Золочівська громада — одна з прифронтових громад Харківщини. У прикордонних селах залишається трохи більше тисячі людей. Гуманітарну ситуацію ускладнюють російські обстріли та дрони.
Ґвара поговорила з начальником Золочівської селищної військової адміністрації Віктором Коваленком про ситуацію в громаді, евакуацію та відновлення.
Публікуємо скорочену версію розмови для кращої читабельності — повне інтерв’ю можна подивитися у відео.
Обстріли та щоденні загрози
Ситуація небезпечна — такою вона була з перших днів і такою лишається досі. Ми знаходимося майже за 17 кілометрів від лінії фронту, але нічого не змінилося з 2022 року. Б’ють КАБами, ракетами, «Шахедами», «Герберами», «Молніями».
Немає жодного дня, щоб не влучали в будинки чи авто, щоб когось не поранили або не вбили. Окремий виклик сьогодні — FPV-дрони. Знищено дуже багато техніки, спалено й пошкоджено сільськогосподарські машини. Тваринництво у прикордонні майже повністю знищено.
Уявіть: війна вже довша, ніж Друга світова (Друга світова війна тривала шість років та один день. Німецько-радянська війна тривала менше чотирьох років — ред.). Менталітет людей, які живуть на кордоні з нелюдами, змінюється. Вони адаптуються.
Але як пояснити звичайній бабусі, що вийшла прибрати городець, чому в неї прилетів дрон? Кому вона заважала? Або буває росіяни розважаються, женуться дроном за людиною вулицею.
Ми відстежуємо ситуацію за лінією розмежування, фіксуємо накопичення. Тоді, у 2024-му, наші козаки два місяці відбивали наступ. Перед Новим 2025 роком знову — два тижні боїв. Ворог хотів зробити новий плацдарм. Наші хлопці-прикордонники утримали рубіж майже без втрат, поклавши більшу частину батальйону.
Я сам бачив, як вони лізуть на нашу землю — як павуки, як миші. І як їх знищують.
У прикордонні нічого не працює нормально. Є лікарі, є амбулаторії — але працювати там надзвичайно небезпечно. Водопостачання та вся інфраструктура або знищені, або пошкоджені. Ми робимо все можливе, щоб забезпечити людей необхідним.
Втрати серед цивільних
З початку повномасштабного вторгнення Росії було поранено понад дві тисячі цивільних.
Ці години, ці дні — як вічність у тому жахові, у якому живе наша громада. Втрати дуже великі.
Загинули 94 цивільних, з них четверо дітей. І лише цього року ми вже втратили десятьох — серед них троє дітей.
Ви знаєте про «Шахед», який вдарив по Богодухову. Це була золочівська сім’я, яка провела в тому будинку лише одну ніч. Чоловік повернувся з війни без ноги, створив сім’ю. І це відчуття — проводжати його та дітей на щиті — словами не передати.
На початку війни у громаді мешкало понад 27 тисяч людей. Сьогодні — 18,9 разом із переселенцями. Їх більше п’яти тисяч, переважно з прикордонних округів. Наш кордон із Росією — 52 кілометри.
Мобілізація та підтримка військовослужбовців
Частина мешканців — це наші хлопці й дівчата, які пішли воювати. Зараз воюють 1 216 осіб. На жаль, ми втратили 115 героїв (з 2014 року — ред.). Ще 101 — зниклий безвісти, дев’ятеро в полоні.
97 повернулися після важких поранень та контузій, демобілізовані. Частина виїхала з громади, але 38 людей залишилися й активно долучилися до вуличних комітетів та волонтерства. Попри те, що майже всі мають поранення, хтось втратив кінцівки, хтось — зір.
Процес мобілізації триває. Ми ухвалили програму підтримки наших героїв: коли людина мобілізується або йде за контрактом — отримує 10 тисяч гривень. Поранення — ще стільки ж. Інвалідність — ще 20 тисяч. Разом можна отримати до 40 тисяч гривень.
Розумію, що хтось скаже: це небагато. Але наші власні надходження становлять лише 40% від рівня 2021 року.
Третина сільськогосподарських земель перебуває в зоні бойових дій або засіяна вибухонебезпечними предметами. А це був головний дохід громади.
З того, що маємо, приблизно 35% спрямовуємо на Сили оборони — ЗСУ, прикордонників, Нацгвардію, поліцію, СБУ та ДСНС. Торік допомогли на 38 мільйонів гривень, на цей рік заклали стільки ж.
На нашій території загинули 289 воїнів із різних куточків України та різних підрозділів. Ми пам’ятаємо всіх, ведемо облік. У майбутньому збудуємо меморіальний бастіон на вшанування тих, хто поліг на нашій землі.
Стан критичної інфраструктури
Ворог зараз цілеспрямовано б’є по об’єктах інфраструктури — газо- та енергопостачання. Майже всі трансформатори розбиті, газорозподільне обладнання теж. Дуже важка ситуація в Одноробівці, Івашках, Олександрівці, Макаровому та Туровому. Люди виїжджають.
Я відстежую ситуацію та підтримую зв’язок із нашими військовими — мушу розуміти оперативну обстановку для своєчасної евакуації населення. У рамках примусової евакуації ми вивезли сім’ї з дітьми, але люди написали відмову.
Девіз із 2022 року — «свічка і пічка» — актуальний і досі.
Евакуація населення
2024 року поруч із Липецьким напрямком і Вовчанськом, де були прориви, ворог намагався створити плацдарм у Сотницькому Козачку, де залишалося 34 людини. Ми розмовляли з кожним. Практично у всіх були машини й можливість виїхати.
Вони не вірили. Це село стоїть на березі маленької річки, за якою вже починається вулиця російського села. Звикли жити поруч — мовби одна сім’я. Росіяни своїх вивезли одразу — примусово, машинами. А ми вмовляли, попереджали. Розуміли, що буде наступ, говорили про це. Але люди залишилися.
Коли почалися бойові дії — вночі, вдень, у тумані — ми витягували їх звідти пораненими, із сумочками, без машин і без будинків.
Тому ми попереджаємо. Хвилюємося за людей. Мені дуже шкода наших старост, які ризикують життям і залишаються на місцях, де колись було квітуче село, а тепер — сорок чоловік.
У небезпечних населених пунктах залишається 1 133 особи. Темп евакуації не змінюється.
Зараз найактивніша фаза — Турове. Село практично знищують, КАБами вже розвалили половину. Буквально за допомогою наших військових, навіть вночі, ми вивезли звідти шістьох людей. Ще семеро звідти виїжджатимуть. Там залишилося 29 людей. Серед них — мати з 13-річним сином. Я подав заяву на примусову евакуацію цієї сім’ї.
Не дай Боже, щось трапиться. Я наполягав, щоб вивезли всіх. Якщо ухвалена примусова евакуація для людей під загрозою — це одна історія. У росіян — примусово й без обговорень. У нас є певні правові обмеження в цьому питанні. Звісно, людина написала відмову, але це ж небезпечно. Тому ми ведемо роз’яснювальну роботу — розповідаємо, як це відбувалося в Липцях, у Вовчанську, в Куп’янську.
Але поки людина сама не відчує, вона не рушить із місця. Коли влучання знищує будинок і нікуди йти — вони переходять до сусідів і поступово починають розуміти, що треба їхати. Тоді настає наступний крок.
Евакуація в таких умовах надзвичайно небезпечна. Ми працюємо з військовими та ДСНС, є броньований автомобіль.
Перспективи повернення мешканців
Із громади виїхали близько десяти тисяч людей. Багато вже придбали житло за сертифікатами. Я розумію: вони не повернуться. І це окремий виклик.
Треба робити все, щоб забезпечити умови для повернення: робочі місця, інфраструктуру, дороги. Чимало людей за кордоном влаштувалися, одружилися, пов’язали своє життя там.
Є й такі думки: закінчаться бойові дії, підпишемо угоду — і що далі? Я не знаю, не можу сказати коли, але це станеться. А якщо росіяни знову нападуть? Ми знову відбудуємо — і вони знову знищать?
Окрема проблема — отримання компенсацій за зруйноване та пошкоджене майно. Вчора була серйозна нарада, яку проводив керівник області разом із фахівцями. Йшлося про дистанційний огляд будинків. У нас налагоджена система, але виїхати комісіям неможливо — тому є відповідна постанова №815 про дистанційне обстеження та складання актів.
Ми залучаємо фахівців, процес іде, але потребує часу.
Розумію, що люди вже чотири роки мешкають у чужих квартирах або в гуртожитках. Це розуміє і обласне керівництво, і, мабуть, держава. Але з пошкодженим майном — іще складніше: ніхто не поїде туди ремонтувати.
Відновлення
Уся інфраструктура у громаді знищена або пошкоджена. У лікарню в Золочеві влучило 13 ракет, уявіть собі. Амбулаторії, енергомережі, газомережі, комунальні підприємства, школи, дитячі садочки. Три школи повністю зруйновані. Усе прикордоння розбите й рознесене.
Пріоритет будівництва — укриття. Насамперед для дітей: щоб вони могли навчатися та проводити час у безпеці. Ми збудували чотири укриття, хоча нас критикували, що там 12–15 кілометрів до кордону.
Є новий освітній простір — норвезький проєкт. Після онлайн-уроків школярі приходять туди на додаткові заняття, дошкільнята займаються й граються. Там також працює інклюзивний ресурсний центр для дітей, яким потрібна особлива підтримка.
Загалом у громаді зараз понад 1,8 тисячі дітей — школярі, дошкільнята, малюки. До війни їх було на тисячу більше.
Читайте також
- «Наче тапочки взути»: ветеран Михайло про життя на протезі, спорт та Ігри Нескорених
- «У нас немає права на помилку»: інтерв’ю зі співзасновником аналітичної платформи DeepState
- «Хтось х*й не забив і сидить далі на позиціях»: аеророзвідники 57-ї бригади про битву за Вовчанськ
