Серед усіх залежностей у війську вживання психоактивних речовин займає друге місце, на першому — алкоголю. Попри це, під впливом російської пропаганди та маніпуляцій питання саме наркозалежності у Силах оборони досі вважається табуйованим та таким, що нібито дискредитує українських військових. Проте, це твердження заперечують експерти.
«Сьогодні ми маємо бути відповідальними дорослими й розуміти, що вживання психоактивних речовин в армії — це виклик, який нам потрібно визнати та зрозуміло прокомунікувати й визначити що можемо зробити», — каже лікарка та виконавча директорка БФ «Здорові рішення для відкритого суспільства» Вікторія Тимошевська.
І початком цього діалогу може стати якісне дослідження цієї теми, додає вона. Таке презентували у Харкові 11 березня. Для цього, у період з 25 листопада 2024 року по 20 січня 2025 року провели експертні інтервʼю щодо вживання психоактивних речовин військовими та ветеранами з 11 лікарями медустанов та вісьмома психологами з Києва, Харкова та Дніпра, а також сімома бойовими медиками з підрозділів, що діють на різних напрямках сходу та півдня України.
Далі ми зібрали усі основні тези цього дослідження та додали коментарі експерток та експертів, що брали безпосередню участь в ньому.
Що таке наркозалежність і що не так з лозунгом «Військо без наркотиків»
Професор кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи Харківського медуніверситету Володимир Коростій каже, що наркозалежність і вживання наркотичних та психоактивних речовин — різні речі. Для кращого розуміння він проводить аналогію з алкоголем. Таким чином, більшість людей вживають алкоголь, але це не говорить про те, що всі вони алкоголіки.
Зі слів Коростія, є три форми вживання наркотичних речовин:
- споживання;
- шкідливе вживання (призводить до соціальних, медичних і юридичних проблем);
- залежність (людина не може обходитися без певної речовини).
Розібравши це питання далі варто говорити про причини вживання наркотиків, серед яких, відповідно до даних дослідження, нема нудьги чи інтересу. Експерти кажуть, що у військових є цілком природний страх смерті, тож у наркотичних засобах вони вбачають можливість втечі від реальності, покращення фізичних та ментальних здібностей, уникнення відчуття страху, притуплення болю — як фізичного, так і психічного (наприклад, через втрату близьких або побратимів).
«Коли в період участі підрозділу в бойових діях були дуже міцні військовослужбовці, які проявляли мужність на грані життя і смерті… Ми виявили проблему вживання у них, почали працювати, але коли прибрали солі з їхнього життя, і взагалі наркотичні речовини, то в них став не просто страх, а панічний страх і не просто затяжних боїв, а елементарних завдань під час бою», — йдеться в одному з інтерв’ю з психологом.
У групі ризику щодо виникнення залежностей також особи з травмами головного мозку, психічними травмами, фізичним та емоційним виснаженням, а також ті, хто має попередній досвід вживання. Крім того, соціально-культурні фактори, такі як низький рівень морально-психологічної та військово-бойової підготовки або відсутність сімейної підтримки, також можуть сприяти виникненню залежності.
Водночас експерти розрізняють причини вживання психотропних речовин серед військовослужбовців та ветеранів/-нок. Для військових це часто фізичне й психологічне перевантаження, попередній досвід вживання наркотиків, а також оточення, яке спонукає до вживання. У ветеранів /-нок причини здебільшого пов’язані з важкими психологічними та фізіологічними травмами — зокрема, з втратою кінцівок, що може призводити до втрати життєвих орієнтирів та хронічного больового синдрому.
«Рішення “військо без наркотиків” просто не існує і ми повинні зрозуміти, що якийсь відсоток людей [невеликий — ред.] все одно буде вживати наркотичні й психотропні речовини», — пояснює далі Вікторія Тимошевська.
Однак рішенням стане нормальна комунікація цього питання, в тому числі з цивільними, що дасть можливість уникнути стигматизації, та надалі надати їм всю допомогу та лікування.
Портрет проблеми: хто і що вживає найчастіше
У дослідженні експерти вказують, що поширеними наркотичними препаратами та психоактивними речовинами (ПАР) серед військових і ветеранів є опіоїди (морфін, оксикодон, налбуфін, трамадол, метадон), стимулятори (солі, амфетамін, метамфетамін, мефедрон), галюциногени (гриби), канабіноїди (канабіс) та снодійно-седативні та протитривожні (гідазепам).
При чому, більшість експертів вважають, що всі види залежностей від наркотичних та психоактивних речовин, небезпечні, тож можуть зашкодити як тим, хто вживає, так і тим, хто оточує людину.
«Серед найбільш небезпечних ПАР — психостимулятори, здебільшого солі, що викликають незворотні процеси у функціях головного мозку, під їх впливом людина галюцинує. Звикання до них формується після першого прийому», — додає психологиня Ірина Маркевич.
Експерти встановили, що вразливими до виникнення залежності є військовослужбовці чоловічої статі віком від 25 до 45 років. При чому, молодь віком 18-25 років найбільш схильна до вживання наркотиків, а вікова група 25-45 частіше за все вживають саме ПАР систематично. Крім того, люди старше 45 років — більшою мірою схильні до вживання алкоголю.
Питання вживання наркотичних та психоактивних речовин військовими не нове
Вікторія Тимошевська продовжує наголошувати, що питання вживання наркотичних та психоактивних речовин військовими зустрічається в арміях по всьому світу.
«Це не афішується, але препарати з групи стимуляторів використовуються в арміях світу, коли військовому потрібно дві-три доби не спати й бути, як то кажуть, “з широко відкритими очима”», — пояснює Вікторія Тимошевська.
Вона додає, що за умови вживання не на постійній основі можна уникнути звикання від них. Однак при цьому після закінчення операції військовий не просто йде додому або далі на завдання, а поступово, під медичним наглядом, виходить з цього стану. Паралельно лікарі йому пояснюють, що зараз він має відпочити та зробити перерву у виконанні бойових завдань, щоб залежність від речовини не сформувалась.
«Але важливо, що в Україні нема такої системи й більше того можливості контрольованого вживання. Тому ми говоримо про стихійні випадки самостійного вживання, які дійсно шкодять», — додає Вікторія.
Тож в сьогоднішніх реаліях Україна має напрацювати власний механізм допомоги військовим та ветеранам, які стикнулися з неконтрольованим вживанням, врахувавши умови сучасної війни, у якій демобілізація можлива лише у вкрай важких проявах залежності.
Все починається з ВЛК
Військово-лікарська комісія в Україні на сьогодні не передбачає лабораторного скринінгу на наявність наркотичних речовин в організмі.
«Система зрозуміла — мобілізувати якомога більше людей в найкоротший термін. Але під час комісії проводять лише інтерв’ю (оцінку) мобілізованого з наркологом та психіатром, і по факту все залежить від лікаря, і в окремих випадках навіть людина, яка у минулому мала залежність, може бути придатною», — пояснює Вікторія.
Для порівняння, лікарка пояснює, що у НАТО, де працює контрактна служба, передумовою до вступу є лабораторний скринінг на наявність наркотичних речовин в організмі.
«А під час несення служби є ще раптові скринінги. При виявленні наркотичних речовин в організмі такі військові відсторонюються від завдань і скеровуються на лікування», – говорить Вікторія.
Однак вона визнає, що таку систему в умовах повномасштабного вторгнення організувати важко, але, за її думкою, удосконалити процес проходження ВЛК можливо.
Вікторія також каже, що мова не йде про повне усунення людей зі вживанням від армії, навпаки варто уникати стигматизації, однак для них варто розробити дещо інші умови.
«Наприклад, потрібно зробити так, щоб у них не було вільного доступу до речовин, щоб вони не несли службу у медчастинах. А також мінімізувати їх взаємодію зі зброєю», — пропонується під час презентації дослідження.
Самоорганізація
Враховуючи результати дослідження, Вікторія вважає, що зміни у чинну систему потрібно впроваджувати саме на місцях — всередині бригад.
«У хорошому сенсі ініціатива має йти від спеціалістів-психологів, які працюють в групах по контролю бойового стресу та від самих лікарів, які працюють у медичних ротах. Бо саме вони безпосередньо взаємодіють з військовими», — пояснює експертка.
Вікторія продовжує, потрібно, щоб вони для себе поцікавилися цим питанням у військових, зрозуміли, яким чином можна говорити про наркотики у частині. А далі — направляти на лікування чи надавати його на місці.
«Але це не має бути спільне зібрання з питанням “Гей, хто тут приймає?”.. Для того, щоб визначити людину зі вживанням є спеціальні скринінгові опитники, коли ти задаєш від п’яти до 13 питань і вже розумієш, в кого є проблема і з ким потрібно глибше працювати», — каже Вікторія Тимошевська.
Сподіватися, що військовослужбовець сам прийде з такою проблемою не варто, тому з кожним потрібно говорити окремо. І тому вже зараз потрібно думати про навчання нових вузькоспрямованих спеціалістів — аддиктологів [лікарів-спеціалістів по роботі з залежностями] та психотерапевтів, які будуть взаємодіяти саме з військовими.
«Можливо тут також варто подумати про навчання і працевлаштування ветеранів, бо, крім усього, до своїх в армії довіра».
Крім того, у самому дослідженні також йдеться про те, що виявити залежність може і саме командування чи побратими. Тоді наступні дії мають включати: консультацію з психологом та медичною службою за допомогою спрямування військового до шпиталю, де йому виписують направлення до психіатра-нарколога, невролога, невропатолога.
Зазначається, зазвичай військових з тяжкими станами залежності демобілізують. А ветерани, на думку експертів, мають більше можливостей для лікування.
Вони можуть звернутися в цивільні заклади охорони здоров’я, громадські організації, які працюють з військовими та ветерани. І вже зараз, за словами Вікторії, частина з працівників таких організації проходить навчання, як саме працювати з ветеранами, які вживали під час служби і\або продовжують вживати або ж розпочали вживати після демобілізації.
При чому, зробити вони це можуть анонімно, на відміну від чинних військових.
Згідно з діючою системою, лікування зараз доступне у чотири етапи (вони не адаптовані лише для військових, мова йде про загальне для всіх громадян)
- Первинна допомога.
Мова йде про сімейних лікарів, які, за словами директорки Північного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я України Вікторії Мілютіної, пройшли 100% навчання з використанням протоколу з діагностики та лікування у сфері ментального здоров’я (mhGAP). Таким чином вони можуть диференціювати ситуацію, за якою звертається пацієнт, і скерувати його до відповідного спеціаліста.
- Психіатрична допомога у стаціонарних умовах.
- Психосоціальна та психіатрична допомога в центрах ментального психічного здоров’я та мобільними мультидисциплінарними командами.
У рамках цього пакету надається медична психіатрична допомога індивідуальна та в групах на основі кластерних і надкластерних закладів охорони здоров’я. Сюди можна звернутися самостійно, або за направленням лікаря.
- Лікування психічних розладів внаслідок вживання опіоїдів і використання препаратів замісної підтримувальної терапії.
Підсумовуючи, серед доступних послуг на шляху подолання залежності для військових виокремлюють консультації психологами, психотерапевтами, психіатрами, психіатрами-наркологами, надання медикаментозної соціальної терапії, органної детоксикації, надання послуг з лікування та реабілітації приватними медичними центрами, надання підтримки через чат-боти та групи підтримки у поодиноких випадках.
Ми також запитали у Вікторії Тимошевської про благодійні ініціативи, до яких можуть звернутися військові із залежністю за допомогою. За її словами, вона не чула за певні спеціалізовані групи підтримки, направлені лише для військових.
Але Вікторія порадила чат-бот «Еломія», який може стати додатковим інструментом підтримки. Додаток містить низку вправ для самодопомоги, а також штучний інтелект, який може вести з вами розмову. Вся комунікація відбувається анонімно та доступна 24\7. Чат-бот за посиланням.
Також номер національної гарячої лінії з питань наркозалежності — 0 800-507-727.
Читайте також
- Військовий досвід стане в пригоді: у чому полягають особливості працевлаштування ветеранів.
- Спеціальний трибунал для Путіна й вищого керівництва Росії у 2025: виклики та рішення.
