26 лютого Україна подала позов у Міжнародний суд ООН проти росії. Його предмет — порушення рф Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі — Конвенція про геноцид), яку прийняли 1948 року, після подій Другої світової війни.
Буквально це означає, що Україна звинувачує східного сусіда у зловживанні та спотворенні поняття «геноцид», яке той використовує у своїй пропаганді, аби виправдати військове вторгнення.
Представники рф не з’явились на слухання в суді, а юристи, які раніше представляли росію у міжнародних судах, відмовились представляти її у Гаазі через надто обурливе порушення міжнародного права.
16 березня суд ООН зобов’язав росію припинити вторгнення в Україну.
Спеціально для Gwara Media старший юрист ЮФ “Астерс” Михайло Солдатенко розповідає, що цей наказ означає для обох сторін.
Насамперед, чому Україна звернулась саме до Міжнародного суду ООН?
Це одна з найбільш авторитетних судових установ з точки зору міжнародного права. І Конвенція про геноцид передбачає звернення до нього. Тобто немає інших форумів, куди ми могли б звернутися саме з цим позовом.
Цей наказ є обов’язковим? Чи виконає його росія?
Рішення є обов’язковим для виконання росією, тому що росія є учасницею статуту ООН, невід’ємною частиною якого в свою чергу є статут Міжнародного суду. Міжнародний суд має юрисдикцію, тобто повноваження, розглядати спори, серед іншого: коли обидві сторони домовляються, що хочуть розглянути конкретний спір, або коли їхня згода завчасно передбачена в міжнародній угоді. В даному випадку росія завчасно передбачила таку згоду через приєднання до Конвенції про запобігання геноциду. Отже, відповідно до статуту Міжнародного суду ООН, цей наказ є обов’язковим до виконання рф.
Але проблема полягає в іншому. У міжнародному праві немає ефективних шляхів змусити постійного члена Ради безпеки ООН виконувати рішення, якщо він цього не хоче.
Тобто вони повинні виконати рішення, але на практиці, скоріше за все, будуть його ігнорувати.
Які ж наслідки?
Коли на міжнародній арені ми говоримо про те, що росія грубо порушила міжнародні норми — це дуже потужний меседж. Це підтримала і Генеральна асамблея ООН, і перважна більшість країн.
До цього часу росія завжди брала участь у слуханнях суду ООН, коли проти неї подавали позови. Таким чином, як постійний член Ради безпеки, вона демонструвала повагу до суду.
Що ми бачимо сьогодні? Одна з найбільш авторитетних судових установ світу, куди входять судді з усіх регіонів світу і правових систем (13 голосів проти двох!) каже, що рф має зупинити “військову операцію” в Україні і зробити так, щоб всі збройні формування, в тому числі так звані Л/ДНР, припинили свої дії на виконання так званої “військової операції”.
Україна буде використовувати це як додаткове підтвердження своєї правоти на міжнародній арені. Одна справа, коли лише українська сторона та інші країни кажуть про те, що дії росії є протиправними, інша — коли це каже найавторитетніша судова установа. Це може бути додатковий тиск для ізоляції рф, фактор, що буде сприяти подальшому нарощуванню санкцій.
Паралельно також є рух у переговорах, обидві сторони сьогодні кажуть про можливість компромісу. Може статися так, що сторони все ж вийдуть на мирову угоду, росія зрештою виведе війська і таким чином де-факто виконає наказ.
Задача української сторони тут — просто підсилити ізоляцію і міжнародну реакцію?
Задача — підсили глобальну позицію про те, що дії росії протиправні і мають бути зупинені. Тобто від 16 березня вони будуть порушувати не просто міжнародне право, а наказ однієї з найавторитетніших міжнародних установ. Це ще раз доводить, що вони — країна, яка плює на міжнародний правопорядок, сформований після Другої світової війни.
Звичайно, на жаль, тут немає поліцейського, який прийде і змусить виконати рішення. Але це достатньо важливо з точки зору позиції України на світовій арені.
Наївне питання. Навіщо потрібен суд, якщо він не може змусити виконати рішення?
По-перше, варто сказати, що рішення суду в більшості випадків виконується. Є дуже багато, наприклад, територіальних спорів між державами. Скажімо, в України з Румунією був спір за острів Зміїний. Цей спір суд вирішив і країни його виконали. Так, рішення виконуються більшостями країн.
Як правило, обом вигідно, щоб третя — авторитетна — сторона вирішила спір. Таким чином країни не перебуватимуть у стані правової невизначеності.
Але є ситуації, коли позиція однієї країни з низки політичних питань дуже жорстка, тож рішення іноді не виконуються. В такому випадку це працює наступним чином: рішення підсилює позицію країни, проти якої здійснено порушення.
Ми бачимо сьогодні, що глобальна відповідь на дії росії — безпрецедентна. Санкції, яким немає аналогів, канселінг, вихід компаній, удар по економіці, надання зброї Україні. Фактично, всі ці дії — альтернативний механізм виконання норм міжнародного права.
Ця підтримка не береться просто з неба. Вона ґрунтується на тому, що ми — країна, яка потерпає від агресії, а росія порушує міжнародне право.
Міжнародне право не можна порівнювати з національним, тому що тут ми маємо горизонтальну систему, в якій існує низка суверенних країн.
Ти не можеш просто прийти і змусити виконати наказ. Але ти можеш, скажімо так, стигматизувати порушника. Сказати «ви не просто порушуєте міжнародне право, вам ще й суд ООН заборонив це робити» і таким чином продовжувати будувати коаліцію.
На що сподівалась росія, коли дізналась про позов? І чому не з’явилась на засідання?
Представники рф не з’явились на засідання, але подали згодом свої пояснення на 5 сторінок. Процедурою це не передбачено, але вони зробили це і заперечили у поясненні повноваження суду.
Є багато потенційних причин, чому вони не прийшли. По-перше, слабка позиція. По-друге, юристи-міжнародники, які представляли їх у спорах проти України раніше, публічно відмовились представляти росію. Заявили, що «ми більше не можемо представляти країну, яка так цинічно порушує міжнародне право». І виходить, що коли юристи, з якими ти завжди працював, відмовляються, а на підготовку до засідання — десь 5 днів, ризиків від появи, від того, що прийдуть внутрішні юристи і будуть зачитувати методичку про геноцид, набагато більші, ніж від відсутності.
Ще дуже важливо наголосити, що це — не остаточне рішення суду. Це наказ. Міжнародний суд ООН розглядає спори дуже довго. Вони можуть тривати роками. Але Україна попросила на момент, поки розглядається спір, винести так звані забезпечувальні заходи. Грубо кажучи, суд сказав: ми бачимо, що аргументи України правдоподібні попередньо, тож поки ми розглядаємо спір, будь ласка, згорніть так звану “військову операцію”.
Тобто це тимчасові заходи, а рішення буде пізніше.
Коли може бути остаточне рішення?
Справа в тому, що за позовом Україна просить ще й репарації від росії.
Взагалі в Міжнародного суду ООН немає повноважень розглядати позови щодо використання сили. Але тут росія сама підчепила себе на гачок. Путін та інші ще з 2014 року розповідають казки про те, що Україна начебто вчиняє геноцид російськомовного населення в Донецькій і Луганській областях. Позиція України така: «Виходить, ви кажете, що ваша агресія виправдана геноцидом? Тоді ми кажемо, що це зловживання обов’язком за Конвенцією про геноцид, отже, суд на основі Конвенції має повноваження виносити рішення». Якби не Конвенція про геноцид, суд ООН не мав би цих повноважень.
Які результати маємо сьогодні? Попередньо суд знайшов правдоподібність українських аргументів, але в довгостроковій перспективі українській юридичній команді треба буде дуже важко попрацювати. Суд ООН іще ніколи не виносив таких рішень по Конвенції, саме у світлі зловживань.
Це — прецедент з історичної точки зору, адже рішення щодо зловживання поняттям «геноцид» буде винесено вперше.
Україна за ці зловживання просить репарації. Отож, справа зазвичай розвивається у кілька етапів. Перший — визначення питання наявності юрисдикції, другий — з’ясування, чи було порушення, чи ні. І насамкінець — стадія визначення розміру репарацій. У Міжнародному суді ООН це може тривати до 10 років. Може бути менше або навіть більше, в залежності від обставин кожної справи.
Нагадаємо, проміжне рішення Міжнародного суду ООН на користь України, а також його значення, прокоментували раніше міністр культури Олександр Ткаченко та міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
Gwara Media уважно слідкує за культурним, юридичним, інформаційним фронтами війни росії проти України.
Цю історію опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
