До повномасштабного вторгнення Рафік Рустамов мав у Куп’янську квартиру, гараж та заміську дачу. Тут він вирощував лагенарію — однорічний вид гарбузів, з якого у тропічних країнах зазвичай роблять посуд.
Довгі ліани рослини обплітали всю дачу митця. Химерні форми плодів надихали Рафіка на створення світильників. Він власноруч вирізьблював у гарбузах дрібні отвори, всередину вставляв лампочку, і тоді крізь них розтікалося тепле мереживо світла.
Коли російські війська захопили Куп’янськ, Рафік продовжував робити світильники. Це допомагало йому відволікатися й пережити окупацію. Після звільнення міста митець евакуювався, а зараз він продовжує працювати з лагенаріями вже у Харкові.
Про специфіку роботи з тропічними гарбузами, любов Рафіка до своєї справи та спогади про Куп’янськ — читайте в матеріалі Ґвара Медіа.
Як росте лагенарія в харківських широтах
У різні періоди життя Рафік працював із різними матеріалами — фарбами, металом, деревом, склом, гіпсом, глиною. До повномасштабного вторгнення він працював художником на місцевому підприємстві, був активним членом «Союзу художників та майстрів Куп’янщини». Зокрема, оздоблював тут заклади й зробив для місцевого краєзнавчого музею бабака, який є символом міста.
Митець зацікавився лагенаріями близько десяти років тому. Випадково він побачив в інтернеті роботи польського майстра й вирішив теж спробувати.
Аби лагенарія виросла в наших широтах, їй необхідно мінімум 150 днів. Ця рослина не потребує особливого догляду, вона стійка до зовнішніх чинників, наприклад, комах. Однак квартирного підвіконня їй буде замало — ліани досягають близько 15 метрів й розповзаються як горизонтально, так і вертикально. Тому митець зараз вирощує ці гарбузи на ділянці доньки в Харкові.
Рафік каже, що з молодих плодів лагенарії можна робити салат. Вони корисні й на смак нагадують кабачок. Згодом плоди стають гіркими, їхня шкірка твердішає.
Після дозрівання гарбузи мають кілька місяців сохнути у добре провітрюваному приміщенні, щоб не було ані холодно, ані спекотно. Водночас у процесі сушки є важливий нюанс.
«Одного разу у мене виросла ось така величезна, — розповідає Рафік й описує руками кулю в повітрі. — У мене такі плани були! Коли я переносив її, в неї відломився хвостик. Найцікавіше, що саме через цей хвостик вони сохнуть і, якщо його обламати, то [лагенарія, — ред.] згниє».
«Що більше працюєш — то більше ідей»
Після висихання плід стає набагато легшим. Кісточки всередині відділяються від стінок і тому, якщо потрусити лагенарію, то вона мелодійно зашуршить. Якщо ж дістати насіння й оздобити ним ззовні гарбуз, то вийде традиційний африканський інструмент шекере. Однак Рафік залишає насіння для посадки на наступний сезон.
Митець каже, що товщина стінок його лагенарій 5 міліметрів. Якби вони росли у тропічних умовах, то могли б бути вдвічі щільнішими й це дозволило б робити складніші роботи. Проте тої товщини, яка є у харківських гарбузів, достатньо, аби робити з них, наприклад, чашки, миски, фляги.
Рафік каже, що світлове рішення кожного світильника унікальне й складається з трьох рівнів. Перший — наскрізні отвори, що відповідають за яскраве світло. Другий — напівпрорізані отвори, крізь які просочується рожевувате світло. І третій — необроблені частини стінок, тобто закрите світло. Поєднання цих рівнів допомагає «оживити» роботу.
Вигляд світильника, каже Рафік, залежить від натхнення формою лагенарії. Наприклад, одна з них довго лежала, аж поки раптом митець не побачив у її вигинах сову.
Між іншим, митець каже, що ніяк не пов’язує свою справу з Гелловіном. До самого свята він ставиться байдуже й жодного разу не вирізав із лагенарій чи звичайного гарбуза ліхтар Джека.
«Відверто кажучи, я противник цього всього “а–рх-х”! — кривить Рафік гримасу, — Я люблю все красиве».
Зараз митець працює над створенням люстри. За основу він взяв стару — на три лампочки. Для одного з патронів уже зробив плафон, а от ще два, сміється Рафік, поки не виросли.
Водночас митець експериментує з поєднанням лагенарії та глини. Він працює у майстерні керамістки Наталії Широкої. З нею він познайомився на харківському ярмарку, коли приїхав у місто й шукав, у кого можна попрацювати в студії. Рафік отримав тоді багато відмов, але з Наталею вони одразу потоваришували.
Спогади про Куп’янськ
«У майстерні я міг ночувати, працював із ранку до вечора. Тому що займався своєю улюбленою справою. Напевно, через це життя так швидко й пролітає, бо думаєш про щось хороше», — каже Рафік з гіркою усмішкою та сльозами в очах.
Митцю боляче згадувати про місто, в яке він переїхав з Росії ще 14-річним хлопчиком. Про окупацію Рафіку говорити ще складніше. Цьогоріч у травні він навідувався додому, а тепер російські війська повторно намагаються захопити Куп’янськ й щодня скидають на нього авіабомби.
У під’їзді багатоквартирного будинку, де мешкав митець, була пожежа. І хоча син пропонував вивезти речі та роботи, поки у місті було відносно безпечно, Рафік так і не наважився на цей крок.
Коли Рафік востаннє у травні їхав на дачу, він нарахував вздовж шляху 40 згорілих автівок. У селі він зустрів свого сусіда — разом вони потрапили під обстріл, але врятувалися.
Рафік живе сьогоднішнім днем і, коли творить, забуває про біль
До того, як переїхати в Харків, митець евакуювався з Куп’янська у Берестин (до 2024 цей населений пункт називався Красноградом). Тут він продовжив свою справу — знайшов місцевих, які дозволили вирощувати у себе лагенарії на городі, проводив майстеркласи для дітей, брав участь у благодійних ярмарках.
У Харкові Рафік так само став частиною мистецького ком’юніті. Зокрема, його світильники можна було побачити, наприклад, на ярмарках «Вінтажне бюро» та «Історія іграшок».
Соціальні мережі митцю допомагає вести син. Тут можна подивитися на процес створення робіт або придбати їх. Багато світильників вже купили кияни, але продажі були й за кордон — у Польщу та Болгарію.
«Я роблю те, що я вмію — красу людям. Тому будуть продажі чи ні, то вже інше питання. Звісно, хотілось би більше продажів, але це не головна ціль. Головне — моє життя. І я його проживаю», — впевнено каже Рафік.
Читайте також:
- Гелловін, Велесова ніч та українські традиції. Що відзначають 31 жовтня?
- Таня Каменєва з дитинства хотіла займатися благодійністю. Тепер вона купує дрони та автівки для війська
- Посеред вибухів прифронту ростуть чорнобривці. Наталія робить з них варення для всього світу
