Кейси роботодавців: 5 міфів щодо працевлаштування людини з інвалідністю

- 04 Червня 2025 | 14:30

Партнерський матеріал

В Україні все більше підприємств потерпають від нестачі кваліфікованих працівників. Водночас багато роботодавців мають упередження і сумніваються, чи варто брати у команду людину з інвалідністю. Тож розглянемо п’ять найпоширеніших тверджень про те, наскільки ефективною чи ризикованою може бути така співпраця.

Люди сидять за ноутбуком у кавʼярні. Фото ілюстративне

Міф 1. «Людина з інвалідністю не буде ефективним працівником»

Напевно, це найпоширеніший стереотип. Втім, він не має нічого спільного з дійсністю: людина з інвалідністю може працювати так само продуктивно, як і будь-хто інший. Але важливо відкрито дізнаватися про потреби працівника, а не домислювати за нього.

Євгеній Шабаєв має невеликий бізнес — торгує автозапчастинами. Коли роботи стало забагато, вирішив звернутися по підтримку до центру зайнятості.

Євгеній Шабаєв — власник бізнесу з продажу автозапчастин. Фото: Діана Федотова

Роботодавець чітко визначив, що обов’язки нового працівника не потребуватимуть застосування фізичної сили, тож охоче взяв на посаду менеджера ветерана з інвалідністю:

«Це офісна робота — обробка документів і замовлень, листування. Я всьому навчив Володимира і залишаюся на зв’язку для консультацій. Гнучкий графік дозволяє йому працювати в комфортному режимі — якщо потрібно відлучитися, можна відпрацювати пізніше. Інвалідність жодним чином не впливає на результати».

Натомість у ГО «Центр надання гуманітарної допомоги “Волонтер–68”» часто працюють саме з людьми, які мають інвалідність, тож добре знають, що важливо для комфортної співпраці.

«Перш ніж оформити людину, ми оцінюємо, що вона вміє і чим може бути корисна команді. Потім разом підбираємо функціонал. Іноді це робота, що не вимагає руху чи фізичних зусиль, але все одно є дуже важливою», — каже голова громадської організації Галина Харламова.

Міф 2. «Це дорого, і всі витрати ляжуть на мене»

Побутує думка, що якщо людина має відмітку про інвалідність, то організація комфортного простору для неї — справа недешева й дуже марудна. Треба ставити пандуси, робити доступні міждверні отвори… Так, це дійсно важливо для людини на кріслі колісному, але інвалідність буває різною. Комусь треба тихий простір і зручне місце, а комусь — спеціальна програма для голосового супроводу. І найголовніше — за все це може сплатити держава. За обладнання робочого місця для людини з інвалідністю І або ІІ групи ви можете отримати компенсацію до 120 тисяч гривень.

Аби дізнатися всі деталі щодо програми відшкодування за обладнане робоче місце для людини з інвалідністю чи подати заявку — переходьте на сайт «Дія»

Міф 3. «Мені нав’яжуть людину, яка мені не підходить»

Працевлаштування — суто добровільний вибір роботодавця. Центр зайнятості лише пропонує кандидатів, адже має найповнішу базу даних про потенційних працівників. Тож остаточне рішення — тільки за вами.

«Я сам поспілкувався з кандидатом, пояснив, які будуть завдання й чого я очікую. Побачив мотивацію і готовність вчитися, працювати та розвиватися. Жодного тиску не було», — розповідає Євгеній Шабаєв.

Міф 4. «Це складна бюрократія і купа паперів»

Багато роботодавців бояться оформлювати додаткові документи, вважаючи, що це займе багато часу та сил, а потім державні органи проситимуть постійної звітності. Насправді ж соціальні працівники, навпаки, допомагають полегшити цей процес.

Галина Харламова — соціальна працівниця. Фото: Маргарита Дежкіна, Суспільне Харків

«Нам не було складно. Чітко пояснили, який пакет документів потрібен. Потім наші співробітниці комунікували з центром зайнятості, де нас постійно консультували і підтримували в оформленні документів», — каже Галина Харламова.

Міф 5. «Держава допомагає тільки великому бізнесу»

Програми державної підтримки доступні як для великих компаній, так і для малого бізнесу та самозайнятих осіб. Громадська організація, де працює Галина, налічує понад 60 людей. Однак керівниця пояснює, що саме малому бізнесу державна допомога може неабияк стати в пригоді:

«На відміну від великих компаній, де 70–80 тисяч гривень — це незначна сума, для середнього чи малого бізнесу це чудова можливість наростити потенціал, придбати необхідне обладнання і розширити свої можливості. Особливо важливо, що ця сума йде на адаптацію працівника».

Колектив громадської організації «Волонтер-68». Фото: Діана Федотова

У ГО «Волонтер–68» уже понад сім працівників з інвалідністю. Вони є повноцінними членами команди та прикладом для самих відвідувачів, що працювати, маючи інвалідність, — реально.

Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.

Авторка: Діана Федотова

 

Читайте також

  • Аліна Смокова — співорганізаторка акції «Не мовчи. Полон вбиває» у Харкові та донька звільненого з полону «азовця». Вона розповіла Ґвара Медіа про важливість акцій, власний досвід очікування батька з полону, дії, які треба вчинити, якщо твоя близька людина потрапила у полон, та пошук сил для боротьби, коли темрява поглинає.
  • Після звільнення частина ветеранів вирішує присвятити себе бізнесу. Деякі відкривають нову справу, деякі — повертаються до старої роботи. Щоправда, вони змушені стикатися з тими ж викликами, що й інші бізнесмени. Для Харкова це обстріли міської інфраструктури, постійні ризики втратити власний бізнес, нестача робочих кадрів. І щоб якось рухатися далі, доводиться до всіх них якось адаптуватися.
зображення до посту: Кейси роботодавців: 5 міфів щодо працевлаштування людини з інвалідністю
Якщо ти знайшов помилку, виділи потрібний фрагмент та натисни Shift + Enter.