Автор колонки: Ілля Рєпін — публіцист, магістр політології, учасник спільноти Ґвара Медіа.
У серпні 2022 року чиновники РФ анонсували «масштабну відбудову» окупованих територій, подаючи це як акт гуманітарної допомоги. Через три роки стало очевидно, що під виглядом реконструкції Кремль запустив системний механізм колонізації: житло українців масово визнають «безхазяйним», відбирають через юридичні маніпуляції та передають завезеним із Росії силовикам, держслужбовцям і лояльним кадрам.
Маріуполь — найяскравіший приклад цього процесу. Нові будинки для силовиків, побудовані за короткий проміжок часу, іпотечні комплекси для росіян, туристичні маршрути «Азовської перлини» — усе це елементи сталої колонізаційної стратегії РФ.
Росія не відбудовує Маріуполь — вона привласнює його.
Як відбувається «націоналізація» майна?
У жовтні цього року російська влада остаточно схвалила новий крок із консервування окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). За новими законами, житло власників, які виїхали або не змогли переоформити документи за вимогами окупаційної адміністрації, визнається «безхазяйним» майном.
Процес «узаконення» починається з інвентаризації: спеціальні комісії обходять квартири й будинки, перевіряючи, чи є власник на місці. Якщо протягом 30 днів власник особисто не з’явиться з документами — майно переходить під контроль окупаційної адміністрації. Через примусову паспортизацію, що набрала чинності з вересня 2025 року, власники, які виїхали від війни, які не можуть повернутися через заборону в’їзду до РФ або які не пройшли «фільтрацію» — усі автоматично потрапляють у категорію «відсутніх».
За останній період є дані про привласнення 540 квартир у Маріуполі: 440 вже перебувають у муніципальній власності, 100 одномоментно визнані «безхазяйними». Керівник «Центру вивчення окупації» Петро Андрющенко заявляв про більші цифри: «Майже щотижня сотня квартир в окупованому Маріуполі опиняється у списках так званого «безхазяйного майна». Він також зазначає, що близько 7000 квартир з моменту окупації вже було привласнено, але окупаційні медіа визнають лише 1200 з них. Окрім Маріуполя, останнім часом були знайдені дані про привласнення ще 93 квартир у Каховці.
Це — фактично квартальний масштаб міста середньої густини заселення, тобто вилучення житла в розмірах, що відповідають містечку на 20–25 тисяч осіб, де мешканців можуть позбавити житла, навіть якщо в них є прописка або вони проживають у квартирі. Бо інвентаризацію можуть провести вдруге й утретє — доки не знайдуть «порушення», потрібне для виселення.
За даними Інституту вивчення війни (ISW), на кінець квітня 2024 року російський віцепрем’єр Марат Хуснуллін відкрито заявив, що Росія уже внесла 251 750 об’єктів нерухомості з окупованих територій до свого Єдиного державного реєстру нерухомості у межах цієї «інвентаризації». На момент жовтня 2025 року ця цифра збільшилася до 550 000 тисяч обʼєктів.
Існує декілька задокументованих випадків привласнення чужого майна у Маріуполі:
Перший — від 14 жовтня 2025 року у Маріуполі.
Другий стався за десять днів — 24 жовтня.
Кому дістаються відібрані квартири?
Після закінчення 30-денного строку квартира офіційно реєструється як безхазяйна, а потім ще через три місяці рішенням нелегітимного суду передається у власність окупаційної громади. Далі відібране житло розподіляється за наступними «пріоритетними» категоріями: військові РФ, співробітники ФСБ, МВС, Росгвардії, федеральні службовці, комунальники, колаборанти місцевих адміністрацій, окремі категорії суддів та мешканці окупованих територій. Зазначу, що у так званому «ЛНР» нещодавно цей перелік був розширений ще на дві категорії — мирових суддів та співробітників апаратів судів.
Окупанти спершу обіцяли, що захоплені квартири віддадуть мешканцям, які втратили житло і залишились у місті. За офіційними даними самих загарбників, у Маріуполі таких місцевих було близько 1500 сімей. Проте у реальності квартири віддаються передусім кадрам, завезеним із РФ для управління окупованими територіями. Наприклад, у Маріуполі окупанти за три місяці звели окремий будинок для викладачів відкритого ними Нахімовського військово-морського училища — і більшість цих «новоселів» не є місцевими мешканцями. Для новоприбулих із РФ діє ціла система пільг. Окупанти запустили програму «доступної іпотеки» — кредити під 2% річних на нові квартири, збудовані на руїнах Маріуполя, доступні виключно громадянам Росії.
Так діє політика з нормалізації окупації сьогодні: людей із Росії приваблюють дешевим житлом у захопленому місті, тоді як корінним маріупольцям створюють нестерпні умови, змушуючи або виїхати, або погодитись на російський паспорт заради шансу не втратити дім.
Хто відповідальний за «привласнення»?
За організацією проєкту «виселення» стоять цілком конкретні особи з російського керівництва.
Перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сєргєй Кірієнко вибудував у тимчасово окупованих українських територіях централізовану й персоналізовану систему економічної політики та відбудови, поєднавши загальноросійську програму «патронажу» регіонів над містами ТОТ із механізмом «Єдиного замовника», через який під контролем адміністрації президента проходить майже вся реконструкція.
Віцепрем’єр РФ Марат Хуснуллін фактично анонсує більшість проєктів «відновлення» і розпоряджається колосальними бюджетними потоками. Саме він неодноразово інспектував Маріуполь, публічно обіцяючи відбудувати місто «за три роки», і проголосив програму інвентаризації майна.
Дмітрій Саблін, депутат Держдуми й уродженець Маріуполя став одним із ключових політичних бенефіціарів окупації. Він був серед перших російських функціонерів, що з’явились у розбомбленому місті в травні 2022 року і взяли участь у формуванні окупаційної адміністрації. Відомо, що ще до повномасштабної війни Саблін через підставні фонди й проєкти вливав кремлівські гроші в Маріуполь (ремонтував парки, школу тощо) для формування мережі впливу.
Не менш важливий аспект — фінансова вигода та підряди на «відновлення». Бюджетні мільярди рублів, виділені Москвою, освоюють фірми, близькі до керівництва РФ. Наприклад, одним із головних підрядників у Маріуполі стала компанія «R-Строй», створена лише у 2022 році. Вона отримала контракт від російського Мінбуду на суму близько $37 млн для виконання 40 будівельних проєктів у місті — від ремонту стадіону «Іллічівець» і двох університетських корпусів до зведення десятків житлових будинків у Лівобережному районі. Власники «R-Строй» пов’язані з оточенням Кремля: засновник — ексчиновник із Сибіру Ніколай Мількіс, проте фактично інвестування йде від фармацевтичного магната Алєксєя Рєпіка.
Висновок
На прикладі Маріуполя ми бачимо, як окупація еволюціонує від хаотичного насильства до системної економічної операції. Фактична експропріація майна стала одним з інструментів закріплення російського контролю на ТОТ і виключення корінних мешканців із власного простору.
Після фізичної руйнації йде юридична зачистка. Після потьомкінського будівництва — перерозподіл власності. Після виселення мешканців — створення нового класу «користувачів» чужого майна.
Росія не просто окупує території — вона колонізує ідентичність. І робить це під прикриттям будівництва, «порядку» і «закону». Це не лише питання території. Це питання «простору» того, що мешканці втратили не через природу чи випадок — а через цілеспрямовану окупаційну політику грабунку.
