Ви любите слухати історії?
Спробуйте колись зауважити те, як їх розповідають. Хвилююче чи стримано. Пришвидшено чи сповільнено. Радісно чи сумно. Які емоції виражають?
По-різному. Залежить від історії. І від того, хто її розповідав. Чи що. Чи то людина, чи чийсь лист, чи малюнок, чи розмальовані стіни…
Стріт-арт. Муралізм. Графіті. Хто як назве. Та майже кожен зрозуміє, про що мова піде.
Тарас і Андрій поділилися своїми історіями. Історіями розмальованих міст.
View this post on Instagram
Що таке стріт-арт?
З англійською так і перекладається – вуличне мистецтво. Але тут піде мова саме про графіті. Вуличних музикантів і брейк-дансерів залишимо для наступних розмов.
Андрій (Стоун) розповідає, що на його думку, графіті поділилося на два сегменти: комерційний і андерграудний ( наближений до вандалізму ). Обидва з них бурно розвиваються.
З чого все починалося?
Тарас (Арм):
Починалося? Ви впевнені, що готові слухати все моє життя з 2001? (сміється).
Побачив журнал із українським графіті ще в школі. Почав перемальовувати те, що там бачив і з часом спробував малювати власні літери. Мені сподобалося, і наступним етапом був малюнок на стіні. Купив кілька балонів дешевої автомобільної фарби і пішов пробувати на закинутому заводі, що то таке. Так поступово знайомився із графіті-культурою. Схожий шлях проходили майже усі графіті-райтери.
Андрій: В Києві муральний рух вважаю найцікавішим, тому що там працює багато команд. І муралінг там набуває більше комерційного характеру, що, власне надихає художників працювати. У Львові ще не так адаптувалися комерційні мурали.
Пригадую, як у кінці 2018 року ми скооперувалися декількома містами й зробили арт-проект для «Моршинської». Українські міста ( Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Львів ) були представлені трьома муралами на етикетках пляшки. Серед львівських муралів на проект потрапили мій і Тараса.
Чому графіті?
Тарас: Для мене графіті відразу стало захопленням, моїм хобі. Чим далі я ним цікавився, тим далі мене затягувало. Постійно відкривалися нові двері і можливості. Спершу це місцева графіті-сцена, потім у масштабі країни і далі вже світовий контекст.
Кожен етап обростав новими знайомствами і історіями. Було неймовірне відчуття, коли чужі люди, з якими ти тільки-но познайомився, мають щось спільне із тобою і цього достатньо, щоб ми створити паралельний світ із власними правилами. Було відчуття, що я вливаюсь у досить вузьку закриту спільноту.
Це був такий собі чудосвіт, де графіті має роль і тла, і клею, які з`єднують класних людей. Згодом захоплення переросло в основну діяльність і я радий, що маю можливість займатися творчістю.
Як потрапити в вуличне мистецтво?
Тарас:
У графіті заходять не через навчальні заклади із готовим пакетом однакових знань. Банально достатньо купити балончик і не треба нікого знати чи щось розуміти.
В корені мого бажання було залишити суспільству послання: «Я тут був», «Я існую».
Які світові артисти муралів тебе надихають? Звідки береш натхнення?
Тарас:
У мене немає чіткої ієрархії поміж надихачів, і не певен, чи вона має бути. Стріт-арт – явище доволі свіже, і ще треба щонайменше 200 років, аби виокремити в ньому античність, класику, модерн та інші притаманні мистецтву класифікації.
Щодо натхнення, то думаю, що все починалося з підліткових років, коли було бажання себе проявити. Та й взагалі, підлітковий період, це час становлення власного я і природно, що графіті виглядає дуже привабливим інструментом заявити про себе. В той час, коли все навколо старається тебе підпорядкувати у систему (школа, батьки і тд), особистість шукає вікно, де пахне свобода. Для мене тою свободою стало графіті.
В двох словах, українська вулична мистецька сцена – на стадії становлення. Народилася вона дуже недавно, тому робити висновки ще зарано. Те, що є талановиті художники, – це факт. Вони працюють в тих умовах, які мають. Кожен випадок – унікальний. Згодом вималюються тенденції.
Чи є мурал, із яким пов’язана особлива історія?
Тарас: Кожен малюнок має цікаву історію. Можу виділити одну, що сталася на вул. Кульпарківській. Я побачив риштування на якому утеплювали будинок – зв`язався із мешканцями і отримав дозвіл зробити свій малюнок. Отак просто, але так класно!
Андрій:
У рамках фестивалю «Lviv WallKing» ми малювали на будинках старі іграшки, які були «забуті» як біля дитячих майданчиків, так і в нашій цивілізації. Дзиґою чи-то райдужною пружиною вже мало хто бавиться, проте вони залишилися приємних спогадах дитинства.
Чи не псують, на твою думку, мурали архітектурну спадщину?
Тарас: (сміється)
Ні, тому, що на ній ніхто не малює. По закону заборонено малювати на пам`ятках архітектури.
Андрій:
Мурали – дуже нав’язливе мистецтво, його не можливо не побачити. Воно має бути в компромісі зі суспільством, із культурою. Ось чому нам треба узгоджувати за дозвіл малювання із міською радою і мешканцями будинку.
Які проблеми бачиш зараз у стріт-арті?
Тарас і Андрій:
Можна сказати, що кошти, що є природнім для явища, яке недавно з’явилося і шукає свого місця в мистецькій ніші України. Кілька років тому була одна ситуація, зараз – інша. Не може такого бути, щоб і фінансова підтримка, і суспільне визнання з`явилося в один момент, і без причин. Процес відбувається природньо, хоча здається, що деколи або недостатньо, або з перегинами. Не можу сказати, що щось кардинально заважає вуличному мистецтву розвиватися. Звичайно, було б краще фінансування мистецького сектору – був би швидший розвиток. На жаль, багатьом художникам доводиться обирати між заробітком і захопленням. На голому ентузіазмі, без підтримки, важко побудувати багато.
На голому ентузіазмі, без підтримки, важко побудувати багато.
Скільки може коштувати один мурал?
Тарас і Андрій:
Неможливо вивести універсальну ціну. Виконання муралу це кільканадцять моментів із власними вартостями. Різні стіни вимагають різного висотного обладанння – риштування, вишки (великі, малі), будівельні платформи. Так само фарба різна під різних художників (більше аерозолів чи фасадного акорилу). Також від ескізу залежить кількість відтінків і відповідно ціна на них (пігменти кольорів мають різниці в ціні і кілька раз). І ще різні нюанси. Грубо кажучи, мурал може коштувати від кількох десятків тисяч гривень до кількох сотень.
Є плани щодо майбутніх муралів?
Тарас:
Особливо не планую творчість. Якщо є бажання творити – творю. Це і є свобода вибору, до якої я прагнув. Вже давно виношую ідею запросити друзів і створити малюнок на електричці. Надіюся, цього року дійдуть руки і вийде домовитися з керівництвом УкрЗалізниці. Усьому свій час.
Наступного разу, коли ви побачите мурали чи то на львівському Замарстинові, чи то в київському підземеллі, то спробуйте зупинитися і почути. Окрім розмов перехожих і струн гітар вуличних музик, почуйте інше мистецтво.
Почуйте розмальовані стіни.
