16 травня 2022 року українські військові, які на той момент вже 86 діб утримували оборону Маріуполя, отримали наказ виходити із металургійного комбінату «Азовсталь». 20 травня вихід у полон завершився. З того моменту минуло вже три роки.
У червні 2022 року Володимир Зеленський повідомив, що понад 2,5 тисячі оборонців «Азовсталі» опинилися у російському полоні. За даними РФ, в полон потрапили 2439 бійців, з яких близько 800 — військові окремого загону спеціального призначення «Азов» [з 2023 року – 12-та бригада спеціального призначення «Азов», — ред.].
Вперше харків’яни почали виходити на вулиці для підтримки бранців, яких Росія утримує в полоні, влітку 2022 року. І продовжують роботи це по сьогодні.
Аліна Смокова — співорганізаторка акції «Не мовчи. Полон вбиває» у Харкові та донька звільненого з полону «азовця». Вона розповіла Ґвара Медіа про важливість акцій, власний досвід очікування батька з полону, дії, які треба вчинити, якщо твоя близька людина потрапила у полон, та пошук сил для боротьби, коли темрява поглинає.
Акція «Не мовчи. Полон вбиває» у Харкові
Пікети на підтримку військовополонених у місті влітку 2022 року розпочала одна з волонтерок. Масові організовані акції розпочалися пізніше — у вересні 2023. Інколи активісти брали паузи: безпекова ситуація в Харкові не дозволяла проводити зібрання.
— У 2022 році на площу з прапором «Азову» вийшла наша організаторка. На той момент у місті були щільні обстріли. Діставали й РСЗВ [реактивна система залпового вогню – ред.], й артилерія. Вона стояла там одна. На той момент я була в Черкасах. Я пам’ятаю як побачила її фото і подумала: «Боже, ну це сильно».
Аліна вперше стала учасницею таких заходів у грудні 2023 року. За декілька місяців до цього вона повернулася до Харкова.
— Зараз до таких заходів долучаються і родичі тих, хто перебуває у полоні, і просто небайдужі люди. Серед них багато молоді. Ми подаємо заяву на проведення акції, її підтверджують і ми виходимо. За порядком стежить поліція. Зараз все поставлено «на потік», тому досить просто все організувати. У 2024 році остання акція пройшла у квітні, потім почався повторний наступ на Харківщину. Усі, хто був на той момент у місті, думаю, пам’ятають як було гучно — КАБи [керовані авіаційні бомби – ред.] були на сніданок, обід і вечерю. Тому ми вирішили, що це не найкращий час для проведення масових акцій.
Взимку ситуація стабілізувалася й організатори вирішили поновити заходи. У грудні 2024 пройшла перша акція, після тривалої перерви. Відтоді вони проводяться раз на два тижні.
— Був, зокрема, особистий поштовх. Час перед Різдвом та Новим роком максимально гостро переживається родинами, які чекають. Це як додатковий тригер. Я по собі знаю, що свята — це як червона ганчірка. І тому ми вирішили, що свята — гарний привід зібратися знову та нагадати харків’янам, цілій країні про тих, хто залишається у полоні.
Для Аліни мотивацією долучатися до акцій був батько — боєць «Азову» Микола Смоков. Він був одним з оборонців Маріуполя та у травні 2022 року разом з іншими військовими вийшов у «почесний» полон. У російському ув’язненні чоловік пробув два роки та чотири місяці. Його обміняли у вересні 2024 року, в рамках 57 обміну полоненими разом зі 102 іншими українськими захисниками та захисницями.
— Батька повернули, але мотивація залишається. Це просто твоя позиція. Ти не маєш права забувати, мовчати. І мені здається, навіть, якби мій батько не був у полоні, я б все одно доєднувалась до цих акцій.
Чи шкодять акції процесам обміну
Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов в інтерв’ю журналістці Анні Максимчук заявив, що регулярні акції на підтримку військовополонених шкодять процесам обміну.
«Їм треба відчувати, що вони щось роблять для того, щоб їхні рідні повернулися. Хоча зрештою вони роблять тільки проблеми. Всім це відомо. Я думаю, що здебільшого і цим людям це відомо. Сьогодні це більше психологічні питання», — відповів він.
На думку Аліни, ці акції тримають медійний шум та не дають забувати про полонених.
— Прямого зв’язку з паном Будановим особисто або з місцевою владою у нас немає щодо того, шкодять такі заходи чи ні. Однак були періоди, коли нас просили призупинити акції задля режиму тиші, який був необхідний для обмінів. І ми дослухаємося, коли нас просять витримати цю медійну паузу. Але як це впливає саме на процес обміну — невідомо.
За її словами, такі акції допомагають близьким емоційно розвантажитися та відчути, що вони мають голос. На думку Аліни, це важливо і для самих військовополонених.
— У мене тато повернувся з полону, і я бачила його реакцію на такі заходи. Це щось неймовірне. Поки вони там, росіяни розповідають, що про них забули. Але вони повертаються бачать ці масові заходи, відчувають підтримку.
Що може нашкодити полоненому
Міністерство реінтеграції застерігає, оприлюднення особистих даних військовополонених чи зниклих безвісти українців у соціальних мережах, а також передача їх стороннім особам можуть нашкодити їм та їхнім сім’ям.
Яку інформацію не можна передавати незнайомцям або оприлюднювати:
- Номер телефону, інші контакти.
- Адресу проживання.
- Інформацію про політичні погляди, попереднє місце роботи, сім’ю полоненого.
- Профіль у соцмережах.
- Дані військовослужбовця (ПІБ, номер бригади, військову спеціальність, позивний, звання, обставини потрапляння в полон).
- Місце дислокації підрозділу.
- Фото/відеоматеріали, зокрема із побратимами.
Це все, ділиться Аліна, допомагає ідентифікувати особу і може нашкодити полоненому.
— Я, наприклад, дуже довгий час тримала свої соцмережі закритими й не публікувала фотографії тата. Або, якщо щось публікувала, то намагалася брати фотографії, де його обличчя не видно. Потім наважилася викласти вже з обличчям і, знаєте, руки тремтіли, переживала чи не знайдуть її росіяни, чи не поб’ють його потім.
Також Аліна розповідає, що цією інформацією можуть скористати шахраї.
— Є дуже багато шахраїв, які знаходять ваш номер у соцмережах, телефонують та пропонують за певну суму повернути полоненого. Це завжди шахраї. Краще одразу звертатися до Координаційного штабу або до Національного інформаційного бюро.
Про полон батька, тортури та повернення
Росіяни утримують українських військових в антисанітарних умовах, катують, відмовляють у лікуванні, погано годують. Аліна розповідає, що знала про це і готувалася побачити батька іншим.
— Тато повернувся дуже худий, і я була морально до цього готова. Я дійсно розуміла, як він виглядатиме. Однак, коли побачила, мені потребувався час, щоб прийняти ці зміни. Що це не картинка, не «фотошоп». Це дійсно стоїть людина — шкіра та кістки. І чим довше вони там [у полоні – ред.], тим гірше.
Представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявляв, що Україна вважає одним з видів тортур, коли полонених українців росіяни навмисно вивозять нібито на обмін, а потім повертають у колонію, розповідаючи про те, що Україна відмовляється їх міняти.
Аліна розповідає, що одне з перших, питань, яке вона поставила батьку: чи розумів він, що його везуть на обмін?
— Він каже: «Мене навіть коли в літак посадили, я ще не вірив, що це обмін». Також ми їздили провідувати хлопців, котрих поміняли 19 квітня. Вони розповідали, що росіяни везли їх нібито на обмін, а потім садили в інше СІЗО. Це, мені здається, емоційно дуже важко.
Час, поки батько був у полоні, став одним з найтемніших періодів у житті, пригадує дівчина.
— Його дуже важко описати, і насправді я і не хочу описувати. Це просто абсолютно нерозуміння, що з твоєю рідною людиною, в якому вона стані, що їла, чи тепло вдягнута. Нуль зв’язку, нуль контакту. Були періоди, коли здавалося, що я вже його ніколи не побачу. Увесь час полону я ходила на акції, тримала зв’язок зі службами, спільнотою родин полонених. Я не можу назвати це боротьбою, бо для мене боротьба — на фронті. Я просто робила те, що могла і так, щоб після повернення батька, він знав, що його чекали.
Усвідомлення, що тато вдома, каже Аліна, прийшло за два тижні після його повернення. Тоді дівчина вперше змогла спокійно заснути.
— Це була перша ніч, коли я засинала знаючи, що тато повечеряв, йому не холодно, він біля лікарів і має ліки. Я пам’ятаю момент, коли лягла у ліжко й вперше видихнула з полегшенням. Відвалилася дуже велика стаття емоційних витрат. Але поки триває війна, повноцінного спокою не буде — поки наші люди залишаються у полоні, його не буде.
Як Харків опікується поверненими з полону
У Харкові діє Координаційний штаб, до якого можна звернутися за консультацією. Він працює як для родин полонених, так і для звільнених військовослужбовців.
- за номером 0 800 300 176 (працює з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00 включно);
- на e-mail: koord.center.kharkiv@gmail.com;
- за адресою: м. Харків, вул. Космічна, 21 (прийом з 9:00 до 17:00).
За словами Аліни, у Харкові виплачують грошову допомогу тим, хто повернувся з полону. Також існують лінії підтримки для родичів військовополонених та для них самих.
— До мене нещодавно зверталася дівчина, у якої родич потрапив у полон. Вона не знала, куди звернутися і що робити. Там [в Координаційному штабі — ред.] можуть проконсультувати, які документи подавати, що треба знати, що можна і не можна казати про полоненого. Нададуть юридичні консультації, допоможуть оформити виплати.
Якої підтримки потребують родини полонених
— Напевно, найкраща підтримка, котру можна надати — це просто вийти на акцію. Кожен раз, коли в Харкові виходить велика кількість людей, наша спільнота дуже радіє, тому що ми відчуваємо, що людям не байдуже. Особливо, коли доєднуються прості мешканці міста. І ти розумієш, що ця людина вийшла не тому, що також когось чекає, а просто тому, що вона розділяє твій біль, тому що це їхня позиція.
Спільнота родин військовополонених у Харкові
— Наша спільнота налічує родини не тільки Маріупольського гарнізону, а й інших підрозділів і бригад з усіх напрямків. Ми маємо невеликий закритий чат. У нас дуже теплі відносини. Ми радіємо за кожного, кого повертають, за їхні родини. Коли тата повернули, усі питали в мене, чи не потрібна допомога. Мені прикро, що наша спільнота утворилася з такої причини, але я рада, що ці прекрасні люди існують. І бажаю кожному якнайшвидше дочекатися своїх з полону.
Чи були моменти, коли сили закінчувалися
— Таке було сотню разів. Особливо після масованих обстрілів, жертв. Були дні, коли здавалося, що я не встану взагалі. Але, що робити? Треба вставати. Тут варіантів немає. Я розуміла, що є тато, якому у полоні гірше, і тисячі таких як він. Що є знайомі й близькі, які втратили домівки. І для мене це була, напевно, єдина мотивація, котра дійсно змушувала вставати, збиратися і діяти, знаходити в собі сили та відновлювати віру.
Аліна розповідає, що спочатку вірила: оборонці Маріуполя будуть у полоні декілька місяців, як обіцяли.
— У 2023 році рожеві окуляри спали і я зрозуміла, що це буде не спринт, а марафон. Уже починається четвертий рік «почесного» полону. Я майже впевнена, що з цим стикнулися багато родин.
Нещодавно відбувся 64-й обмін полоненими. У ньому не було нікого зі знайомих Аліни. Однак минулого, 63-го, обміну до України вдалося повернути близьких з родин харківської спільноти.
Цей обмін назвали Великоднім, він пройшов 19 квітня. Під час нього Україна повернула 246 військовослужбовців. Ще 31 людину вдалося визволити поза стандартною процедурою.
Обміни переживаються дуже важко, говорить дівчина. Очікування та тривога можуть змінюватися розчаруванням, коли не бачиш у списках бажаного імені. Або шоком, коли заповітне ім’я все-таки є.
— Це в якомусь сенсі емоційна м’ясорубка, коли чекаєш, переглядаєш списки та розумієш, що твого не повернули. Коли я дізналася, що тато вже на території України, перші три години в мене був просто вакуум в голові. Це інша категорія емоцій. Але в цілому обміни — це важко. Коли мені в такі моменти писали люди, запитували чи немає цього разу тата, я просто усім відповідала — «ні». Багато хто до цього ставиться дуже болісно. Тому я не поспішаю в нашому чаті запитувати чи є у когось гарні новини. Бо це зайвий «тригер».
Чому важливо долучатися до акцій на підтримку військовополонених
— Для людей, котрі сумніваються, чи варто виходити на акції, я скажу банальну річ. Для вас це година часу, а для них — питання життя. Це також неймовірна підтримка для родин, які чекають. Долучитися до нас легко — ми маємо сторінку Azovstal_families_kharkiv. Там ми поширюємо інформацію про те, де і коли відбуватимуться акції. Такі ж організації є і в інших містах України.
Читайте також
- «Шукачі душ»: як волонтери пошукового загону «Плацдарм» повертають додому загиблих військових.
- Активіст та волонтер Борис Редін про майбутнє Харкова, український націоналізм та намет «Все для перемоги».
- «Формально було, де-факто — ні»: як пройшло «Великоднє перемирʼя» на Харківщині.
