Партнерський матеріал
В Україні все більше підприємств потерпають від нестачі кваліфікованих працівників. Водночас багато роботодавців мають упередження і сумніваються, чи варто брати у команду людину з інвалідністю. Тож розглянемо п’ять найпоширеніших тверджень про те, наскільки ефективною чи ризикованою може бути така співпраця.
Міф 1. «Людина з інвалідністю не буде ефективним працівником»
Напевно, це найпоширеніший стереотип. Втім, він не має нічого спільного з дійсністю: людина з інвалідністю може працювати так само продуктивно, як і будь-хто інший. Але важливо відкрито дізнаватися про потреби працівника, а не домислювати за нього.
Євгеній Шабаєв має невеликий бізнес — торгує автозапчастинами. Коли роботи стало забагато, вирішив звернутися по підтримку до центру зайнятості.
Роботодавець чітко визначив, що обов’язки нового працівника не потребуватимуть застосування фізичної сили, тож охоче взяв на посаду менеджера ветерана з інвалідністю:
«Це офісна робота — обробка документів і замовлень, листування. Я всьому навчив Володимира і залишаюся на зв’язку для консультацій. Гнучкий графік дозволяє йому працювати в комфортному режимі — якщо потрібно відлучитися, можна відпрацювати пізніше. Інвалідність жодним чином не впливає на результати».
Натомість у ГО «Центр надання гуманітарної допомоги “Волонтер–68”» часто працюють саме з людьми, які мають інвалідність, тож добре знають, що важливо для комфортної співпраці.
«Перш ніж оформити людину, ми оцінюємо, що вона вміє і чим може бути корисна команді. Потім разом підбираємо функціонал. Іноді це робота, що не вимагає руху чи фізичних зусиль, але все одно є дуже важливою», — каже голова громадської організації Галина Харламова.
Міф 2. «Це дорого, і всі витрати ляжуть на мене»
Побутує думка, що якщо людина має відмітку про інвалідність, то організація комфортного простору для неї — справа недешева й дуже марудна. Треба ставити пандуси, робити доступні міждверні отвори… Так, це дійсно важливо для людини на кріслі колісному, але інвалідність буває різною. Комусь треба тихий простір і зручне місце, а комусь — спеціальна програма для голосового супроводу. І найголовніше — за все це може сплатити держава. За обладнання робочого місця для людини з інвалідністю І або ІІ групи ви можете отримати компенсацію до 120 тисяч гривень.
Аби дізнатися всі деталі щодо програми відшкодування за обладнане робоче місце для людини з інвалідністю чи подати заявку — переходьте на сайт «Дія».
Міф 3. «Мені нав’яжуть людину, яка мені не підходить»
Працевлаштування — суто добровільний вибір роботодавця. Центр зайнятості лише пропонує кандидатів, адже має найповнішу базу даних про потенційних працівників. Тож остаточне рішення — тільки за вами.
«Я сам поспілкувався з кандидатом, пояснив, які будуть завдання й чого я очікую. Побачив мотивацію і готовність вчитися, працювати та розвиватися. Жодного тиску не було», — розповідає Євгеній Шабаєв.
Міф 4. «Це складна бюрократія і купа паперів»
Багато роботодавців бояться оформлювати додаткові документи, вважаючи, що це займе багато часу та сил, а потім державні органи проситимуть постійної звітності. Насправді ж соціальні працівники, навпаки, допомагають полегшити цей процес.
«Нам не було складно. Чітко пояснили, який пакет документів потрібен. Потім наші співробітниці комунікували з центром зайнятості, де нас постійно консультували і підтримували в оформленні документів», — каже Галина Харламова.
Міф 5. «Держава допомагає тільки великому бізнесу»
Програми державної підтримки доступні як для великих компаній, так і для малого бізнесу та самозайнятих осіб. Громадська організація, де працює Галина, налічує понад 60 людей. Однак керівниця пояснює, що саме малому бізнесу державна допомога може неабияк стати в пригоді:
«На відміну від великих компаній, де 70–80 тисяч гривень — це незначна сума, для середнього чи малого бізнесу це чудова можливість наростити потенціал, придбати необхідне обладнання і розширити свої можливості. Особливо важливо, що ця сума йде на адаптацію працівника».
У ГО «Волонтер–68» уже понад сім працівників з інвалідністю. Вони є повноцінними членами команди та прикладом для самих відвідувачів, що працювати, маючи інвалідність, — реально.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
Авторка: Діана Федотова
Читайте також
- Аліна Смокова — співорганізаторка акції «Не мовчи. Полон вбиває» у Харкові та донька звільненого з полону «азовця». Вона розповіла Ґвара Медіа про важливість акцій, власний досвід очікування батька з полону, дії, які треба вчинити, якщо твоя близька людина потрапила у полон, та пошук сил для боротьби, коли темрява поглинає.
- Після звільнення частина ветеранів вирішує присвятити себе бізнесу. Деякі відкривають нову справу, деякі — повертаються до старої роботи. Щоправда, вони змушені стикатися з тими ж викликами, що й інші бізнесмени. Для Харкова це обстріли міської інфраструктури, постійні ризики втратити власний бізнес, нестача робочих кадрів. І щоб якось рухатися далі, доводиться до всіх них якось адаптуватися.
