Як на мене, то художникам потрібна базова освіта. Академія вчить самоосвіті, спонукає усвідомити, що саме тобі цікаво і куди далі рухатися. Хоча під час мого навчання таки більше було теорії. А от практика – на фестивалях і конкурсах. Особливо коли доводилося їздити в інші міста і країни: виходити із зони комфорту, бути в екстремальних умовах. Це мобілізувало приховані здібності і давало значно більший результат.

Я хотіла бути дизайнеркою інтер’єрів. Коли я вступала в академію [Харківську державну академію дизайну і мистецтв, – ред.], то мені сказали, що зі стінами пов’язаний монументальний живопис. Та я не думала, що аж так! Уже в ході навчання я зрозуміла, що мені дуже подобається займатися розписом стін і поринула в це з головою.

Раніше я намагалася рахувати, скільки вже обмалювала стін, але потім таки збилася з лічби. Не все можна назвати муралом чи розписом. До того ж художники часто просто декорують стіни, без особливого смислового навантаження. Певно, серйозніших речей, які можна назвати муралами, в мене близько десяти.

Не все можна назвати муралом чи розписом

Спочатку я приймала всі пропозиції намалювати щось на стіні, бо початківцям необхідна практика, щоб навчитися, як працювати зі стіною, як організувати весь процес: знайти драбину, замовити фарбу, саме ту, що потрібна, домовитися про її доставку. Потрібно бути не тільки творцем, але й менеджером. На мені велика відповідальність і за процес, і за результат, адже мурал побачу не лише я, а всі люди, які проходитимуть повз.

Тепер мені цікавіше працювати, коли ескіз – мій, коли я сама обираю якусь стіну, коли приєднуюся до якогось проєкту, шукаю разом з іншими гранти під це. Минулоріч ми долучилися до «Бюджету участи» в Харкові – це був міський конкурс, у якому голосували містяни. Ті, що набрали найбільше голосів, були реалізовані. Серед них – і мурал кита. Оце були ідеальні умови, бо місто – рідне, ти все тут знаєш, обираєш стіну, місце, робиш свій ескіз і дивишся на відгук.