Яких добровольців хочуть бачити в сучасних бригадах? Хтось наголошує, що в першу чергу вони мають бути дисциплінованими. Або ж відповідальними, або стресостійкими, або готовими вчитися. Багато хто хоче бачити мотивованих. У які бригади хочуть добровольці? Зазвичай вони хочуть потрапити до адекватного командування, яке цінує та поважає своїх людей. Також добровольці хочуть прийти на заздалегідь узгоджені посади. Наприклад, щоб ІТ-спеціаліст в результаті не пішов в піхоту, а операторка БпЛА — на посаду діловодки.
Дисципліна — основа всього
Для початку ми спитали представників трьох бригад та одного полку про те, яких добровольців вони хочуть бачити в своїх лавах. Наприклад, командир 429-го окремого полку безпілотних систем «Ахіллес» Юрій Федоренко наголосив, що першу чергу людина має бути бодай трохи дисциплінованою.
«Якщо є мінімальний рівень дисципліни, то її можна розвинути далі. Це ніби м’яз накачати».
А от мотивація — річ нестабільна, переконаний Федоренко. Вона надто залежить від зовнішніх обставин. Також велике значення має підготовка.
«Чим якісніше підготовлена людина, тим більша її живучість на полі бою, — підкреслив Юрій Федоренко. — І як наслідок — можливості зберегти людський ресурс і знищити максимальну кількість ворогів та всього, що воює проти нас, українців. Це стосується стану здоров’я. Про нього потрібно дбати. Я не кажу про спортивні кар’єри. Але якщо ви займаєтесь фізкультурою, робите ранкову зарядку — це вже є плюс. Тобто стан здоров’я — це м’яз, який можна розкачати під час загальновійськового вишколу зокрема. Але якщо у вас занедбане здоров’я — це проблема. Тому що війна — складна річ, яка точно нікому не йде на користь».
Вікова категорія від 18 до 35 років, на переконання Федоренка, це оптимальний варіант для льотних груп. За його словами, зв’язок між нейронами головного мозку в молодому віці відбувається швидше. А це напряму впливає на швидкість сприйняття інформації та розвиток дрібної моторики, що конче необхідно для пілотування. Але це не значить, що не може бути старших, додав Юрій Федоренко. Є пілоти, яким 50 років. І вони свої завдання виконують більш ніж ефективно.
Також мова пішла про людей, які заздалегідь готуються до війська — проходять курси операторів БпЛА, заняття з загальновійськової підготовки, тренінги по «такмеду». За словами Федоренка, до такої ініціативи в них ставлять позитивно, а «такмед» — це взагалі must have.
«Мені здається, що в країні, яка перебуває в стані повномасштабної війни, в якій постійно обстрілюють тилові міста, не опанувати надання домедичної допомоги — це, як мінімум, несвідомо, — підкреслив Юрій Федоренко. — Тому що “такмед” може знадобитись будь-де — на воді, на суші, під час ДТП, обстрілів, спортивних змагань. Ви не уявляєте, наскільки високий відсоток смертності від нещасних випадків, яких можна було б уникнути, якби люди вміли надавати необхідну домедичну допомогу. Тому “такмед”, я вважаю, мають проходити всі та регулярно. Не шкодувати на це часу, якщо потрібно — грошей».
Командир полку додає, що для стрілецької підготовки теж є достатньо курсів. Хоча не можна сказати, щоб вони були максимально доступними для всіх охочих.
Також перевагою буде льотна підготовка. За його словами, в Україні є значна кількість організацій, які дають можливість навчитись літати на «Мавіку» чи FPV.
Будь-який додатковий досвід, чи цивільний, чи військовий, будь-які курси — це додатковий плюс і до швидкості навчання, і до якості виконання бойових завдань, зазначив Федоренко.
«Військо змінюється і атмосфера у ньому в тому числі»
«Оскільки ми Харківська бригада, запрошуємо в першу чергу харків’ян і жителів Харківщини, — розповіла начальниця відділення рекрутингу 113-ї бригади ОБр ТрО, капітан Людмила Радченко. — А взагалі нам не принципово, звідки людина, якщо вона хоче служити в нашій бригаді. Ми всім раді. Але зрозуміло, що харків’янам комфортніше служити пліч-о-пліч з людьми, які знають, що таке Стекляшка, Стрілка, тремпель. Ми беремо людей не зважаючи на освіту, на їхній досвід роботи в цивільному житті та їхні навички. У нашій бригаді ми знаходимо місця, які їм ближче до душі».
У бригаді цінують мотивацію, а також щире бажання захищати рідну землю, вважає Людмила Радченко. Також цінується неупередженість та стресостійкість.
За її словами, 113-та бригада побувала в багатьох населених пунктах, військові нерідко спілкувалися з місцевими мешканцями, які про них потім добре відгукувались. Тому такі якості, як доброзичливість та чуйність, теж стануть в пригоді. Що стосується стану здоров’я — воно має бути задовільним. Також бажано, щоб людина була в хорошій формі.
«У нас були жінки, які не думали, що зможуть пройти військову підготовку, — згадувала Людмила Радченко. — Але всі з цим справляються. Якихось колосальних умов і вимог у нас немає. Хоча витривалість і терпіння мають бути у людини присутніми, як і наполегливість і бажання. Якщо людина чогось хоче, в неї є прагнення, то їй дуже багато чого під силу. Я думаю, за цей час всі відкрили у собі ті надможливості, про які ми навіть не підозрювали».
Люди, які ніколи не служили в армії, проходять базову загальновійськову підготовку. За словами Радченко, навчальні центри дуже гарно готують людей. Непідготовленого бійця ніхто не призначить на свою посаду. Але коли є гарний інструктор, є кваліфіковані навчальні центри, то звідти повертаються уже підготовлені бійці.
«Ви ж розумієте: всі думають, що у війську там все по команді, крок вліво, крок вправо, жодного відступу від якихось постулатів, бо це дуже суворо карається. Насправді це не так. — зазначила Людмила Радченко. — Військо зараз змінюється. Все змінюється і сама атмосфера в тому числі. І в нашій бригаді також. Тому якщо у людини є бажання насамперед вчитися, переймати досвід і ділитися ним — це також важливо».
Важливо вміти будувати вертикальні зв’язки
«Військо зараз — зріз суспільства,— розповів начальник служби зі зв’язків з громадськістю 13-ї бригади НГУ «Хартія» Володимир Дегтярьов. — Якщо дивитися на рекрутів, то важко прямо визначити якісь риси. Окрім хіба що здатності вчитися та розвиватися. І здатності бути в колективі і будувати горизонтальні соціальні зв’язки. Цього більш ніж достатньо. Решта — це вже додаткові риси. І добре, якщо вони є. Наприклад, сержант має вміти спілкуватись з людьми. Але якщо людина хоче, але не вміє цього зробити — то ми навчимо».
Як розповідає Дегтярьов, у війську є спеціальності, де корисно мати попередній професійний досвід. Наприклад, коли мова йде про слюсаря, автомеханіка, психолога чи фінансиста. Але для більшості складно знайти аналог у цивільному житті. І тому добровольців навчають більш досвідчені військові. Разом з тим дотичний досвід прийдеться в пригоді. Про це людина може сказати на співбесіді. Тоді рекрутери бригади зв’язуються з підрозділами, і питають, чи є потреба в таких спеціалістах. І людина проходить підготовку знаючи, що потрапить саме в цей підрозділ. Що стосується фізичної форми — то це вже залежить від бажаної спеціальності.
«Це все одно, що взяти якусь величезну корпорацію і спитати: «А які у вас вимоги?», — зазначив Володимир Дегтярьов. — Очевидно, що для вантажників, водіїв, фінансистів вони різні. Так само і в бригаді. Безумовно, форма має бути достатньою, щоб людина змогла принаймні без травм пройти базовий навчальний курс бійця, який триває від двох до трьох місяців. Там досить багато фізичних навантажень в бронежилеті, зі зброєю, є пересування, тактика, топографія, орієнтування, нічні виходи, тактична медицина. Тобто цьому вчать незалежно від того, йдеш ти на діловода, психолога чи водія. Ти повинен бути готовим надати першу допомогу, винести побратима або знати, як це зробити. Ти повинен бути готовим пересуватися і знати, як діяти у випадку обстрілу. Тому що це твоя персональна безпека».
Наприкінці всі біжать п’ятикілометровий крос. І це така символічна здача на шеврон, зазначає Дегтярьов. Причому 2,5 кілометри група не просто біжить, а й несе на плечах ноші з «пораненими». Звісно, що до цього випробування люди готуються під час перебування в навчальному центрі. Але якщо є можливість привести себе в форму, почати займатися спортом, привести до ладу здоров’я — це краще зробити до того, як потрапити до війська.
«Безумовно, це одразу вказує командирам та сержантам на мотивованість людини, — підкреслив Володимир Дегтярьов. — І на те, куди далі цю людину розподіляти. От щойно ми спілкувалися з новоприбулими рекрутами, які пішли в наші екіпажі БпЛА. Більша частина проходила якісь курси в цивільному житті, чи то FPV, чи то «Мавіків». І от вони зараз опинились за фахом. Коли вони потрапляють в навчальний центр, там відбувається розподіл. Приїжджають представники різних підрозділів, розповідають про свої функції, шукають людей до себе. Тобто це такий двосторонній процес. З одного боку рекрут обирає куди піти, з іншого боку підрозділ обирає собі найкращих людей».
Цивільний досвід можна максимально використати на службі
«Мені здається, добровольці — це і є велика особиста якість, — розповів керівник секції рекрутингу батальйону CODE 9.2 475-го Окремого штурмового батальйону 92-ї Окремої штурмової бригади ЗСУ Мстислав Банік. — Коли людина усвідомлено приходить до підрозділу — це її величезна перевага. Вона усвідомлює, що треба захищати Батьківщину. Також важливо, щоб людина була відповідальна, щоб на неї можна було покластися, як в роботі десь в тилу, так і на бойовому виході в якійсь нештатній ситуації. Щоб людина була певною мірою стресостійкою. Але не повністю безстрашною, адже неможливо бути повністю такою. Якщо людина безстрашна, то значить з нею щось не так».
За словами Баніка, під час навчання людина підтягне форму, навчиться бігати, повзати і стріляти. А от хронічні хвороби можуть стати перепоною. Треба враховувати, що певні хронічні захворювання загострюються під час служби в армії. Адже там і так велике навантаження, і відсутність вихідних та відпочинку. А проблеми, із якими людина може миритися в цивільному житті, під час служби можуть стати серйозним випробуванням як для неї, так і для підрозділу. Тому важливо потурбуватись про своє здоров’я.
«Особисто я ходив в спортзал до того, як піти в армію, — згадував Мстислав Банік. — Тобто я розумів, що я піду служити і вирішив почати займатися своєю фізичною формою та витривалістю. Але все одно навіть моїх регулярних занять спортом було недостатньо. В армії мене чекали дуже великі навантаження. Хоча безумовно, те, що пішов в спортзал, це було величезним плюсом».
Також він переконаний, що додаткова підготовка стане перевагою. Адже це свідчить про усвідомлене ставлення до майбутньої служби. Наприклад, виникає ситуація: приходять дві людини, але тільки одна каже, що пройшла курси «такмеду». За словами Баніка, ця людина вже може розглядатися на бойового медика. Це стосується й тих, хто навчався управляти БпЛА. Така людина також може розраховувати на відповідну посаду. Також на службі може знадобитися певний цивільний досвід.
«Наприклад, людина вміє управляти тими ж “Мавіками”, вона літала на агродроні або знімала весілля, — розповів Мстислав Банік. — Це теж буде квитком в роту безпілотників. Якщо людина має якийсь бекграунд роботи на СТО, то ми будемо бачити її розвиток саме в обслуговуванні техніки. І якщо кандидат каже, що в нього є категорія водіння С чи D, то, ясна річ, ця людина одразу розглядається як водій, а не як піхотинець. Відповідно, ми завжди питаємо, ким людина була в цивільному житті для того, щоб її попередній досвід і навички можна було максимально ефективно використати».
Люди хочуть потрапити до адекватних командирів
Про те, чого хочуть самі добровольці, розповідають представниці рекрутингового проєкту «Військо +1». Адже до них звертаються люди, які бажають долучитися до війська, а рекрутери ініціативи допомагають знайти їм найбільш підходящі бригади. Їх шлях починається із заповнення анкети. Там потенційні добровольці вносять дані про себе, а також вказують вакансію, яка їх цікавить. Після чого слідує співбесіда. Ольга Костюченко якраз займається цими анкетами.
«Ми волонтерський проєкт, який був заснований з певної бульбашки: це ІТ-тівці, люди, які працюють у сфері маркетингу, в діджиталі, люди креативних професій, — розповіла вона. — Фактично це цивільні, які до цього ніколи не були дотичними до мілітарної теми. І в більшості випадків вони шукають такі посади, які б дозволили залишити їхній цивільний досвід, але в іншому контексті. Наприклад, ІТ-тівці шукають посаду, яка дозволила б займатися безпекою, системами, програмуванням. Якщо нам пишуть люди з медіа, вони хочуть потрапити в медіакоманди бригад. Наприклад, продовжувати працювати журналістами, фотографами, копірайтерами, але вже у війську».
Також багато добровольців розглядають вакансію оператора дронів. У принципі, їх цікавить все, що пов’язано з безпілотними системами. На інші посади йдуть більш точково, зазначає Ольга Костюченко. Наприклад, людина звертається з бажанням піти в снайпінг, адже раніше мала досвід на стрільбищах. Або стати бойовим медиком, адже вже має відповідну освіту.
Як додає Костюченко, рекрути озвучують не тільки бажання, а й певні страхи. Одне з найгостріших питань — відповідність вакансій. Наприклад, людина питає: «Я йду на посаду ІТ-івця, яка вірогідність, що завтра стану піхотинцем?». Дуже часто лунає бажання потрапити в бригаду з адекватним командуванням, яке цінує людей, розуміє важливість людського ресурсу і з повагою ставиться до тих, хто тільки долучається до війська.
Також представниця «Військо +1» додає, людей цікавить, наскільки в бригаді все чітко в плані документів, чи немає проблем з оформленням «бойових» чи виплатами на випадок поранень. Ще були питання щодо укомплектування бійців, наявності необхідного спорядження та амуніції, щоб потім не зіткнутись з необхідністю збирати гроші на закупівлю всього необхідного. Жінок додатково цікавить наявність дискримінації та можливість потрапити на бойові посади.
«Насправді питання жінок ще відкрите, — зазначила Ольга Костюченко, — Воно повільно, але рухається. І рухається безпосередньо жінками, які приходять у військо. Дівчата все ще доводять, що вони не гірші чоловіків, в тому числі на бойових посадах. А іноді навіть кращі. І це вже проблема, коли тобі треба доводити свою готовність. Хоча ти мобілізуєшся добровільно, тебе ніхто не примушує. Ти не розраховуєш на якісь поблажки, тому що знаєш, що маєш виконувати певні нормативи, так само вчитися та працювати з системами. Наразі можна сказати, що немає загальної тенденції стосовно жінок. Наприклад, ми працюємо з десятьма бригадами. І в кожній з них свої своє ставлення до жінок у війську».
Наприклад, додає Костюченко, у деяких бригадах дуже добре ставляться до жінок, але наразі їх розподіляють тільки на тилові посади. Це може бути діловодка в «офісі». А може бути більш серйозна посада, наприклад, диспетчерки екіпажу, обов’язок якої — «менеджерити» екіпаж, який виїжджає на завдання.
Що стосується бойових посад, тут все складніше. Більшість бригад, з якими працює «Військо +1», розглядають жінок на такі вакансії, але з поміткою: «ми робимо це в індивідуальному форматі». Тобто вони окремо спілкуються з людиною перед тим, як підтвердити чи відхилити її кандидатуру. Але разом з тим є успішні історії дівчат, які потрапили туди, куди вони і хотіли.
«Жінки хочуть мати можливість потрапити на бойову посаду, але не всі підрозділи дають таку можливість, — зазначила співзасновниця проєкту «Військо +1» Таня Каменєва. — Тому питають на рівні командування, чи готові брати туди жінок. Як і в цивільному житті, вони прагнуть рівності, поваги, доступу до всіх посад і безпеки, що дуже важливо. Ми теж говоримо з командирами бригад та підрозділів стосовно безпеки. Наприклад, чи є куди жінці звертатися у разі небезпеки. Це всі ті самі “поінти”, яких жінка прагне в цивільному житті».
За її спостереженнями, жінок на бойові посади беруть в «Ахіллесі», 47-ма ОМБр «Магура», 14-й окремому полку безпілотних авіаційних комплексів, 28-ма ОМБр імені Лицарів Зимового Походу; у «Кракені» дуже багато медикинь; «Хартія» бере жінок відкрито. За словами Ольги Костюченко, робота в тому ж медіапідрозділі на посаді фотографа чи журналіста дає можливість жінкам відчувати себе на своєму місці. І вони не бачать такої сильної мізогінії і тиску щодо себе, як це було раніше.
«Але знову ж таки тільки виключно через те, що цей шлях вже пройшли жінки, які провели виховну роботу з чоловіками, з якими вони працюють, — зазначила Ольга Костюченко, — Які довели свою ефективність у війську на своїх посадах. Тому зараз це не викликає вже такого резонансу, як раніше. Тобто зараз жінки більш впевнені в тому, що вони роблять, вони відчувають більше підтримки. Тому що вже є розуміння до кого звернутися, з ким проконсультуватися, хто буде захищати твої інтереси, наприклад, якщо права будуть порушені. Тому дівчата зараз трошки впевненіше рухаються на цьому шляху».
Читайте також
- Повернення до цивільного життя. З цим викликом зустрічаються ветерани та ветеранки після завершення військової служби. Один з важливих складників реінтеграції — це працевлаштування. Воно тягне за собою низку додаткових питань: починаючи від необхідності перекваліфікації і закінчуючи пошуком відповідного місця роботи.
- Окупація, повторний наступ, евакуація: поліціянт Олексій Харківський про Вовчанськ на третій рік повномасштабної війни.
- Проблеми інклюзивності: як впроваджується безбарʼєрність у Харкові та як покращити ситуацію, дізнавався журналіст Ґвара Медіа.
