Доктор Ярно Хабіхт — голова Бюро Всесвітньої організації охорони здоровʼя (далі — ВООЗ) в Україні з листопада 2018 року. Він здобув медичну освіту в Тартуському університеті в Естонії та має науковий ступінь доктора наук у сфері охорони здоров’я.
Хабіхт розпочав свою кар’єру в держустановах Естонії, а з 2003 року працює у ВООЗ. Перед призначенням на посаду представника ВООЗ в Україні він керував діяльністю організації спочатку в Молдові, згодом — у країнах Центральної Азії.
Ґвара поспілкувалася з Ярно Хабіхтом у Харкові під час його візиту до однієї з лікарень, де ВООЗ встановила станцію для очищення води за кошти Євросоюзу.
Як змінилася ситуація з охороною здоров’я в Харківській області за три роки повномасштабної війни?
Уже понад три роки триває війна по всій Україні. За цей час зафіксовано понад 2,4 тисячі обстрілів закладів охорони здоровʼя. Зараз ми перебуваємо поруч з лікарнею, яка була атакована наприкінці березня 2024 року. Тож ситуація дуже мінлива.
Тут багато людей з хронічними захворюваннями, багато людей потребують підтримки через поранення і травми. Є діти в Харкові, яким все ще потрібно ходити до шкіл на станціях метро. Отже, ми повинні підтримати їх, а потім — надати підтримку всім, хто має проблеми з психічним здоров’ям.
Я думаю, що поки триває війна, ми всі повинні засвоїти один важливий урок — ми знаємо, що війна має руйнівний вплив на здоров’я, в тому числі з історії. Вона має сильний вплив на збільшення кількості інфекційних захворювань, хронічних захворювань у дітей і людей похилого віку.
Саме тому я перебуваю тут, у Харкові. Завтра я буду в Дніпрі, а потім поїду до Запоріжжя, щоб оцінити ситуацію у сфері охорони здоров’я та визначити, де і як ми, як ВООЗ, можемо надати допомогу. Зараз ми поблизу лікарні, якій уже допомогли з очищенням води.
Що ви спостерігаєте в Харкові зараз? Як змінився стан людей порівняно з вашим попереднім візитом восени?
Можливо через прихід весни люди стали більше посміхатися. Приємно це бачити. Але я бачу і розумію, що кожен відчуває вплив війни на собі та на своєму здоров’ї.
Я бачу постійні потреби, на які ми також намагаємося реагувати — зокрема протягом останніх трьох років ми будуємо низку модульних амбулаторій первинної медико-санітарної допомоги. У 2023 році ми побудували майже 10 таких. Продовжили у 2024 році, і ми побудуємо ще п’ять у 2025 році. Якби не було війни, нам не потрібно було б будувати ці центри.
Також ми підтримуємо бригади екстреної медичної допомоги, які їдуть на передову, і це надзвичайно важливо, щоб їхні послуги були доступними. Завдяки цьому ми здійснюємо сотні виїздів додому до пацієнтів, але також люди можуть відвідувати лікарів первинної ланки.
Одна з проблем по всій Україні, але особливо на сході та півдні, — нестача медичних працівників. Люди виїхали, виїхали й медичні працівники та працівниці.
І щодо медичних працівників, я думаю, важливо не забувати, що у нас було три з гаком роки війни та два з гаком роки COVID-19. Отже, вони були на «передовій» протягом останніх п’яти років.
З одного боку, я бачу, що система охорони здоров’я функціонує. Але я також бачу, що нам потрібно постійно її підтримувати, щоб вона була стійкою, а послуги були доступними для людей.
Як ваша організація підтримує психічне здоров’я медичних працівників в Україні?
По-перше, ми працюємо з Оленою Зеленською та всеукраїнською програмою ментального здоров’я «Ти як?», щоб послуги з охорони психічного здоров’я були доступними, — і щоб це зробити, ми повинні інвестувати в захист ментального здоров’я.
По-друге, ми підготували понад сто тисяч медичних працівників по всій Україні для надання послуг з охорони психічного здоров’я.
Дуже важливим інструментом є самодопомога — інструмент ВООЗ, який дозволяє фактично інвестувати у власну життєстійкість.
Ми щойно навчали багатьох медичних працівників, наприклад, у Дніпропетровській області, і побачили, що після тренінгу менше тривоги, менше стресу серед медичних працівників. Що важливо, ці інструменти допомагають людям інвестувати у власне здоров’я — зрозуміти, як стати стійкими.
Я думаю, що я не бачив жодної людини, на яку війна в Україні не вплинула б.
Ми у ВООЗ маємо деякі інструменти, які можуть допомогти. Але вони не завжди допомагають усім. Нам завжди потрібно робити більше, тому що війна впливає на всіх.
У вашому звіті за 2024 рік сказано, що Харківщина — одна з областей з найвищими показниками відмов у наданні медичних послуг. Що це таке і чому, наскільки я розумію, люди відмовляються від медичної допомоги?
Загалом, люди відкладають звернення за медичною допомогою. Це нас турбує, тому що ми бачимо тенденції — люди більше втомлюються. Це означає, що вони не дбають про себе.
Якщо порівняти всю Україну, а не лише Харківщину, з періодом до 2018 року — до війни та COVID-19 — картина разюча. Тоді ми бачили, що лише приблизно кожна десята людина не дбала про власне здоров’я. За даними 2023 року, зараз це 60% по всій Україні. Люди мають набагато важливіші пріоритети.
Їм потрібно думати про засоби до існування, про сім’ю, про родичів і друзів на фронті. Тому вони не завжди звертають увагу на власне здоров’я.
Особливо це стосується людей із хронічними захворюваннями — вони затягують з лікуванням. Замість того, щоб звернутися до лікаря негайно, вони відкладають візит на тиждень, два або навіть місяць. Але тоді хронічні захворювання загострюються.
Крім того, особливо у всіх областях на сході України, люди часто не мають фінансових можливостей навіть для придбання ліків. За нашими спостереженнями, від 60 до 70% людей не лише не звертаються по медичну допомогу, але й не купують ліки, які могли б покращити їхній стан здоров’я.
Отже, ми починаємо бачити, що люди відкладають звернення за медичною допомогою.
Це не тому, що вони не хочуть приділяти увагу здоров’ю, а тому, що у них є багато інших проблем, які потребують уваги.
Якщо ви плануєте розв’язувати цю проблему, як ви плануєте це робити?
Я думаю, що це саме те, що ми зараз робимо — намагаємося максимально підтримати систему охорони здоров’я Харкова, надати підтримку лікарям первинної ланки.
Там, де є пошкоджені медичні заклади — ми будуємо модульні. Там, де лікарні, наприклад, не є автономними щодо електрики чи води — ми інвестуємо у станції очищення води: п’ять у Харкові, одна у Дніпрі, дві у Чернігові. Зараз ми починаємо роботу в Миколаєві — також у п’яти лікарнях. Також ми надали велику підтримку з електрикою та опаленням.
Отже, я думаю, що наша роль як ВООЗ полягає в тому, щоб спробувати підтримати медичних працівників і заклади, щоб вони могли надавати відповідні послуги. А з іншого боку, забезпечити, щоб спеціалісти знали як користуватися наданими інструментами.
Найкраще було б, якби війна закінчилася в один день, але як медичний працівник і представник ВООЗ, я розумію, що після війни нам доведеться лікувати всі хвороби. Це буде довгий шлях.
Саме тому ВООЗ перебуває тут, у Харкові, саме тому ми працюємо в Україні, і саме тому наша команда діє в усіх областях, де люди потребують підтримки.
США припинили підтримку ВООЗ і заморозили USAID програми, від яких залежало багато організацій, які займались охороною здоров’я і допомагали людям, які цього потребували. Як ви з цим справляєтеся і як це вплине на Україну, як одну з країн, де ви дуже активно працюєте?
Перш за все, так, це впливає на ВООЗ і торкається майже 20% нашого бюджету. Ми стаємо більш ефективними та шукаємо можливості для заощадження. Водночас я дуже вдячний усім організаціям, донорам і партнерам, які підтримують ВООЗ, коли США розглядають можливість виходу. Завдяки їм ми продовжуємо надавати підтримку, як тут, в Україні.
З іншого боку, є фінансування неурядових організацій і постачальників послуг. Їм також непросто, і ми повинні шукати способи їх підтримки. У кластері охорони здоров’я відбувається активна координація. Якщо одна неурядова організація змушена закрити офіс, можливо, хтось інший зможе її замінити.
Ми бачили, як у лютому-березні кілька неурядових організацій переїхали з Миколаєва до Херсона для надання підтримки у сфері психічного здоров’я. Відбувається багато координації на низовому рівні та на рівні громад.
Сподіваюся, настане день, коли США знову думатимуть про те, як підтримати охорону здоров’я та Україну загалом. Сподіваюся, вони продовжать підтримувати нас — просто це виглядатиме по-іншому у 2025 році.
Читайте також
- «Завжди був справедливою людиною»: історія військового та волонтера з Харкова
- «Для вас це година часу, а для них — питання життя»: активістка про акції на підтримку військовополонених у Харкові
- Всупереч ризикам: як ветерани ведуть бізнес у прифронтовому Харкові
