Війна ще триває. Але навіть зараз суспільство порушує питання щодо меморіалізації памʼяті загиблих. Зокрема є запит щодо вшанування пам’яті полеглих захисників та захисниць.
Що стосується Харкова, то з боку громадськості неодноразово лунали запити про створення власного меморіалу. Щоб він був сучасним, розташовувався у центрі міста, де всі охочі могли туди прийти і віддати шану полеглим. На цьому наголошують ветерани, військові, родини загиблих та волонтери. У міськраді зазначають — такому меморіалу бути. Залишається хіба що дочекатись завершення війни.
«Це має бути щось гідне Харкова»
У Харкові темою меморіалізації вже понад 10 років займається волонтерка та голова Громадської організації «Всеукраїнське об’єднання Рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України» Марина Полякова. Зокрема волонтерка запустила процес створення Алеї Слави на 18-му кладовищі.
«У 2016 році в нас відбулася перша розгорнута нарада за участі учасників АТО, — згадувала Марина Полякова. — 6 грудня [2016 року — ред.] ми з Максимом Зеленським поїхали на кладовище. Снігу там було по коліна. Ми розчистили всі могили, поклали квіти, поставили свічки й сфотографували. Там був такий сиротливий вигляд, що аж соромно. Коли закінчилась нарада, я підходжу і показую [фото, — ред.] Геннадію Адольфовичу [Колишньому меру Кернесу — ред.] зі словами “Як вам не соромно?”. І от вже в січні було виділено 1,5 мільйона гривень».
Тоді було прийняте рішення створити Алею Слави, каже Полякова. Волонтери зібрали родини загиблих, дали їм можливість обрати макет майбутнього пам’ятника. Схвалений варіант вони передали місту. І в жовтні 2017 року в Харкові була відкрита Алея Слави. Як згадувала Полякова, тоді вони поставили перші 32 пам’ятники.
Разом з тим у Харкові все ще не вистачало меморіалу, який був би доступним для всіх охочих. Де вони могли б покласти квіти та віддати шану полеглим, зазначила Марина Полякова. Тому разом з волонтерами-однодумцями вона запропонувала міськраді створити Алею героїв в центрі міста. Спочатку передбачалося, що вона буде розташовуватися біля Вічного вогню [у сквері на Університетській гірці в цетрі міста — ред.]. Проте нинішній міський голова Ігор Терехов відмовив в цьому місці. І тоді волонтери запропонували альтернативу — Сергіївську площу — біля найбільшого прапора міста.
«Де повинні бути наші герої? Під прапором! — запевнила Марина Полякова. — Це сакральне місце. Цей скверик на Сергіївській площі використовують раз на рік, на День прапора. Більше там нічого не відбувається. Але повернемось до традицій: зараз просто неможливо розмістити таку кількість портретів наших загиблих. Я її навіть не можу озвучити, мені страшно. Але ми будемо переходити до інших форм. Це будуть інтерактивні стели чи екрани зі всією інформацією».
За словами волонтерки, майбутня Алея героїв буде інтерактивною, при її створенні використовуватимуться сучасні технології. Адже це нереальна задача — в центрі міста виставити портрети всіх загиблих. Також цей простір має бути інклюзивним і доступним для людей з інвалідністю. Щоб всі ветерани могли без проблем вшанувати своїх побратимів та посестер.
«На цей час ми хочемо “застовбити” землю на цьому місці, — зазначила Марина Полякова. — І після завершення війни, після нашої перемоги зробити конкурс проєкту Алеї Героїв. Це має бути щось гідне Харкова. Бо це особливе місто. Харків воює. Він незламний. Ми написали листа на ім’я мера від ветеранських організацій, від сімей загиблих з проханням надати нам це місце в перспективі [для створення пам’ятки, — ред.])».
«Меморіал не повинен залишати людину байдужою»
«Завдяки цьому меморіалу ніхто не має бути забутим, — наголосив очільник ветеранського простору «Пліч-о-пліч» Харківської обласної ради Ігор Шишко. — Щоб це був просто якийсь напис на дошці пошани або пам’ятці. А щоб це було містко. Щоб через 50, 70 чи 100 років відвідувачі розуміли, який вигляд мали ці люди, які у них були думки».
Сам ветеран питаннями меморіалізації займається разом з Мариною Поляковою. Також він брав безпосередню участь у створенні Алеї Слави. Що стосується нового меморіалу, то Ігор Шишко хоче бачити його сучасним. Зокрема ця сучасність може бути досягнута завдяки цифровізації. Щоб відвідувачі, увівши імена полеглих, могли дізнатись про них більше. Але реалії такі, що електроенергія може зникнути, зазначив Ігор Шишко. Тому інформація має подаватися і традиційним способом. Але крім форми, важливий ще й емоційний складник. Дуже важливо, щоб меморіал нікого не залишав байдужим.
«Якщо звернутися до театральних постановок, кінофільмів, книжок — то ми, люди, так створені, що маємо це все відчувати, — розповів Ігор Шишко. — І якщо там не буде емоцій, якщо не буде донесений отой глибокий жаль та біль, те надбання, що нам залишили [полеглі, — ред.], то меморіал перетвориться просто на звичайне місце. Куди будуть приходити люди, але нічого не помічати».
Важливо, щоб ці відчуття людина могла пропустити крізь себе, переконаний ветеран. За його словами, саме для цього і створюються драматичні сюжети. Наприклад, серед переможців Каннського фестивалю переважають драми, а суто документальні стрічки теж базуються на трагічних подіях. Тому й важливо, щоб майбутній меморіал доносив до кожної людини суть нинішніх трагічних подій.
«Нещодавно я був на 18-му кладовищі, — згадував Ігор Шишко. — Щоб стільки було прапорів, щоб було стільки могил… І кожного дня вони поповнюються. Це відбувається у нас на очах. І це просто великий біль, великий жаль. Маю надію, що воно закінчиться, ми переможемо. І наші діти про це не дізнаються. Дізнаються тільки з книжок і з уроків національно-патріотичного виховання. Будемо про це розповідати максимально. Для того, щоб це не повторилося».
«Цей меморіал обов’язково має з’явитися»
Про наміри створити меморіал розповідають і в харківській міськраді. Як повідомив міський голова Харкова Ігор Терехов, відповідні запити до них надходили і від військових, і від представників громадських організацій. Наразі це питання опрацьовується. Зокрема, Ігор Терехов заявив, що вже звернувся до британського архітектора Нормана Фостера з пропозицією розробити проєкт майбутнього меморіального комплексу.
«Щоб він (меморіал) був дуже базовим, — підкреслив Ігор Терехов. — Не тільки для Харкова, а й для всієї України. Бо ми все це (війну) бачимо не просто з екранів телебачення. Ми все це бачимо на власні очі. Тому для мене дуже важливо, щоб цей меморіал був монументальним. І лорд Норман Фостер погодився розробити для нас такий проєкт. Є у нього певне напрацювання. І ми спілкуємося далі».
За словами мера, меморіал обов’язково буде побудований після завершення війни.
Що стосується проведення громадських слухань щодо майбутнього меморіалу, то Терехов не дав прямої відповіді на це питання. Хоча підкреслив, що в цьому аспекті міськрада максимально відкрита. Адже це спільне завдання для всіх харків’ян, додав міський голова. Тому коли буде розроблена концепція меморіалу, громадськість зможе взяти участь в обговоренні.
Також Терехов додав, що ще до завершення війни можна розробляти проєктно-кошторисну документацію. І навіть закласти фундамент меморіального комплексу. У коментарі мер Харкова додав, що меморіал планується розташовувати в знаковому місці «не зовсім далеко від центру», однак деталей не повідомив.
«На мою думку, будь-які конструкції, які встановлюються в місті, мають проходити певний конкурс, — розповів архітектор, активіст зі збереження культурної спадщини Віктор Дворніков. — Це буде однозначно підвищувати якість цього мистецького виробу. Також місця встановлення таких меморіалів мають обов’язково комунікуватися з громадою. Є окремо етичні та емоційні аспекти, які обов’язково треба проговорювати із нею, з родичами людей, чия пам’ять вшановується в таких проєктах».
Що стосується зовнішнього вигляду меморіалу, то це питання до творчих колективів, які мають брати участь у відповідних конкурсах, додав архітектор. Річ у тім, що меморіали встановлюються на тривалий час, і як архітектурні об’єкти, вони мають будуватися на високому фаховому рівні, зазначив Віктор Дворніков.
«Меморіал обов’язково має з’явитися, — підкреслив він. — Але я не певен, що він має бути створений зараз, під час війни. Хоча знову ж таки: ми, як громада, маємо право на вшанування пам’яті в тому вигляді, в якому хочемо. Але це питання має бути обговорене. А не вирішене одноосібно чи якось кулуарно».
«Меморіал має стати місцем діалогу»
«Досвіду меморіалізації війни в момент війни ніде у світі немає, — наголосила очільниця Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова. — З одного боку, нам немає на що спиратися. З іншого — це відкриває перед нами значні горизонти. Складність полягає в тому, що ми вже відмовилися від радянських практик вшанування. Але запропонувати нові рецепти ми ще не можемо».
Тобто українці зараз перебувають в стані «намацування» власної мови меморіалізації, зазначила вона. Крім того, сфера меморіалізації пов’язана з низкою викликів. Зокрема це нестача ресурсів, у першу чергу — людських. Як розповіла Марія Тахтаулова, нам не вистачає фахівців, які працюють з темою пам’яті. І які готові запропонувати нові підходи та нове бачення. З іншого боку, громада має запит на вшанування полеглих. Тому в містах та селах виникають стихійні меморіали з банерами та прапорцями.
«Це має бути не просто місце пам’яті, — підкреслила Марія Тахтаулова. — Це має бути місце діалогу та переосмислення. Тобто це такий публічний простір, в якому відбуватиметься взаємодія громади з цією пам’яттю. А проблема в тому, що для такого меморіалу, на моє глибоке переконання, у нас зараз немає розуміння наративу цієї війни. Тобто ми не знаємо її фіналу. Це перший момент. Другий — це безпека».
Але ми не можемо залишатися поза будь-якими практиками меморіалізації, переконана вона. Харкову однозначно потрібен такий простір. Хоча говорити про серйозний меморіал з каменю та бетону ще зарано, але розмірковувати над його концепцію — цілком реально. А також говорити про те, як надалі можна поєднати бачення військових, родин загиблих, органів місцевого самоврядування, спеціалістів з меморіалізації та інших харків’ян, щоб всі були почутими, зазначає Тахтаулова.
Звісно, що нинішня меморіалізація не повинна бути такою самою, як за радянських часів. За словами Марії, нині суспільство вже не сприймає радянського солдата з рушницею чи ще якоюсь зброєю. За її спостереженнями, зараз люди більше б хотіли рефлексії. Щоб меморіал не був місцем, куди просто покладуть квіти та підуть геть. А щоб він спонукав своїх відвідувачів до роздумів та рефлексій.
«Щоб людина приходила до цього меморіалу не просто із завченості чи ввічливості, — додала Марія Тахтаулова. — Щоб це не було місце, куди люди прийшли в певну дату, поклали квіти та забули. Хотілося, щоб цей простір спонукав до вдячності загиблим. Тобто шана військовим, шана цивільним, всім, хто чинив спротив, хто загинув під час цієї війни».
«Захист країни — це не справа окремих героїв»
Пам’ять про теперішню війну має не тільки консолідувати людей, а й мотивувати їх захищати країну — на цьому наголосив начальник штабу ГО «Спілка ветеранів АТО» Влад Якименко. Чоловік — демобілізований військовий. Свого часу він брав участь в АТО, а після повномасштабного вторгнення також долучився до захисту країни.
«Мало хто бував на Алеї слави на нашому 18-му кладовищі, хто бачив кількість загиблих воїнів, — розповів Влад Якименко. — Ті, хто бували, можливо, були вражені кількістю людей, які там поховані. Це з одного боку. З іншого боку, я зараз їду вулицями Харкова. Там життя йде своєю чергою. Вночі шахеди прилітають, обстріли, а люди живуть своїм мирним життям».
За його словами, для ветеранів питання меморіалізації є другорядним. Адже у 2014 році суспільство у своїй уяві створило образ героїв, які мусять виграти війну. А звичайні люди до цього ніби й непричетні. Але нинішня війна є екзистенційною, наголосив Влад Якименко. Тому підхід, згідно з яким герої повинні воювати та вмирати, а інший народ їх вшановувати, є просто неприйнятним.
«Єдиний вихід для нашої України — це шлях Ізраїлю, — підкреслив Влад Якименко. — Це побудова держави, де весь народ готовий до війни. І тільки в цьому разі можна впевнено сказати про існування країни та всього народу. А не коштом героїв. Звичайно, героїзація має бути. Але воно другорядне, воно не повинно обманювати людей. Ми досі знаходимося в такій омані, що триває з часів АТО. Суспільству потрібно надати розумні посили, які полягають в тому, що воно повинно бути мілітаризованим. Всі мають бути готовими до війни».
Наразі більшість його побратимів все ще воюють на фронті. За словами чоловіка, вони мають розуміти, що є люди, які можуть їх замінити. Якименко переконаний, що зараз найбільш важлива не героїзація окремих постатей, а виховання в людях власної відповідальності за країну. І зокрема усвідомлення необхідності її захищати. Щоб суспільство не покладало відповідальність виключно на військових, які наразі воюють на фронті.
«Просто для нас це дуже наболіле, — зізнався Влад Якименко. — Меморіалізацію ми займалися у 2017-2018 роках, ми обговорювали цей меморіал. Але війна 2022 року показала, що не тим займалися. Що тоді треба було мілітаризувати суспільство».
Читайте також
- Замість тактики одночасних ударів по різних регіонах, російська армія з осені 2024 року запускає безпілотники хвилями, зосереджуючись на одному або декількох містах за одну атаку, що ускладнює роботу протиповітряної оборони. Крім того, Росія значно збільшила кількість дронових атак по Україні, зокрема по Харкову та області, який за останні два місяці потерпає від постійних масованих обстрілів дронами.
- Рівень агресії в суспільстві зростає. Причому зростає саме на фоні повномасштабної війни. Про цю проблему вже давно говорять психологи та психотерапевти. Її можна помітити наочно — в особистих стосунках, в соцмережах та просто на вулиці. Журналістка Ґвара Медіа поговорила з психологинею Уляною Бонцьо про те, як агресія впливає на суспільство та як на неї мають реагувати люди.
- У вересні 2024 року горів сосновий бір у Журавлівському гідропарку. За даними «Харківзеленбуду», тоді вигоріло близько 70% його території. Через кілька днів після пожежі міський голова Харкова Ігор Терехов заявив, що на місці лісу планують залишити зону для відпочинку. Зараз Харківська міська рада розробляє плани відновлення бору, які напряму залежать від фінансування та закінчення війни. Також волонтери засадили цю місцину дубами, і планують цієї весни висадити живці тополі та верби.
