Харківщина туристична. Чимало харків’ян почали відкривати її для себе за часів коронавірусної пандемії, коли подорожі до моря чи Карпат стали не надто доступним задоволенням. Вони відкрили для себе Верхній Салтів та Музей Сковороди, Кицівську пустелю та Краснокутський дендропарк, насолоджувалися красою Сіверського Дінця та слухали цікаві історії про харківські пам’ятки. Проте повномасштабна війна сильно вдарила по локальному туризму. Деякі туристичні місця опинилися під окупацією, частина стала небезпечною через замінування та загрозу обстрілів. А частина була просто знищена.
«Є надія, що ми зможемо відновити ці унікальні місця»
«Для мене Харківщина завжди була місцем, де історія і природа переплітаються в унікальний симбіоз, а гостинні мешканці радо та щиро зустрічають туристів, — розповіла засновниця туристичного проєкту “Ініціатива Інтелектуальних Подорожей” Олена Дюженко. — Це регіон, багатий на культурну спадщину, археологічні знахідки та наукові об’єкти. Кожен маршрут — як окремий світ, наповнений відкриттями. Тут люди можуть не тільки відпочивати, але й навчатися та відкривати для себе нові сторінки нашої історії. Я мала честь працювати разом із вченими, істориками та археологами. Для того, щоб допомогти людям краще зрозуміти Харківщину через її пам’ятки, музеї та природні ландшафти».
Кожен куточок області є важливим, підкреслила вона. Хай то село з багатою минувшиною, природний парк з унікальними ландшафтами чи культурна пам’ятка. Зокрема Олена Дюженко пригадала село Борисівку, яке розташоване на самому українському кордоні, неподалік від Липців. За її словами, це особливе місце як для багатьох істориків, так і для неї самої, адже тут народився видатний український історик та етнограф Дмитро Яворницький. Він був одним з перших, хто детально вивчив історію запорозького козацтва.
Раніше в Борисівці працював музей, присвячений самому Яворницькому. Він передусім приваблював людей, які хотіли глибше зрозуміти власну культурну спадщину. Але з початком повномасштабного вторгнення село опинилося під окупацією. Що сталося з самими музеєм — невідомо. Проте є підстави вважати, що його було знищено, зазначає Олена Дюженко.
«Одним із моїх найулюбленіших був маршрут до Історико-археологічного музею-заповідника «Верхній Салтів» та археологічних розкопок поблизу, — згадувала вона. — Музей присвячений вивченню Салтівської культури, однієї з найбільш значущих археологічних культур раннього Середньовіччя на території Східної Європи. Під землею досі залишаються численні артефакти, що розповідають про життя часів Хазарського каганату, культуру племен аланів та протоболгар. На жаль, музей був знищений російською ракетою.Тепер через загрозу мін і тривалу небезпеку археологи, ймовірно, не зможуть працювати там ще довгі роки. Це величезна втрата для науки».
Через замінування та бойові дії також небезпечно відвідувати Дворічанський національний природний парк. Він був відомий своєю мальовничою природою, крейдяними горами та унікальними рослинами. Сильно постраждало місто Куп’янськ, де працювала фабрика новорічних іграшок. Колись вона створювала святковий настрій для багатьох поколінь дітей та дорослих. А тепер фабрика знищена.
Окремо Олена Дюженко згадала астрономічну обсерваторію Харківського національного університету імені Каразіна в селі Іванівка Пролісненської громади, неподалік від Чугуєва. Кілька років вона разом з харківськими науковцями організовувала нічні екскурсії до радіотелескопа.Там вони спостерігали за планетами, милувалися зорепадом Персеїди, слухали про нові відкриття в галузі астрономії. А також насолоджувалися запашною кавою біля вогнища. За словами Дюженко, це був один із дієвих способів популяризувати науку. Після повномасштабного вторгнення обсерваторія опинилася під окупацією. Що не пройшло для неї безслідно. За словами Олени, російські військові встигли пошкодити тамтешнє обладнання.
«Війна принесла величезні втрати для туристичної галузі, — розповіла Олена Дюженко. — Однак залишається надія, що ми зможемо відновити ці унікальні місця та зберегти їх для майбутніх поколінь. І відродити туризм у нашому регіоні. Я захоплююся колегами із Харківського організаційно-методичного центру туризму, які незважаючи ні на що продовжують створювати унікальні екскурсії. Коли я про це розповідаю колегам-іноземцям, це їх вражає до сліз. Харківщина завжди була і є багатою на історію, культуру та природні красоти. І я вірю, що ми зможемо повернутися до подорожей».
«Після деокупація ми не зможемо туди їздити»
Мандрівки багато що значить і для провідної редакторки видавництва «Ранок» Юлії Каспарової. Вона багато подорожувала з родиною та друзями як по Європі, так і в межах України. Бувши ще й дитячою автокрою, вона випустила книгу «Мандруємо Україною». Де описала цікаві туристичні куточки своєї країни. Любить Юлія Каспарова мандрувати й Харківщиною. Особливо з того моменту, коли під час пандемії подорожі до інших областей стали менш доступними.
«Харківщину дуже люблю, — зізналася Юлія Каспарова. — Бо це ж моя рідна область, я тут народилась і прожила вже 51 рік. Ми багато подорожували Харківщиною, особливо коли почався COVID. Тоді зазвичай складно було вибратися кудись далі. І таким мейнстримом стало подорожувати Харківщиною. Ми відкрили дуже багато цікавинок, таких куточків, про які я навіть не чула раніше. Це є Кицівська пустеля, це і Сіверський Донець з його мальовничими краєвидами».
Згадувала вона і літературно-меморіальний музей Сковороди. Вперше Юлія Каспарова туди потрапила у 2014 році, коли був спалах інтересу до цікавих місць всередині України, а також до її видатних постатей. Тоді в музеї відзначали свято Івана Купала. І це було щось неймовірне, загадувала Каспарова. Люди насолоджувалися виступами музичних колективів, брали участь в майстер-класах з танців та плетіння віночків, а потім, за старою купальською традицією, стрибали через багаття.
«Нас тоді вразив і сам музей, і розповідь екскурсовода про Сковороду, — згадувала Юлія Каспарова. — Бо виявилось, що це була просто незвичайна людина. Дуже цікава і його філософія, і його мандри. І нам тоді дуже сподобався музей. І коли у 2022 році я дізналась, що туди влучила ракета — це було дуже боляче. Ну, тоді все було боляче, куди б вони не влучали…. Але я тоді просто розридалася. Не так багато у нас на Харківщині таких реально класних місць. І сам музей був гарний, і парк навколо нього. І люди, які там працювали, дуже любили свою роботу».
Також жінка є шанувальницею велосипедних прогулянок. Разом з близькими вона часто їздила в бік Циркунів та Липців прямо через ліси та поля. А зараз про такі прогулянки годі міряти — виїжджати за межі доріг небезпечно. Мабуть, вони вже туди ніколи не поїдуть, нарікає Юлія. Хоча протягом двадцяти років жінка кожне літо їздила цим самим маршрутом.
Юлія Каспарова згадувала, як під час карантину багато людей стали подорожувати Харківською областю. Почалося з’являтися більше інформації про те, куди можна поїхати. Як виявилося, той же Сіверський Донець є хорошим туристичним місцем, де можна і на базі відпочинку зупинитись, і намети розбити. Є красиві місця біля Вовчанська. Вперше Юлія там побувала з друзями та родиною якраз під час пандемії. Наприклад, у самому місті є кладовище старих літаків — як військових, так і спортивних. А неподалік сіл Огірцеве та Гатище є місцевість, яку мешканці називають Родзига. Це дуже мальовниче місце: там крейдяні гори, поруч протікає Сіверський Донець, а навколо зеленіють соснові ліси та луги, згадує Юлія.
«Коли ми піднялись на цю Крейдяну гору, то перед нам відкрився такий краєвид, від якого просто захоплювало дух, — розповіла Юлія Каспарова. — Донець, ліс, стада пасуться. От така пасторальна картинка. Ми пару годин не могли відірвати очей від цієї краси. Це наша сторона Дінця, а на тому боці вже був російський кордон. Зараз я слухаю в новинах, що на цю місцевість постійно летять КАБи. Весь час — Огірцеве, Огірцеве, Огірцеве. І це дуже боляче. Тому що я так розумію, що ні Огірцевого, ні Гатища вже просто нема. Ці села стерли з лиця землі. Мабуть, навіть після деокупації ми не зможемо туди вже їздити. Бо там буде небезпечно і заміновано. Дуже багато було обстрілів. Можуть і снаряди десь лежати, і міни, і що завгодно. Я так думаю, що це місце ми, на жаль, втратили».
«Харків не втрачає туристичної привабливості»
Волонтер Сергій Козуб за фахом історик. Проте після закінчення «вишу» працювати за фахом не став. То були 90-ті, непрості часи для багатьох. І Козуб вирішив піти в бізнес. У 2015 році він зустрівся з Валерією Кульшицькою, засновницею проєкту «Екскурсії для своїх». І от вже десять років вони вдвох проводять екскурсії по Харкову. Навіть під час «локдауну» Козуб та Кульшицька робили прямі трансляції в Zoom. Ходили вдвох по місту, знімали відео про історію Харкова і відвертали увагу містян від сумних думок. Після повномасштабного вторгнення проєкт довелося призупинити. Але ненадовго — на прохання аудиторії екскурсії відновили вже в травні 2022 року.
«Я корінний харків’янин, — підкреслив Сергій Козуб. — Для мене Харків — це все моє життя. Я не можу понад два тижні бути десь поза межами міста. Вже через два тижні відпустки мене тягне в Харків. Коли відбулася ця збройна агресія, мої друзі, дипломати, попередили нас з Олею: “Сергію, виїжджайте, рятуйтеся”. Ми посміялися. Ми з 2014 року допомагаємо українській армії. Вісім років допомагали — а зараз схибимо та поїдемо? Ні, ми нікуди не поїхали. І коли відбувалися ці найгарячіші події, ми стояли пліч-о-пліч з силами оборони, возили по блокпостах допомогу. І для нас Харків — це все».
За словами волонтера, він багато подорожував Харківщиною, щоб потім ділитися своїми знаннями, враженням та любов’ю до неї. Він переконаний, що область дуже приваблива з туристичного погляду. Наприклад, каже Козуб, ми маємо таку перлини, як Кицівська пустеля та Краснокутський дендропарк, який є одним з найстаріших в Україні, чия історія налічує понад 200 років. За словами Козуба, під час спроб захопити Харків російські військові багато чого встигли замінувати. Через це їхати туди небезпечно. Тому екскурсійні маршрути самого Козуба пролягають в місцях, куди можна їздити.
«Ми ще маємо такий стиль архітектури, як конструктивізм, — зазначив Сергій Козуб. — Якого практично не мають інші міста України. Наприклад, Львів, туристичне місто, яке ми дуже любимо. Але він не має конструктивізму. І люди надивилися там готики, польської архітектури, австро-угорської архітектури. А конструктивізму в них немає, тому вони приїжджають сюди. Ми мали декілька індивідуальних екскурсій з львів’янами, коли вони приїжджали саме цими харківськими “родзинками”. За конструктивізмом».
Але навіть до повномасштабного вторгнення у локальний туризм не сильно вкладали кошти, нарікає він. Наприклад, Харківщина має таку перлину, як Шарівський палац. Але навіть у мирні часи йому не приділялося достатньо уваги. Все трималося на ентузіазмі окремих людей. Було кілька спроб відновити палац, але вони не увінчалися успіхом. Недооціненою туристичною перлиною Сергій Козуб вважає місто Чугуїв. Там зокрема є військове училище, засноване в 1865 році. За словами волонтера, воно випустило немало видатних постатей. Серед них, наприклад, герой армії УНР Петро Болбочан. Або Іван Кожедуб, один з найяскравіших асів часів Другої світової.
«Перлин в Харкові і на Харківщини дуже багато, — розповів Сергій Козуб. — Чого вартий тільки Палац праці. На жаль, він був частково зруйнований “прильотом” рашистської ракети. Причому до жовтневого перевороту 1917 року він називався “Домом страхового общества «Россия»”. І коли в мене брали інтерв’ю голландські журналісти, я сказав: “Дивіться, хлопці, Росія влучила в «Росію». Це так символічно”. Держпромом… На жаль, наш понівечений Держпром. Чим це не перлина? У нас дуже багато понівечених архітектурних шедеврів. Ось реальне училище на площі Героїв Небесної Сотні. Воно понівечене. Ще одне училище на вулиці Гольдбергівській, воно теж понівечене».
Іноземці інколи його питають, чи безпечно їхати до Харкова. Волонтер завжди відповідає, що в Україні зараз взагалі немає безпечного місця. Адже є країна-агресор, для якої звична справа — воювати з супермаркетами, дитячими майданчиками та житловими будинками. Сам Кузуб любить жартувати: куди влучили ракетою, там і база НАТО. Навіть якщо це дитсадок чи звичайний будинок. За словами Сергія Козуба, це звична поведінка для агресора. І цю думку він намагається донести іноземцям, які приїздять до міста.
«Нещодавно приїжджали до нас наші волонтери з Шотландії та Ірландії, — розповів Сергій Козуб. — Вони допомагають в тому числі українським воїнам. Дуже багато людей з інших країн приїжджають сюди. Була в мене американська телекомпанія NBC, вони знімали сюжет про Харків. От не втрачає він в моєму розумінні оцю туристичну привабливість. Тому що є багато людей, які не бояться їхати в Харків. Вони хочуть не тільки більше дізнатися про саме місто, а й донести до світової спільноти те, що тут реально відбувається. І це дуже важливо. Бо багато людей, у тому числі й політиків, все ще перебувають в шорах. І для них Україна — все ще terra incognita. Тому їм треба знати що український народ б’ється. І буде продовжувати битися. А міжнародна підтримка дуже важлива для України. І у військовому, і в моральному, і в людському, в ідеологічному планах».
Читайте також
- Адаптуватися та рухатись далі: як живуть громадські організації в Харкові після призупинення фінансування USAID.
- Окупація, повторний наступ, евакуація: поліціянт Олексій Харківський про Вовчанськ на третій рік повномасштабної війни.
- Як не втратити автентичність: у Харкові працюють над збереженням пам’ятки архітектури.
