Знайомимось з командою кінофестивалю Kharkiv MeetDocs. Як це – розвивати великий кінофестиваль в кризових умовах?
Євгенія Крігсхайм, продюсерка, засновниця фестивалю розповідає про це, про цьогорічний фестиваль і розвиток проєкту.
Kharkiv MeetDocs – міжнародний фестиваль документального та ігрового кіно, присвячений культурі, проблемам та повсякденному життю східних регіонів України. Програма фестивалю включає покази найкращих фільмів з таких фестивалів, як кінофестиваль Sundance, Berlinale, міжнародний фестиваль у Каннах, номінанти та лавреати «Оскар». Головною метою є популяризація українського документального та художнього кіно, розширення меж української кіноаудиторії та культурний розвиток Сходу України.
Ти слухаєш шоу Gwara Talkz – подкаст, де ми досліджуємо все те, що рухає нас до майбутнього: нову економіку, сучасне мистецтво, альтернативну освіту та урбаністику. Ми зустрічаємося із кріейторами, щоб поговорити з про хід їхніх справ, уроки, які вони засвоїли, як зробити більший імпакт.
Нещодавно я спілкувався з однією культурною менеджеркою з Харкова, і ми обговорювали скільки у місті є брендів, фестивалів, публічних подій, на які було б цікаво приїхати з України або з-за кордону, і дійсно ми ледве нарахували 10 великих брендів. Що я називаю великим брендом? Це ініціативи, які мають постійну команду, які мають потужний бренд, які мають стале фінансування або співпрацю з бізнесом, не лише на грантах це роблять, це ініціативи, які відомі, які мають 5-10 років успіху і які є сучасні, цікаві, інноваційні молоді. Ми почали це обговорювати, потім я ще про це думав, і так я познайомився з організаторами фестивалю Kharkiv MeetDocs, це кінофестиваль, який відбувається у Харкові вже п’ятий рік. Незважаючи на всі перепони, кінофестиваль продовжує своє існування, можна сказати, зростання, і стає все кращим і кращим. Так ми зацікавились цією темою, і так сьогодні виходить цей подкаст. Ми поговоримо про те, як працює кінофестиваль, як взагалі організовувати це, наскільки це важко і що сьогодні та найближчими днями можна подивитися в межах кінофестивалю, які заходи відвідати, а головне – коли. Давайте поговоримо про це і послухаємо нашу гостю.
Ведучий: Всім привіт! сьогодні раді зустрічати на подкасті Євгенію Крісхайм – продюсерку, засновницю фестивалю Kharkiv MeetDocs, який незабаром відбудеться у Харкові. Євгеніє, привіт!
Євгенія: Привіт!
Ведучий: Раді вас чути і дізнатися більше про фестиваль, я хочу сказати, що спостерігав його кілька років. Він дійсно відбувається щороку. Радий, що незважаючи на всі ковіди, перепони, карантини, він продовжується, тому що мені здається, якраз коли ініціативи проходять 5, там десь 5-6 років є найбільш кризовий для них час і це там також організаційному менеджменті про це кажуть. Розкажіть взагалі історію фестивалю: як він виник і як вам вдалось от скільки вже, 5 чи 6 років функціонує. Цікаво про це дізнатися.
Євгенія: Дякую за запрошення, так, саме 5 років. Мені здається, це не міф, це реально, що це є кризовим віком кожного фестивалю, мабуть так, тому що це як раз той вік, коли вже є фестиваль, він сталий, але спостерігається трошки таке вигорання в системі і самих працівниках, але як і в кожному віці, коли треба трошки це перерости і йти далі. А історія фестивалю: вона виникла 2016 року, коли я вже встигла відвідати всі ключові фестивалі світу та України і тоді мій погляд пав на Харків, це моє рідне місто, я там народилася і виросла, і Харків це друга за кількістю, за чисельністю місто в Україні і має неабиякий глядацький потенціал. Але 2016 року, як би сумно це не звучало, для себе я відмітила, що за всю історію в Харкові не відбувалося жодного фестивалю такого зразку. А колись колишній мер опікувався фестивалем короткометражного кіно «Харківський бузок», ви, мабуть, знаєте, Сергій, але за десять років до створення нашого фестивалю цей «бузок» зів’яв і на цьому скінчилась ера кінематографу Харкова. Хоча там Харків став такою крапкою на мапі України, де вперше більше 100 років тому показали саме документальне кіно братів Люм’єрів і саме в Харкові була створено перша кінокамера в Україні. Це символічно, а що далі? Не мати власного фестивалю міста мені здалося досить дивним, тому ми прийняли рішення змінити це і створити в Харкові перший фестиваль повного метру, який не тільки включатиме повний метр, але й короткий метр, але й індустрійну секцію, тобто всі ці елементи, які є має кожний великий фестиваль, фестиваль класу А, значущі фестивалі в усьому світі. І нас у цьому підтримало Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини 2016 року, і 2017-го ми провели перший кінофестиваль, тобто цьогоріч це вже відбудеться ювілейний п’ятий, тобто це перший маленький ювілей наш, п’ятий кінофестиваль.
В: Зрозуміло. А скажіть, на скільки взагалі важлива роль міст в підтримці таких фестивалей? Так, тобто, ви кажете там підтримував «Бузок», тому що різні думки бувають: культура має бути незалежними проєктами чи якщо фестиваль – це частина аудіовізуальної індустрії, то необхідна взаємодія з адміністраціями міст? На скільки це взагалі важливо і як це у вас працює?
Є: Це дуже важливо і майже кожний фестиваль, він має підтримку від міської ради, від обласної ради. На жаль, ми з попередньою владою не досягли перемовин, там була позиція: це не наш проєкт і ми не підтримуємо все, що не ініціюємо самі. Зараз в Харкові все змінюється: ми продовжуємо цей шлях і я дуже сподіваюсь, що ми його подолаємо, що ми із новою міською та обласною радою спільними зусиллями зробимо Kharkiv MeetDocs знаковою подією в Харкові, тому що це не тільки культурна складова самого Харкова, це й туристична складова, це культурна дипломатія Харкова, тому що Харків позиціонує себе як культурну столицю. А яка культура без кінематографу? І ще на додаток, я ще б хотіла сказати, що у 2019 році видання Детектор Медіа, це громадська організація, зробили за підтримки УКФ дослідження щодо відвідувань по Україні саме українського кіно, саме кіно, яке знято в Україні або у копродукції мажоритарній. І Харків, на жаль, посів останнє місце, отже харківські глядачі залюбки ходять на голлівудські блокбастери, а на українське кіно в прокаті вони ходять менше ніж 1 раз на місяць за статистикою. Це дуже сумна статистика, тому що в Києві або Львові ця статистика в рази більше ніж в Харкові і тому впродовж цих останніх двох років ми взяли теж собі на мету популяризувати український кінематограф, тому що ми вважаємо, що це дуже важливо для розвитку українського суспільства, кінематографа, для національної ідентичності створювати свій культурний продукт, дивитись його, створювати свою плеяду українських зірок, щоб не дивитись на захід або Голівуд. Тобто створювати це все тут, в Україні своїми руками. І в цьому році поряд з Kharkiv MeetDocs проводимо ще фестиваль «Зоряні ночі», який зараз проходить у Центральному парку імені Горького. Кожного вечора ми показуємо найяскравіші, найзначущі фільми України, українського кіновиробництва для всіх бажаючих, вхід вільний, до 18 вересня ще продовжується цей кіномарафон. Я всіх закликаю, всіх запрошує відвідати цей фестиваль.
В: Тобто ваш фестиваль – це не одиночна подія, а ціпок різних взаємодій, чи правильно я це розумію?
Є: Так ми намагаємося масштабувати фестиваль. Це дві окремі події: кінофестиваль Kharkiv MeetDocs є партнером «Зіркової ночі», але так, ми намагаємось не тільки наприкінці вересня або жовтня проводити одну кіноподію. Ми намагаємося ще масштабувати. Зараз у нас у партнерстві з київським UkrDocClub теж відбулись пітчинги кінопроєктів, які частково теж потраплять до індустрійної програми, тобто ми намагаємось залучити не тільки харківського глядача, а й зробити майданчик для нетворкінгу серед української кіноспільноти і залучити міжнародних тьюторів, які приїжджають в Харків. І це теж є таким показником спроможності: Харків має потенціал, сюди хочуть приїжджати міжнародні тьютори навіть в часи карантинних обмежень. І це теж популяризація, і, як вже я сказала, це туризм до Харкова, це культурна дипломатія.
В: Скажіть, а хто цьогоріч є гостями, які, можна сказати, будуть знаковими для України, для вашого фестивалю (експерти або режисери)?
Є: Так, наприклад, цьогоріч ми вдруге проводимо національний конкурс і до конкурсу ми запросили міжнародне журі, яке складається з продюсерів, режисерів, шоуранерів. Це Нільс Бьокамп, який впродовж 2019 до до 2021 року працював головним редактором німецького відділення Netflix, це Бріджит Оші, яка працювала головою індустрійної секції німецького кінофестивалю DOK Leipzig і яка є однією з засновниць Європейської кіноакадемії і також Лукас Пітшайдер з Південного Тіролю який є режисером і також засновником і керівником південнотірольського фестивалю Dolomitale, тобто цьогоріч ми не тільки проводимо національний конкурс, ми запровадили ще й міжнародний конкурс. Цей міжнародний конкурс складається з фільмів, які іноземці зняли про Україну і всі режисери цих фільмів, це не тільки фільми останніх двох років, або за весь період незалежності, це досить нові фільми, я думаю, що найстаріший 2017 року. І саме ці режисери теж охоче хочуть приїхати до Харкова і поспілкуватися з глядачами, тому ми всіх чекаємо на наших офлайнових днях, які ми проводимо 30 вересня та 1-2 жовтня в Харкові. Приходьте, поспілкуйтеся, відвідайте майстеркласи та воркшопи цих тьюторів, буде цікаво.
В: Зрозуміло, ми обов’язково це подивимось і постараємось поставити правильні лінки на текстову версію нашого подкасту. Мені ще цікаве таке питання, нещодавно мав розмову з людьми, які займаються розвитком альтернативного театру в Харкові. І мені не до кінця зрозуміла економіка таких проєктів. Тому що цифри це люди, тобто люди це цифри і в розмові з людьми, які займаються театром, я запитав їх чи співпрацює український театр з аудіовізуальною індустрією, тому що, мені здається, це якісь суміжні галузі, вони одне одного підтримують або є частиною екосистеми. І я таки не отримав відповідь на це питання, тобто чи ці актори, які в театрах вчаться, чи ці театральні вистави, чи це взагалі допомагає розвитку кінематографа і взагалі аудіовізуальної сфери?
Є: А так, звісно, тому що ми самі співпрацювали з доктеатрами у всі роки існування фестивалю, наприклад, Наталка Ворожбит, це одна з найкращих українських сценаристок, яка зробила сценарій до фільму «Кіборги», яка зробила «Спіймати Кайдаша», «Погані дороги» і вона, саме вона працювала теж у доктеатрі, потім ми показували на першому фестивалі фільм-відкриття був «Школа номер 3» режисерів Лізи Сміт та Георга Жено. Це фільм саме поставлений на спектакль доктеатру, і зі сцени його втілили кінематографічною мовою і Георг Жено робить такі проєкти і знімає фільми паралельно цьому доктеатру і багато тих, хто працює на сцені цих доктеатрів, вони також багато паралельно працюють з кінематографом. Таких прикладів багато, я навела пару просто з нашого фестивалю і чому це було б цікаво і важливо для фестивалю, тому що ми теж робили два чи три роки поспіль воркшопи від Геогра та Наталки, де вони розказували, яка грань, який кордон протікає між документальним кіно і документальним театром.
В: Зрозуміло,також мені цікаво, чи взагалі екосистема міста Харкова (сукупність різних гравців, організацій) чи вона сприятлива для зйомки фільмів. Я декілька разів чув заклики до того що треба зніматися у Харкові або тут, або давайте запрошувати людей з Києва, або давайте запрошувати людей з інших країн, щоб вони знімали тут кіно. Наскільки взагалі-то сприятлива атмосфера в місті для розвитку аудіовізуальної індустрії і чого на вашу думку не вистачає?
Є: Якщо говорити з позиції не фестивалю, а з позиції продакшену як продюсеру, то проводити зйомки у Києві економічно вигідніше ніж у Харкові, тому що у Харкові досить маленький кіносвіт, бо навіть освітня складова не така велика, це тільки два факультети, як мені відомо: це факультет у Каразіна і у Академії культури, і не має студії, не має обладнання. Що цікавого було б створити в Харкові? Я знаю, що є вже новостворена кінокомісія харківська, яка мала б отримувати кошти, я не знаю як вона фінансується Міністерством культури напряму або ж через Держкіно, але ці кошти мають бути направлені на те, що популяризувати харківський регіон як місце зйомок, як локацію. Ми знаємо, що в Харкові знімали багато років підряд фільм «Дау»,як саме з цього Харків виграв я не знаю, тому що сам фільм став дуже скандальним і були скандали пов’язані із тим як саме були залучені статисти, актори, непрофесійні актори, діти в цих, тобто мінімізувати ці ризики для населення, тих, хто запрошується на зйомки. Також було знято, наприклад у фільмі Агнешки Холланд «Ціна правди» був знятий наш Держпром, ці сцени відбувались, тому що Харків частково ще має індустрійний вигляд і саме це треба популяризувати. Тому що те, що ми маємо об’єкти конструктивізму, об’єкти індустріального міста, вони є унікальними в Україні, і якщо комісія буде розвиватись і візьме цей напрям в свої зобов’язання, то цей напрямок можна популяризувати не тільки в Україні, а й на кожному європейському маркеті або й на світовому маркеті. На кожному фестивалі є такий маркетинг, де можна пропонувати, розказувати про цей або інший регіон, тому що так в нас вже є закон про субсидії для іноземців, сума складає 25% і про це треба говорити, тобто є така процедура і про це треба розказувати іноземним продакшенам, які заходять в Україну і шукають сервісні продакшени, шукають локації.
В: Я задаю це питання, бо мені завжди цікава ця магія фестивалів, тому що завжди обличчя фестиваля – це 2-5 днів якоїсь освітньої розважальної або нетворкінгові компоненти, але ще є цілий рік і мене цікавить, наскільки ваш фестиваль працює з розвитком з фільм-сектором, аудіовізуальним сектору поміж фестивалям. Чим ви займаєтесь, щоб забезпечити свою сталість і завантажити свою команду?
Є: Так фестиваль є наразі, на жаль, ще проєктною подією, ми дуже сподівались, що цього разу, цього року ми все ж таки ми отримаємо фінансування, щоб змогти цілий рік займатися діяльністю, але фестиваль це не тільки той тиждень, який проходить в Харкові, це й підготовчі роботи, які тривають майже весь рік, це непомітно, але це робить наша команда: частково вона не отримує за це гроші, це волонтерство. Підготовка грантів і звітність теж займає левову частку нашого часу, це теж ніколи не сплачується і щодо самого змісту фестивалю, як ми його підтримуємо в міжсезоння. Звичайно ми слідкуємо за всіма проєктами і фільмами, які виходять в прокат, які пітчингуються, які отримують фінансування на різних платформах у держсекторі. Ми всіляко всебічно підтримуємо ці проєкти, як ми можемо, в нас є багата база розсилки, в на є соціальні мережі, де ми інформуємо про той чи інший прокат або новини, які відбуваються в спільноті. Таким чином ми підтримуємо з нашого боку ці проєкти і, звісно, я отримую велику кількість різних трітментів або сценаріїв, які я консультую впродовж усього року, і це саме ті проєкти, які ми відбираємо до нашого фестивалю. Їх в цьому році буде вже 40, тобто це 40 проєктів, які вже стали фільмами або зараз йдуть зйомки або вони ще на шляху девелопменту і самого продакшену і це надихає, тому що я бачу розвиток, я бачу ці проєкти на стадії початковій, і я бачу в них майбутній фільми, які пройдуть фестивальний шлях, фестивальну історію, які вийдуть на широкий екран і будуть в прокаті у всіх містах України.
В: Раз я почав вже запитувати як ви там працюєте в міжфестивальний час в мене пара простих питань, що у вас означає Kharkiv MeetDocs?
Є: Kharkiv MeetDocs як можна перекласти українською «Харків зустрічає документальне кіно». Коли я засновувала цей фестиваль і, так як я працюю у документальному секторі у Німеччині, виникла ідея зробити документальний фестиваль, але чисто суто документальний фестиваль в Харкові би не знайшов стільки відгуків від пересічного глядача, так скажемо, а на меті ще є популяризувати культуру, побут, розширити горизонти харківського глядача і як зацікавити цього глядача. Виникла ідея 2-3 роки тому показувати не тільки документальне кіно, але і ігрове кіно, яке засновано на реальних подіях та історіях. Як приклад, фільм значущий «Атлантида» або «Погані дороги» – це повністю ігрові фільми, але які засновані на військових реаліях, які відбуваються поряд з Харковом і про це треба казати не тільки в світі, але й в Харкові. Це фільми, які здобули нагороди Венеціанського фестивалю, фестивалю у Каннах. Але якщо ця тема цікава у світі, то для нас вона не просто цікава, це буденність, про це треба говорити, про це ми говоримо також в рамках нашого кінофестивалю. Цьогоріч це теж декілька фільмів, які є ігровими, але вони цікаві своєю автентичністю і наближеністю до реальності: немає відчуття, що це постановочні сцени, є відчуття реальності того, що відбувається. Це теж такий піджанр, він називається мокьюментарі,і коли знімаються постановочні сцени у стилі документального кіно і це теж цікаво показати нашим глядачам в Харкові.
.
В: Мені ще цікаво фестиваль – таке слово, коли це якісь розваги, ми гуляємо дивимось історію. В той же час у вас є такий індустрійний компонент: ви запрошуєте режисерів вони знайомляться один з одним, з гравцями. Який взагалі баланс між споживацьким компонентом і культурою і між розвитком ринку майбутніх зйомок.
Є: Ну звісно, це чудово, якщо можна поєднати ці дві складові, саме це ми намагаємося зробити. Фестиваль складається не тільки з показів документального кіно, ми показуємо, як вже сказали і ігрове кіно і це більш такий розважальний жанр, хоча драма – це таке дуже складне кіно, це така емоція, яка може виникнути і на документальному кіно, тому що можна зробити документальне кіно у стилі екшену, детективному, стилі триллеру або комедійному стилі, тобто для мене «документальне кіно – це нудно» – міф, який ми розвінчуємо. Документальне кіно може бути цікавим, воно може бути розважальним, тому щодо розваги на нашому фестивалі ми намагаємось робити цеременію відкриття та нагородження більш світськими із червоною доріжкою, із «welcome drink», із нетворкінгом, із таким «meet-and-greet» творчої групи, тобто можна поспілкуватися як перед так і після показу фільму з творчою групою, з музикою, з фотозоною. Всі ті елементи, які ми бачимо на екранах з вручення Оскару, з фестивалю у Каннах. Все це ми хочемо мати в Харкові і ми намагаємось всі ці елементи об’єднати під одним дахом, але розвага, якщо це припадає на відкриття або церемонію нагородження, то поміж цими подіями в нас є досить потужна індустрійна складова, де ми говоримо проєкт, змістовність, про девелопмент, про шлях від і до, про можливості кіноіндустрії, де шукати гроші, як шукати партнерів у копродукцію і тощо, поєднуємо ці дві складові дуже гармонійно і це такий унікальних формат, якщо ми дивимось в Україні, як приклад беремо два фестивалі і порівнюємо, наприклад Одеський кінофестиваль, який позиціонує себе як глядацький фестиваль, який має таку світську складову і, наприклад фестиваль суто документального кіно в Києві DocuDays, який виступає за права, показує фільми про права людини і має потужну спільноту, яка із року в рік об’єднує документалістів не тільки з України а і з усього світу, які переймаються не документальним кіно про права людини, то и бачимо як по-різному вони впливають на кінцевого глядача, хто кінцевий глядач одного фестивалю, хто кінцевий глядач другого фестивалю. У Kharkiv MeetDocs ми вирішили поєднати дві складові: ми говоримо про серйозність і ми імплементуємо розважальні івенти.
В: Я так розумію, що фестиваль велика група людей велика аудиторія, яка їх відвідує і дивиться, наскільки ви співпрацюєте з бізнесом і чи відкриті ви для співпраці з бізнесом, наприклад, якщо хтось буде дивитися подкаст і такий «о, я хочу розмістити там своє щось на фестивалі». Як відбувається у вас ця історія, тому що, мені здається, я чув, не будучи експертом, дві моделі розвитку кінематографу: європейська, грантова модель, і американська, більш ринкова, я так розумію, фестивалі балансують між двома моделями. Як ви з цим працюєте: з бізнесом або з грантами?
Є: В ідеальному світі документальне кіно має окупатися в прокаті, але ми в ньому не живемо. Документальне кіно є найважливішою складовою кінематографу: його цікаво дивитись, воно визиває емоції, в ньому пізнаєш себе і щось нове на додачу, але це не блокбастер із попкорном, ми всі це розуміємо, це мистецький вислів, це інпут у суспільство, це обговорення важливих тем, які оточують нас не тільки 1,5 години екранного екшену, але це теми, які нас оточують, рік за роком, 365 днів на рік, і у всьому світі насправді документалістика є дотаційним сегментом, вона є грантовим сегментом. Вона не є сегментом, який окупається в прокаті, я зараз кажу на прикладі Німеччини, я не кажу зараз на прикладі Америки. Дійсно в Америці зовсім інша історія: там знімають фільм спочатку за свій кошт, а потім якщо вони мали великі касові збори, то добре, а якщо ні ,то значить творча група зробила щось неправильно, або вони відразу намагаються продати ці фільми на телеканал, але теж треба дивитись, тому що телеканали мають свій формат, свій хронометраж і неможливо зробити продукт, який би підходив для всіх платформ і всіх телеканалів, для прокату і тд. по своїй структурі, змісту, хронометражу, по своїм KPI. Це так відбувається в Америці, але добре, що ми не в Америці, ми в Європі, а в Європі саме документальне кіно є дотаційним сегментом. Так повинно відбуватись в Україні, я вважаю, тому що в нас немає потенціалу прокату українського кіно, яке буде окупатися в прокаті. Ми не можемо це монетизувати і не все повинно бути суто комерційним, так як і в кінематографі, так як і в культурі, наприклад, культуру Тараса Шевченка ми не можемо монетизувати, вона є, вона повинна бути, і саме навіть його всі часи, якщо ми знаємо його історію , підтримували його друзі. Так чи інакше в Україні має бути такий механізм відділяти комерційний потенціал від культурного потенціалу, від такого довгострокового культурного потенціалу, але кожний фільм, кожний продукт, який фінансується, він має мати гарні KPI показники, які потім можна відзвітувати перед грантовими установами. Це можуть бути показники обсягу, можуть бути показники інтересу, обговорень, що завгодно, відвідувань кінотеатру, наприклад, фестивальна історія для показників KPI успішності документального проєкту перед звітом Держкіно – це один із показників успішності проєкту.
В: Як на вашу думку, хто саме має підтримувати функціонування таких фестивалей і документалістики?
Є: Якщо ми говоримо про документалістику, в нас є наразі така можливість підтримки державної агенціі з питань кіно Держкіно, коротко кажучи, є ще підтримка Міністерства культури, і ще була, але зараз немає, це таке відселектували до Держкіно була ще УКФ. Це не багатий вибір підтримки документалістики, тому наші документалісти змушені їздити по всіляким доклабораоріями, збирати девелопмент, це теж покзаники KPI того, що цей проєкт цікавий: він цікавий міжнародним фестивалям, міжнародним доклабораторіям, і це додає балів до шансу, що, коли вони будуть пітчингуватися на Держкіно, що вони отримають фінансування від нього. Але цього замало, я вважаю, що політикою Міністерства культури має стати розподілення цих коштів між різними культурними фондами, установами, а також не тільки централізовано у Києві, але, я вважаю, й УКФ теж має отримати назад частку кінопроцесу, підтримки кінематографу і зробити це на рівні міських громад, тобто Харківської кінокомісії, які теж частково змогли б фінансувати не на централізованому рівні, а саме в містах України підтримувати міських митців, творців і тим самим збільшити шанси на отримання фінансування, тому що наразі це тільки ці установи, які можна перерахувати на пальцях однієї руки і ще вільні пальці залишаться, на жаль так.
В: Я наскільки знаю, ви цьогоріч подавалися на Український культурний фонд, вас спочатку пропустили на «знакові події», потім відмовили, чи правильно я це зрозумів і які взагалі емоції були у вас і вашої команди, як ви це все переживали?
Є: Так була така сумна історія з Українським культурним фондом. Ми вже декілька разів подавалися, три рази, якщо бути точним, в перший рік ми теж виграли, ми були в першій п’ятірці фіналістів, але на перемовинах ми самі відмовились від цього гранту, тому що тоді була стратегія УКФ запрошувати міжнародних тьюторів просто на безоплатній основі, вони обгрунтували це тоді тим, що тьютори зі світовим ім’ям і вони повинні приїжджати до України, щоб підтримати українських кіномитців за просто так. Тоді ми не погодились із цією позицією і відмовились від гранту. Минулого року ми виграли маленький грант на створення національного конкурсу, все ми провели і всі KPI, які ми писали у грантовій заявці, ми зробили втричі більше, як мінімум, і ми сподівались, що цьогоріч ми зможемо влаштувати успішний досвід, який ми зробили минулого року у співпраці з УКФ, і дійсно ми пройшли у експертний рейтинг, ми посіли, я не пам’ятаю яке місце, я пам’ятаю, що з 500 можливих балів ми отримали 450, ми пройшли процедуру погодження з дирекцією УКФ, і як це відбувалось у минулі роки наглядова рада мала просто затвердити ці всі процедури, які проходить грантова заявка від початку до кінця: це технічний рівень, це експертний рівень, це погодження цих рівнів дирекцією фонду, і вже як наглядова рада наглядає за цими процесами і затверджує, що все пройшло правильно, це так має бути, це так було. Але цьогоріч, перед тим як всі проєкти лоту «знакові події» мали отримати затвердження наглядової ради, за місяць до цього раду змінили, і нова рада скасувала за 2 дні засідань 75% лоту «знакові події» це майже 60 проєктів, знакові для України, тих, які вже 5-10 рік відбуваються в Україні: це був і «Тиждень Критики», і це був фестиваль «Німі ночі» – 10-й фестиваль ДовженкоЦентру, це був і Київський фестиваль короткого метру, теж цьогоріч святкує десятиріччя і тд. Це був такий громадський резонанс, це був такий скандал, він розгорався кілька місяців і деякі члени наглядової ради взяли відвіт, тому що склалася дуже нездорова ситуація навколо цього лоту і навколо тих програм, які були зроблені у процесі, тобто були змінені правила не на початку цього процесу, а вже в кінці. Це обурило не тільки нас, а і всю культурну спільноту і підірвало, на жаль, довіру до прозорості Українського культурного фонду, тому що ці рішення були прийняті у режимі ручного управління, за зачиненими дверима: ми не отримали протоколи засідань, потім вони були написані заднім числом і тд. Ця вся процедура була не легітимною, але якось все зам’ялось і УКФ наразі продовжує свою роботу і, я сподіваюсь, наступного року вони всі ці помилки цьогоріч візьмуть до уваги і такого більше ніколи не повториться, але так дуже сумна історія УКФ.
В: Незважаючи на всі ці проблеми, ви зробили все ж таки фестиваль, і цьогоріч його запускаєте, скажіть, що найзнаковішого, ви вважаєте, цьогоріч на фестивалі для відвідувачів і коли він буде?
Є: Цьогоріч ми зробили фестиваль завдяки знову ж таки підтримці Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, яке підтримало нас вже вп’яте і це той випадок, коли підтримка цієї програми вп’яте поспіль відбувається вперше, мало проєктів соціальної значущості, які підтримуються п’ятий рік поспіль подібною програмою, і це надає ваги до потреби проводити цей фестиваль, до його значущості для суспільства не тільки в Україні, а й саме в Харкові. Вчетверте нас підтримує Державна агенція України з питань кіно, за що ми дуже вдячні, це допомагає масштабувати фестиваль і проводити його не три дні, а цілих 7 днів ми проводимо цьогоріч. Він відбудеться з 26 вересня, це буде неділя, і відкриття відбудеться у Харківській філармонії. Урочисте відкриття з червоною доріжкою з фільмом-відкриття, який став призером Берлінале і є багаторазовим призером Одеського кінофестивалю цьогоріч, дуже сильний фільм Катерини Горностай «Стоп-Земля». З 27 по 29 вересня всі конкурсні програми відбудуться онлайн, долучитися до перегляду зможуть українці з усіх куточків України, а пріоритетом будуть перегляди за абонементом, який можна придбати на нашому сайті, і так як кількість обмежена, кількість переглядів, яка залишиться, вона буде розподілятися у порядку живої черги. 30 вересня і 1 жовтня відбудеться вся індустріальна секція, а також покази позаконкурсної секції: це фільми з дуже сильної добірки і будуть знакові події, такі як вперше фільм жестовою мовою від нашого партнера платформи MEGOGO, потім буде ще один показ фільму «Треба ще вижити» з панельною дискусією про медичну реформу в Україні. 1 жовтня відбудеться перлина нашої індустрійної секції – це пітчинг кінопроєктів перед поважним високопрофесійним журі, яке складається з Сергія Буковського, Вікторії Бурдукової, продюсерки нашого партнеру Star Media, Олексія Гладушевського, продюсера і мецената призу конкурсу пітчингу. 2 жовтня відбудеться показ фільмів переможців конкурсних програм офлайн. З 26 вересня по 2 жовтня приходьте дивіться українське кіно на різних майданчиках нашого фестивалю. Скоро на нашому сайті з’явиться програма, коли як що буде відбуватися і як потрапити на всі події фестивалю.
В: Єдине тільки із всього цього чудового списку я не зрозумів, як на вашому сайті дивитися ці стріми, тут я вже питаю як сам користувач, чи це ще не ввімкнулося, чи треба зареєструватися?
Є: Так, це ще не ввімкнулося, треба буде зареєструватися, ми всі-всі події, новини, інструкції прописуємо і в наших соцмережах, і на нашому сайті. Буде інструкція для користувачів-глядачів висіти на сайті, але наш технічний відділ працюватиме впродовж всіх онлайн-днів, відповідатиме на всі запитання, якщо вони виникатимуть, як показала практика минулого року, як я вже казала, на деякі фільми буде обмежена кількість переглядів і перевагою будуть користуватися власники абонементів і та кількість, яка залишатиметься ще вільною, буде розподілятися у порядку живої черги, тому не треба зволікати, треба реєструватись і дивитись одразу в цей день цей фільм, бо він буде доступний два дні, але може так статись, що видима кількість переглядів буде вже дотримана в перший день, а в другий вже не залишиться, але ми стараємось це перекидувати, щоб була можливість подивитись не тільки за один день, а і за другий теж. Реєструватися і дивитися.
В: Дякую, Євгеніє, за цю історію, будемо реєструватись і стежити за фестивалем. Вважаю, що класно, що ви рухаєтеся, незважаючи на всі перепони, в Харкові має бути також свій великий міжнародний фестиваль. Бажаю успіху!
Є: Дякую і будемо раді бачити вас на всіх подіях фестивалю як онлайн, так і офлайн. Запрошую вас!
Це був подкаст Gwara Talkz від Gwara Media. Прошу вас поширити, поділитися зі своїми друзями, ставте нам зірочки на платформах, на яких ви слухаєте, нагадую, що ми доступні на всіх платформах.
Текст розшифровано і перекладено Софією Бреховою в рамках волонтерської програми Gwara Media
