10 травня 2024 року російські окупанти здійснили повторну спробу окупувати Вовчанськ. 57-ма бригада — одна з тих, хто зупинив російський наступ і продовжує брати участь в обороні міста понад 580 днів. Останнім часом армія РФ стабільно тисне на Вовчанському напрямку — у самому місті та прилеглих селах.
Журналістка Ґвара Медіа поговорила з аеророзвідниками 57-ї бригади Гансом та Шоуменом про спроби росіян окупувати Вовчанськ, цивільних у місті та проблеми на напрямку.
Публікуємо скорочену версію розмови — повне інтерв’ю можна подивитися у відео.
Росія просувається у Вовчанську з «великими втратами»
Останнім часом росіяни дуже гучно заявляють про успіхи у Вовчанську. Наскільки ці заяви відповідають дійсності?
Ганс: Вони завжди заявляють, що в них усюди успіхи, вони всіх перемогли.
Те, що вони просуваються по Вовчанську з великими втратами — так, є ця проблема.
Яка зараз ситуація у Вовчанську?
Ганс: Ситуація вкрай важка. Ворог просувається малими групами, по дві-три особи, під туман, коли розвідники не працюють через низьку видимість.
Їх набагато більше, ніж наших бійців. Вони можуть відсилати «м’ясо» — їх знищують, вони висилають ще, їх знову знищують.
Переміщення ворога лісом, по Вільчі, по Вовчанську — їх занадто багато. Наша піхота не встигає всіх знищувати.
FPV-дрони та ударні бомбери теж не можуть все закрити. Хоча все це працює в комплексі, але з таким напливом ворога дуже важко працювати.
Шоумен: Вони йдуть пішки. Машинами уже ніхто не заїжджає, бо це занадто легка ціль для ураження. І вони це прекрасно розуміють.
Ви казали про великі втрати, а чи забирають росіяни своїх загиблих?
Ганс: Вони залишають. Коли вони знову почали просуватися та форсувати річку, там було декілька троп, де і мінували, і артилерія працювала, і FPV. А прям на переправі п’ять чи сім окупантів лежало.
Вони вже всі чорні, вздулися. Через них переступали і йшли далі. Тобто там була більш-менш адекватна змога їх забрати, вони їх залишали.
Навіть трьохсотих вони не завжди евакуюють. Кажуть: «У тебе просто рука гноїться? Сиди далі. Он таблетки тобі скинемо, сиди та не випендрюйся».
Тобто активних дій у місті немає?
Шоумен: Взагалі в місті ні, а ось у лісі, через переправи, через річку — так. Буває, що людей 15-20 просто пи*дують через річку. Це взагалі нонсенс.
Ти на це дивишся і думаєш: «Ого, ви що, йо*нулись?». Одразу підіймаються три-чотири борти та летять на ураження. З 20 ворогів доходить, ну, дай Боже, два.
Яку тактику росіяни використовують найчастіше зараз?
Шоумен: Найперше це саме дрони — ВТ-40 [російський дрон-камікадзе, названий на честь вбитого російського воєнкора Владлена Татарського, розроблений проєктом «Судоплатов/Судний день», — ред.].
Ми дуже часто стикаємось саме з такими підрозділами. Це ще вважається російською елітою — «Судоплатов» [російський волонтерський проєкт, який займається виробництвом дронів та поставками в армію РФ, — ред.].
Вони нам шкодять, але ситуативно. У них є перевага в тому, що їх багато. Їх реально багато.
І у них дуже багато екіпажів FPV. Вони літають на ураження, буває таке, що навіть ми, як пілоти, збиваємо ці борти. Я особисто «Мавік» притарабанив.
Для нас, як для пілотів, та і для піхоти, найбільша проблема зараз — це саме FPV-дрони.
Артилерія є, вона працює, але б’є по квадрату, ураження менш точкове, ніж FPV. Звісно, бувало, що вони й у ліс, наприклад, Вільчу, коли ми там ще були, ї*ашили КАБами щоденно. Про Вовчанськ я просто мовчу, там щогодини прилітає.
Як змінилася ситуація на Вовчанському напрямку
Який контраст із травнем 2024 року?
Ганс: Раніше ми спокійно заїжджали у Вовчанськ на машинах. Автівка могла по два-три рази заїжджати: підвозити обладнання та боєкомплект.
А зараз… Кожного дня може щось прилетіти в автівку, як-от сьогодні у нас прилетіло в одну. Добре, що хлопці живі — встигли вискочити. Від лінії фронту кілометрів п’ять-сім, десять — вже проблематично заїжджати.
Дрони на оптоволокні дуже заважають. І цю ж проблему ми намагаємося створити ворогу. Наші пілоти на оптоволокні теж палять багато техніки, живої сили. Ну і звичайно, FPV-дрони стали далі долітати.
Якщо на початку вони [російські військові, — ред.] підїжджали на БТРах, то зараз вивантажуються десь у прикритті лісу і малими групами просуваються. Оце найпроблематичніше — вони навчились йти не великими толпами по 10–20, а дві-три людини.
Чи спостерігаєте ви зміни у динаміці боїв останніми тижнями?
Ганс: Більше в них м’яса стало, більше відправляють. Забрали сюди більше екіпажів FPV для прикриття своєї живої сили.
Певний час Вовчанськ був їм не дуже цікавий. Були певні проміжки часу, коли було більш спокійно, потім ситуація напружувалася і навпаки. Зараз вони знову почали направляти сюди більше підрозділів.
Вони вже просто хочуть взяти Вовчанськ. Наскільки мені відомо, у них задача взяти декілька сусідніх сіл, щоб зробити плацдарм на висоті, з якої буде більш зручно працювати.
«Російські військові маскуються під цивільних»
Були випадки, що російські солдати перевдягалися в цивільний одяг?
Шоумен: Так, постійно. Бували такі випадки, коли їх брали в полон у Лосівці, у Бугаївці [7 та 11 км від лінії фронту відповідно, — ред.].
Тобто вони в цивільному пройшли стільки зі своїх позицій?
Шоумен: Це не тільки ДРГ. Буває, що просто тіп заблудився. Він прийшов на позицію, наприклад, до хлопців. Просто «нагепаний», на формі, буває навіть без зброї. Пішов покакати вночі — заблудився.
Наскільки зараз небезпечно пересуватися містом і навколо нього?
Ганс: У самому Вовчанську взагалі небезпечно пересуватися. Але дуже на контрасті, коли йдуть бої у місті, якась бабуся на ровері їздить. Білизну розвішують.
Ви фіксуєте цивільних у Вовчанську?
Ганс: Звісно, цивільних фіксуємо. У тепловізорі важко визначити, хто це рухається. Тому намагалися та намагаємося вивозити цивільних, попереджати про небезпеку.
Досі вивозять цивільних під час боїв у місті?
Ганс: Щодо Вовчанська я не можу сказати, але з навколишніх сіл бійці попереджають людей, та вони не хочуть виїжджати.
Не знаю, чого вони там сидять: або чекають, поки їх вб’є, щось прилетить — КАБ або арта відпрацює. Досі літні люди там сидять. Їм важко виїжджати, мабуть — спогади й так далі, все життя тут. Але це дуже заважає нам працювати.
Якщо ворогу все одно — вбивати цивільних чи військових, то у нас ціла проблема визначити: або це йде цивільний, або ворог переодягнутий у цивільне, як це вони часто роблять.
Коли ми бачимо білу або червону стрічку та їхню статутну форму, то там вже летить все, що тільки можна. А коли цивільний пересувається там, де не повинен пересуватися — десять разів думаємо, що із цим робити. І чи це цивільний взагалі.
У сусідніх хатах ідуть бойові дії, нашу піхоту штурмують — і поруч якийсь цивільний ходить. Ну, це важко пояснити.
«Найбільша проблема — ворог сунеться»
Які найбільші проблеми зараз на Вовчанському напрямку, які ви можете озвучити?
Ганс: Мало дронів. Мало людей. Мало техніки. Всього треба більше — більше техніки, більше людей, більше дронів. Щоб можна було працювати. Треба іноді на маленьку групу відправляти не один дрон, а чотири-п’ять.
А загальні проблеми на напрямку?
Ганс: Те, що ворог сунеться — найбільша проблема. Всі інші проблеми більш такі незначущі.
Намагаються перекривати логістику нам. У нас є свої заходи безпеки, якими ми користуємось.
Намагаємось дотримуватися так званого чек-ліста, поки не виїде автівка. Треба зробити то-то-то-то, щоб безпечно заїхати та виїхати з лінії фронту.
Що, на вашу думку, допомагає утримувати цей напрямок?
Ганс: Люди. Те, що просто хтось х*й не забив і сидить далі. Те, що хтось не очкує і їде туди на позицію. Заїжджає і сидить там, у тих бліндажах з тими мишами. Все те — тільки люди. Небайдужість бійців.
Шоумен: Екіпажі FPV, екіпажі «Вампірів» — вони роблять колосальну роботу. Ми, як розвідка, знаходимо для них цілі для ураження.
Я не буду применшувати роботу, наприклад, піхоти та арти. В принципі, коли ми працюємо всі в тандемі, тоді у нас дуже нормально виходить утримувати цей напрямок.
Що б ви хотіли, щоб цивільні люди розуміли, що відбувається у Вовчанську?
Шоумен: Хотілось би, щоб люди перш за все розуміли, що ми як військовослужбовці, теж заї*ались.
Я нікого ніколи не тягнув в армію. Не ходив із лозунгами, що всім потрібно йти воювати. Але просто хотілось би елементарного розуміння.
Не те, що ми закінчуємось — ми закінчуємось морально. Всі заї*ались, якщо чесно. Потрібні якісь нові сили, нові ідеї, нові люди.
Оці лозунги, типу, вони прийдуть з війни дебілами, контуженими. Та ви не хвилюйтесь, я таким ішов воювати, так що мені це взагалі нічим не світить.
У мене мотивація така, що в мене забрали дім, гідну довоєнну оплату. В мене забрали все. Я не скажу, що мені нічого втрачати, мені 25 років, у мене все попереду. Але, я вважаю, — вони всі повинні здохнути.
Не треба сидіти вдома і думати, що за вас хтось щось зробить, що все буде добре. Уйо*увати з України, надіятись на краще життя.
Я вважаю, що треба щось робити для нашої перемоги. А не просто там сидіти десь у коментарях писати, що ого, наші хлопці, ЗСУ, п*здаті, — і сидіти десь в Італії. Ні, це так не працює.
Якщо так і буде далі, то ми прої*емо все, що в нас є. Все, що в нас залишилось. Я цього не хочу, якщо чесно. Тому, люди, схаменіться! Треба щось робити, треба кудись рухатись.
Читайте також
- «Якщо я їх не знищуватиму, вони знищать нас». Інтерв’ю з інструктором Третьої штурмової, який вбив 83 російських солдатів
- «Купʼянськ — це дорога в один бік»: волонтер про евакуацію з міста, яке намагається захопити Росія
- Таня Каменєва з дитинства хотіла займатися благодійністю. Тепер вона купує дрони та автівки для війська
