Автор колонки: Ілля Рєпін — публіцист, магістр політології, учасник спільноти Ґвара Медіа.
Станом на кінець травня понад 20% української території перебуває під окупацією. Це налічує приблизно 460 територіальних громад та приблизно 6 мільйонів людей, які були незаконно вилучені з-під української юрисдикції.
Проте навіть попри відсутність державних інституцій політична воля цих територій не зникає. Вона зберігає свою суб’єктність через тих, хто вирішив боротися за лінією ворога. Саботування навчального процесу, масові підпали критичних для Росії об’єктів інфраструктури, а також акти демонстрації української символіки – усе це створює сучасне політичне тіло національного спротиву на тимчасово окупованих територіях (ТОТ).
Як російська окупація намагається стерти політичну присутність України
Мешканці ТОТ знаходяться у специфічних умовах подвійної ізоляції: інформаційної й політичної.
Інформаційна ізоляція, вочевидь, спричинена масовим блокуванням доступу до українських ЗМІ, новинних сайтів і платформ соціальних мереж, через які поширюються українські наративи. Контроль РФ над інформаційним полем формує викривлене уявлення про загальнополітичну ситуацію, війну та міжнародний авторитет України.
Паралельно з цим, політична ізоляція означає фактичне виключення мешканців ТОТ від будь-яких механізмів участі у політичних процесах. Через фізичну відсутність Української держави як інституційного гаранта відкривається простір для репресивного контролю з боку окупаційної адміністрації.
Це своєю чергою створює небезпечний ефект «нормалізації окупації». Зовнішньому спостерігачеві може здаватися, що опір відсутній, що окупація «вкоренилася», що населення є або лояльним, або пасивним. Проте відсутність почутих голосів із середини ТОТ не є свідченням політичного консенсусу мешканців – це нав’язана силою, навмисна глухота, що створена для консервування окупаційної політики.
Як діє український спротив: павутина
У розмові про дії сил спротиву на тимчасово окупованих територіях часто шукають чіткі командні структури, вертикалі, підпорядкування. Але така оптика – хибна. Проте при аналізі дій сил спротиву, ми спостерігаємо «атомізацію системи взаємодій» – коли локальні партизанські спільноти діють автономно, без наказу, але за подібними цілями. Для систематизування їхніх дій пропоную використовувати метафори «павутини» та «рою».
«Павутинну» логіку ми бачимо у насильницькому спротиву – це агентурні вузли однієї мережі з різною географією. «Маріупольський Спротив» є гарним прикладом цієї логіки. Вони вчиняють саботажі, підпали по всіх окупованих територіях Донецької області. Одним із репрезентативних прикладів дій цього руху є знищення автівки з агентами ФСБ, що сталося наприкінці лютого цього року. Проте також «Маріупольський Спротив» звітує про виконані диверсії на території РФ. Наприклад, так сталося 15 травня, коли учасники підпілля спалили релейну шафу, що спричинило затримку вантажних потягів РФ.
Говорячи про диверсії, варто згадати партизанський рух «С.Р.О.К.», який діє на захоплених територіях Запорізької області. Вони систематично займаються підривом техніки та засідками на дорогах.
Як діє український спротив: рій
У цьому контексті ненасильницький спротив постає як прояв «ройового» мислення – множинності локальних актів, що діють за інерцією спільного настрою. Через анонімні чат-боти мешканці ТОТ надсилають фотографії з українськими гаслами, залишають стрічки на парканах, розклеюють листівки з погрозами окупантам.
Це може траплятися у символічні дати або з певною регулярністю. Важливо тут те, що ці акції «непокори» не мають взаємної узгодженості між групами, але діють в унісон.
З важливих прикладів культурного спротиву варто також виділити нещодавню акцію «С.Р.О.К.». Агенти організації проникли на онлайн-зустріч, організовану російською державною молодіжною програмою «Юнармія» — мілітаризованої молодіжної організації, що підтримується Міністерством оборони Росії. Засідання було частиною кампанії «патріотичного виховання», спрямованої на школярів. Під час Zoom-конференції активісти «С.Р.О.К.» перервали заняття і донесли до школярів, що участь у «Юнармії» може призвести до смерті в окопах, і що Росія використовує їх як знаряддя в агресивній війні.
Цей інцидент каже нам про те, що сучасне партизанство використовує діджитал простір не лише для демонстрації акцій, а і як саму площину для проведення цих акцій, щоб безпосередньо кинути виклик наративам, які викладаються підліткам на ТОТ.
InformNapalm
Висновок
Варто пам’ятати що тимчасово окуповані території — це не простір тиші. А окупація — це не вибір. Натомість це осередок безперервної політичної дії. Це спосіб сказати: «ми є, навіть тоді, коли нас намагаються викреслити».
Саме в цьому сенсі можна зрозуміти дії опору на ТОТ: в умовах, де Київ не має фізичної присутності, кожен підпал, кожна стрічка і кожен саботаж — це більше, ніж тактика дестабілізації. Це спосіб зберегти політичну ідентичність без держави. Це акт de facto суб’єктності та відтворення суверенітету України.
Ось чому, писати, говорити та пам’ятати про спротив на ТОТ — значить визнавати, що політична суб’єктність України триває навіть у найглибшій окупації.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
