Автор колонки: Олександр Варивода — керівник відділу проєктів БО «БФ «Мирне Небо Харкова»
Моя донька навчається онлайн, як і переважна більшість дітей у Харкові. Так триває з початку повномасштабної війни. А якщо додати ще два роки пандемії COVID-19, маємо невтішну цифру: вже п’ять років діти майже не відвідують школи.
Ця ситуація має два серйозних наслідки. По-перше, діти втрачають навички соціалізації. По-друге, формується так званий освітній розрив, оскільки ефективність такого онлайн-навчання значно нижча за традиційне — в школі.
Виправити ситуацію покликані освітні хаби. Наприклад, проєкт від нашого фонду за підтримки міжнародних донорів. Наразі маємо трьох таких партнерів: UNICEF (структура ООН), People in Need (чеська гуманітарна неурядова організація) та NRC (Норвезька рада у справах біженців). Освітніх хабів наразі теж три: один у Харкові — в Олексіївському районі — та два в Харківській області — у Золочеві та Ізюмі.
Навчальні програми формує методист. Він оцінює рівень освітнього розриву та проводить тренінги для вчителів. Адже викладати в умовах мирного часу та працювати з дітьми, які замість шкільного дзвінка чують вибухи, — це «дві великі різниці». Також ми маємо зворотний зв’язок із відвідувачами хабів: питаємо, що саме вони хотіли б бачити у програмах навчання.
Звісно, напрямок навчання для старшокласників є трохи іншим, адже основна увага приділяється предметам, що входять до НМТ: українській мові, математиці, історії України та англійській мові. Молодшим школярам, крім академічних знань, часто потрібна допомога психолога та логопеда — багато з них за роки війни були позбавлені повноцінного спілкування.
Важливо, що заняття відбуваються у підвальних приміщеннях, які слугують укриттями, а тому уроки не перериваються через повітряну тривогу. Водночас це комфортні класи з новим ремонтом і всім необхідним обладнанням.
Сказати, що діти й батьки задоволені проєктом — не сказати нічого. Як би пафосно це не звучало, ми повертаємо харківським дітям украдене в них дитинство. Охочих відвідувати наші хаби чимало, але ми справляємося.
По-перше, освітні хаби почали відкриватися пів року тому. Чому не раніше? По-перше, більшість українських благодійників не були готові до співпраці з великими донорами. «Давайте скинемося, ось номер картки» — так міжнародна благодійність не працює. Вона про системність, прозорість, звітність. Особисто мені довелося пройти не один тренінг, щоб опанувати ці механізми.
По-друге, міжнародна благодійна система працює за принципом піраміди Маслоу. Спочатку задовольняються базові потреби — безпека, їжа, здоров’я — а вже потім «вищі» рівні, зокрема освіта. Саме тому в перші роки війни ми зосереджувалися на відкритті хабів гуманітарно-соціальної підтримки — як для дітей, так і для дорослих. До речі, саме на базі цих хабів і відкриваються освітні.
Тепер, маючи досвід і репутацію, ми можемо масштабувати проєкт. Маємо багато запитів від громад, розташованих далеко від наявних хабів. І йдеться не лише про Харківщину: проблема освітнього розриву гостро стоїть і в Миколаївській, і в Сумській, і в інших областях.
Тому ми продовжуємо співпрацю з міжнародними донорами. І сподіваємося, що за їхньої підтримки зможемо відновити те, чого ворог намагається позбавити наших дітей.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
