Фотографія ніколи не була такою доступною, як сьогодні. Зараз майже кожна людина має якийсь гаджет і може зробити доволі непогані знімки. Достатньо зайти в інстаграм, щоб переконатися в тому, що кожен другий відкрив у собі внутрішнього фотографа та прагне поділитися зі світом своїм баченням реальности. Напевно, ще років 40 тому ніхто не міг уявити, що таке затратне та складне ремесло, як фотографія, стане доступним майже для всіх.
В Україні майже немає можливостей здобути якісу освіту з фотографії, більшість фотографів опанували цей фах самостійно. «Центр візуальної освіти» у Луцьку був створений саме для тих, хто хоче навчитися розповідати історії через фотографію, для фотографів-аматорів і початківців, які прагнуть дізнатися про основи фотомистецтва. Ми поговорили із засновницею центру Іриною Єрошко, щоб зрозуміти, чому такий центр потрібен в Україні.
Розкажи трохи про «Центр візуальної освіти». Як з’явилася ідея створити його?
Громадська організація «Центр візуальної освіти» була заснована в січні 2018 року. Як прийшла ідея, я точно не пам’ятаю, але я довго шукала назву для організації, міняла її потім… Загалом я шукала платформу, яку могла б використовувати для власних лекцій, щоб не бути прив’язаною до іншої організації та не бути просто фрілансером. Я хотіла мати власну організацію, щоб можна було планувати якісь проєкти, запрошувати інших спікерів, робити школи, курси, воркшопи. Теж тоді, у 2018-му, я ініціювала міжнародний проєкт, але для його реалізації необхідна була юридична особа… так і виник «Центр візуальної освіти».
Що таке візуальний сторітелінг? Чому важливо викладати його в Україні?
Візуальний сторітелінг – це спосіб розповісти історію крізь призму фотографії та певні фотоматеріали. Це можуть бути колажі або інсталяції – все, що пов’язано з візуальною картинкою… У словниках, напевно, ще немає такого слова, але його активно використовують у рекламі. Своїм студентам я пояснюю, що це – коли ти береш серію фотографій, пов’язаних між собою якоюсь однією темою, і за допомогою цього можеш «розказати» історію. Це не окремо взяті фотографії, просто ніби набір гарних картинок, це конкретна історія про подію, емоцію, людину…
Скрізь по світу візуальний сторітелінг вже давно викладають і практикують. Час одинарних картинок, популярних у 60-ті роки – період Картьє Брессона, Ман Рея, Brassaï, Роберта Капи, які теж частково його використовували, – уже минув… І час журналу LIFE, де фотографія була сама по собі як один артоб’єкт, – теж. Зараз ми живемо в епоху фотосерій і фотопроєктів. У більшості журналів ми знайдемо фотосерії та не знайдемо окремі картинки, які між собою не пов’язані. Чому так? Можна багато назвати причин, починаючи з того, що фотографія стала доступніша, фотографії необхідно більше контексту у час маніпуляцій медіа і так далі… Усі вони актуальні й в Україні. Однак у нас комерційна фотографія доволі розинена, а альтернативна, художня дуже відстає.
Навіщо Луцьку такий центр? Чи є у вас велика спільнота фотографів?
Луцьку, скоріше за все, не потрібен був цей центр, Луцьк чудово жив без нього. Так просто склалося, що я тут мешкаю і мені потрібно завжди займатися якоюсь діяльністю, тому я його заснувала. Я отримала трохи досвіду, навчаючись за кордоном, приїхала сюди й хотіла щось із цим досвідом зробити. Чи є велика спільнота фотографів? Не знаю, її дуже важко виміряти, я не знаю всіх фотографів Луцька. Більшість фотографів, яких я знаю, – це мої студенти, друзі або знайомі цих студентів, але як такої дружньої спільноти в нас немає, принаймні я про неї не знаю. У нас є Волинська спілка фотохудожників України, але де вона, хто там є, що вони роблять – про це нічого не знаю, мені здається, у них немає соцмереж, сайту чи будь-якого іншого способу, щоб за ними стежити… Я не знаю навіть, як до них долучитися. Не можу сказати, що спільнота фотографів велика. У нас не відбувається жодних фотозаходів, фотовиставок – 2-3 на рік, їх організовує ця спілка фотохудожників, і все. На ці виставки ходять самі фотохудожники та їхні знайомі. Також у 2018-му відкрився Музей сучасного українського мистецтва ім. Корсаків — такий чудовий рік видався!
Розкажи про свій досвід у фотографуванні
У 14 років я почала фотографувати, тому що мій дідусь залишив мені у спадок свою камеру. Я захопилася фотографією: читала про це, шукала якісь відео, знайшла фотоспільноту на сайті Flickr, яка мені дуже допомогла. Там я отримувала фідбек на свою роботу. Потім пішли маленькі комерційні роботи, потім маленькі фотоісторії різні… Це все перейшло у навчання в Австрії, тому з’явилися все більші проєкти, більші комерційні замовлення. Я можу сказати, що знаюся на документальній, концертній фотографії, маю багато досвіду в портретній зйомці, загалом умію все потроху знімати, але найбільше мене цікавить документальна, концептуальна фотографія.
Чи є у тебе команда або партнери? Як шукаєте фінансування?
Весь минулий рік моїм партнером з викладання був Андрій Яручик, зараз він займається іншими проєктами, тож викладаю тільки я. Мої студенти частково є і партнерами, і командою, тому що з ними ми можемо часом придумати якусь подію або вони допомагають мені із соцмережами. Фінансування в нас наразі ніякого немає, центр самофінансується. Хотілося б, звичайно, мати додаткових викладачів, але поки я не можу знайти людей, які були б зацікавлені у тому, щоб викладати та віддавати, а не брати. Це дуже складно: багато фотографів або дуже зациклені на собі та не бажають ділитися знаннями, або ж надто закомплексовані й вважають, що вони нічого не вміють, тож не хочуть виступати перед публікою.
Які проєкти твій центр уже робив? Чи є щось цікаве на майбутнє?
Перший проєкт — це була Міжнародна осіння школа візуального сторітелінгу і створення журналу «ЗАРАЗ». Ми реалізували їх спільно з організаціями «Сєвєродонецька молодіжна рада», «Молодіжна платформа», німецькою організацією FROH!. Молодь із двох областей, Луганської та Волинської, протягом 17 днів мала створити журнал. Робота над цим проєктом дала поштовх до запуску школи візуального сторітелінгу, короткого технічного курсу, до курсу «10 лекцій про фотографію». Цей курс сфокусований на історії та філософії фотографії. Зараз у нас триває курс про проєктне мислення – саме про створення фотопроєктів.
Ще ми робили навчальні поїздки за кордон, їздили на виставку World Press Photo в Польщі, на фестиваль Odesa//Photo Days, єдиний міжнародний фотофестиваль в Україні, на фотофестиваль Unseen в Амстердамі (дуже крутий, один із найпрестижніших фотофестивалів у світі), у навчальну фотоподорож у Грецію. Там саме відбувалося Бієнале сучасного мистецтва. Просто знайомимося з тим, що відбувається у світі з фотографічного погляду, якось намагаємося долучати людей у цей діалог міжнародний, щоб вони розширювали світогляд, тому що фотографія у Луцьку нічого не розкаже про фотографію у світі та навіть в Україні. Тільки за допомогою цих навчальних поїздок можливо показати та пояснити, яка фотографія зараз є, що зараз актуально, та куди це все йде.
У нас була запланована поїздка в Лодзь, на фотофестиваль, що є найкращим і найстарішим у Польщі. Він дуже цікавий, у них є своя Лодзька кіношкола, вони мають дуже хорошу базу. Однак не вдалося, зараз дуже складно планувати майбутнє, більшість наших планів накрилися. Хотілося б нарешті вже організовувати виставки з роботами студентів, більше поїздок по Україні, познайомитися з іншими фотоспільнотами в нашій країні, точно знаю, що є в Миколаєві та Харкові. Дуже хочемо поїхати в Івано-Франківськ, познайомитися там із творчими людьми. Спільноту фотографів та людей, зацікавлених у візуальній культурі, розширювати та об’єднуватись, ось, наприклад, як ми робили журнал із Луганськом, створили проєкт разом — хотілося б далі з іншими областями так працювати.
Після навчання за кордоном ти повернулася в Україну. Навіщо?
Для контексту: я жила 3 роки в Києві, потім 3,5 роки за кордоном і після цього повернулась у своє рідне місто Луцьк. Для чого? По-перше, в мене закінчилася віза, потрібно було повернутися, хоча, звичайно, можна було знайти спосіб залишитись, але не хотілося. Я планувала відпочити від дуже активного навчання, роботи, яка без упину тривала всі ці 6 років. По-друге, мені було необхідно переосмислити, чим я хочу займатися далі та спробувати викладати. Я відчувала в собі, що хочу це робити, але було не так багато досвіду. Весь минулий рік я активно викладала і зрозуміла, що в мені це вдається, дуже подобається і не набридає. Звичайно, я втомлююсь, але бачу, що це корисно людям і це те, чого дуже давно не вистачало Луцьку, і бачу перспективи для цього.
Які труднощі є у твоїй роботі? Чи підтримує тебе місто?
Труднощі є в будь-якій роботі, творчій чи ні. Це контакти з людьми, нерозуміння, неприйняття критики або ж фідбеку, просто виснаження, бо багато енергії віддаєш іншим.
Не хочу сказати, що місто не підтримує, тому що досі мала змогу робити це в Луцьку продуктивно. Приходять нові люди, я їм дуже вдячна за це. У нас на курсах навіть є слухачі з Тернополя, Одеси, Івано-Франківська, які підключалися до наших лекцій. Завдяки карантину це виходить вже за межі міста. З одного боку, Луцьк підтримує тим, що люди приходять на лекції, цікавляться. З іншого боку, я поки не бачу ніяких можливостей фінансової підтримки або можливості отримати приміщення, навіть не знаю, де це все шукати, таких ініціатив для підтримки творчих людей я не бачу. Тому все в наших руках, ніхто нічого не очікує від когось, усе залежить від нас.
Як приєднатися до вас дистанційно?
У нас є в записі курс «10 лекцій про фотографію», кожна лекція триває приблизно дві години. Тобто це понад 20 годин лекцій про теорію та філософію фотографії. Зараз дистанційно триває курс «Проєктне мислення», він теж після завершення буде доступний онлайн. Крім цього, є запис «Короткого технічного курсу», він для початківців, які зовсім нічого не знають про роботу фотоапарата, це базові навички зйомки – скоро цей курс теж буде в онлайні. Потрібно стежити за нашими анонсами, я маю встигнути все це обробити, змонтувати, викласти і тоді у нас буде 3 онлайн-курси. Я вважаю, що це дуже хороша основа для людей, які з нуля хочуть вивчити основи роботи з фотокамерою, дізнатися базову інформацію, звідки фотографія прийшла, якою вона була, якою стає зараз, які тенденції головних фотографів, ключові події і навчитись створювати власні фотопроєкти.
