Чому цей текст в моїй харківській Ґварі? Ми почали співпрацю з виданням Euractiv — їхніми редакціями в Польщі, Словаччині та Чехії. По-перше, для того, щоб і ми, і ви дізналися більше про політичну і соціальну ситуацію в цих країнах і погляди їхньої влади й населення на різні актуальні для України і Європи питання. По-друге, для того, щоб розповісти в їхніх медіа — і на сайті проєкту Visegrad — про думки в Україні щодо цих питань. Ця стаття — збір маленьких статей від кожної з редакцій-учасниць, включаючи нашу, про погляди посадовців та експертів з цих чотирьох країн на розширення Євросоюзу.
Польща, Словаччина та Чехія загалом підтримують розширення Європейського Союзу на схід — до Молдови та України — та на південь, до Західних Балкан. Водночас політики в цих країнах наголошують, що країни-кандидати мають відповідати ключовим критеріям ЄС. В Україні розуміють, що попереду довгий шлях, проте влада переконана: кожен крок до Євросоюзу ще більше віддаляє країну від російської сфери впливу.
Польща
Польща — одна із найбільших прихильниць розширення Євросоюзу. Серед країн-кандидаток вона надає пріоритет Україні та Молдові.
Це не лише прояв солідарності з сусідами чи бажання посилити позиції в ЄС, відстоюючи інтереси Києва. Це також пов’язано із загрозою, що насувається з боку Росії.
Підтримка вступу України до ЄС була характерною як для колишньої консервативної партії «Право та справедливість», так і для продемократичної коаліції на чолі з нинішнім прем’єр-міністром Дональдом Туском, яка перемогла на виборах 2023 року.
Туск заявляє, що Польща використає майбутнє головування в ЄС для просування переговорів про вступ України та співпрацюватиме з Києвом, щоб забезпечити виконання всіх необхідних умов для подальшого прогресу.
Однак, окреслюючи пріоритети головування Польщі у Раді Європи, Дональд Туск у січневій промові в Європарламенті не згадував про розширення Євросоюзу. Натомість він зосередився на безпекових пріоритетах Європи.
При цьому, пріоритети, перелічені на офіційному сайті ЄС, згадують розширення лише у контексті потенційних викликів, які стоять перед європейським сільським господарством.
Це свідчить про те, що польське головування робить більший акцент на безпеці, обороні та управлінні міграцією, ніж на розширенні, але не означає, що Польща виступає проти нових членів ЄС. Туск підтвердив, що Польща підтримуватиме євроатлантичну інтеграцію України, але не став відкидати потенційний вступ країн Західних Балкан.
Ба більше, у 2024 році він заявив, що Польща підтримуватиме Сербію та інші балканські країни в їхніх прагненнях вступити у ЄС, попри деякі зовнішньополітичні розбіжності. «У відносинах між ЄС і Сербією немає непорозумінь або проблем, які ми не можемо вирішити — або які перешкоджатимуть розширенню ЄС», — сказав Туск під час свого візиту до Белграда в жовтні.
Керівна коаліція Польщі, як і «Право і справедливість», загалом підтримує розширення. Депутати Європарламенту стверджують, що ЄС повинен тримати країни-кандидатки поруч і забезпечувати їхню готовність до членства.
Роберт Бєдрон, депутат Європарламенту від соціал-демократів у коментарі Euractiv Poland сказав: «Я повністю підтримую розширення. В інтересах Польщі, щоб ЄС був більшим, сильнішим і ефективнішим. У ці невизначені часи нам потрібні нові союзники, і ніщо не об’єднує нас більше, ніж приналежність до європейської спільноти».
«Я вважаю, що в наших інтересах тримати всі країни-кандидати в нашій орбіті. Це стосується навіть тих [країн — ред.], де демократичні процеси та проєвропейські реформи проходять з труднощами. Якщо ми закриємо на [них] очі, цим скористаються ворожі сили», — додав він.
Депутат Європарламенту Богдан Ржонка від “Права і справедливості”, який входить в групу “Європейських консерваторів”, наголосив на необхідності «добре продуманого, відповідального процесу розширення, заснованого на чітких критеріях».
«Я підтримую розширення, тому що воно зміцнює стабільність, безпеку та економічний розвиток нашого континенту, — сказав він. — Водночас, ЄС потребує оновлення — нові члени, особливо із Західних Балкан, можуть принести свіжу енергію, економічну та політичну жвавість до спільноти».
«Поглиблення європейської інтеграції в інтересах як ЄС, так і Польщі», — заявив депутат від Європейської народної партії та член Європарламенту Лукаш Когут. Однак він вказав на вступ України до ЄС, як на потенційний виклик для польського сільського господарства, та запропонував ретельно контролювати інтеграцію Києва. «Безсумнівно, об’єднання з Києвом є пріоритетом після закінчення війни», — підкреслив Когут.
Відповідаючи на запитання про темпи й порядок майбутнього розширення, Бєдрон і Ржанка погодилися, що це має залежати від готовності країн-кандидатів.
«Адаптуватися до законодавства ЄС не так легко. Проте Євросоюз має бути готовим до розширення. Я вірю, що лідери країн-членів та інституції ЄС докладуть необхідних зусиль», — сказав Бєдрон
Ржонка попередив: «Політичне рішення про розширення не повинно бути більш пріоритетним за готовність країн-кандидатів виконувати зобов’язання для вступу. ЄС повинен зберігати здатність ефективно функціонувати, тому кожен вступ повинен бути ретельно підготовлений і йому повинна передувати ретельна оцінка».
Він також застеріг, що нездатність інтегрувати країни, що розвиваються, може створити геополітичний вакуум, яким можуть скористатися Китай і Росія. «Відсутність чіткої перспективи ЄС дозволяє цим державам брати участь у фінансовій діяльності в регіоні, часто на політичних умовах», — додав Ржонка, вказуючи на інвестиції Китаю в Балкани і вплив Росії на Молдову та Україну.
«ЄС не може допустити, щоб стратегічно важливі країни потрапили під вплив авторитарних режимів»,— підсумував Ржонка.
Когут вказав на Ісландію як на потенційного кандидата на швидкий вступ до ЄС, посилаючись на референдум про членство.
«Як тіньовий доповідач Європейського парламенту з питань відносин з Ісландією, я сподіваюся на позитивний результат і швидке відновлення переговорів, — сказав він. — Членство Ісландії в ЄС зміцнило б безпеку як ЄС, так і Ісландії».
Найбільш скептично налаштована щодо розширення ЄС польська партія — ультраправа Конфедерація. Депутатка Європарламенту Анна Брилка вважає, що процес розширення повинен зупинитися поки не будуть внесені суттєві зміни у функціонування ЄС.
«Існує занадто багато недосконалого законодавства і занадто багато поганих стратегічних рішень, щоб розпочати ще одне велике розширення сьогодні», — сказала вона в інтерв’ю Euractiv Poland. «ЄС повинен переглянути легітимність нинішньої форми існування, яка є непривабливою для країн-кандидатів і шкідливою для держав-членів».
Щодо темпів і порядку розширення, вона стверджує, що країнам-кандидатам було б краще формувати спільні блоки і вести переговори з ЄС колективно. «Це було головним недоліком процесу вступу Польщі до ЄС», — додала пані Брилка.
Україна
76% європейців, відповідаючи на опитування Євробарометра, «погодились, що вторгнення Росії в Україну — це загроза безпеці ЄС». Це одна з причин чому ставлення Євросоюзу до розширення різко змінилося з повномасштабним вторгненням Москви, яке почалося три роки тому.
Водночас 74% людей в Україні підтримували входження до Євросоюзу у 2024 році, а згідно з результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, українці визначили входження в ЄС найбільш значуще для довгострокової безпеки України, економічних можливостей, та майбутнього демократії в країні.
Підтримка членства в ЄС не обговорювалась в політичних чи публічних сферах України з часів Євромайдану, вигнання Президента Віктора Януковича і російської окупації Криму. Така ж ситуація і з розширенням ЄС, і не тільки тому, що Україна тепер — країна-кандидатка.
«Якщо Молдова вступить в ЄС перед нами, це для нас взагалі не погано, — сказала Любов Жарова, докторка економічних наук в Українсько-американському університеті Конкордія, журналістам Ґвара Медіа. — Можливо, вони тоді розв’яжуть проблему з Придністров’ям. Чим стабільніші наші кордони, тим краще для нас».
Цього січня Марта Кос, єврокомісарка з питань розширення ЄС, сказала, що перший і шостий переговорні кластери щодо членства України в ЄС можуть відкритися вже у 2025 (пізніше, Угорщина заблокувала відкриття першого кластеру). Жарова вважає, що прийняття правил і регуляцій Євросоюзу можуть зробити Україну більш стабільною, демократичною і прозорою.
Навіть покрокове виконання вимог кожного переговорного кластера означатиме для України відхід від російської сфери впливу, вважає Жарова. Прихід крайніх правих і популістів до влади в Європі цьому не заважатиме, але й легше не робитиме.
«Якщо нас не будуть спонукати змінюватися, у нас з’явиться дуже велике бажання завмерти і нічого не робити, — каже Жарова. — Ці переговорні кластери будуть змушувати змінюватись. Я не вірю, що в найближчі п’ять років ми вступимо, але цей процес, реформи допоможуть Україні розширяти торгово-економічні зв’язки з Європою».
Проходження переговорних кластерів також покладе край аргументам про те, що українські продукти не відповідають стандартам ЄС, якими керуються протестувальники, які організовували блокади на українських кордонах, вважає Жарова.
«Тому якщо ми виконуємо ці вимоги, ми не даємо їм можливості нас викреслити з цих торгово-соціальних і різних інших аспектів міжнародної взаємодії», — сподівається експертка.
Нехай українське суспільство й підтримує входження в ЄС, політичні партії часто «використовують ЄС як частину своєї ідентичності». При цьому, картинка, яку вони показують — картинка, яку люди в Україні бачать, коли уявляють, що буде, коли Україна приєднається до ЄС — може не відповідати тому, яким є життя в Євросоюзі в реальності.
«Ми орієнтуємося на ЄС як на шлях, протилежний Росії, і наше розуміння [життя в Євросоюзі — ред.] формується цим, а не реальними політиками та реформами ЄС», — каже Владислав Стародубцев, історик Центральної та Східної Європи, лівий активіст.
«ЄС багато в чому намагається закритись від світу і бути клубом багатих країн — але одночасно презентувати себе і значною моральною силою, і репрезентацією регіону. Насправді країни на кордонах ЄС стають виключеними від прийняття рішень, що впливають на них, і стають “буферами” для ЄС або місцями торгової експансії. Тоді у демократичних країн є очевидна претензія: “нічого про нас без нас”», — каже Стародубцев.
Для самого ЄС, розширення і прийняття України — та інших країн-кандидаток — означає «можливість мати більшу міжнародну, моральну, економічну і регуляторну силу, а також вберегтися від стагнації, змінити розклад сил [в регіоні — ред.]», — додав Стародубцев.
Жарова наголосила, що швидкість розширення Євросоюзу тепер залежатиме не тільки від швидкості інтеграції нових країн, а й від нової політики Президента США Дональда Трампа. «Якщо Трамп збирається підтримувати локальних виробників і обмежити постачання всіх товарів, включно з європейськими, на американський ринок, то Європі треба буде їх кудись продавати».
Щодо нового індивідуального підходу до залучення країн-кандидаток до Євросоюзу, Жарова каже: «підхід був індивідуальним завжди, і він буде ставати все більш індивідуальним, бо прийняття нових членів потребує консенсусу попередніх».
Експертка стверджує: “Через еволюційний розвиток законодавства, соціальних, економічних та екологічних вимог і гарантій населенню, знаходити консенсус [щодо вступу країн-кандидаток — ред.] буде ще важче».
Чехія
Чехія традиційно є однією з найбільших прибічниць скорішого розширення ЄС, бо бачить у ньому ключ до забезпечення стабільності, безпеки та процвітання Європи.
«Окрім підтримки процесу розширення з боку інших країн зі схожими пріоритетами, Чехія останніми роками займала активну позицію в Раді ЄС, створюючи пам’ятні записки, присвячені можливостям поступової інтеграції країн, що претендують на членство в ЄС», — зазначила Яна Фактор Юзова, старша наукова співробітниця Інституту європейської політики EUROPEUM.
За її словами, країни-кандидатки бачать у Чехії надійного партнера, з боку якого навіть конструктивна критика не сприймається так негативно, як з боку «старих» західних країн ЄС. Водночас чехи критично ставляться до тих країн-членів ЄС, які блокують процес розширення через двосторонні суперечки.
Попри це, Фактор Юзова вважає, що Чехії є куди рости. «На європейському рівні Чехія могла б бути більш активною у «переконанні» країн ЄС, які, як правило, не налаштовані позитивно щодо подальшого розширення», – сказала вона.
Депутатка Європарламенту Маркета Грегорова (Пірати, Зелені/ЄФА), партія якої зараз перебуває в опозиції, також підтримує підхід чеського уряду.
«Мені здається, що Чехія має позитивний, але обережний підхід до розширення, який базується на її власному досвіді [вступу до ЄС — ред.], який був не так давно», — сказала депутатка.
Чехія приєдналася до ЄС у 2004 році як частина великої «хвилі» з 10 країн. Зараз, за словами міністра європейських справ Мартіна Дворжака (STAN, ЄНП), Прага відкрита і для обох «хвиль», і для прийому країн по черзі. Але він сказав, що важливо, щоб кожен кандидат «відповідав необхідним критеріям і приймав цінності ЄС».
За словами Фактор Юзови, такий підхід типовий для чехів. Вони наголошують, що розширення має базуватися на продуктивності країн-кандидаток і адекватно реагувати на прогрес цих країн у проведенні необхідних реформ.
А щодо того, кого першим брати до ЄС — Україну, Молдову, чи країни Західних Балкан, експертка вважає, що Чехія – одна з небагатьох країн Європи, яка прагне до збалансованого підходу в євроінтеграції обох регіонів. Проте це не означає, що Чехія не бачить різниці в їхніх обставинах.
«Україна — це окрема справа. Так, Чехія довго її підтримувала, але ми не маємо забувати, що це країна в стані війни, яка не контролює всі своїми територіями. Так, Україна впроваджує реформи в рекордні строки і старається, але вона досі не відповідає умовам [ЄС — ред.], особливо економічним. Ми за вступ України в ЄС, але попереду у неї довгий шлях», — сказав Дворжак.
Грегорова має схожу позицію. «Бажання і нагальність підтримки, зокрема, України та Молдови можна зрозуміти, але на цей час більш прагматичною і вигідною є підтримка країн Західних Балкан в першу чергу», — сказала вона. Країни Північної Македонії, Албанії та Чорногорії просто просунулись далі в євроінтеграції.
У будь-якому випадку, Чехія сприймає розширення ЄС як щось, що принесе насамперед позитивні наслідки — посилення оборони і регіональної стабільності, нові можливості для бізнесу та економічний ріст.
«Однак важливо також враховувати виклики, як-то [необхідність — ред.] урівноваження законодавства або забезпечення розуміння між державами-членами ЄС», — сказав Дворжак. Ще один виклик для нього становить сам процес розширення — його складність і те, що він потребує «пошуку найбільш ефективних механізмів прийняття рішень».
Фактор Юзова вірить, що в Чехії наявний політичний консенсус (серед партій навколо політичного центру) щодо важливості подальшого розширення для довгострокової стабільності і процвітання Європи, попри можливі короткострокові політичні і економічні втрати.
Вона також розповіла про погляди чеського населення. Опитування показують, що суспільство в країні розділене у питаннях подальшого розширення ЄС — чехи одні з найбільш скептично налаштованих до розширення Євросоюзу. Юзова вважає, що це свідчить про те, що люди не дуже добре поінформовані і не мають повної картинки з питання розширення.
«Можна зробити висновок, що чеська суспільна думка — це скоріш чистий лист і те [що буде на ньому — ред.] залежатиме від політичної репрезентації того, як цю тему подавати, і чи зможуть ті, хто буде це робити, переконливо зобразити розширення як можливість, а не ризик», — сказала Фактор Юзова.
Словаччина
Нехай підхід Роберта Фіцо сильно відрізняється від позиції його попередників у багатьох сферах, коли мова заходить до розширення ЄС, він прагне «збалансованої позиції» щодо розширення Євросоюзу на Схід (Україна, Молдова) або Південь (країни Західних Балкан).
Томаш Стражай, директор Дослідницького центру Словацької асоціації зовнішньої політики (Slovak Foreign Policy Association), каже, що офіційні заяви влади не вказують на прихильність до якихось конкретних країн-кандидаток.
Всупереч тому, що Фіцо часто веде суперечливу або антиукраїнську риторику, його влада продовжує підтримувати вступ України до ЄС, подекуди у розріз з позицією його союзника, скептика ЄС, прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Орбан нещодавно загадувався над питанням, чому Словаччина взагалі підтримує членство України в Євросоюзі.
Стражай пояснює підхід уряду Фіцо «прагматичністю».
«Вони розуміють, що якщо Україну приймуть, це однозначно призведе до економічного зростання. І це економічне зростання також стане відчутним у східних регіонах Словаччини, які давно пасли задніх», — пояснив експерт.
Якби Фіцо фокусувався більше на підтримці країн Західних Балкан через конфлікти з Президентом України Володимиром Зеленським, це не було б ідеальною стратегією. Стражай каже: Словаччина має «нерозв’язану проблему» з одним з тамтешніх регіонів — Косово.
Як і чотири інші держави ЄС, Словаччина не визнає Косово. Ба більше, з цього року вона навіть не має там консульства, — цей поворот Стражай не вважає позитивним.
«Підтримка діалогу з представниками й представницями Косово і з різноманітними секторами суспільства в Косово надважливі, бо без Косово, інтеграція Західних Балкан в ЄС залишиться неповною», — пояснив експерт.
Три політичні партії, які відповіли на питання від EURACTIV Slovakia, ліберальна опозиційна партія Прогресивна Словаччина (PS/RE), Свобода та Солідарність (SaS) і керівна соціал-демократична партія Глас (NI) поділяють «збалансовану позицію» Словаччини щодо розширення ЄС.
Ніхто не пріоритезував сходження певної країни, окрім Браніслава Ондруша, депутата Гласу, який сказав, що Західні Балкани є його пріоритетом, але наголосив, що це особиста думка, сформована роками роботи в регіоні.
Проте, всі погодились, що основний критерій для сходження — це виконання країною-кандидаткою всіх умов [вступу в ЄС — ред.] і її стратегічне прагнення бути частиною європейської системи цінностей.
«Прозорість процесу і однаковий підхід до всіх країн-кандидаток є більш важливими, ніж швидкість вступу нових членів ЄС», сказав Ондруш, наголошуючи, що ці країни мають відчувати, що «ЄС справедливо до них ставиться».
Партії також говорили про заяву єврокомісарки з питань розширення Марти Кос, яка казала, що широкомасштабне розширення ЄС малоймовірне в найближчому майбутньому і що нові країни-члени, скоріш за все, будуть прийматися в Євросоюз окремо.
Юрай Крупа з Свободи та Солідарності заявив, що такий підхід знаходиться в рамках стратегії розширення, схваленої Євросоюзом, яке має базуватися на заслугах.
«Всі країни-члени погодились на цей підхід. Досвід з Сакартвело підтверджує, що він правильний», — сказав Крупа, маючи на увазі проросійський уряд у Тбілісі, який «хилить країну на схід» проти волі її громадян і громадянок.
Коли ми спитали у представників партій, чи бачать вони в розширенні ЄС можливості чи джерело проблем, партії зійшлися на першому варіанті.
Депутатка Любіца Карвашова з Прогресивної Словаччини сказала, що розширення однозначно дає можливості як ЄС, так і країнам-кандидаткам і що воно «завжди було пріоритетом для міжнародної політики Словаччини».
Вона також повторила тезу Стражая про потенційні економічні вигоди для східної Словаччини, яка межує з Україною і формує «східний кордон Євросоюзу».
З вступом України в ЄС, регіон може зрости економічно і розвинутись інфраструктурно, як це сталось у східній Австрії, коли країни-сусідки приєднались до Євросоюзу.
«Це велика можливість, яку Словаччина не має пропустити», — наголосила вона, також критикуючи уряд Фіцо за те, що ті обрали конфлікт з Києвом, а не налагодження співпраці.
Крупа з SaS погодився, що розширення ЄС — це «прекрасна приваблива можливість» для країн-кандидаток і що воно має стабілізаційний вплив на геополітику.
Він також наголосив, що розширення може принести й виклики. Саме тому, на його думку, нові країни-члени мають розділяти фундаментальні цінності, на яких побудований Євросоюз.
«Обережний підхід від ЄС виправданий, враховуючи те, що країни як Словаччина і Угорщина відкинули ці цінності і тепер їх вважають проблематичними», — сказав Юрай Крупа.
Ондруш з партії Глас додав, що Євросоюз має впевнитись, що розширення не стає джерелом нових проблем, і що подібні ризики мають адресуватися ще протягом вступу країни.
Стражай і Карвашова також наголосили, що розширення тісно пов’язане з внутрішніми реформами Євросоюзу.
«В минулому, кожна велика реформа ЄС супроводжувалась прийняттям нових членів. Я думаю, так має бути і далі», — підсумувала депутатка Карвашова.
Тексти: Александра Кшиштошек (EURACTIV.pl), Ондржей Плевак (EURACTIV.cz), Наталія Силенська (EURACTIV.sk) і Яна Слємзіна (Gwara Media)
Переклад з англійської: Назар Гламазда, Яна Слємзіна
Фото обкладинки: Прапори Євросоюзу / Guillaume Périgois, Unsplash
 |  |  |  |
|---|
 |  |
|---|
Проєкт профінансовано урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини через гранти Visegrad Grants від International Visegrad Fund. Місія фонду — просувати ідеї сталої регіональної співпраці в Центральній Європі.
Проєкт також підтримує Міністерство закордонних справ Республіки Корея.
