Автор колонки: Павло Храмов — харківський активіст, урбаніст та автор каналу «Харків для Людей».
Як один зі співавторів «Маніфесту щодо необхідності відкритого конкурсу на посаду головного архітектора міста Харкова», хочу підбити проміжні підсумки того, що сталося.
Ми створили Маніфест і запропонували його підписати різним організаціям та харків’янам. Серед понад чотирьох сотень підписантів — чимало відомих фахівців, митців, архітекторів, які поділяють наш запит на зміну політики щодо роботи з міським середовищем. Цей запит було проігноровано, і ми отримали нового головного архітектора — Антона Коротовських.
Його було призначено без конкурсу, всупереч вимогам закону. Ми не вимагали чогось надзвичайного — лише дотримання законодавства без використання воєнного стану як приводу для уникнення прозорої процедури.
Однак сам запит нікуди не зник. Це запит на зміни в підходах, який витає в повітрі. Ми лише озвучили його. Головний архітектор може стати рушієм цих змін. Відкритий архітектурний конкурс міг би стати потужним політичним сигналом, що міська влада дійсно прагне якісних змін. Цього не сталося, але — повторюю — запит залишився.
Багато людей незадоволені міською політикою у сфері планування, транспорту, архітектури, спадщини. Новий головний архітектор починає свою роботу в умовах негативного фону — це важливий фактор. Побудова якісної комунікації з архітектурною спільнотою — складне завдання навіть у сприятливих умовах. А якщо все починається з ігнорування громадськості, то закладається нестійкий фундамент.
Формально міська рада може призначити головного архітектора без участі громади. Але це схоже на ситуацію, коли дитина виграє гру нечесно: отримує приз, але втрачає друзів, які більше не хочуть грати з нею.
Лунають голоси, що головний архітектор — це переоцінена фігура та навіть в якомусь сенсі без нього місту зараз краще. Я не поділяю цю позицію.
По-перше, головний архітектор має реальний вплив. Він ставить підписи — або ні. Питання в тому, чи є він функціонером або достатньо незалежною фігурою, яка дбає про свою репутацію перед громадою. Конкурс частково міг би це вирішити. Якби повноваження надавалися громадою, а не тільки мером, архітектор мав би більше незалежності. Очевидно, що сильна й незалежна фігура становить загрозу для будь-якого міського голови.
По-друге, головний архітектор — це центр прийняття рішень, до якого можна звернутись. Хоча на практиці все складніше, але таке спрощення зручне для громади. Коли повноваження розпорошені, незрозуміло, до кого апелювати: хто відповідає за архітектурні конкурси, спосіб відновлення міста, план просторового планування?
Харків переживає складний період. Через війну місто втратило багато будівель — житлових, історичних, освітніх. Одночасно багато харків’ян почали по-новому цінувати знайомі вулиці, особливо ті, хто виїхав, тому їх треба зберігати. Роль головного архітектора виходить за межі суто технічної — на неї покладаються великі очікування.
Я не можу дати однозначної оцінки Антону Коротовському. Деякі архітектори мають негативний відгук щодо нього. Інші, навпаки, позитивно згадують співпрацю в області.
Та ми не маємо покладатися лише на особистості. Попри змарнований шанс проведення конкурсу, сподіваюся, що новий головний архітектор зрозуміє висловлений запит до своєї ролі й зможе реалізувати процеси, які забезпечать прозорість рішень та якісну співпрацю з фаховою спільнотою. А громада, побачивши цей рух, неодмінно це оцінить.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
