11 вересня в Українському домі в Києві відкрилася виставка «Віднайдене у втратах». Вона зосереджена на підтримці жіночих голосів у процесі осмислення війни. На ній, зокрема, презентували свої роботи дві мисткині з Харкова – Юлія Лінник та Ірина Бесчетнова.
У коментарі Ґвара Медіа Юлія розповіла про мистецтво під час війни та перший досвід участі у виставці.
«Віднайдене у втратах» – це проєкт, що об’єднав 22 українські мисткині, які у межах резиденції Ініціативи Мартіна Рота (MRI) для пошуку спільного мистецького висловлювання.
Ця виставка стала для Юлії Лінник першою. Дівчина розповідає, що була рада бачити велику кількість відвідувачів та відвідувачок під час відкриття.
Кожна з учасниць створила власну роботу, потім усіх їх об’єднали в одну історію.
«Роботи учасниць утворюють колективний феміністичний архів пережитого досвіду: вони поєднують особисті історії в ширшу картину культурної пам’яті, нагадуючи, що навіть у найтемніші часи ми здатні відстоювати право на власний голос», – йдеться в анонсі до виставки.
Мисткині зобразили у своїх роботах повсякдення під час війни, досвід біженок, осмислюються травми і трансформації ідентичності тощо.
Юлія в Києві презентувала свою роботу «Казка “Про безсенсовість дорослих”». У ній, говорить мисткиня, вона змоделювала варіант сенсу мистецтва в зберіганні пам’яті. Ідея казки виникла з дитячого спогаду.
«В дитинстві я дуже хотіла поливати водичкою бетонні жек-артівські скульптури черепах в моєму дворі. Тобто я була впевнена, що їм не вистачає водички, тому протягом дня була з великим ентузіазмом включена в процес пошуку і доставки водички для бетонних черепашок. Тож, коли я згадала цю історію, подумала, що цей пошук водички для черепашок для мене схожий на процес створення мистецтва», – розповідає Юлія.
На її думку, сенс мистецтва – символічний, рідко утилітарний. Проте практика створення мистецтва робить життя цікавим, знаходить загублений ентузіазм, і в цьому сенсі робить життя.
Мисткиня живе на два міста – у Києві та Харкові. Говорить, що зі стресом та рефлексіями щодо переживання війни вона вправляється добре.
«Є дише один нюанс, який тотально змінився. Тепер я дуже свідома того, що місто і всі його блага, люди в місті, мова якою люди в місті говорять, будівлі, прапори, виставки, моє життя, постер Девіда Боуї вдома і сиркові сирочки з Агромолу — це не данність, а крихкість. Всього цього могло не бути. Всього цього колись може не стати»
У проєкті загалом взяли участь мисткині з Києва, Харкова, Львова, Івано-Франківська, Миколаєва, Запоріжжя, Хмельницького, деякі з них — внутрішньо переміщені особи з Луганської, Донецької і Херсонської областей.
Виставка відкрилася 12 вересня та триватиме до 28 вересня, відвідати її можна в Українському Домі, на п’ятому поверсі.
Читайте також
- Поліція перекриває вулицю, праві заявляють про гріх, а квір-спільнота вимагає поваги. ХарківПрайд у деталях
- Як у Харкові святкували День Незалежності, попри війну та «тінь» Дня міста
