У селі Благодатне, що на Черкащині, колишні військові Геннадій та Анна Яковенки близько 10 років тому започаткували равликовий бізнес. Спочатку орієнтувалися на експорт, проте пандемія COVID-19 змусила шукати нові рішення. Повномасштабне вторгнення РФ та повернення Геннадія до війська ще більше скоригували плани. Сьогодні Яковенки зосередилися на створенні кулінарної продукції під гаслом «французький делікатес по-українськи», адаптуючи відомі рецепти та інгредієнти під українські реалії.
Черкаси зустрічають, вражають і обіймають нас, харків’ян, могутнім Дніпром. Здається, ніби все місто намагається хоч трошки наблизитися та торкнутися його прохолоди в цей літній спекотний день. Ми ж замість відпочинку на пляжі вирішуємо дослідити цей край. Тож рушаємо на пошуки французького делікатесу з українськими барвами, який причаївся в невеликому черкаському селі Благодатне. Ми не домовляємося про зйомку або навіть екскурсію — їдемо навмання. Можливо, на нас так впливає спека? Декілька крутих віражів — і ось, вже стоїмо перед блакитною брамою та натискаємо на дзвіночок.
«Ой, чого ж ви не попередили», — чуємо стурбований жіночий голос за брамою.
Брама відчиняється. На подвір’ї будинку — чоловік та жінка.
«Ми ж не знали, що ви приїдете. Навіть вбрані не так», — бідкається жінка.
Розповідаємо, що ми журналісти з Харкова, які вирішили випробувати долю та завітати без попередження. Назва міста неочікувано спрацьовує як «слово-ключ», бо, виявляється, господар Геннадій Яковенко родом з Мерефи. Вони з дружиною — колишні військові. У 2016 році вийшли на пенсію та після деяких роздумів і креативу дітей вирішили розпочати равликовий бізнес.
Згодом війна внесла свої корективи. Майже на початку повномасштабного вторгнення Геннадій долучився до війська та додому повернувся тільки нещодавно. Розповідь веде його дружина Анна, бо чоловік здебільшого мовчить.
Нас запрошують увійти та вказують на гарно оздоблену альтанку вглибині двору. Сідаємо за широкий стіл та з насолодою сьорбаємо прохолодний чай, який турботливо принесла господиня Анна Яковенко.
«Відпочиньте і трошки почекайте», — каже Геннадій, поки ми спрагло п’ємо прохолодний та злегка кислуватий напій.
Невдовзі повертається усміхнена Анна та запрошує роздивитися місце, де зростають равлики. Коли наша компанія доєднується до господині, вона починає свою розповідь:
«Ви маєте розуміти, що поки Геннадія не було, і я сама тут майже три роки, тому добре, що ферма “просто вижила”. Самій дуже складно… Я не сільська дівчина взагалі, і хоч в мене досягнень багато, тепер я ще вмію працювати з шуруповертом. Це багато чого вартує».
Ведучи нас до основної локації, дорогою Анна вказує на теплиці:
«Бачите, це “дитсадок”. Там живуть маленькі равлики і їдять перко — таку спеціальну травичку, гібрид пекінської капусти й рапсу. За складом білка як люцерна, а по зеленій масі — в десятеро більше. Дорослі ж харчуються спеціальним комбікормом».
Нині на фермі вирощують два види равликів — африканський Maxima (чорна мантія) та середземноморський Muller. Це найбільш популярні з гастрономічного погляду види, пояснює господиня:
«М’ясо равликів дуже корисне. Воно повністю гіпоалергенне і легко засвоюється. Вміщує у собі всі замінні й незамінні амінокислоти. І немає про що хвилюватися, перед приготуванням всі равлики проходять процес очищення протягом 2-4 днів».
«Цей бізнес ми почали як “бізнес для лінивих” — так нам сказали. Хоча виявилося, що насправді це зовсім не так. Десь у 2018 році вже працювали на експорт, а у 2019 році мали власне замовлення з Італії…»
Далі ж, згадує фермерка, сталися COVID і локдаун, через які в них «зависло» 700 кг равликів.
«За документами я маю вивозити равликів тільки в анабіозі. Якщо робити документи на заморозку — це треба переробляти все. А це довго і, будемо так казати, за нашими бюрократичними процедурами досить накладно. Але я тоді своїм дітям сказала: “Хто вижив в 90-ті, той виживе завжди”. Ще моя мама покійна казала, вихід є завжди: або хороший, або поганий. Однак ми шукаємо хороший. Звісно, ми не могли тоді уявити скільки триватиме локдаун, тому вирішили філірувати равликів, аби заморозити їх, як ми тоді думали, місяці на два…».
Тоді ж Анна вирішила розповісти про цю ситуацію у фейсбуці. Через 10 днів отримали скриншот від підписників:
«П’ятизірковий французький ресторан відкриває курси для навчання приготування ескарго. Онлайн. Власник — українець. І от тоді моя донька Тетяна записалася на курси — і почала готувати. Але і тут не так сталося, як гадалося. Дзвонить мені й каже: “Мам, ну не смачно”. Вона тоді дуже засмутилася».
Анна з теплотою зазначає, що її донька народилася під знаком Овна:
«А такі дівчата не плачуть, вони сердяться і щось роблять. І от, упродовж трьох місяців після основної роботи — бо Тетяна не кухар, а аудитор — вона “гралася” з інгредієнтами».
Побачивши наші здивовані обличчя, фермерка поспішає пояснити:
«Тобто ми не змінювали рецептуру, а саме шукали потрібні інгредієнти. Підбирали петрушку, сорт часнику. На кшталт: пахне сильно, пахне несильно. Для прикладу масло для соусів нам маслозавод робить під замовлення. Або от зараз маємо знов виклик із сіллю. Бо ми ж використовували сіль з Бахмута, і відсотки одні. Зараз маємо єгипетську сіль одну, а турецьку сіль іншу… Тому знов підлаштовуємося».
Так, каже Анна, вони й перейшли саме в кулінарію. Перестали вирощувати тонни равликів, наймати працівників та «пити літрами корвалол»:
«Тепер ми вирощуємо до тонни. І нам вистачає на рік. Слоган нашої ферми: “Ескарго: французький делікатес по-українськи”. Тому що все одно французькі соуси відмінні від наших. Тому маємо собі за мету накормити саме нашою стравою Україну й українців».
Анна запрошує до столу, аби скуштувати приготованих для нас равликів. До страви подають біле вино, аби, як нам пояснили господарі, очистити рецептори між дегустацією різних соусів та відчути кожен унікальний смак.
Нас захоплює процес споживання равликів. Щоправда, ніхто не вміє правильно це робити, тож отримуємо невеличкий майстер-клас: як витягнути равлика з мушлі за допомогою спеціальних металевих щипців та двозубої виделки. Будемо щирі, вдалося це нам не одразу, проте вчителі були терплячі.
Равлики нам справді смакували, а домашня атмосфера на фермі гармонійно доповнює незвичний делікатес.
Матеріал підготовлений у партнерстві з черкаським медіа «18000».
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
