На стоянці харківського гіпермаркету в суботній ранок кипить робота. Попри видимий хаос, усе відбувається за давно відпрацьованою схемою — понад десяток машин вишикувались у колони перед стартом Автопрайд 2025 — фінальної події ХарківПрайд. Люди квапливо прикрашають автівки прайд-символікою та плакатами, які зробили на ПрайдФесті напередодні.
За роботою ліниво спостерігають поліціянти. Дехто з них нервово говорить телефоном або підходить до організаторів, щоб узгодити останні деталі акції.
Яскраво вдягнені люди підспівують українським пісням, що лунають з автівки. Квір-спільнота Харкова знає — сьогодні її день.
Сьомий ХарківПрайд — щорічний правозахисний фестиваль, який підвищує обізнаність про дискримінацію, утиски та інші проблеми ЛГБТК+ спільноти в Україні. Він розпочався ПрайдФестом в останні вихідні серпня й завершився Автопрайдом 6 вересня.
Журналістка Ґвара Медіа відвідала фестиваль, поспілкувалася з представниками правих організацій на контрмітингу та проїхалася в колоні Автопрайда, щоб розповісти про атмосферу цьогорічного ХарківПрайд.
Гріх
Фестиваль відкрився 30 серпня у ПрайдХабі — безпечному просторі для ЛГБТК+ спільноти, жінок та дружніх людей. Ті вихідні видалися для міста насиченими подіями через заходи до днів пам’яті загиблих та зниклих безвісти захисників України, Літературного ярмарку та ХарківПрайду. Тому ще з ранку поліція посилено патрулювала центр міста.
Біля Хабу шумно — близько 30 чоловіків з правих та християнських організацій «Братство», «Права молодь», «Білий сектор» та «Гетьманський гарнізон» з прапорами та закритими обличчями сперечаються з поліціянтами, намагаючись пройти до фестивалю, але правоохоронці перекрили дорогу автобусами з обох боків.
«У нас немає зброї — ми прийшли мирно».
— Ми не самогубці, розуміємо, що тут більшість поліції. Плюс, ми не качки-амбали, не москалі й не чоловічки, як нас тут називають. Це звичайні хлопці 18-20 років, консерватори-націоналісти, — сказав один з учасників контрмітингу, який не захотів представлятися.
За його словами, чоловіки хотіли прочитати молитву біля хаба, але їх не пропустила поліція, тому вони влаштували штовханину.
Брат Муха — хлопець зі збитими кулаками й огорнутий червоним прапором християнської організації «Братство» та один з найактивніших учасників контрмітингу виклав три їхні вимоги: скасувати усі заходи ХарківПрайд, спрямувати кошти організації на військо та повністю й публічно прозвітувати про витрачені кошти.
— Які ідеї вони закладають у цей захід, ви розумієте? — запитує поліціянта чоловік з групи, що його оточила.
— Які? — глухо відповідає правоохоронець. Розмова між ними триває вже давно, але не просунулася ні на крок.
— Дивіться: вони руйнують особистість, відмовляються від релігії. Хочуть, щоб і ми відмовилися — від раси, від нації. Кажуть: «Станьте такими, як ми». Це ж повний комунізм, розумієте?
Поліціянт не відповідає — він не схожий на фаната ідеологічних дискусій. Його лобом стікають краплі поту від спеки. Утім група чоловіків продовжує вимагати, щоб до них вийшов хтось з організаторів ХарківПрайд для розмови.
З протилежного боку вулиці за дійством спостерігають бійці спецпідрозділу поліції у повному екіпіруванні — щоб потрапити на фестиваль, треба пройти крізь їхній «живий щит».
— Чому ви приховуєте своє обличчя? — питаю в Брата Мухи.
— Чесно? — відказує він. — Я просто з бафа тащусь — він мені дуже подобається. Я стільки думав пройти без нього, а потім побачив, як в ньому виглядаю, думаю: «Блін, ну треба вдягнути».
«Я б волів називати це походом проти гріха, але добре, зупинимося на мітингу».
Брат Муха представляє церкву «Братство» та однойменний батальйон у складі ГУР, що поділяється на бойову та тилову частини. До останньої й належить чоловік.
Він прирівнює ХарківПрайд до організації, яка пропагувала б наркозалежність, вбивства, зґвалтування чи крадіжки.
— Ви прирівнюєте ЛГБТ-людей до зґвалтування? — запитую я.
— Я прирівнюю гріх до гріха. Я не кажу, що представники ЛГБТ-спільноти вчиняють щось гірше за ґвалтівника. Я кажу, що це гріх і то гріх. А судити про те, що є гіршим, а що кращим — наскільки пам’ятаю, це справа Бога.
За декілька хвилин до чоловіків виходить співорганізаторка «ХарківПрайд» Анна Шаригіна — чоловіки пожвавлюються. Щойно вони жартували про її вагу.
— Те, що ви кажете про пропаганду — це трішки не так працює, бо напевно ваша гетеро орієнтація… У вас, до речі, гетеро орієнтація? — питає Анна, і Брат Муха ствердно киває. — Якщо це так працює, то зараз ви маєте стати гомосексуалом, але ж…
— Чому ви кажете, що я маю стати гомосексуалом? — він перебиває жінку.
— Бо ви зі мною спілкуєтесь, а я гомосексуальна жінка. Якщо це пропаганда…
— Ви гомосексуальна жінка? — він знову перебиває. — Тобто вам подобаються чоловіки?
— Гомосексуальна жінка — це коли подобаються жінки. Я лесбійка.
— А чому не чоловіки? Повертайтеся до чоловіків, — натовп позаду регоче. — Давайте я вам знайду гарного чоловіка!
Дискусія з Анною закінчується безрезультатно, тож жінка та її колеги йдуть, залишивши чоловіків наодинці з поліцією. У руках Брата Мухи зʼявляється гучномовець, і чоловік виходить у центр проголошувати промови, поки його знімають однодумці.
— Ми не проти геїв і лесбійок, — запевняє мене учасник, маючи на увазі праві організації. — Але ми проти організаторів, які просувають ворожу ідеологію для України, коли в нас демографічна криза і деконсолідована нація. Тільки націоналізм, традиція, віра в Бога і віра в перемогу можуть допомогти нам в цій екзистенційній війні.
Ярмарок
Цьогоріч частину заходів ХарківПрайд провели просто неба: ярмарок вітає гостей музикою та невимушеною атмосферою. Утім, серед учасників подекуди чути розмови про «правих», які незадовго до цього закінчили свою акцію.
«Шкода, що люди обрали спротив всередині країни».
— Проводити заходи на вулиці — це додаткові ризики. Завжди страшно, коли є нападники. Інше — боюся, що люди не дійдуть, що їм не сподобається, — каже Анна Шаригіна. Сьогодні у неї напружений день, тому перехоплюю її для короткого коментаря в перерві між панельними дискусіями. — Через те що блокують вулицю, людей значно менше, ніж очікували.
Організатори не можуть точно підрахувати відвідувачів перших двох днів фестивалю, адже люди циркулюють протягом дня. Удень їх менше через спеку, увечері ярмарок заповнюється гостями. Організатори розраховують принаймні на торішню кількість — 400 учасниць та учасників за два дні.
Протягом всього фестивалю ХарківПрайд організатори збирають кошти для 46-ї бригади на автомобіль — вже зібрали пів мільйона гривень. Якщо зберуть ще сто тисяч — куплять дві автівки.
Анна називає посилений патруль поліції біля ХарківПрайда «надмірним захистом», але водночас відзначає, що правоохоронці працюють на європейському рівні — принаймні порівняно з київською поліцією.
«Прийти на ПрайдФест — це активізм».
Попри поліцейські кордони, ранкову сутичку та спеку, люди поступово збираються на фестиваль. Рятуючись від жари, вони ховаються під парасольками або відпочивають на кріслах-мішках у тіні. Дружні до спільноти бізнеси виставили свої товари просто на вулиці.
Наталя продає варення з пелюсток чорнобривців, вирощених на своєму полі у прифронтовій Дергачівській громаді.
— Це не звичайне трилітрове бабусине варення, а ексклюзивний продукт, який нагадує про Україну. Тому його охоче купують як подарунки за кордон — навіть до Канади возили, — розповідає жінка.
На підприємстві Наталя працює переважно одна, оскільки її чоловік служить у війську. Іноді залучає місцевих жінок для збору врожаю, адже в сезон сама не встигає з усіма справами.
Навпроти волонтери з «Щезника» Юра та Еміль показують людям, як плести маскувальні сітки. Не всі можуть донатити або служити у війську, але багато хто прагне допомагати армії, залишаючись цивільним. У цьому перевага волонтерства, каже Еміль, потрібен лише вільний час.
— Мені не вистачає більш святкової атмосфери, музики, мистецьких заходів, тому що культура впливає на всіх. Хочеться атмосфернішу локацію — навішати лампочок, дзеркальну кулю, привезти тітку Мадонну з Лос-Анджелеса! Подзвонити Ірі Білик: «Іро, приїжджай, відсвяткуємо!». Запросити відомих людей — треба розколихувати людей, мотивувати їх. У нас мало людей? Та повно їх! — каже Денис.
На думку чоловіка, на противагу «армії, мові, вірі», ЛГБТК+-спільнота також утворює певний соціум, яке має свою мову, музичну культуру, літературу — великий пласт загальнолюдської культури. Наприклад, у дизайн представники квір-спільноти зробили колосальний внесок, про який гетеросексуальні люди навіть не здогадуються, відказує Денис.
— Я вже років десять говорю, що треба додавати вплив через культурні події — музичні, мультидисциплінарні. Брати досвід наших західних колег. Розумію, що вони давно вибороли право бути відкритими, але все одно працюють і через культуру.
У ПрайдХабі — напівпідвальному приміщенні з укріпленими вікнами та броньованими дверима — прохолодно. У основному залі проходять творчі майстерні, де люди вчаться робити колажі.
Аріана прийшла на фестиваль із подругою, яку давно не бачила. Зараз вони удвох розрізають сторінки старих журналів. Прайд-фестивалі дівчина відвідує з 2021 року — почала ходити у 19, адже роком раніше зробила камінг-аут.
— Професія музикантки змусила мене більшу частину життя провести в консервативному суспільстві — до того ж надзвичайно жорстокому. З 2021 року я учасниця квір-хору «КвірЕсенс».
У сусідній кімнаті за важкою жовтою шторою проходять дискусії. Фестиваль цього року сфокусований на лекторії, розповідає співорганізатор Яків Лавриненко. Теми різноманітні — від волонтерства та документування воєнних злочинів до лесбійської ідентичності та видимості трансгендерних людей.
Співорганізаторка ХарківПрайду Станіслава Петлиця хвалиться, що встигла відвідати майже всі події двох днів. Дівчина записалася на тату-марафон, щоб краще запам’ятати цей день. Планує робити татуювання разом зі своєю подругою у формі української квітки.
— Мені дуже подобається, що на ярмарку сьогодні нові обличчя, — зізнається дівчина. Після початку повномасштабної війни багато людей, зокрема й із квір-спільноти, виїхали з міста. — ХарківПрайд важливий для всіх, у тому числі й для мене як співорганізаторки. Я бачу, як він зростає, і цього року це також не виняток. Сподіваюся, наступного року він буде ще гучніше й помітніше.
Правозахист
ХарківПрайд традиційно проводять восени — це результат домовленостей між організаторами, аби дати людям змогу відвідати прайди в різних містах, каже Яків. КиївПрайд відбувається у червні під час місяця гідності, ОдесаПрайд — у серпні.
Яків долучився до ХарківПрайду з першого фестивалю у 2019 році. До ЛГБТК+ активізму прийшов у 2016-му — волонтерив тоді вперше на Марші Рівності в Києві. З того часу не пропустив жодного маршу, окрім запорізького. Про це він шкодує, бо маршу в Запоріжжі більше не буде.
— Був на БерлінПрайді у 2019 році — це дуже комерціалізоване свято, після якого вулиці брудні, як після футбольних матчів. В Україні це все ще про правозахист та збір коштів, — каже чоловік. — За кордоном організатори дивуються, чому ми не кричимо «Happy Pride!» на марші. А ми виходимо з плакатами про ЛГБТК+ військових, з гаслами на підтримку України.
Серед гостей ПрайдФест декілька людей прийшли у військовій формі. Один з них — Олександр «Демон» Деменко, голова організації «Військові ЛГБТ», яка виникла ще у 2018 році, за часів ООС, і зараз налічує більш як пів тисячі відкритих та закритих ЛГБТК+ військових і ветеранів.
Окрім правозахисного вектора для військових та ветеранів ЛГБТК+-спільноти, Олександр хоче започаткувати новий напрям — ветеранську реінтеграцію в межах спільноти. Це включатиме освітні та реабілітаційні заходи, допомогу в працевлаштуванні та відкритті власної справи.
«Демон» родом із Запоріжжя. На початку повномасштабної війни воював у Маріуполі, де разом з іншими захисниками «Азовсталі» отримав наказ здатися в полон. У неволі провів майже три роки й був звільнений у січні минулого року. Після повернення Олександр заручився зі своїм нареченим Артуром.
— Все супер, все добре. Єдине — очікував більше відвідувачів й масовішу подію. Але й так добре — безпечно, тихо і по-домашньому, — коментує «Демон» атмосферу на ПрайдФесті.
Олександр також зауважив, що представники праворадикальних організацій — переважно молоді люди, які легко піддаються впливу ненависті. Проте з віком їхній світогляд змінюється на більш нейтральний або толерантний. «Демон» впевнений, що процес не зміниться за декілька років — «права» позиція завжди існуватиме, хоча відсоток толерантності може зрости.
«Війна — це довгий марафон, у якому ми живемо».
Після війни суспільство стане консервативнішим, переконаний працівник правозахисного фонду «Гендер Зед» Костя Андріїв.
У 2021 році премʼєр-міністр Денис Шмигаль ініціював законопроєкт №5488 про посилення покарань за злочини на ґрунті ненависті, але його голосування провалювалося через брак голосів.
Цьогоріч з приходом нової прем’єр-міністерки Юлії Свириденко всі законопроєкти минулого уряду відкликалися, тож лідерка «Слуги народу» Олена Шуляк внесла до Ради аналогічний. Його можуть прийняти цієї осені, але активісти стримані — з обіцянками «скоро приймуть» вони живуть чотири роки, як і з законопроєктом про цивільні партнерства, який відклали у парламентські шухляди.
— Це гра мало того що в довгу — в нас немає жодних орієнтирів у майбутньому, що далі буде краще. Тому це важко, але по-іншому ніяк, — каже працівник фонду «Гендер Зед» Костя Андріїв.
З одного боку, толерантність в українському суспільстві до ЛГБТК+-людей зростає, з іншого — збільшується кількість нападів на них, вважає правозахисник. Європа рідко бачить таку статистику зростання насильства проти ЛГБТК+-людей, тому що зменшується кількість людей, готових говорити про ці злочини.
— Злочин є, але він не потрапляє у статистику, тому що людина навіть анонімно не хоче залишати цю історію. Вона питає: «Що мені робити?». А ми не знаємо, що порадити, окрім як зробити цю історію видимою.
Чоловік відзначає й значний вплив стигматизації «не на часі». Постраждалі кажуть: «Відчуваю, це важливо, що на мене напали. Але не впевнений, що маю час, ресурс і чи це комусь потрібно».
— Треба розповідати людям про ЛГБТК-людей — що вони різні, допомагають нарівні з гетеросексуальними, воюють на фронті. Показати, що це люди, які просто хочуть мати ті самі права, які більшість має з народження.
Автопрайд
ХарківПрайд вперше провели у 2019 році у форматі Маршу рівності, й відтоді захід відбувається щороку. У 2022 році акцію організували в метрополітені, наступного року розвісили фігури ЛГБТК+ людей на центральних вулицях міста. У 2024 році та цьогоріч Марш провели у форматі автопробігу.
Марія дивується і трохи лякається, коли дізнається, що з нею в одній автівці їхатиме журналістка.
— Повний комплект — і робота, і безпека, і думка рідних. Я поки що тут одна, тому страшно, — відповідає дівчина на моє запитання про причини страху.
Марія родом із Донецька. Після окупації міста встигла пожити у містах від Ужгорода до Харкова. Зараз працює в місцевому університеті, але не знає, наскільки затримається тут.
— Я нещодавно приїхала і побачила багато брошур про Прайд. Ноги самі завели до хабу. Мені запропонували взяти участь, і, звичайно, стало цікаво, — каже дівчина.
Поки я розмовляю з Марією, лунає оголошення: «Будь ласка, розійдіться по автівках. Водії, сідайте». Автівки виїжджають зі стоянки одна за одною — у специфічному порядку.
Цьогоріч дорогою рухаються чотири колони, розповідає співорганізаторка ХарківПрайд Станіслава Петлиця. Перша — про злочини на ґрунті ненависті: квір-спільнота закликає до належного розслідування таких злочинів. Друга — шлюбна рівність: гомосексуальні люди потребують ухвалення закону про партнерство або шлюбну рівність після закінчення воєнного стану.
Третя колона присвячена статуту, щоб міськрада визнала присутність ЛГБТК+ спільноти у Харкові. Під час ПрайдФесту зібрали більшість підписів для ініціювання громадського слухання щодо включення сексуальної орієнтації до переліку статуту.
Четверта колона — гроші на ЗСУ. У ХарківПрайд вважають, що на фінансування ЗСУ постійно мають йти кошти з міського бюджету. У цій колоні говорять про всіх військових, зокрема ЛГБТК+.
— Для нас важливо бути видимими й виходити кожен рік, тому що це про наші права, наші свободи, наше гідне життя — настільки, наскільки ми можемо його зараз забезпечити собі, — каже Стася.
«Місто сонця, район ХТЗ».
Я фотографую колону попереду та чую, як жінка поруч запитує: «О, це автопробіг вони організовують?». Я ствердно киваю. «Прикольно, молодці!» — жінка посміхається, звертаючись до своєї доньки-підлітки. Автівки проїжджають повз неї, сигналячи. Вона показує великий палець та каже: «Молодці, поважаю 100%».
Ціла колона з 16 автівок та понад 50 людей виїжджає на Аерокосмічний проспект. З вікон машин пасажири та пасажирки висовують квір-прапори.
Коли Автопрайд проїжджає повз перехрестя з натовпом, Стася вигукує: «Наш зірковий час!» — і сміється. На знак підтримки колоні сигналить дядько на вантажівці, що проїжджає повз. Як саундтрек грає пісня Жадана і Собак «Мальви» з однієї з автівок.
— Ми намагаємося говорити про нас всередині країни, тому що ми є тут, ми також частина суспільства. Тому ми є, будемо і наближатимемо нашу перемогу, розвиватимемо демократію — для того, щоб у всіх українців та українок було гідне життя, — каже Стася.
Колона заїжджає на Сумську, їде повз Сад Шевченка й весільні фотосесії пар, які обрали суботу днем для одруження. Стася дивиться на одну з них і каже: «Ось вам і шлюбна рівність».
Уже декілька років дівчина живе зі своєю партнеркою Аліною, але не може одружитися.
— Моя партнерка — військова, вона боронить Україну, і я за неї дуже переживаю. Поки що я їй офіційно ніхто. Ми не можемо юридично захистити нашу сім’ю.
Звуком доносяться обривки вимог, які Анна Шаригіна проголошує в гучномовець. Потім його перехоплює Яків Лавриненко. Він скандує «Гомофобія — це Росія», проїжджаючи повз майдан Свободи. Там стоять декілька людей у військовій формі — вони показують середні пальці колоні, що проїжджає.
«Ви виступаєте за те, за що боретеся — хтось три роки, хтось десять, хтось п’ятнадцять, хтось двадцять років. Можливо, ми будемо боротися все життя».
Автівки паркуються навпроти Держпрому. Люди виходять, щоб проголосити промови, зробити фото та влаштувати хвилину мовчання для тих, які загинули, відстоюючи й боронячи країну.
— Якщо зненацька охоплює зрадницьке відчуття «топтання» на місці й думки про те, що зміни так і не настають, то нагадаю всім нам: у 2016 році перші квоти на теле- та радіомовлення українською передбачали лише 25%, — каже Стася. — Станом на зараз з російської по радіо ми можемо почути тільки заклик: «Русский, сдавайся в плен!». Що ж, Франко попереджав, що є скеля, яку треба лупати. Тож борімося і поборемо!
Читайте також
- «У тебе рука страшна, а ти ще й протез виставляєш»: з якими проблемами стикаються люди з протезуванням
- Як у Харкові святкували День Незалежності, попри війну та «тінь» Дня міста
- Порятунок в останню мить. Евакуація з Куп’янського району із загоном «Троянда на руці»
