Наприкінці квітня Україну відвідав Еверт Верхаген, урбаніст світового рівня з Нідерландів. Відвідавши Львів та Київ, урбаніст надовго затримався у Харківській Школі Архітектурі, де де на міжнародному воркшопі з проектування Черкаського Зоопарку став тьютором для учасників з усіх регіонів України.

Стаття виникла з публічної лекції урбаніста в Школі Архітектури, яку відвідала Gwara Media.

Еверт – засновник агентства Creative Cities і компанії Reuse BV, яка займається пошуком нових функцій для промислових зон і будівель. Створив концепції парків Westergasfabriek на місці занедбаної фабрики в Амстердамі, працював над реабілітацією залізничної території Hofbogen BV в Роттердамі, реконструював старовинну бойню в Касабланці. Нагороджений «Золотий пірамідою», національним нідерландським призом за успіхи в управлінні проектами; нагородою британського ландшафтного інституту Landscape Institute Award і премією за збереження спадщини Europa Nostra.

Народився в невеличкому голандському містечку за 10 кілометрів від Ейндховена, де у батьків була ферма, у Еверта було 7 братів та сестер і він почав своє навчання завдяки лотереї в сім’ї – недостатньо коштів для навчання всіх родичів. Він та сестра отримали шанс отримати освіту, а решта сім’ї продовжили займатися традиційними справами.

С 1973 по 1975 рік Верхаген навчався в Gemeentelijk Lyceum, одному з коледжів Ейндховена, найбільшого міста в нідерландській провінції північний Брабант, потом протягом року вивчав фізику в місцевому технічному університеті. З 1976 по 1984 рік займався науковою роботою вже у столичних амстердамських університетах, що спеціалізувалися в області географії, а потім там же захистив дисертацію.

Еверт Верхаген розповів, що перші 15 років в Амстердамі він прожив у висотній панельні житлового масиву в районі Bijlmermeer і постійно, повертаючись додому, думав: «Що за людина придумала ЦЕ?».

Що пішло не так з Більмерполдер?

Після Другої світової війни в Амстердамі спостерігався великий дефіцит житла. Хоча розширення на захід і північ було передбачено вже в 1935 році, це не вирішило житлової потреби. У 1966 році, коли Амстердам приєднав Bijlmerpolder на південному сході від міста, були розроблені плани створення нового міського округу, в якому до 2000 року буде розміщено 100 000 громадян.

Більмерполдер був передбачений як сучасний, функціональний “променистий район” для “нової людини”. Виходячи з концепцій швейцарського архітектора Ле Корбюзьє про міський дизайн, пристосований до сучасності та умов життя в містах, що переповнені, Бійльмер повинен був бути утопією, яка розділяє життя, працю, відпочинок та транспорт. Це був унікальний експеримент з містобудування в Нідерландах та, за даними Дейва Вендта з Архітектурного центру Амстердаму (ARCAM), коли розглядаються масштаби та масштаби нововведень проекту, це єдине підприємство такого типу в світі.

Незабаром після завершення будівництва перших житлових площ в Бейлммер’єрі 1968 році, девелопери та міська влада зіткнулися з несподіванкою. Хоча перші жителі були повні ентузіазму, критика архітектури як масивна і монотонна з’явилася ще до закінчення будівництва. Люди не бажали переїзжат в таких темпах, як очікувалося. «Незважаючи на те, що концепція футуристичного життя, як це передбачалося в дизайні Бійльмера, була створена на початку 1960-х років, до кінця 1960-х років попит на житло показав популярність проектів меншого масштабу та більш різноманітних кварталів. Смак голландського середнього класу, для якого розвивали Бійльмер, був повністю протележним. Голландці вважали кращими доступні будинки, побудовані в сусідніх містах Альмер, Лелістад та Пурмеренд, де можна було легко знайти простір, пристосований для сім’ї, з садом спереду та позаду будинку. З більш високими цінами Більмерполдер вважався занадто дорогим за те, що він мав запропонувати. Замість залучення сімей середнього класу, Бійльмер мав певне звернення до одноосібних домогосподарств “.

Коли більшість квартир були закінчені на початку 1970-х років, будівельні блоки залишалися практично порожніми. Внаслідок цього ціни на оренду знизилися, і керівництво міста почало залучати на соціальне проживання людей-переселенців з Карибських Нідерландів, які стали незалежними у 1975 році. Масове переселення було шоком для голандських урядовців, тож уряд почав розміщати цих іммігрантів у вільному соціальному житловому фонді в Більмерполдері.

Байільмерські мешканці багато в чому було соціально виключені, а територія була слабо пов’язана з іншою частиною муніципалітету Амстердаму. До 1977 року метрополітен з’єднав місто Бійльмер з центром Амстердама проте і це не сильно допомагало.

Низька інфраструктура громадського транспорту у віддаленому районі перешкоджала роботі, освіті, соціальній та культурній діяльності. Бійльмер став островом за межами Амстердаму, із зростанням рівня злочинності, зловживанням наркотиками та безробіттям. Були стихійні умови для того, щоб бідність та соціальна відчуженість укорінювалися в цьому районі зі збільшеною концентрацією людей з культур інших країн та субкультур.

Цей у всіх сенсах непростий візуальний та соціальний досвід надав майбутньому урбаністу дуже важливу роль – у 1978 році він почав працювати помічником менеджера з регенерації Більмерполдера, а вже в 1986-му опублікував свою першу книгу, присвячену реконструкції району. Еверт разом з колегами щиро намагались відновити і повернути життя в район, проте фінальну точку їх спробам поклала катастрофа літака EL Al Flight 1862 Amsterdam.

Авіакатастрофа була справжньою трагедією, а медійний розголос вдарив по команді відновлювачів і Еверт зупинив роботу над цим проектом.

Сьогодні модерністська забудова району по гексогональній сітці майже знищена, деякі з висотних будинків піддаються реконструкції, а нові низькокімнатні споруди створюють куди більш приємне середовище для проживання.

Про Ейндховен

Росія не має міст як європейсььких міст, як ми звикли в Європі. В нас відбувається так – заводи та населення працівників навколо. Мої друзі приїхали з Ейндховена, і вони знають що місто це є дижу важливо. В якийсь момент 50 років тому Філіпс, який був найбільшою компанією Ейндховена, зачинились. Тож Ейндховен є схожим на російські міста і Українські доречі, а мій френд якось сказав мені. В Росії немає міст як ви звикли в Європі. В нас тільки є фвбрики з будівлями навколо них. Це наші міста. 99 відсотків міст такі.
Ейндховен був таким самим містом – там були фабрики філіпса і даффа а навкруги будівлі. А коли ви губите міста, це дійсно важко існувати далі. А сьогодні Ейндховен є одним із найуспішніших міст в Нідерландах. Вони використали свій шанс.
І ви пам’ятаєте ми говорили про Евен – це місто було завжди в списку з 40 найуспішніших міст Амстердама а останніх шаблях.

Про Рух до Міст

Відсоток збільшився від 50 відсотків урбанізації до 75 відсотків. Я самостійно зробив мапу з міст більше 100 000 людей і половина населення землі знаходиться в поясі Китай Індія Японія коло. Тож очікую, що рано чи пізно вас почне затягувати в сторону цього силового поясу. І я думаю ми будемо жити в світі Міст. Одна з головних причин. В найближчі роки очікуємо найбільший в історіх рух в міста. І це дуже важливо! Це значно важливіше ніж рух між країнами!

Коли ти має 25 відсотків населення що наповнить міста, це шанс що міста зможуть рости! Але це не так!

Деякі міста ростуть експоненційно, а деякі залишаються далеко позаду. Тож замість розмови тільки про проекти, ми маємо покласти ці проеки в контекст міст. Бо проекти в містах є успішними лише в тому випадку, якщо вони роблять міста більш привабливими і залишають більше причин для містян залишитись в місті.

Про Міграцію

Графік міграції показує коли люди найбільше подорожують і відкриває загальну історію
Історія чому люди мігрують

Заклик до керівників міст та тих, хто може впливати на розвиток міст
Якщо ви маєте план, якщо ви збираєтесь інвестувати євро або гривню, подумайте, кого ви хочете мати в містах.
Якщо ви думаєте що один план може бути привабливий для тих хто живе в місті, має гроші зараз  і не переїзжає між ним, орієнтуйтесь на тих, хто рухається між містами – щоб приваблювати їх і захоплювати їх. Ловити Рибу де вона плаває.

Кожен проект має бути сфокусованим на людей, які рухаються – і він майже ніколи не орієнтується на тих хто подорожує. Інвестують в аеропорти. Берлін – планують зруйнувати цілий термінал. Вони вірили що мають збудувати аеропорт і воно допоможе місту. Але тепер збираються руйнувати.

Якби вони інвестували гроші в це молоде покоління, яке наповнює Берлін, це повне молоддю місто, це було б значно краще. Натомість вони інвестували в аеропорт – подорожувати в нові міста, в нові країни і тепер збираються перероблювати його.

Звичайно, це є вибір.  Це є важливий графік – ловіть людей де вони молоді та створюйте умови щоб залишатись у містах.

Про Стіни та Можливості

Мені доводилось бувати в Ріо-Де-Жанейро і я відвідував фавели. Не найкраще місце, щоб гуляти самому. Але в спілкуванні мені пояснили. Люди які там живуть, зробили вибір.Вони не були відіслані назад туди, звідки прийшли. Якби ситуаія була гірша тих місць звідки вони прибули, вони би повернулись назад. Тож ми всі маємо розуміти, що навіть погані умови життя в містах є надією на краще життя. Їх надія на краще життя для дітей. Шанс та доступ до освіти для людей, що живуть в містах є значно більшими ніж місце, звідки вони прибули.

І це навіть є важливіше для дівчат. Бо в таких країнах як Бразилія або Індія із-за особилвостей культури на дівчат не дуже звертають уваги, якщо вони живуть в поселеннях. Проте Місто зовсім інший рух – там ви маєте шанс стати Кимось, міста мають значно більший потенціал щодо емансипації. І якщо міста є машиною яка функціонує добре, якщо ця машина має можливість прийняти людей, дати їм папери, дати можливість відкласти трохи в банк, почати нову справу, то можливо через 20 років, діти будуть мати шанс. І це змінює все.

І ви, як особи, майбутні архітектори, планувальники міст та люди, що залучені в цей процес маєте фасилітуваи це. У вас немає шансу вплинути на це – закликаю вас фасілітувати ці процеси майбутньої міграції до міст.

Фасілітування – це єдиний інструмент, що ми можемо робити. Не побудова стін, як це роблять деякі президенти. Бо будувати стіни, щоб зупинити людей. Або поставити армію на берегу середземного моря безтолкова справа. Якщо люди будуть хотіти – вони будуть ризикувати всим щоб досягнути цілі.

Єдине, що ми можемо почати робюити – почати  з наших міст і почати будувати емансипацію, можливостіь та освіту.

Які книги ви б порадили читати?

Порадив три книги – The Endless City, Triumph of the City, Why Nations Fails,

Сьогодні ми бачимо неймовірний ріст креативних сервісів, брендів та доданої вартості завдяки цьому.

Креативні міста – це ті, де є талант. Міста мають думати про населення, як компанії. Якщо ви не знайдете як місто зможе генерувати спроможність залучати і розвивати таланти, то це місто преречене, бо це є їх економічною базою. Та сама історія як з компаніями – талановиті працівники, які ведуть компанії вперед у випадку незручності легко можуть змінити компанію і перейти в іншу. Подивіться на міста з цієї сторони – наскільки ваша компанія ефективна в збереженні та примноженні талантів.

Я спілкувався з міським головою Львова і порівняв Харків як міста з великою кількістю молоді. Скільки? 150 тисяч? 100 тисяч студентів?

Ви завжди кажете, що у вас погана освіта, що старі бюрократичні структури не дають достатній рівень знань і все таке інше. все застаріле. Але якщо ви глянете в рейтинги щодо освіти UNESCO, ви побачите що відсоток людей в світі що мають академічну ступінь – 2 відсотки, а скільки в Україні? Наскільки ваші можливості більші за інших?

Для того щоб зробити місто привабливим, все що ви маєте робити, все що ви маєте думати, то це про
– емансипацію в усіх напрямках
– доступ до ринків
– виробництво продукції з більшою творчою доданою вартістю

І наостанок – креатифікація. Все, щоб надати більшої привабливості та допомогти розвитку міст в напрямку, куди ми всі йдемо.