Фіксери або як їх ще називають локальні продюсери — це журналісти, активісти чи освічені люди, які допомагають міжнародним медійним командам працювати в зонах бойових дій. Зазвичай це людина, яка розв’язує проблеми та налагоджує комунікації. Її запрошують до співпраці ті, хто не володіє необхідними локальними контактами для сторітелінгу та не знає мови країни відрядження.
Деякі фіксери фокусуються на пошуці героїв для матеріалів, розробляють ідею, займаються перекладом та воліють називатись саме продюсерами, адже від них залежить, про кого і що писатимуть закордонні репортери. У зоні активних бойових дій ця робота ще й небезпечна та несе чимало ризиків.
У Міжнародній правозахисній організації «Репортери без кордонів» (RSF) наголошують, що журналісти в Україні можуть бути ціллю для російських військових, адже ті вбивають та незаконно затримують медійників попри ідентифікаційні написи на касках та одязі. Цю інформацію підтвердив український військовий кореспондент Андрій Цаплієнко.
За рік та три місяці повномасштабного вторгнення Інститут масової інформації зафіксував 514 злочинів РФ проти журналістів.
Однак українські фіксери теж зіткнулися із порушеннями, зокрема з боку закордонних редакцій. Найчастіше через те, що іноземні журналісти знімають із себе відповідальність за безпеку локального продюсера.
- Відтак, відомо про загибель фіксерки Олександри Кувшинової та оператора Fox News П’єра Закшевського 14 березня 2022 року в Горенці під Києвом.
- 26 квітня 2023 року в Херсоні загинув фіксер італійської газети «La Repubblica» Богдан Бітік, а кореспондент Коррадо Дзуніно отримав поранення. Цю ситуацію прокоментувала речниця оперативного командування «Південь» Наталія Гуменюк. Вона повідомила, що група працювала із порушенням правил: без дозволу проїхали в «Червону зону, а фіксер був без бронежилета та акредитації ЗСУ.
- Загалом, за інформацією ІМІ кількість загиблих журналістів за час повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну сягнула 62, 10 з них – під час виконання професійної журналістської діяльності.
Березень 2022. Їдемо на Північну Салтівку в Харкові разом із командою журналістів з Італії, щоби показати їм що там відбувається. Лічені кілометри відділяють від позицій російських військ, які намагаються захопити місто.
Наше авто зупиняється і водій розвертається, щоб швидше виїхати. Сьогодні замість написання власної статті працюю із закордонною командою. Обходимо декілька будинків, підходимо до великого складського приміщення на краю міста, аж раптом звідти вистрибує військовий і біжучи до нас кричить «негайно тікайте звідси! Зараз буде обстріл».
Ми переглядаємось, ситуація стає напруженою, вирішуємо сісти назад в авто. У цей час чуємо звуки вибухів. Це ракети, які перелітають наш автомобіль і вибухають десь у житлових кварталах. Водій тисне на газ і мчить на максимальній швидкості. Бачимо, як горить приватна будівля: за 50 метрів від нас знову пролунав вибух і виникла вирва, вона димить.
Саме так виглядала робота багатьох українських фіксерів, які працювали на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
«Тримати інтерес у світової спільноти до України – це наше спільне завдання. Нам потрібна допомога цивілізованого світу. Зі своєї сторони ми намагаємося допомагати, супроводжувати медійників по дозволених територіях. Ми все одно відповідаємо за безпеку, тому в необхідних ситуаціях ми також можемо віддати свою амуніцію, як минулого року я віддав свій шолом журналістці, яка приїхала не підготовлена», – розповідає про роботу з іноземними журналістами пресофіцер Харківського гарнізону Василь Білоус.
Зазвичай, іноземні журналісти спочатку дають певні теми та задачі локальним продюсерам стосовно того, що їм потрібно для матеріалу. Після чого вони вже проводять моніторинг, чим можуть допомогти та за необхідності звертаються до пресофіцерів.
Василь додає, що після звернення до них, військові просять дозвіл у свого командування і якщо це узгоджується, то команда медійників може вільно їхати на фільмування.
Досвід фіксерів
Володимир Павлов став фіксером із початку повномасштабного вторгнення, коли допомагав журналістам із Греції.
«Спочатку мені зателефонували з питанням: де знайти житло в Харкові, адже на той момент (березень 2022 — прим. автора) готелі не працювали, а хлопці не знали нашої мови. Далі почав допомагати з пошуком контактів, домовлявся за знімання лікарень, обробляв запити на інші теми», — згадує Володимир.
Спочатку працював з іноземними журналістами над документальною стрічкою, потім допомагав відзняти матеріал для SkyNews, співпрацював з інформаційними агентствами.
Ця робота рутинна та різноманітна водночас. Спочатку фіксери зустрічаються із журналістами та планують із ними роботу, потім відпрацьовують теми. Володимир розповідає, що необхідно багато домовлятися з військовими, волонтерами чи активістами про зустрічі, тобто відбувається велика комунікація.
Найважче в роботі — спланувати щось на кілька днів на перед. Адже все залежить від того, що відбувається в країні, коли герої готові поспілкуватися, який логістичний маршрут.
«Буває, коли треба провести довгий час із героєм, як, наприклад ми працювали з родиною в метро і прожили в укритті майже тиждень», — ділиться фіксер.
Володимир розповів, що він не мав сутичок чи порушень його прав. Єдине, що пригадав — це роботу в Бахмуті на ринку, де місцеві погрожували команді, оскільки переживали за власну безпеку.
«Їх теж зрозуміти можна, адже за їх словами після такого фільмування на ці місця прилітають ракети. Тому це не дуже то й порушення. Однак попри те, що фізичної сили ніхто не застосовував, працювати було складно», — додає фіксер.
Щодо безпеки, то різні ситуації можуть трапитися. На жаль від цього ніхто не захищений. Бувало, що потрапляв під обстріли, зокрема в Краматорську був приліт ракети С-300 і я там знаходився. У таких випадках намагаємося якомога швидше знайти укриття.
Від такого ніхто не захищений, однак можна підготуватися, зокрема Володимир проходив навчання з поводження в небезпечному середовищі та медичної підготовки. Також варто подбати про оснащення: каски, аптечки та бронежилети.
«З початку повномасштабного вторгнення працював у звичайні сітчастій жилетці з написом “PRESS”, поки колеги з Британії не побачили як ми працюємо та розповіли про це міжнародній спілці журналістів. А потім бронежилети та аптечку отримав від Національної спілки журналістів України», — каже Володимир Павлов.
Наразі Володимир працює з великими інформаційними агентствами, де дуже суворо перевіряють, щоби було все оснащення та контролюють його використання фіксером.
Роман Царевич
До початку повномасштабного вторгнення Роман працював у Івано-Франківську в магазині Сomfy. Через війну робота магазину зупинилася. Його директор Орест пішов таксувати містом і так познайомився з іноземними журналістами
«Оскільки директор добре знав англійську, медійники попросили відвезти їх до Миколаєва. На той момент, усі звідти виїжджали. Я був здивований, але мені пояснили, що є така робота — фіксер. Себто локальний продюсер, людина, яка виконує всю логістичну роботу для журналістів в умовах війни, включно з трансфером, пошуком новин, перекладом, організацією зустрічей і знімання в конкретних місцях», — розповідає Роман історію про те, як став фіксером.
Чоловік на той час волонтерив із товаришем: забирали гуманітарку на кордоні та розвозили по обласних центрах для тих, хто цього потребував. Пізніше, коли звільнили Київську область, Орест запропонував друзям приїхати до столиці, а звідти відвідати звільнені території, щоб відвезти гуманітарну допомогу.
«Так ми відвідали Славутич, Бучу, Ірпінь та Гостомель – там вперше побачили, які жахливі сліди залишає війна. Орест познайомив нас із журналістами з іспанської агенції. Вони запитали про наш рівень англійської та попросили відвезти їх у Харків. Ми узгодили з журналістами агенції умови співпраці й наприкінці квітня вирушили в дорогу», — розповідає Роман.
Оскільки на той час Харків інтенсивно обстрілювали, хлопці ночували в Полтаві. Ще на той момент у Романа не було акредитації. Тоді Салтівку атакували з «Градів», тому з міркувань безпеки медійників не пропустили, але завдяки знайомим волонтерам, Роман зміг разом із командою журналістів відзняти звідти матеріали.
Він продовжує пошук нових тем, контактів, домовленостей, але зараз робота значно полегшилася, у порівнянні з початком повномасштабного вторгнення. Зараз же створені різні чати, телеграм-канали для фіксерів, вони закріплені за різними великими прифронтовими регіонами, там можна дізнатися купу інформації від колег.
«Для прикладу, коли ми багато часу працювали в Харкові, то просто ходили містом та шукали, чим зацікавляться іноземні журналісти: чи люди ще в метро живуть, де розміновують території, де працює прокуратура, ексгумація тіл тощо. Це все робили через пресофіцерів та різних помічників. Потім ми познайомилися з Медіахабом, які почали допомагати нам із контактами. Навіть, подекуди телефонували та домовлялися про зустрічі з тим, хто нам потрібен. Це дуже спрощувало нашу роботу», — каже Роман.
На початку війни, коли Роман тільки почав працювати фіксером, ще не повністю розумів свої права. Та коли вже отримав акредитацію, то побачив, що має такі ж права та обов’язки, як і журналіст.
«Загалом, я не пригадую, щоб у мене були проблеми із цим, однак ставалися випадки, коли на блокпостах не хотіли пропускати, хоча в нас були всі дозволи. Бувало таке що на блокпостах не пропускали, тому доводилось телефонувати до пресофіцерів або до людей, які відповідають певний напрямок. Через це створювалися конфліктні ситуації, коли дозвіл на проїзд є, але нас не пускають. Тоді доводилося чекати по 20–30 хвилин, поки все підтвердять», — розповідає Роман.
За словами фіксера, це були поодинокі випадки, коли щось заборонялося. Зазвичай не дозволяли їхати знімати, якщо там дійсно засекречені місця, а також військові попереджали про небезпеку попереду.
Важче працювати з іноземними журналістами. За словами Романа, це наче лотерея: буває приїжджають медійники не підготовлені. Вони не знають, що їм цікаво й чекають, що за них зроблять всю роботу: «Так не має бути. Ми маємо розуміти, що потребує журналіст і вже від цього відштовхуватися. Більш того, потім, у своїх матеріалах, про твою участь можуть навіть не згадати».
Знову, уточнює Роман, усе залежить від журналістів. Є ті, хто приїжджає заради кар’єри. Тому вони не зацікавлені в контексті війни в Україні. «Це дуже не етично, коли люди розповідають про свій досвід, про те, що вони пережили, а іноземний журналіст, навіть, не завжди вислуховує», — зазначає фіксер.
Однак Роман із товаришем підтримують зв’язок з першою командою — іспанською агенцією, з якими досі підтримують дружні стосунки.
«Вони перейнялися нашою історією. Ці люди дійсно працювали із цивільними багато годин і вони за це отримали нагороди. Треба розуміти, що війна — це трагедія, а не спосіб піднятися кар’єрними сходинками», — додав Роман.
Фіксер пригадує, що власне через брак досвіду на початку війни було ще не зрозуміло, яка небезпека очікує. Іноді ми легковажно ставилися до всього. Наприклад на початку не мали достатньо засобів захисту. Журналісти надавали тоді свої бронежилети, однак вони не захищали від уламків чи куль.
«Пам’ятаю, як у Харкові метрів 500 від нас прилетіло. Ми були свідками того, як гинуть люди. Після цього, коли знімальна група запропонувала поїхати на Донбас, ми відмовилися, бо не було нормального оснащення», — додав Роман.
Та невдовзі проблему було вирішено, хлопці отримали якісну амуніцію від «Репортерів без кордонів».
Варто зауважити, що фіксер самостійно має подбати про безпеку, оскільки, якщо приїжджають журналісти, які не мають досвіду роботи в зонах бойових дій, то вони не можуть забезпечити людей оснащенням. Досвідчені журналісти завжди запитують чого не вистачає та привозять.
«Торік у липні ми були в Слов’янську за 15 кілометрів від лінії фронту. Мені ще дивно стало, що тут тихо, на відміну від Харкова. Ми поїхали до помпової станції, де люди воду набирали. У той час як ми познайомилися з директором станції, почули недалеко від нас вибухи. Звуки все ближче та ближче, ми ледь встигли за будівлю сховатися, як на те місце, де ми стояли, прилетіло. Нас оглушило, я майже втратив свідомість, усе в диму, горить. Ми лежимо, закрив голову руками, поруч поранені. Це був наймасованіший обстріл Слов’янська із 24 лютого 2022 року й ми були майже в епіцентрі», — розповідає Роман пригадуючи той день.
Після цього, команда намагалася допомогти пораненим, а після повернулася в Покровськ. Тоді у Романа та його товариша були перебиті барабанні перетинки. Хоча в лікарні порадили лягти на лікування, хлопці відмовилися, щоби продовжити працювати.
«На початку ми три місяці майже без вихідних працювали, фактично не було перерв між групами. Зараз же намагаємося робити паузи, щоб відпочивати та шукати нові теми та ідеї».
Мар’ян Присяжнюк
«До мене звернулася давня приятелька з польського телебачення допомогти її колегам – журналістам в Києві за кілька тижнів до великої війни. У січні 2022 року я не працював у медіа, але був дотичним до нього. Займався мистецтвом, тому знаю чимало різних людей, політиків, військових, активістів і мені легко було знайти людей для їхніх матеріалів», — розповідає про свій досвід фіксерства Мар’ян.
Чоловік уточнив, що відносить себе більше до локальних продюсерів, аніж до фіксерів: «Якщо вдатися до семантики цього слова, то фіксер — людина, яка щось ремонтує, щось лагодить. Ми ж займаємося більше продюсуванням новин. А фіксерів ми самі подеколи шукаємо. Зокрема, коли їдемо на лінію фронту й нам потрібна людина, яка б добре орієнтувалася в місцевості».
Мар’ян також щодня займається плануванням, визначає актуальні теми залежно від ситуації в країні, шукає цікаві історії, які вплинуть на імідж України. Розробляє саме таку розповідь, яка б мала додану вартість, наприклад показати ефективність та потрібність для нас західного озброєння, або максимально розгорнуто розповісти про воєнні злочини.
«Мені не хочеться робити свою роботу поверхнево, бо я відчуваю відповідальність за інформацію які ми передаємо. Тобто я формую перелік тем, а потім узгоджую та займаюся плануванням роботи. Моя робота від пошуку до дослідження організації, логістики, асистування репортеру на інтерв’ю, перекладу, монтажу, але не завжди, інколи цим займаються інші люди», — додає локальний продюсер.
Мар’ян розповів, що ставалися випадки, коли журналісти хотіли їхати в гарячі точки, проте, на його погляд, це було невиправдано.
Він розцінював це як дуже небезпечну ситуацію як для себе, так і для команди та військових, які мали б нас супроводжувати, бо це було на щойно деокупованій території.
Чоловік згадує, що група журналістів банально могли підірватися на міні чи потрапити під обстріл.
«У мене завжди є вибір. Я – громадянин України, але я не можу поставити інтереси редакції вище національної безпеки. Якщо є заборона їздити на гарячі точки, то порушити — це кримінальна і репутаційна відповідальність», — каже Мар’ян.
Приїздили медійники, які відвідали багато військових конфліктів, а відповідно мали більше досвіду. Пізніше виявлялося, що він не був релевантним до того, що відбувалося тут, в Україні. Через це потрапляли у страшні ситуації:
«Вони не очікували на такі інтенсивні артилерійські обстріли, не стикалися з такою небезпекою та кількістю снарядів інших країнах, де ведуться війни. Тому спочатку я як малодосвідчений, більше орієнтувався на цих журналістів. Але коли я побачив, що вони не розуміють та не знають як діяти, як оцінювати ризики, можливо покладаючись якраз на той досвід, я змінив свій підхід до роботи та почав брати повністю відповідальність на себе, всупереч досвіду, який вони мали».
Зокрема одного разу команда піддалася на небезпеку, коли поїхала на Північну Салтівку в Харкові. За словами локального продюсера, ніхто з команди не оцінив усі ризики й просто вирушили туди, оскільки це було необхідно журналістам. Це сталося у квітні 2022 року, коли місто дуже сильно обстрілювали, знімальна група потрапила під артилерійську атаку.
Харківський Медіахаб
Після розмови з Романом, поспілкувалися з Наталією Курдюковою, представницею Kharkiv Media Hub про підтримку фіксерів.
«Раніше ця професія не була так поширена в Україні, як і Харків не відвідувало так багато іноземних ЗМІ. Тому багато з них — це люди без досвіду, розповідає Наталія. Тобто, вони знають іноземну мову, але не розуміють, ні журналістику, ні контекст.
Фіксери — це ланка, яка має поєднувати журналістів та всього в Україні: владою, військовими, волонтерами, активістами тощо. Це локальні продюсери, які на місцях асистують іноземним журналістам. Тому ми почали допомагати. Ми не перебирали на себе обов’язки фіксерів, але намагалися їх зорієнтувати, а згодом організували проєкт із навчання фіксерів з DW. У нас було чотири блоки, на які приходило 7–8 людей. Пояснювали, що таке журналістика, особливості роботи на війні, які є обов’язки та права. Крім того, було багато людей, які вже були добре підготовлені і їм необхідна була психологічна та юридична підтримка. Ми намагалися їм допомогти й досі з ними комунікуємо», — пояснює Наталія.
Відповідальність за порушення законодавства та регулювання обов’язків
За словами Наталії, були випадки, коли фіксери відмовлялися від співпраці з іноземними журналістами з етичних причин. Як правило іноземці намагаються проїхати через блок-пости, куди проїзд заборонено, а вони все одно наполягали та навіть пропонували хабарі військовим. У такому разі їм відмовляли у співпраці.
«Фіксерами мають бути люди, які розуміються на журналістиці та безпеці. Наша задача – підготувати їх, адже саме локальні продюсери можуть контролювати та впливати на роботу іноземних журналістів. Щоби не було таких непорозумінь, адже іноземці не дуже в контексті нашої війни, тому не розуміють як діяти та до кого звертатися», — зазначає представниця Медіахабу.
UPD: виправлено: Зазвичай фіксери акредитовані ЗСУ, як і журналісти. Коли людина просто порушує закон або правила роботи в умовах повномасштабного вторгнення та активних бойових дій — її позбавляють акредитації.
В Україні діє Наказ №73 Головнокомандувача Збройних сил України щодо взаємодії зі ЗМІ під час воєнного стану, яким варто керуватися у своїй роботі.
Юристка Оксана Максименюк стверджує, що в українському законодавстві не закріплений статус фіксера. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста», у журналіста та фіксера різні обов’язки:
- журналіст професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і забезпечує підготовку інформації для медіа. Статус журналіста підтверджується відповідним документом, в якому вказана необхідна інформація (назва та вид медіа, його ідентифікатор у Реєстрі суб’єктів у сфері медіа або найменування професійної чи творчої спілки, фото, прізвище, ім’я та по батькові журналіста, номер документа, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ).
- фіксер допомагає в організації роботи іноземних журналістів, формує план роботи, маршруту, комунікує з бажаними героями чи координаторами, перекладає інформацію, тому вони не мають редакційних завдань.
За словами юристки, зазвичай фіксери працюють як ФОП або на підставі цивільних договорів, тобто вони не мають трудових відносин з іноземними медіа.
Це означає, що іноземні редакції не мають опікуватися страхуванням фіксерів, оскільки вони не є частиною їхнього медіа і виконують інші обов’язки. Тому локальні продюсери мають самі займатися цим питанням, або додатково укладати договорі з редакцією, з якою співпрацюють.
За порушення законодавства відповідає людина, яка його вчинила, тобто фіксер не відповідає за те, що закон порушила інша особа.
Обов’язки людей, які не є журналістами, але виконують частину процесу виготовлення медіапродукту регулюються статтею 15 Закону України «Про державну підтримку медіа». Він визначає порядок відрядження журналістів у місця надзвичайних подій та умови їх діяльності в цих відрядженнях.
Отже, редакції можуть відряджати журналістів для виконання професійних завдань у місця надзвичайних подій за умов гарантування відшкодувань, обов’язкових виплат і пільг, інших відшкодувань і виплат відповідно до законодавства про охорону праці та соціальний захист громадян.
До цього Закону прирівнюються кіно- і телеоператори, режисери та інші працівники суб’єктів у сфері медіа, якщо вони за необхідності входять до складу відряджених творчих груп. Однак фіксери не є працівниками редакції, тому такі гарантії на них не розповсюджуються.
Страхування журналістів та фіксерів
Питання страховки для українських медійників не вирішувалося ще з 2014 року. Попри те, що країна воює з того часу, журналісти та їхні родини фактично не мали захисту в разі травми чи загибелі.
Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну в травні 2022 року створили Міжнародний фонд страхування журналістів (МФСЖ). Це спільна робота шести громадських організацій: Фундації «Суспільність», Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ), Інституту масової інформації, «Детектора медіа», Центру демократії та верховенства права та Інституту розвитку регіональної преси.
Застрахуватись можуть журналісти незалежних українських медіа, які відправляються в офіційне відрядження та мають засоби захисту. Страхуватимуться ті медійники, що планують відрядження в зони бойових дій, на окуповані території та на звільнені території (протягом одного місяця після звільнення). Страхування журналіста обмежується від одного до семи днів. Подати заявку можна за посиланням не пізніше, ніж за 36 годин до відрядження.
У серпні 2022 року набув чинності Закон №7367, який забезпечує додаткові гарантії захисту журналістів, що працюють у районах ведення воєнних (бойових) дій. Таким чином ЗМІ мають зобов’язання забезпечувати своїх працівників засобами захисту від вогнепальних поранень, уражень осколками та надавати медичні аптечки.
Крім того, закон передбачає обов’язкове страхування журналістів коштом роботодавця на випадок отримання поранень під час висвітлення подій на території активних бойових дій або тимчасово окуповані Російською Федерацією території України.
Втім у нормі закону зазначено саме «журналістів та інших працівників засобів масової інформації». Таким чином закладено, що застрахованим повинен бути лише працівник (у тому числі й журналіст) редакції. Термін «Працівник» передбачає наявність трудових відносин зі ЗМІ/редакцією.
Якщо журналіст, виконуючи професійні обов’язки, дістане поранення (контузію, травму або каліцтво), він може розраховувати на:
- Виплату від держави одноразової грошової допомоги в розмірі до 50 прожиткових мінімумів, розмір якої залежить від ступеня втрати працездатності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії. Також коштом власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації журналіст отримує відшкодування та санаторно-курортне лікування відповідно до законів «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» і «Про охорону праці»;
- У разі загибелі журналіста під час виконання професійних обов’язків із державного виплачують 100 прожиткових мінімумів рівними частками членам сім’ї загиблого, а якщо в загиблого нема членів сім’ї або вони відмовляються від грошової допомоги, то його батькам та утриманцям рівними частками. На власника (засновника, співзасновників) засобу масової інформації покладаються повністю витрати на похорон журналіста, ритуальні послуги та спорудження надгробка.
Фіксери отримують кошти за свою роботу готівкою, або ж ведуть ФОП для розрахунку за надані послуги іноземним редакціям та журналістам. У такому разі фізична особа-підприємець не є працівником, а перебуває суто в цивільних правовідносинах із медіа, тому не підпадає під обов’язкове страхування. Так само через це на них може не розповсюджується законодавство про виплату від держави одноразової грошової допомоги.
Журналісти та фіксери під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну працюють у складних умовах. Основні проблеми, з якими вони стикаються в подібних ситуаціях, включають:
- Безпека: Вони постійно знаходяться під загрозою потрапити під ракетний, артилерійський, мінометний обстріл чи іншу небезпечну ситуацію. Нерідко журналісти та фіксери ставати жертвами насильства, а їхні життя та здоров’я піддаються ризику. Іноземні журналісти можуть піддавати фіксерів під додаткову небезпеку, коли хочуть потрапити у «Червону» зону, заборонену для роботи медійників.
- Відсутність захисту: У багатьох випадках, журналісти та фіксери не мають належного захисту від небезпеки. Така проблема мала місце у перші місяці повномасштабного вторгнення РФ в Україну, коли фіксери та журналісти не мали достатньо спорядження, аби врятувати себе.
- Травматичні наслідки: Психологічні наслідки роботи в небезпечних умовах можуть бути серйозними, особливо якщо фіксери працюють постійно без перерв та вихідних близько або на лінії фронту.
- Невизначений статус. Хоча здебільшого фіксери мають акредитації, проте досі трапляються випадки, коли неакредитовані продюсери працюють з іноземними журналістами. Наприкінці квітня 2023 року в Херсоні загинув фіксер італійської газети «La Repubblica» Богдан Бітік, який не був акредитований та не мав необхідного спорядження. Ще одне питання – це відсутність трудових відносин між фіксером та редакціями, що не дає можливість в разі чого отримати компенсацію та бути застрахованим.
Над матеріалом працювали: Сергій Прокопенко, Дар’я Лобанок та Денис Глушко
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту IWPR «Голоси України: Захист передової», що фінансується ЮНЕСКО. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов’язань.
