Дмитро, чоловік Марії, — військовий 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Він загинув наприкінці 2024 року та був похований на Алеї Слави на кладовищі №18 у Харкові. Щоб дійти до місця поховання чоловіка, жінка надягає бахіли, оскільки інакше весь одяг та взуття будуть у глині, а біля самої могили облаштувала доріжку з дерев’яних піддонів.
Журналістка Ґвара Медіа поспілкувалася з родинами загиблих військових, похованих на Алеї Слави, та звернулася до міської ради.
«Я спитала, ким це регулюється, — ніким». Облаштування території
Кладовище розташоване на глинистому ґрунті. Заасфальтована лише головна дорога, вся інша територія між могилами та секторами — земля, щебінь, каміння, піддони чи штучне покриття. Усе — на вибір та можливості родин загиблих.
Глинистий ґрунт починає рухатися від дії води та твердне, коли висихає. Тому окремі ділянки з часом починають «випадати». Сектор, де похований чоловік Марії, знаходиться нижче відносно інших. Під час танення снігу чи дощів вода стікає вниз, а тому поруч багато могил, у яких просів ґрунт.
«Кожен раз, коли їду на кладовище, у мене лежать бахіли, бо інакше глина буде усюди. Хоча бахіли не витримують ваги багнюки й швидко злітають. Я подала заявку з проханням до адміністрації разом із ХМР [Харківською міською радою, — ред.] щось вирішити із цим, бо далі буде гірше. Плюс, провалюються могили. У мене вже була ситуація, коли я поїхала ногою в могилу захисника, коли проходила по ряду. Я не знала, що робити, щоб не вчепитись об плиту чи хрест, коли падала», — написала дівчина у своєму інстаграмі.
За її словами, у міській раді заявили, що займатимуться благоустроєм у цьому секторі тоді, коли встановлюватимуть пам’ятники. Наразі ХМР встановлює по сто однострійних надгробків на рік, ухвалених проєктом ще у 2016 році.
У відповідь на запит Ґвара Медіа Харківська міськрада повідомила, що родинам загиблих, похованих на Алеї Слави коштом міського бюджету, забезпечують встановлення намогильних споруд. На це виділені кошти на 2026 рік. Однак видатки на облаштування території навколо могил не передбачені.
Також у міській раді розповіли, що упорядкування та утримання території секторів та кварталів комплексу забезпечує КП «Ритуал». Зараз усі роботи з облаштування ділянок родини виконують самотужки. Вони, зокрема, закуповують та привозять землю, прибирають сміття, облаштовують прохід до місця та інше.
«Як мені сказали, кожен відповідальний за своє місце. Кожен із нас — користувач кладовища. Можемо на своїй могилі робити все, що завгодно. Я спитала, ким це регулюється, — ніким. Усе роблять сім’ї», — говорить Марія.
За її словами, наразі на цвинтарі не вистачає працівників. Ті, хто є, виконувати всю роботу не встигають.
Дарина втратила на війні батька. Його могила розташована у сусідньому від чоловіка Марії секторі. Дівчина розповідає, що просила адміністрацію кладовища засипати проходи щебенем. На що отримала відповідь: «А що, псувати землю?».
«Маша поклала палети. Хтось застелив штучним газоном, хтось — поклав плитку. Ми самі придбали щебінь, змішали з піском і засипали навколо могили. Невже це все не псує землю? Я знаю, що в деяких інших містах по всьому військовому кладовищу доріжки засипали щебенем і чітко визначили межі поховань — кожна могила має обрамівку та лавку», — констатує донька загиблого військового.
НЕдоступність кладовища
Алея Слави — це місце пам’яті, куди можуть прийти рідні, друзі або побратими похованих.
Станом на 2025 рік в Україні налічується понад 130 тисяч ветеранів з інвалідністю, а тому цвинтар, як й інші громадські місця, має передбачати безбар’єрність.
Наприклад, у Львові на військовому кладовищі Марсове поле планують облаштувати територію так, аби вона була повністю доступна і для людей з інвалідністю.
«Є можливість дістатися до будь-якого місця поховання на кріслі колісному. Мабуть, рішення стосовно самої зони поховань є найбільш коректним з усіх поданих. Ми розуміємо всю відповідальність та чутливість теми. Водночас ми говоримо не про обраний проєкт, який один в один буде реалізовуватись», — розповів головний архітектор Львова Антон Коломєйцев.
За його словами, місто враховує ідеї, озвучені на зустрічах з дорадчою радою, з родинами та організаціями, щоб досягти результату, який влаштовуватиме всіх.
Будівництво кладовища планують розпочати вже у 2026 році.
На харківському кладовищі дістатися на кріслі колісному, ширина якого зазвичай становить від 51 до 76 см, до могил, розташованих вглиб секторів, неможливо, оскільки відстань між похованнями складає приблизно пів метра, а подекуди — ще менше. Така ж ситуація і на вже облаштованих за проєктом ділянках. На тротуар можна піднятися пандусом, однак, оскільки міськрада встановлює надгробки лише за бажанням родин, навіть у першому ряду поховань є ті, хто відмовилися від класичного облаштування.
Так, на кріслі колісному можна проїхати повз декілька могил, а далі на шляху з’являється бордюр, встановлений однією з родин, і перекриває шлях тротуаром. У інших рядах місця для крісла колісного недостатньо. Марія показує на ряд поховань і каже:
«Десь простір більший, десь менший. Залежно від того, як кожна окрема родина облаштувала свою ділянку. Ніхто ні перед, ні після поховання не казав мені, де саме починається і закінчується ділянка могили мого чоловіка».
Пройшовши секторами, Марія помічає, що на деяких ділянках простору між двома могилами менше, ніж між іншими.
«Тут, наприклад, могила займає понад два метри, а може й більше. Вона повністю перекриває прохід. Сусідня вже менша, але тут поставили лавку, тому теж не пройдеш. Загалом ділянки відрізняються розміром як в ширину, так і в довжину. Це добре видно, якщо подивитися на весь ряд», — говорить дівчина, оглядаючись навколо.
У Харківській міській раді уточнили, що під кожну могилу надається ділянка розміром 1,5 метра на 2,2 метра, загальна площа складає 3,3 кв. м відповідно до Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань.
«Маленька, але банальна неповага до військових». Прибирання кладовища
Марія одна за одною підіймає обгортки від цукерок, пляшки від води та старі лампадки. Каже, була минулого тижня, сміття так і лежало.
«Я за рік бачила один раз, щоб працівники тут прибирали. Це було на Пасху, здається. Бачила, як ходили жінки із тачками, прибирали старі брудні квіти», — розповідає вона.
Прибиранням біля поховань здебільшого також займаються родини. Проблема зі сміттям поширена, бо на багатьох могилах люди залишають солодощі для своїх близьких, які пізніше розбирають.
«Така практика поширена і на цивільних кладовищах, і тут. Приходять якісь люди, забирають те, що сім’ї залишили на могилі, і прямо на місці, скоріш за все, їдять, бо обгортки постійно всюди валяються. Але ж це також маленька, але банальна неповага до військових», — зауважує Марія.
Дарина також скаржиться на сміття на Алеї Слави. Каже, намагається прибирати самостійно, але це потребує постійного контролю. А це вже питання охорони території. Її на кладовищі №18 фактично немає, як і камер спостереження.
Охорона території, крадіжки та вандалізм
За словами Дарини, були випадки, коли невідомі крали речі з могил загиблих військових або займалися вандалізмом:
«У нашої знайомої хтось вкрав з могили блюдце. Хоча навіщо комусь взагалі блюдце з кладовища? У тата на могилі стояв свічник, який заряджався від сонця. Невідомі виламали сонячну панель. Багато хто, я знаю, підписує свої речі».
Сім’ї загиблих військових, розповідає Дарина, неодноразово зверталися до адміністрації кладовища і міської ради з проханням поставити камери спостереження. Однак їх все ще не встановили.
Нещодавно до редакції Ґвара Медіа звернулася дружина загиблого бійця «Азову». Вранці вона приїхала навідати могилу чоловіка і побачила розкидані навколо лампадки, фото військових та вирвані із землі прапори. Жінка звернулася до адміністрації кладовища й припустила, що це міг бути акт вандалізму. Однак там її запевнили, що вночі був сильний вітер, який вирвав прапори.
«Можливо, і справді негода, нічого не зрозуміло. Камер, звісно ж, немає. Ці п’ять зламаних прапорів на різних рядах, але візуально всі поряд», — написала жінка.
Озеленення території та пошук рішень
У проєктах меморіальних кладовищ в інших регіонах, зокрема, акцентують і на ландшафтному дизайні території. Наприклад, на Марсовому полі у Львові або Пантеоні Героїв у Тернополі. Усі проєктні питання вирішують на громадських обговореннях, однак після затвердження родини загиблих не можуть нічого змінювати на могилі.
У Харкові ж ділянка на кладовищі надається в користування і її облаштування не потребує узгодження з міською радою. Тому сім’ї висаджують зелень та квіти за своїм смаком.
«Було б добре, якби тут була зелена зона, ландшафтний дизайн. Якби спеціалісти підібрали такі рослини, які б не шкодили й створювали композицію. Неподалік могили чоловіка хтось посадив чорнобривці. Гарні квіти, але вони розростаються самостійно і швидко на інші могили, а потім їх неможливо прибрати», — говорить Марія.
У Харківській міськраді повідомили, що кошти на озеленення території у 2026 році не передбачені.
«Ми стали заручниками ситуації, що у нас немає закону в державі, як усі міста мають влаштовувати й обслуговувати меморіальні кладовища. Якби в нас було так, що сім’я погоджується на поховання на Алеї Слави та підписує згоду на усі умови цього кладовища й однострою за проєктом, а підприємство зобов’язується слідкувати за твоєю могилою, це б розв’язало питання закинутих могил українських військових. І такі є на нашому кладовищі. Ну і спростило б життя і так вбитих горем людей, які на кладовищі хочуть просто побути поруч зі своїм близьким, а їм доводиться постійно наводити лад навколо», — ділиться Дарина.
Марія згадує, що коли чоловік загинув, її запитали, де вона хоче його поховати — на Алеї Слави чи на цивільному кладовищі:
«Звичайно, я хочу на Алеї Слави, бо в мене чоловік Герой. Якби я знала, що я зустрінусь з такими проблемами після поховання, я б ніколи в житті не стала тут його ховати. Але вже так сталося, тому я продовжую боротися за гідне вшанування пам’яті мого Діми».
Читайте також:
- Якою має бути Алея Слави у Харкові? Трансформаційний процес триває, а думки сімей загиблих військових розходяться
- Олена відкрила кав’ярню на честь полеглого на війні сина. Тепер «Паломник» став місцем підтримки для тих, хто втратив
