих військовополонених об’єдналися у спільноту «Родин Оленівки» задля відновлення справедливості, повернення всіх поранених, гідного вшанування загиблих та відновлення як міжнародного розслідування, так і розслідування всередині країни.
Olenivka Families Community об’єднала 193 сім’ї, які кожного дня роблять все можливе задля того, щоб нас почули та допомогли.
Найважче у нашій ситуації те, що нам необхідно доводити кожному, що це був саме спланований теракт, а військові, які змогли вижити, досі перебувають у небезпеці. У нас відбулась низка зустрічей як в Україні, так і за кордоном. На жаль, на жодній зустрічі ми не почули відповідей на всі наші запитання. Міжнародні організації стверджують, що для відновлення теракту необхідно потрапити на місце злочину задля того, щоб зібрати факти та докази. Про це ж неодноразово говорили представники нашої влади. Але ми, родини постраждалих захисників, постійно наголошуємо, що через стільки часу немає сенсу спрямовувати зусилля на спроби отримати доступ до колонії в смт Оленівка, оскільки всі докази вже знищені. Необхідно насамперед вимагати скорішого обміну постраждалих в теракті захисників, оскільки їм конче потрібна кваліфікована медична та психологічна допомога. Вони чули та бачили, як помирають їхні побратими, як вони горять, кричать та благають про допомогу.
На спланований характер цього злочину вказують багато задокументованих доказів: зокрема умисне переведення бійців до нового приміщення незадовго до вибуху, аналіз характеру ушкоджень та руху вибухової хвилі, перехоплення телефонних розмов представників РФ, відсутність обстрілів у вказаному місці та інше. У доповіді Голови Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Матільди Богнер зібрані деякі факти, які мають бути передані у Міжнародний кримінальний суд. Також їх мають взяти до уваги міжнародні організації задля відновлення розслідування масового вбивства та скалічення українських військових у російському полоні.
Зокрема, УВКПЛ (Управління верховного комісара ООН з прав людини — ред.) задокументували, що 193 військовополонених 27 липня були переведені до бараку, який був перероблений під житловий з промислового ангару. Тоді ж керівництво колонії наказало перенести охоронний пост далі від цього бараку і викопати укріплену траншею для охорони, що не було зроблено для інших бараків у цій колонії. 28 липня охорона бараку була одягнута у бронежилети і захисні шоломи, чого раніше вони не робили. Військовополонені з інших бараків свідчать, що реактивна система «Град», яка була розміщена поблизу їхніх бараків і біля огорожі колонії, перед самим інцидентом стріляла у західному напрямку від колонії і перекривала звуки вибухів, які вбили і поранили військовополонених у бараці. Ув’язнений український цивільний, який мав зв’язки з адміністрацією колонії, 29 липня наказав військовополоненим розчищати завали і вивозити тіла загиблих, та мовчати про побачене.
Також УВКПЛ виявили, що кількість військовополонених, які загинули в результаті вибуху, була б значно меншою, якби тяжко поранені отримали невідкладну медичну допомогу. Ті, хто вижили внаслідок атаки, мали чисельні травми, включно з опіками і осколковими ранами від снарядів і самого бараку. Однак, працівники колонії не надавали медичної допомоги, тому військовополонені, що вижили, робили все, що могли, щоб зупинити кровотечу без належного медичного обладнання. Саме тому декілька поранених військовополонених померли на землі біля входу в колонію через масивну крововтрату. Тільки за 5-7 годин після вибуху військовополонених, що вижили, відвезли до Донецька у лікарню. Постраждалих везли у переповнених вантажівках по вибоїстих дорогах, що завдало додаткових страждань пораненим військовополоненим. Військовополонені, які отримали легкі поранення, були поміщені у так звані «дисциплінарні ізолятори» на один місяць, де вони були фактично ізольовані від спілкування з іншими військовополоненими у колонії.
Але, незважаючи на задокументовані факти, 5 січня 2023 ООН розформувала місію із розслідування фактів вбивства військовополонених через неможливість потрапити на місце злочину та відсутність гарантій безпеки.
Станом на зараз ми, рідні захисників України, постраждалих внаслідок теракту, не знаємо достеменно, хто саме був у бараці, скільки людей загинуло, скільки отримали поранення. Ми своїми зусиллями самостійно намагаємось зібрати цю інформацію. Про багатьох людей нічого невідомо після теракту. Росія не надала нашим державним органам та міжнародним організаціям офіційний список постраждалих та всіх тих, хто перебував у бараці. А самостійно таку інформацію українські державні органи зібрати не можуть.
11 жовтня 2022 року Україні вдалося повернути тіла загиблих, донині відбувається їхня ідентифікація. Станом на зараз жодна з сімей загиблих в Оленівці Азовців не отримала статус сім’ї загиблого при захисті Батьківщини. Діти загиблих не мають пільг і не отримують пенсії. Нещодавно пройшло багато поховань загиблих героїв, а деякі сім’ї досі живуть у повній невідомості, в очікуванні підтвердження ДНК.
Щодо постраждалих захисників, які вижили в теракті, рідні не мають з ними ніякого зв’язку, хоча за нормами Женевської конвенції про поводження із військовополоненими в них має бути право на листування. Однак сім’ї не мають жодної інформації про стан їхнього здоров’я та місце утримання.
Також за Женевською конвенцією про поводження із військовополоненими у ст. 109 та 110 вказано, що тяжко хворі мають бути репатрійовані на Батьківщину без жодних умов та у будь-якій кількості, або ж вони можуть бути репатрійовані до третьої нейтральної країни. Але для цього необхідно, щоб не тільки рідні військовополонених благали про допомогу інші країни, а також українські дипломати, МЗС, Уповноважений ВР з прав людини, Офіс Президента, президент України шукали нейтральну третю країну, яка могла би взяти під свою опіку військових, що вижили в теракті, а це близько 130 людей.
Наші захисники зробили неможливе для України. Вони 86 днів обороняли місто Маріуполь, 82 дні – у повному оточенні. Вони відтягнули на себе величезні сили ворога, вся авіація та всі російські сили були зосереджені на захопленні міста та знищенні наших оборонців. Вони вижили в пеклі Маріуполя. Виконали наказ тримати оборону до останнього. Після цього вони виконали наказ скласти зброю задля збереження життя та здоров’я. Українське суспільство та влада має про них не тільки пам’ятати, а робити все задля того, щоб вони вижили та повернулися живими до своїх сімей.
Теракт в Оленівці – це кричущий випадок, кричуще порушення всіх норм поводження з військовополоненими та правил ведення війни. Росія не дотримуються жодних правил та норм поводження із військовополоненими. У міжнародному праві немає жодних механізмів, які передбачали би покарання за їх порушення. Крім цього, світ недостатньо відреагував на теракт в Оленівці. Саме тому РФ продовжує вчиняти звірства над військовополоненими та буде це продовжувати робити, якщо світ, зокрема і Україна, не відреагують належним чином.
Тема теракту в Оленівці має порушуватися на всіх міжнародних майданчиках. На всіх зустрічах з партнерами, правозахисними організаціями. Задля того, щоб російський злочин був засуджений, винні знайдені та покарані.
Текст: Марія Алєксєєвич
Матеріал в рубриці «Пряма мова» є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору авторів — спільноти «Родин Оленівки». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції Ґвара Медіа може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія в рамках власної редакційної політики.
