Ізюм на Харківщині перебував під окупацією шість місяців. У вересні 2022 року, коли Збройні Сили України звільнили місто, тут знайшли масові поховання місцевих жителів і чисельні катівні, які облаштували окупанти. За даними Ради Нацбезпеки, за час вторгнення Росії в Україну Ізюм зазнав найбільше авіаударів — 476.
На в’їзді в місто купи згорілої російської техніки та автомобілів цивільних. У лісосмузі біля дороги видно пісок і хрести — у вересні тут ексгумували 447 тіл, серед яких 215 жінок, 194 чоловіки, п’ятеро дітей, а також 22 військовослужбовці.
Ізюм розташований між Харковом і Донецьком, тому вулицями часто зустрічаєш військових, які п’ють каву в місцевих закладах перед дорогою на лінію фронту. У «Кулиничах» на стіні висять листи паперу з подяками й побажаннями від військових з різних куточків України: Дніпра, Одеси, Чернігова, Харкова, Луцька — іноді трапляються вітання навіть зі Швеції.
Малий бізнес
На вході до місцевого магазину одягу біля Залізничного ринку розташована вивіска «Завітайте!». Серед полиць і вішаків нас зустрічає літня жінка, яка працює тут продавчинею з грудня, коли крамниця відновила роботу. Вона радо зустрічає покупців, але після запитання про часи окупації знічується, згодом починає говорити.
— У ніч з другого на третє березня, коли почалися…
У куточках очей щойно усміхненої жінки збираються сльози. Вона опускає погляд, переводить подих. У крамниці тихо.
— Коли почалися обстріли, ми побігли у підвал — і там сиділи увесь час. Хліба у нас не було — смажили коржики на вогнищі у дворі. У всіх були якісь запаси: крупа, овочі, консерви — цим і харчувалися. Ринки й магазини не працювали, тож ми винесли мангали у двір і виходили готувати їжу, коли обстріли припинялися. Росіяни, коли окупували місто, відновили роботу хлібозаводу. Тоді хоч хліб почали завозити й роздавати.
Жінка декілька хвилин спілкується з нами, відповідає на запитання клієнтів, продає кофту чоловікові, який скаржиться на підвищення цін, а на виході кидає фразу: «Хай там що, але я точно зрозуміла одне: якщо рай на землі є, то він в Україні».
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Школа танців та майстерні
З регіонального центру професійної освіти виходять діти з батьками — у малечі щойно закінчилося заняття з танців. На другому поверсі будівлі Олеся спілкується з двома підлітками. Жінка викладає тут танці для дітей і дорослих.
— Мені зателефонували з проєкту «Спільно. Точка зустрічі» в Ізюмі — і я вирішила повернутися до занять танцями, тому що Палац культури, в якому працювала раніше, не придатний до використання. Там жили окупанти. У Палаці немає вікон і опалення, все розбите. Раніше там знаходилась костюмерна для танцювальних колективів — одягу залишилось всього пара ящиків. Росіяни просто знищили Палац, а це пам’ятка культури 20 століття! Ми лише нещодавно відзначили 95 років, — розповідає Олеся.
Раніше Олеся викладала танці для дітей у Палаці культури «Залізничник» в Ізюмі. У 2022 році будівля була значно пошкоджена внаслідок російського вторгнення. Станом на 2019 рік в Палаці функціонували колективи хореографічного, естрадного та сучасного танців, студія стилю і краси та театр-студія.
— 16 лютого ми провели перше заняття в Ізюмському регіональному центрі професійної освіти. Попередньо я обдзвонила дітей, написала їм у вайбері — прийшли й ті, хто залишався в окупації, й ті, хто повернувся після звільнення Ізюма. На першому занятті було 20-25 дітей. Зараз ми займаємось на регулярній основі — приходять новачки у віці від 4 до 18 років. Також я викладаю танці у дорослих, — каже Олеся.
Проєкт «Спільно. Точка зустрічі» спрямований на підтримку підлітків та їхніх родин, які через війну були змушені залишити свої домівки. Для дітей тут відкрили творчу майстерню, гуртки, проводять сесії з психологом і логопедом, також організовують майстер-класи й лекції. Наразі проєкт в Ізюмі має дві точки: на вулиці Княгині Ольги, 24, і проспекті Незалежності, 49.
— Представники ДСНС на початку весни організовували лекцію про мінну небезпеку. Якщо знаєте, в Ізюмі в лютому стався випадок — вісім дітей постраждали внаслідок вибуху міни «пелюстка». У нас на районі окупанти спеціально розсипали їх, потім підривали зі словами: «ЗСУ залишили тут міни, а ми вас від них рятуємо», — розповідає Олеся.
У вересні 2022 року в громаді було близько 13 000 мешканців. Зараз число коливається, люди продовжують повертатися: станом на початок травня проживають 22-23 тисячі жителів, серед них близько 2000 дітей.
— Окупація у дітей асоціюється з підвалами. Їм це найбільше запам’яталося — іноді малеча згадує їх у розмовах після занять. Всі ми на початку повномасштабного вторгнення переховувалися у підвалах — а це темнота, страх, вибухи.
До повномасштабного вторгнення в громаді було зареєстровано 51 тисячу людей, фактична кількість налічувала близько 35-36 тисяч. На момент деокупації це число скоротилося втричі, але в Ізюм продовжують повертатися люди — в групах Олесі теж з’являється більше учнів.
Ізюмський краєзнавчий музей
Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну постраждав Ізюмський краєзнавчий музей: вибиті вікна, пошкоджений дах, немає опалення. Будівля має сторічну історію. Її заснував український вчений, дослідник археологічних пам’яток Слобожанщини, Донеччини та Донщини Микола Вікентійович Сібільов.
До 24 лютого музей містив етюди Сергія Васильківського, картини Митрофана Федорова, Василя Забашти, Івана Плиса тощо. Також тут зберігалося напрестольне Євангеліє в срібному з позолотою окладі 1707 року, видане гетьманом Іваном Мазепою — його під час окупації сховала від росіян працівниця музею. Нині Євангеліє знаходиться у сховищі під охороною. Наразі музей зачинений для відвідувачів, але працівники сподіваються, що скоро знову зможуть відчинити свої двері.
Колекція музею поповнилася «експонатами», які залишили окупанти: армійськими ложками, пакетами з написами «Своих не бросаем», пропагандистськими газетами.
— В день деокупації я прокинулась рано. Пам’ятаю, вийшла тоді, як і завжди, з кавою у двір — і побачила танк з нашим прапором, — розповідає працівниця музею. — Не знала навіть, чим мені махати: чи руками, чи тією чашкою. Стільки щастя було, я й передати не можу.
Гора Крем’янець
На широких кам’яних брилах сидять хлопець і дівчина, поруч стоїть велосипед, на якому пара підійнялась на гору. Сходи, які ведуть до пам’ятника, розтрощені не обстрілами, а танком, на якому росіяни заїхали сюди заради розваги.
Унаслідок авіабомбардувань був пошкоджений меморіал «Атака», присвячений загиблим у Другій світовій війні. В отворі від прильоту майорить український прапор, а внизу на кам’яному п’єдесталі залишив графіті невідомий автор, робота якого схожа на витвори британського художника Бенксі. На горі стоять вісім половецьких кам’яних баб, яких до повномасштабного вторгнення було дев’ять — росіяни зруйнували одну.
Місто потроху оговтується після окупації. Відчиняються заклади харчування, які працювали до повномасштабного вторгнення, працює редакція місцевої газети «Обрії Ізюмщини», вулицями гуляють діти й підлітки.
За свідченнями місцевих, в Ізюмі було багато колаборантів, які виїхали незадовго до деокупації. Життя в місті триває попри руйнування, що принесла війна.
Читайте також «”Є необхідність стерти все з мапи міста, що пов’язано з тоталітаризмом та радянщиною”: віцемер Ізюма Володимир Мацокін».
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
