2 січня на одній із центральних вулиць Харкова пролунали вибухи. Унаслідок цього була зруйнована пʼятиповерхівка, пошуково-рятувальні роботи тривали девʼять днів. У той день загинули семеро людей, ще 38 людей — постраждали.
Олександра Карпова, кінологиня та засновниця пошуково-рятувальної команди «Мрія К9», з першого дня чергувала на локації разом із собаками. Шукали у декілька заходів через небезпеку повторних обвалів, російських атак та затоплений підвал.
Журналісти Ґвара Медіа провели разом із «Мрією К9» декілька днів пошуково-рятувальної операції та один день на тренуванні. Детальніше — у репортажі.
Робота на завалах
Складність роботи рятувально-пошукового загону під час небезпечних ситуацій полягає в тому, що кінологи ніколи не знають, скільки доведеться чекати.
«Ти можеш приїхати й через секунду вже бути готовий. Також у нас було таке, що ми чекали по 11 годин на морозі, щоб вони [ДСНС, — ред.] зробили завал безпечним», — розповіла Олександра.
Одразу після вибухів 2 січня спеціалісти вичистили завал, потім піротехніки перевірили локацію і тільки після цього кінологи змогли почати пошукову операцію.
Журналісти Ґвара Медіа зустрілись із командою «Мрії К9» наступного дня. Тоді було відомо про двох загиблих і трьох зниклих безвісти. Кінологів не могли допустити до пошуку через затоплений підвал.
На вулиці почався дощ. Це впливає на роботу собак, тому Олександра взяла із собою декількох тварин, щоб вибрати найбільш придатну для пошуків. Вона пояснила: залежно від погодних умов запах розподіляється по-різному. У спеку він підіймається, тоді як волога більше давить запах донизу.
«Якби, наприклад, людина була зверху, а ми знизу, то це простіше. Але в нашому випадку, коли люди знизу, запахи будуть відрізнятись», — зауважила кінологиня.
Для цього собаки тренуються за різних погодних умов. Також впливає фактор самої тварини. У команді «Мрії» є теплолюбні, а також ті, що краще працюють під час дощу.
У перервах між пошуками Олександра кидає собаці помаранчевий мʼяч. Під час роботи на справжньому завалі вона відпрацьовує з твариною методику заохочення.
«Інші кінологи мені робили зауваження: “У тебе навіть в новинах собака із цим помаранчевим мʼячиком”. Я кажу: “І що?” Собака не розуміє, що це трагедія. Собака має бути щасливий, що він знайшов. І він має відчувати, що я щаслива, що він знайшов», — пояснила фахівчиня.
Тренування
Олександра виходить із білого буса, заставленого клітками. Собаки чемно чекають, доки їхня «мама», як лагідно називає саму себе дівчина, дістане речі та випустить їх побігати перед тренуванням. Декілька клацань замків — і локацію заповнює гавкіт.
«Ось це — Мудрик, це — Бро, Укропчик…», — намагається познайомити із собаками Олександра, наповнюючи миски водою.
Через декілька невдалих спроб дівчина підсумовує: «Тут не всі. Сьогодні тренуватимемо собак, що шукають запахи живих та мертвих людей. По живих у нас Бро і Мудрик, а по трупах — Куба й Арчі».
Невеликий бус не вміщає всіх собак. Це проблема, адже тварин не можна тренувати вдома. Потрібно постійно виїздити на локації.
«Якщо собака позбавлений тренувань, наприклад, на місяць, розраховувати на нього в реальній ситуації ти вже не можеш», — зауважила кінологиня.
Для тварини важливо працювати мінімум два-три рази на тиждень. Навіть якщо собака травмований або хворіє, Олександра намагається давати йому легкі вправи. Це потрібно, щоб не втратити навички, адже відновлювати прогрес з нуля — складне завдання.
На локації кінологам слід бути пильними. Собаки активні, весь час бігають і за секунду можуть щось зʼїсти чи травмуватися. Попри складну професію, вони залишаються бешкетливими тваринами.
За декілька хвилин Олександра гучно покликала кожну собаку по черзі. Слухняно, одне за одним, вони повернулися до клітки. Розпочинається тренування.
Того дня «Мрія К9» тренувались на закинутій будівлі недалеко від Харкова. На локації кінологи ховають «запахи». Собаки, що шукають мертвих людей, працюють на спеціальному замінювачі трупного запаху. Це можуть бути спеціальні рідини або ж мʼясо тварин. Такі схованки роблять першими, щоб тварини по пошуку живих вчились їх розрізняти.
Існують універсальні собаки, яких тренують на пошук обох запахів. Проте кінологиня вважає, що краще розділяти, адже собака шукає запах розпаду білка, який починається на четверту-шосту годину після настання смерті. До цього часу труп може пахнути як «свіжа» людина.
«Тим паче якщо ми кажемо про завал. Якщо людину плотно завалило, багато часу зберігатиметься навіть запах його дихання або поту. Тому собака, який навчений шукати живих, може реагувати на свіжий труп», — пояснила Олександра.
Як показує практика, собака, що шукає мертвих, взагалі не реагує на запах живої людини. Однак багато залежить від ситуації. Наприклад, якщо людина загубилась кілька днів тому, то на природі доцільно використовувати собаку-універсала.
На місцях надзвичайних ситуацій, таких як «прильоти», важливо спершу шукати живих людей, бо далі починає працювати важка техніка.
«Якщо зона небезпечна, то ризикнути пустити туди собаку, коли ти шукаєш живих, є доцільним. А, як би це не звучало, ризикнути піти під падаючу плиту, коли ти вже шукаєш загиблого, це просто не дуже раціонально», — зазначила Олександра.
Собака в таких умовах може травмуватися, відмовлятися працювати через стрес або загинути. Також це загроза для групи, що супроводжує тварину. За протоколами, під час пошуково-рятувальної операції разом із собакою працюють кінологи, помічники, медики, ДСНС, волонтери. Однак бувало, що Олександрі доводилось працювати самостійно. Тому дівчина завжди розраховує ситуацію так, щоб вона могла впоратись без допомоги.
Одного разу колега Олександри загубила з виду собаку Мудрика, і тварина опинилась на даху будівлі.
«Я його до себе кличу, він починає йти, пливе шифер — і він тупо падає туди, де ще не загасили. І обпалює собі повністю живіт», — розповідає кінологиня.
Щоб покращити взаємодію й уникати таких випадків, «Мрія К9» регулярно проходять тренінги з іншими командами, медиками та пошуково-рятувальним загоном «Троянда на руці», щоб відпрацьовувати спільну роботу під час надзвичайних ситуацій.
Методика
«Ми напрацьовуємо у собаки бажання дістатися до людини попри все», — зауважила Олександра, поки її колега ховала «запахи» на локації.
Коли пес завершує пошук, кінологиня вчить тварину «позначати», тобто показувати знахідку. Спеціалісти роблять це по-різному: у «Мрії К9» собаки «позначають» голосом, бо цей спосіб, на думку засновниці пошуково-рятувальної команди, є найвдалішим.
Важливо, щоб собака не втратив цікавість, коли щось знайшов. Для цього Олександра заохочує його їжею або мʼячиком. Як сказала дівчина, для тварин це свого роду гра, від якої залежить їхній комфорт.
За її словами, щоб навчити, собаку треба позбавити комфорту і дати напрямок, як він зможе його повернути. Під час тренувань фахівчиня поєднує різні варіанти заохочень.
Інколи вона здаля кидає мʼяч, не підходячи до собаки. Також людина, яку шукають, може почати самостійно годувати тварину, коли кінологині ще немає поряд. Інколи Олександра підходить і годує сама. Бувають випадки, що собаку не годують, не грають, бо таке теж може трапитись під час справжньої роботи.
«Службовий собака має завжди хотіти працювати. І це неможливо зробити тільки позитивними методами. Від цього залежить життя людини. Хтось скаже, що це жорстоке поводження. Але взагалі використання собаки на завалі вже є жорстоким поводженням, бо собака ризикує своїм життям. Йому це не треба, він хоче плавати в озері, ганяти качок і кайфувати», — наголосила Олександра.
У день візиту Ґвара Медіа команда відпрацьовувала методику прямого заохочення. Журналістам запропонували бути статистами: заховатись на локації та погодувати собак одразу, як вони їх знайдуть.
Пошук
Першим тренування почав лабрадор на імʼя Бро.
Олександра розповіла, що його привезли з Італії вже півторарічним. Бро планували навчити шукати наркотичні речовини, але ситуація змінилась, бо в команду терміново потрібен був пес, який шукатиме людей.
Олександра випускає Бро з машини та кидає йому мʼяч.
«У кожного собаки є свій стартовий ритуал», — пояснила кінологиня.
Виконуючи ритуал, пес розуміє, що зараз він буде працювати, а не гуляти або бавитись.
Цей ритуал може залежати від породи. Наприклад, у команді Олександри є вівчарка, якій перед пошуком треба заспокоїтись, тому її стартовий ритуал — так звана «укладка», щоб перед роботою собака відлежалась і віддихалась. Лабрадори потреби у такому ритуалі не мають.
Бро тренується вже два роки. Це досвідчений пес, тому кінологиня не використовує у роботі з ним повідець або шлейку. Вона знає, як він реагуватиме в тій чи іншій ситуації.
Коли собаки потрапляють до Олександри, на тренуваннях та на прогулянках фахівчиня намагається водити їх по різних поверхнях. Так у них формується «груба лапка». Це потрібно, щоб пес не порізався уламками чи склом.
«Якщо порівняти із собакою, яка живе вдома, у наших вони [подушечки лап, — ред.] тверді. І я завжди залишаю довгі кігті, тому що пес може десь послизнутися, особливо, якщо була пожежа і її тушили. А ще і взимку, це дуже слизько. І в тапочках собаки дуже часто на моїх очах падали», — поділилась Олександра.
Кінологиня не завжди використовує спеціальне взуття для собак, бо воно може за щось зачепитися — і пес виверне лапу. Дівчина спершу оглядає поверхню і якщо розуміє, що там багато скла або уламків, то може надягти на собаку спеціальне взуття.
«Коли я приходжу на старт, я хочу, щоб він заспокоївся, сконцентрувався на завалі, на пошуку. Я його не відпускаю, поки не бачу, як починає рухатися ніс, — говорить Олександра. — Так я розумію, що він починає нюхати, а не просто дивитися».
Олександра скомандувала «чек» — і Бро зник за напівзруйнованою стіною.
Кінологиня пояснила, що для неї головне — дати волю собаці рухатися туди, куди він захоче. Йому може щось завадити й тоді він почне шукати варіанти «обдурити» ситуацію.
Бро знову показався біля входу у будівлю.
«Зараз він почне шукати сходи. Але їх тут немає. Я знаю цю локацію, — сказала Олександра, заходячи всередину. — Я постійно даю волю, бо собака, буває, знає більше, ніж ми. Він може щось принюхати й повести мене за собою».
Кінологиня пильно слідкує за собакою. Дівчина пояснює, що якщо бачить зацікавленість, але він ще нічого не знайшов, то може його направити. Та попри це, самостійність собаки залишається головним фактором під час тренування.
Бро знову зникає за однією зі стін. За декілька секунд чутно його гавкіт.
«Він показує, що щось знайшов», — Олександра йде в кімнату, звідки лунає звук.
Наступним тренується рудий спанієль колеги Олександри. Це новий собака, який тільки вчиться, і його головна проблема — собаку було дуже складно навчити «позначати» знахідку голосом.
«Особливість спанієлів така, що вони не гавкають, — пояснила Олександра, поки пес виконував стартовий ритуал. — У цього собаки немає проблем із пошуком, переміщенням, це легкий собака, все класно, але ми реально вчили його гавкати рік».
Для такої собаки корисно шукати нових людей. Та особливість тренування полягала в тому, щоб статист слідкував за тим, чи «позначає» пес голосом. Якщо ні — потрібно йому сказати команду «ас». Якщо гавкає, тоді статист має почекати хвилину, сказати команду, щоб тварина закріпила навичку. І тільки після цього можна погодувати.
Мрія
Мрія — це собака-шукач Олександри, на честь якої названо пошуково-рятувальний загін. Це перша собака, яка знайшла живу людину на завалі Палацу спорту у Харкові після російського масштабного обстрілу 7 червня 2025 року. Її роботу тоді підтверджував Мудрик.
«За правилами, якщо у кінолога є сумніви й локація доволі велика, то знахідку одного собаки має підтвердити інший», — пояснила Олександра.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії кінологиня разом із Мрією виїжджали на місця прильотів у Харкові, де через надзвичайно складну ситуацію вони працювали без належного супроводу та професійної техніки. Бувало й таке, що Мрія потрапляла під повторні обстріли під час пошуку.
Протягом декількох місяців Мрія залишалася єдиною пошуковою собакою в Харкові. Окрім роботи на завалах, вона також відвідувала сховища, метро й шкільні укриття, надаючи людям емоційну підтримку.
«З Мрією склалася така ситуація, що собака, яка все життя собі жила в мирний час, тренувалася, працювала, все було класно, і тут її, так сказать, під танки», — поділилась Олександра.
Був випадок, коли Мрію засипало через повторний удар росіян під час пошуково-рятувальної операції.
Через контузії та травму хребта у Мрії почалися серйозні проблеми зі здоров’ям і наразі вона вже перебуває на «пенсії», проте досі відвідує дітей, ветеранів та людей з інвалідністю як собака емоційної підтримки.
Читайте також
- «Годувати, спілкуватися, фотографуватися дозволено»: як проходить виставка тварин у торговельному центрі в Харкові
- У Харкові відновлять житловий будинок, пошкоджений росіянами, з ймовірною переплатою 10 млн грн
