Коли перший харківський ЛГБТ-хор «Dorothy’s Friends» призупинив діяльність, у 2019 році його колишні учасники та учасниці вирішили створити новий. Ідея продовжити традицію з’явилася у Юлії Бережної, тож вона разом із Максимом Неблієнком започаткувала нову сторінку ЛГБТ-хору. Дівчина каже, що хотілося далі співати й так залишатися в активізмі.
«Нам подобався формат Dorothy’s Friends, і ми чекали, що він ще поновить роботу. Коли зрозуміли, що нічого не буде, вирішили створити самі», — каже Юлія.
Так у місті з’явився хор «Queer Essence». Нині ним керують сестри Юлія Бережна та Олена Костюк. Максим вже не співає в колективі, тому сестри розділили обов’язки між собою. Юлія відповідає за організаційні питання, а Олена стала артдиректоркою. Утім рішення в хорі приймають усією командою.
Через повномасштабне вторгнення сестрам довелося виїхати в Польщу. Вони проживають у місті Пабьяніце біля Лодзі. Тепер виступи здебільшого відбуваються за кордоном, проте в Україну Queer Essence також приїжджають.
У інтерв’ю Ґвара Медіа Юлія та Олена розповіли про те, як хор поєднує спів та активізм, про виступи за кордоном та сприйняття іноземцями.
«У нас є кістяк — люди, на яких ми завжди можемо розраховувати». Про колектив Queer Essence
Розкажіть про ваш колектив.
Олена: Усього в нашому колективі п’ятнадцять людей. Утім у нас є кілька учасників та учасниць непостійних. Час від часу вони доєднуються до нас на виступи.
Юлія: У нас є кістяк хору — це люди, на яких ми завжди можемо розраховувати. Ми знаємо, що в нас є певна кількість голосів перманентна, що дуже класно.
Спочатку ви брали участь у Dorothy’s Friends. Чи не страшно вам було потім продовжувати цю справу?
Юлія: Мені взагалі не було страшно. Я на той час уже доєднувалася до тижня жіночої солідарності, відвідувала марші. Тоді ще ХарківПрайду не було, але «Сфера» вже існувала. Ми ходили до них на івенти.
Мені хотілося співати. Ідея ЛГБТ-хору мені дуже подобалася. Я періодично писала Даші [Дар’я Фельдман — засновниця першого ЛГБТ-хору, — ред.], що прийду, але так і не доходила. Аж поки вона сама мені не написала, що у них хтось захворів і треба виступити.
Чи всі учасники хору живуть за кордоном нині?
Олена: Частина наших хористів залишається жити в Україні. Зокрема хлопці, які, на жаль, тепер не можуть до нас доєднуватися. Усього виїхало три людини, у тому числі ми з Юлею. Ще до нашого колективу доєдналася полька.
Це моя партнерка. Коли ми почали зустрічатися і вона дізналася, що я виступаю в хорі, то сказала, що завжди мріяла співати й запропонувала стати нашим імпресаріо.
Спочатку вона організувала нам кілька концертів та виграла декілька грантів. Потім ми з нею заспівали реп-композицію польської виконавиці Марії Пешек, яка підтримує ЛГБТ та фем-активізм. З того часу моя партнерка постійно співає з нами.
Юлія: У нас ще є один непостійний учасник. Він із Dorothy’s friends, але вже багато років живе в Бельгії й там же в хорі співає. Коли він дізнався, що ми виступатимемо в Італії, то доєднався до нас. Тепер періодично співає з нами.
Ви всі з’їжджаєтеся на виступи, чи, можливо, хтось доєднується онлайн?
Юлія: Ні, ми всі приїжджаємо в одне місце. Ми лише репетируємо онлайн, а на концерти всі приїздять.
Чи важко було адаптуватися до репетицій онлайн?
Юлія: Онлайн — це більше схоже на розучування партій, ніж на справжню репетицію. А перед важливими заходами намагаємося зібратися хоча б за кілька днів, щоб відпрацювати наживо з усіма музичними інструментами та іншими нюансами. Бо онлайн це неможливо зробити.
Олена: Але ми вже до цього звикли ще з ковідних часів.
«ЛГБТ-хор — це певний ступінь видимості». Як хор через мистецтво розвиває активізм
Як хор допомагає в активізмі?
Юлія: ЛГБТ хор — це певний ступінь видимості. Тобто тут уже не сховаєшся. Ти або робиш камін-аут, або ти френдлі й хочеш підтримати.
До війни ми виступали в Харкові на активістських заходах. Зараз більше виступаємо за кордоном. Тому в нас з’явилася ще одна важлива місія — розказати про Україну, про нашу спільноту, що ми боремося, що Україна — це не країна третього світу.
Олена: Ми завжди себе позиціювали себе як ЛГБТ і фем-активістський хор. Дуже багато людей цікавляться у нас про Україну. Завжди запитують про права ЛГБТ в Україні, наскільки в нас усе безпечно, які є закони, чи проходять прайди.
«Найкраще розповідати не словами, а враженнями, щоб торкнутися сердець людей, аби вони запам’ятали свої емоції та позитивні враження. Через пісню і мистецтво це зробити легше»
Кожна пісня, яка є в нашому репертуарі, має певну історію. Є пісня, яка протестує проти гендерних стереотипів, є пісня про сталкінг.
Які саме пісні у вас є в репертуарі?
Олена: У нас багато українських народних пісень, пісень знакових виконавців для ЛГБТ — Джордж Майкл або Емі Вайнхаус, ну і фем-активістські пісні. Є пісні, що не стосуються напряму ЛГБТ, але вони про кохання і їх присвячуємо всьому коханню, і звісно, нашому — ЛГБТ.
Є українська народна пісня, яку ми переробили під квір-тематику.
Ця пісня — наша шана героям. У проєкті «Музей Прийняття» ми почули історію військового, який втратив свого партнера на війні і залишився без підтримки навіть у родині.
ЛГБТ+ військові захищають Україну щодня. Але ще й борються за право бути собою.
Юлія: Була така історія у фейсбуці, коли один військовий зробив камін-аут, що він на війні був із партнером, який загинув. Тому він вирішив, що не хоче більше це приховувати. Батьки від нього відреклися.
Ми на основі цієї історії змінили українську пісню, у якій йдеться про двох героїв, що загинули на полі бою, але один із багатшої, а інший — з бідної родини.
У багатого велика родина й могила висока, і там над ним плачуть. А у бідного тільки калина росте, й лише одна дівчина його оплакує. Ми замінили дівчину на хлопчину, тож у нас вийшла, власне, наша історія.
Ми провели паралель, де багатий/бідний — це прийнятий і неприйнятий своєю родиною й суспільством. Ці двоє людей рівні у своїй загибелі, але нерівні в тому, як суспільство їх сприймає.
Один із них герой, а інший залишається сиротою при живих батьках. І нам хотілося передати ось цю несправедливість.
«Не хотіли втрачати можливість висловитися». Як Queer Essence поновили свою діяльність після повномасштабного вторгнення
Коли ви виїхали за кордон, у який момент зрозуміли, що хор має продовжувати свою діяльність? Чому?
Юлія: У нас було запрошення на великий фестиваль “Various voices”. Це дуже масштабна подія, куди з’їжджається близько ста ЛГБТ-хорів із різних куточків світу. Він відбувається раз на чотири роки.
Олена: Він мав відбутися спочатку 2022 року, але через пандемію його у 2020 році перенесли на 2023-й.
У перший рік повномасштабного вторгнення у нас був шок, а потім ми зрозуміли, що через кілька місяців фест і вирішили, що це буде можливість висловитися. Це, мабуть, найбільше нас стимулювало.
Ви виступаєте лише в Польщі чи й за її межами?
Олена: Наш останній концерт був у Києві на КиївПрайд. На жаль, у нас не вийшло його повноцінно відіграти, оскільки наш захід зірвали.
Юлія: Тому була дуже урізана версія нашого виступу без піаніно, нам відіграла одна з учасниць на гітарі. Ми співали все, що можна було заспівати під гітару. Бо не дуже незручно швидко адаптувати пісні, коли ти співаєш під піаніно, а потім раптом під інший інструмент. Тому ми змогли тільки трошечки заспівати.
«Ми виступали перед українським Міністерством закордонних справ. У нас була дуже тепла публіка й нас охороняла поліція. Вони не завжди виглядали суперфрендлі, але коли захід завершився, ми їм дуже були вдячні»
Олена: Нам завжди хочеться бути ближче до України й виступати більше вдома. Зараз, на жаль, не вдається, але ми до цього йдемо. Сподіваюсь, що до наступного ХарківПрайд зможемо приїхати. Принаймні ми про це домовляємося зараз.
Нам дуже важливо, щоби про нас пам’ятали в Україні, відчувати, що ми потрібні, й не втрачати своїх людей.
А до Харкова ви приїжджали? Можливо, не хором, а просто відвідували дім?
Юлія: Я взагалі досить часто їжджу в Харків, оскільки волонтерю і ганяю машини для військових. Завтра, наприклад, їду за ще однією до Німеччини.
Чи підтримуєте ви зв’язок зі «Сферою»?
Юлія: Звичайно. Ми беремо участь у заходах від них. Я коли приїжджаю в Харків, завжди намагаюся провідати їх.
Олена: Так, ми були на заході, присвяченому людям із волонтерства. Це я вперше після повномасштабного вторгнення приїхала додому. Другий раз моя партнерка-полька проводила в ПрайдХабі власний захід. Вона розповідала про процес вступу Польщі до Євросоюзу.
Яке враження залишило місто у вашої партнерки?
Олена: Вона в захваті від Харкова. Наробила фоток як гарної архітектури, так і зруйнованих будівель. Потім багато розказувала та показувала про подорож полякам. Вони просто в шоці — питають її, навіщо туди поїхала, якщо війна, типу, чи там безпечно. А вона їм і відповідає: “Ми там до п’ятої ранку в сховищі сиділи, бо там усе бомбили навкруги”.
Мені здається, що круто, коли це твоя землячка розповідає. Це інакше сприймається.
Якщо порівнювати виступи в Україні та за кордоном, чи безпечніше ви почуваєтеся в іншій країні?
Юлія: Однозначно так. Ми організовували концерт у Лодзі напередодні фестивалю “Various Voices” у 2023 році. Ми про наш виступ відкрито комунікували, у соцмережах публікували запрошення. Ніхто в інтернеті різко не коментував цю подію. Сам концерт теж ніхто не зірвав.
Олена: Але не все так гладко й тут було. Одного разу ми хотіли зробити ЛГБТ-івент в одній із польських кав’ярень. Спочатку нам його погодили, хоча ми кілька разів перепитували, чи все окей. Потім, коли вони побачили наш постер із веселкою, то відмовили й сказали, що це пропаганда. Добре, що ми швидко змогли знайти інше місце, де нам усе погодили.
«В іншому маленькому польському містечку в нас навпаки була чудова публіка. Ми виступали теж у кав’ярні й туди заходили люди, які просто хотіли поїсти. Нам було дуже приємно, коли вони стали ближче посуватися до нас»
Що нас здивувало, коли ми виступали в Італії на фестивалі “Various Voices”, то мені здалося, що він був не таким уже й відкритим. Жодних мерчів, афіш, оголошень.
У яких ще країнах ви були?
Юлія: Поки лише Італія та Польща.
Олена: Але ми зараз збираємося на невеликий фестиваль у Великій Британії. У нас залишилася лише одна учасниця, яка очікує на візу. Було дуже складно, дорого і виснажливо робити ці візи до Британії, але ми впорались. Організатори фестивалю відкрили для нас збір, щоб допомогти. Це не покриє всю поїздку, але певну частину — так.
На все, на жаль, не вистачить, але більшу частину розходів ця сума покриє.
Юлія: Це все наслідки Various Voices. Тоді люди нас почули й ми їм запам’яталися. Нас багато куди запрошують, але ми не завжди можемо погодитися через фінансову частину.
Олена: Так, Various Voices — це не лише про виступи, це також про видимість та нові знайомства. У нас, наприклад, у Брюсселі буде колаборація з британським хором «Barberfellas». Там виступають чоловіки на підборах у мініспідницях. Вони запросили нас виступити разом.
Юлія: Цей гурт ще до війни планував приїхати до Харкова. Вони мали виступ у Польщі й хотіли в Україну заїхати. Цей візит планувався чи то на березень, чи то на квітень 2022 року. Але приїхати не вдалося.
Чи зустрічали ви під час виступів українців?
Юлія: Так, всюди є українці. Хоча в Італії, мабуть, ми небагато зустрічали українців. Якщо був хтось один, то добре. Часто приходять наші знайомі, або ті, хто бачив наші оголошення. Вони хочуть із нами поспілкуватися, подякувати за виступ.
Читайте також:
- «Харків — місто не Пушкіна й Маяковського. Це місто Міхновського та Курбаса». Розмова з деколонізатором Вадимом Поздняковим
- Українці в Німеччині створили театр Мрія Бонн. Вони розповідають про українську культуру мовою сцени
- Поліція перекриває вулицю, праві заявляють про гріх, а квір-спільнота вимагає поваги. ХарківПрайд у деталях
