Автор колонки: Ілля Рєпін — публіцист, магістр політології, учасник спільноти Ґвара Медіа
Одним з класичних методів просування кандидатів під час електоральних перегонів є підтримка різними суспільними авторитетами: від концертів популярних зірок, як-от виступи «Океан Ельзи» чи «Воплі Водоплясова» на підтримку Ющенка у 2004 році, до активних виступів й публічних промов інших громадських діячів. Наприклад, Людмили Янукович, що вочевидь іронічний приклад, але достатній.
У сучасних реаліях виборчого циклу політики продовжують «намацувати» сірі зони у законодавствах щодо використання ШІ у політичній кампанії й випробовувати систему різними прикладами застосування згенерованих дипфейків. У більшості випадків ми стикаємося із відкритою дезінформацією: фейкові промови, згенеровані маніфести та заклики, поширення політичних наративів у закритих інформаційних бульбашках — усе це традиційно оперує з обʼєктом політичного тут і зараз. Проте, чи так само нова синтетична дезінформація може працювати на минуле? Викликати ностальгічну привʼязку чи запускати емоційну мобілізацію виборців через апеляцію до авторитету, якого вже немає в живих?
Індія, політики та памʼять
Культури Сходу традиційно мають глибокі звʼязки із повагою та памʼяттю про предків та померлих. Тому водночас парадоксально й логічно виглядає те, що саме в Індії із розвитком ШІ зʼявився новий феномен — воскресіння політиків заради підтримки авторитетів.
Це сталося на тлі парламентських виборів 2024, коли члени партії ДМК «воскресили» свого історичного лідера, покійного М. Карунанідхі. У дипфейку його голографічний образ з жовтим шарфом закликає підтримати сина — нинішнього очільника партії М.К. Саліна. Попри загальне розуміння, що це постановка, реакція публіки була задовільною. Цей «ритуал призову» сприйняли не як обман, а як певну передачу спадкоємності, титулу батька до сина. Однак саме тут проходить етична межа. Якщо технології працюють як медіатор жалоби та активує ностальгію, то це щонайменше не спотворює суть образу, щонайбільше — кардинальним чином не відрізняється від того, коли політики й так могли будувати свої промови й цілі кампанії на привʼязці до продовження спільної праці.
Зворотний ефект стався у випадку із цифровим відродженням Джаялалітхи, покійної лідерки партії AIADMK. Її голос у згенерованому аудіофейку відверто атакував політичних конкурентів. Замість емоційної підтримки померлу фігуру використовували як зброю боротьби. Інші приклади лише посилюють цю тенденцію. Опозиційні партії у Тамілнаду створили відео, де на тіло популярного співака наклали обличчя прем’єра Нарендри Моді, а голос згенерували так, ніби Моді сам виконує пісню. Відео не було марковане як штучне. У відповідь партія Моді BJP також застосувала ШІ: вони перезаписали гімн 1960-х за допомогою ШІ-клону померлого співака так, що той тепер «підтримував» їхню партію з небуття.
Ці приклади є вже прямою фальсифікація авторитету. Памʼять перестає бути сакральною і стає маніпулятивним інструментом. Інструментом, що втручається в сучасну політичну боротьбу від імені тих, хто вже не може ані підтвердити, ані заперечити.
Корозія чесної боротьби
З погляду змісту приклади використання ШІ на виборах в Індії не докорінно змінили інструментарій політичної боротьби. Раніше політики активно апелювали до емоцій — будували кампанії навколо ностальгії, згадували великих лідерів минулого, намагалися показати себе як спадкоємців спільної історичної мети чи родинної традиції. Це — усталена риторика, добре відома світовим виборцям. Але штучне воскресіння людей переступає традиційні межі політичної боротьби та дозволяє робити атаки на кандидатів чи робити політичну рекламу більш персоналізовано. Це певною мірою отруює політичний дискурс, а виборчі кампанії ризикують перетворитися на виставу із технотрюків.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
