У жовтні 2016 року в Україні узаконили наставництво для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Що це таке, хто може стати наставником та чому це важливо — поговорили з уродженкою Харкова Сусанною Караваєвою.
Сусанна Караваєва народилася та до початку повномасштабного вторгнення жила у Харкові. Тут вона навчалася, працювала в IT-компанії та волонтерила. Після 24 лютого 2022 року жінка з родиною переїхала спочатку до Модричів Львівської області, а потім і до самого Львову.
— Там я вступила до Українського католицького університету за фахом управління неприбутковими організаціями. І почала тут співпрацювати з місцевим громадським сектором. У Харкові я також займаюся двома волонтерськими ініціативами.
У Львові Сусанна працює в громадській організації «Турбота в Дії», яка опікується соціально вразливими дітьми вже понад 20 років. Одним з напрямків їхньої роботи є наставництво для дітей, які проживають у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
— У громадській організації я тренерка для кандидатів у наставники. Також координую програму «Спонсорство» для розвитку потенціалу дітей у складних життєвих обставинах. Про супроводи та допомогу дітям із сиротинців я знала ще в Харкові, я тоді працювала в IT-сфері і займалася підготовкою людей, які підтримували дитячі будинки. Мені це дуже сильно відгукувалось. На початку ми теж, як і всі грішні, возили дітям солодощі та мандарини на свята. Пізніше я зрозуміла, що це нецілісна допомога, яка не сприяє покращенню ситуації.
Що таке програма наставництва для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Це добровільна безоплатна діяльність наставника з надання дитині, яка проживає у закладі, індивідуальної підтримки та допомоги, насамперед у підготовці до самостійного життя. волонтерська діяльність з надання соціально вразливим дітям індивідуальної підтримки, допомоги та уваги, а також підготовка їх до самостійного життя.
— Концепція наставництва і тоді, і зараз — вже більш цілісна картинка. Це про те, щоб дати дитині, перш за все, свідомого, надійного і безпечного дорослого, через якого дитина зможе отримати довіру до світу, розуміння того, як побудовані соціальні зв’язки, що потрібно для того, щоб в цьому світі знайти себе. Наставник — не бере на себе батьківські обов’язки, як повне забезпечення дитини. Однак він стає надійною людиною, на яку можна опертися в питаннях освіти, кар’єри, міжособистісних взаємодій. Через нього дитина починає вірити, що в дорослому світі є люди, до яких можна приходити за відповідями. Це такий собі безпечний дорослий друг. Зрозуміло, що працювати з дітьми з дитбудинків важко, тому є чітка система того, як стати наставником і як не заподіювати дитині шкоду, а навпаки стати для неї стартовою точкою у велике життя.
Ті, хто виявили бажання стати наставником для дитини з дитячого будинку, проходять співбесіду з координатором програми та психологом з обласного центру соціальних служб, аби ті змогли дослідити мотивацію претендентів і визначили їхню психологічну готовність до такого роду волонтерства.
Після співбесіди наставники готують документи для оформлення у програму, а потім проходять чотириденний тренінг, програма якого акредитована Міністерством соціальної політики України.
— Це комплексне навчання, на якому висвітлюються важливі аспекти наставництва, зокрема індивідуальна підтримка дітей, які проживають у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; законодавчі аспекти наставництва в Україні; переміщення та втрати у житті дітей, а також про роль наставника в підготовці дітей до самостійного життя. Значна увага приділяється формуванню довірливих взаємин між наставником і дитиною та командній роботі у процесі наставництва.
За результатами тренінгу, обласний центр готує висновок для кожного окремого кандидата про його можливість стати наставником. Щоб наставнику та дитині було цікаво разом, їх об’єднують за інтересами або психологічними особливостями у пари.
— Перш за все, ми думаємо як наставник може бути корисним дитині. Це може бути спільне хобі або професія, або щось, в чому дитина бачить свій розвиток. Якщо дитина хоче, наприклад, стати СММ-спеціалістом і у нас є наставник, який якраз працює у цій сфері, то логічно, що їхній перетин буде ефективним. Чи, наприклад, дитина мріє бути дизайнером одягу, а наставник працює у швейному виробництві. У нас був такий кейс. Але так само це можуть бути якісь психологічні особливості, що от саме цій дитині, саме з цим дорослим буде добре. Знаєте, якщо ми бачимо, що дорослий може бути гарною опорою для дитини, ми їх зведемо.
Хто може долучитися до програми наставництва дітей з дитбудинків
Стати наставником можна з 18 років, однак, розповідає Сусанна, пріоритет залишається за людьми старшого віку.
— 20-22 роки — це ще під питанням. Треба розглядати конкретних претендентів вже на тренінгу. У нас є молоді дівчата, вони можуть бути кориснішими для молодших дітей і давати їм щире душевне тепло. Тим більше у них є досвід волонтерства з такими дітьми. Якщо людина молодша, але вмотивована вкладатися в дитину, то частіше за все ми пропонуємо молодших дітей, а якщо це вже зрілі дорослі, то підлітків. Тому що все-таки це діти в кризовому періоді, вони мають свої особливості і треба бути дорослою цілісною особистістю, щоб стримувати ту складну підліткову поведінку.
Мати досвід батьківства, аби долучитися до програми, необов’язково. Важливі психологічна стійкість та життєвий досвід, говорить жінка.
Які обов’язки має наставник дитини з дитячого будинку
Наставник повинен зустрічатися з підопічним мінімум раз на тиждень та якісно проводити з ним час. Дитину з часом можуть відпускати, якщо у них з наставником заплановані активності за межами дитячого будинку.
— Раз на тиждень – мінімальна кількість часу, яку, згідно з договором, наставнику слід проводити з дитиною. Можна, звичайно, зустрічатися і тричі на тиждень, однак це залежить від того, скільки у волонтера вільного часу, бо це теж своєрідний донат. Головне, що людина має встановити з дитиною контакт. Надалі добре, якщо вона допомагає підопічному створити план особистісного розвитку, щось порадити. Ми постійно кажемо, що не треба чекати від дитини занадто багато. Просто навіть встановити контакт, довіру і бути другом, на якого дитина може покластися — це вже значне досягнення у наставництві. Звичайно, дуже добре, якщо вдасться розвинути ще й професійні навички дитини, але головне — довірливі стосунки. Діти потребують надійності, хочуть бути впевненими, що їхні зустрічі незмінні та стабільні. Це формує внутрішню силу, на яку дитина потім зможе покластися у дорослому житті.
Наставників супроводжують ментори та психологи протягом усього шляху — від тренінгу до закінчення програми. На заняттях вони дізнаються про аспекти дитячої психології та вчаться роботі зі складною поведінкою. Надалі наставники можуть звертатися за будь-якими питаннями до координаторів чи менторів програми та отримати індивідуальну допомогу.
— Ми їх готуємо як космонавтів — до невагомості. Звичайно, що курс загальний, тому ми говоримо: «Ви ж розумієте, що ваш досвід все одно буде унікальним». Координатори допомагають наставникам з адаптацією, підтримують протягом всього шляху наставництва. Також є психолог у соціальній службі, до якого можна звернутися, якщо щось викликає сумніви чи виникають складнощі.
У спілкуванні між дитиною і наставником передбачена анонімність. Це не стосується випадків, коли розказане дитиною несе пряму загрозу її життю.
— Дитина у довірливих стосунках з наставником починає відкриватися, розповідати секрети або свої переживання. У тренінгу для цього виділена окрема частина. Діти з інституційних закладів травмовані, часто вони переживали важкі моменти. І коли дитина наставнику розповідає про те, що вона там плакала, коли мама помирала чи тато вбив маму, він повинен бути до цього готовим. Це не означає, що йому потрібно ділитися секретами дитини з координаторами, навпаки, чудово, якщо вони зможуть це пройти разом. Це залишатиметься між ними, допоки дитина сама не захоче, щоб наставник розповів її таємницю.
Якщо наставник не знає чи сумнівається, як правильно прожити ситуацію, він може посприяти тому, аби дитина змогла звернутись до спеціаліста, який їй кваліфіковано допоможе.
З якого віку діти беруть участь у програмі наставництва
Наша організація долучає до програми наставництва дітей віком від 9-10. У цьому віці дітям вже легше зрозуміти, хто такий наставник і як саме він може допомогти. Перед участю у програмі їх готують, розповідають, що вони матимуть наставника, хто це та як усе відбуватиметься. Зазвичай, діти охоче погоджуються на такий досвід, однак буває і спротив.
— Якщо починається якийсь опір або сумніви з боку дитини, ми глибоко досліджуємо це питання і з’ясовуємо причини. Буває, що у дітей спрацьовує особиста травма, коли вони починають входити в цей контакт. І ми допомагаємо наставникам підтримати дитину, дати їй можливість відчути безпечний простір. Бувають випадки, коли наставник стикається з опором підопічного. Тоді може втрутитися координатор та поговорити з дитиною, подивитися з різних сторін і з’ясувати, що опір може бути пов’язаний, наприклад, з тим, що дитина порівнює наставника з кимось.
Що відбувається після закінчення програми наставництва
Зазвичай, розповідає Сусанна, після завершення програми, коли дитина досягла 18-річного віку, спілкування з наставником продовжується у форматі дружніх стосунків поза межами громадської організації. Також дитина може завершити участь у програмі наставництва у зв’язку зі зміною форми виховання, наприклад, якщо дитину усиновлюють, беруть під опіку чи піклування, дитина переходить у прийомну сімʼю чи дитячий будинок сімейного типу [ДБСТ – ред.] – і дитина вже не потребує підтримки наставника.
— Наставники продовжують тримати контакт та зберігають довірливі стосунки з дітьми після завершення програми. Це доросла позиція — дати дитині можливість відчувати, що в неї попри все залишається людина, на яку вона може покластися, до якої може звернутися. У нашої координаторки є чудовий приклад. Вона свого часу мала підопічну, яка з інституційного закладу перейшла у ДБСТ, проте вони досі тримають контакт. Зараз вона проживає у Швейцарії , з колишньою наставницею вони періодично зідзвонюються або списуються. Це як своєму теплому родичу написати листа. Це завжди можна, двері завжди відкриті. Це і є ті дивіденди наставнику — довіра протягом довгих років, можливість знати, як складається життя у дитини.
Сусанна говорить, що таких успішних історій багато. Одна з них — про адаптацію нової підопічної з допомогою вже дорослої.
— Наставниця мала дівчину, яка вже закінчувала програму, а тому готувалася взяти нову підопічну. Вона дуже переживала, як встановить контакт з новою дитиною, це була 13-річна дівчинка. Переймалася, що старша її дитина ревнуватиме і це погіршить їхні стосунки. Однак остання навпаки запропонувала їй допомогу, каже: «Давай, я розповім їй, як це проходить, що тобі можна довіряти. Розкажу, як ти мені допомогла». І от вона стала своєрідним медіатором між новою підопічноюі наставницею.
Як привітати дітей з дитячих будинків на Зимові свята
Громадські організації створюють ініціативи, за допомогою яких люди дарують дітям подарунки або ж влаштувати їм свято. Сусанна розповідає, якщо ви маєте таке бажання краще звертатися до організацій, які цим займаються, та уточнювати, що дійсно необхідно.
— Діти – вони завжди діти. Вони всі хочуть цукерок, іграшок, гаджети хочуть, звісно. Зараз я збираю листи до святого Миколая від дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Там дівчата-підлітки пишуть, що мріють про доглядову косметику, курточку. Щось таке просте і буденне для нас. Але дуже круто у всіх цих програмах, як на мене, можливість мати не масовий фокус, а концентруватися на конкретних дітях. Давати їм те, що саме вони бажають. Звичайно, можна привезти коробку апельсинів у сиротинець, але краще, коли можна подивитися дитині в очі й запитати: «А чого хочеш ти?». Також діти дуже потребують уваги, щоб з ними просто проводили час. Щоб хтось для них зробив магію – і вона насправді не грошова.
Наставники дітей з дитячих будинків теж готуються до зимових свят. Організація не вимагає від волонтерів подарунків, усе організовується з власної волі.
— Наставники, коли вступають у тісний контакт з дитиною, хочуть робити їм подарунки, реалізовувати їхні мрії. Наприклад, зводити на концерт або якісь інші заходи. Але тут теж треба холодний розум і досвід, потрібно вміти розставляти кордони, аби банально не стати «гаманцем» для дитини. Вихованці дитбудинків «голодні» до цього — подарунків, свят, розваг. Радувати дитину потрібно, але й пояснити їй, що я тут для підтримки, спілкування, розвитку, а не лише для того, аби платити за твої «хочу».
Чому наставництво — це важливо
— Діти в таких закладах не мають розуміння як побудоване життя. Їм приносять їсти в певний час, у них є чіткий розпорядок дня, правила дитбудинку. А коли вони виходять з нього, не розуміють як працюють базові речі. Є історія про дівчинку, яка думала, що на касі в магазині дають гроші і продукти. Вона бачила, як люди купляють хліб і бачила, як їм дають решту, так в неї склалося хибне уявлення про магазини. Тому важливий зв’язок з дорослим, якому дитина довірятиме, який пояснить їй, як побудовані закони життя в цьому світі. Це, мабуть, те, заради чого і необхідно ставати наставниками. Дати можливість дитині краще інтегруватися в доросле життя, відчути, що про них дбають і вони важливі, що вони не одні і їм є до кого звернутися за допомогою або просто поговорити.
Читайте також
- Ми тут заради тварин: розмова з рятувальником про евакуацію домашніх улюбленців.
- «Спочатку пандемія, а потім вторгнення — ми навіть алфавіт не встигли вивчити»: виклики офлайн освіти на Харківщині.
