У цій розмові ми починаємо нашу серію матеріалів про малі, середні, великі агенції та креативні продакшени Харкова. Розбираємося, в чому вони живуть, як у них ідуть справи, як працює ринок.
1. Шлях малого агенства
2. Рівень ринку та кваліфікація замовників
3. Вища освіта та її якість
4. Альтернативна освіта та онлайн-школа, інші стартапи
5. Персональний бренд
Говоримо з Ярославом Калініченко, креативним директором агенції One shot.
Ти слухаєш шоу Gwara Talks, подкаст, де ми досліджуємо все те, що рухає нас до майбутнього: нову економіку, сучасне мистецтво, альтернативну освіту та урбаністику. Ми зустрічаємося з кріейторами, щоб поговорити про хід їхніх справ, уроки, які вони засвоїли, та про те, як зробити більший імпакт.
Цим подкастом ми вирішили відкрити тему нових агентств, які є в місті Харків. Адже це дуже важливо, щоб малі агентства розвивалися, щоб вони співпрацювали з локальним бізнесом, робили локальні гучні проєкти, які будуть цікаві як для міста, так і для всієї країни. Завдяки цьому, місто матиме більше якісного креативу, і ми хочемо в цьому допомагати. Тому ми вирішили зробити нашу першу розмову з Ярославом Калініченко з креативного агентства «One shot». Хочеться дізнатися, як у них ідуть справи, як розвивається їхній бізнес, що відчувають засновники компанії під час карантину та після нього, і дізнатися наступні плани. Нагадую вам, що ви завжди можете нам запропонувати нові цікаві проєкти, нових людей, і коментувати наш подкаст. Робіть це на будь-яких платформах, де є наш подкаст: Spotify, Google Play, ITunes і на сайті Gwara Media. Ми обов’язково все читаємо, піднімаємо ці коментарі, і завдяки цьому плануємо наступні історії. Сподіваємось на цікаву розмову. І зараз побачимо, що буде.
С: Сьогодні подкаст Gwara Talks, і в гостях Ярослав Калініченко, креативний директор агенції «One shot». Привіт, Ярославе.
Я: Привіт, Сергію.
С: Дякую, що знайшов час поспілкуватися на всі ці теми, що нас турбують. І як у тебе справи, як успіхи? Розкажи, чим зараз займаєшся.
Я: Взагалі, є два великих напрямки, один з яких – це креативне агентство, де ми розробляємо маркетингові стратегії, SMM-стратегії, креатив, дизайн. І є другий напрямок, який зараз на паузі. Я дуже люблю викладати, у мене це виходить. Взагалі, я викладаю, напевно, років п’ять: у різних школах, університетах. І була спроба запустити свою школу. Я пережив недосипання, нездужання, і взагалі все, що тільки можна було пережити на етапі запуску. Але поки що поставив на паузу. Щось було вдало, щось невдало. Глобальний висновок: поки невдало.
С: Мабуть, як завжди, всім новим стартаперам дуже щастить: «Запустився у ковід». Але ми поговоримо про це пізніше. Розкажи про агенцію. Що за агенція, чим займаєтесь?
Я: Ми знаходимося в Харкові. Організувалися 2014-го. Як помста, мене не взяли в місцеве креативне агентство «Arriba!». Мене не взяли туди на роботу, Макс Бурцев тоді не взяв. І я подумав, чому б не зробити щось своє. Робити так, як хочеться мені. Однак одному відкриватися було якось незрозуміло, страшно. І взагалі, як почати? Тому я знайшов собі компаньона. І разом ми пропрацювали п’ять років, але потім він переїхав до Києва. Зараз він працює в агентстві «Banda». У нього все добре, ми спілкуємося, класними друзями залишилися. А агентство переживало різні етапи. Перший етап: ми коли прийшли, я намалював, чим ми будемо займатися. І там ось було все. Все, що можна: – Свято провести? – Так, проведемо. – Креативну рекламу придумати? – Так, придумаємо. – Слоган? – Будь ласка! Все робили. У мене великий бекграунд КВН, тому я за будь-який рух був. І тому тоді ми займалися всім. Потім ми сфокусувалися чисто на маркетингу, але згодом додали ще й соцмережі, тому що, з погляду ведення бізнесу, це було прикольно. Тобто, ми не можемо прийти до клієнта і сказати йому: «Чуваки, у вас тут все погано. Давайте будемо перезапускати весь маркетинг». Це дуже болючий процес для будь-якого бізнесу, тому ми, в першу чергу, починали з соцмереж. Нібито знайомилися, працювали в такому мінімальному сегменті, а потім вже, коли клієнти бачили результати роботи, ми могли говорити про більші проєкти.
С: Тобто, ви через SMM допомагали бізнесам змінювати весь маркетинг? Це була ваша така точка входу, правильно розумію?
Я: Фокус зараз йде на соціальні мережі. У нас ніби така… Я не люблю всі ці слівця, але вибудувалася така воронка. Люди до нас приходять за соціальними мережами, ми з ними працюємо. За півроку вже можемо говорити: «Хлопці, давайте якось серйозніше підходити до процесу!». І там вже переходимо до комплекснішого маркетингу, і забираємо завдання загалом, пов’язані з таким інхаусним, напевно, відділом маркетингу, коли ми можемо брати великий проєкт, і, по суті, весь маркетинг забирати. Проблема в тому, що дуже мало маркетологів, які можуть зрозуміти, як в цілому працює система. Ніхто зараз не вчить будувати систему маркетингу, всі приходять і починають будувати комунікації. Але спочатку треба побудувати маркетинг, а потім вже братися за комунікації. Саме тому ми намагаємося через соціальні мережі привести в маркетинг і забирати проєкт вже на повне обслуговування.
С: На твою думку, що відбувається на ринку? Тобто, чи задоволений ти, грубо кажучи, рівнем клієнтів? Тобто чи ти вчиш їх? У мене є підозра або гіпотеза, що, наприклад, в Харкові дуже мало маленьких-дрібненьких підприємців, які, наприклад, зневажливо ставляться до людей, які роблять контент. Яка ситуація з цим? Чи я помиляюсь?
Я: Ну, дивись. З власного досвіду скажу, що коли я зустрічаю клієнтів, яким не потрібно пояснювати, навіщо воно йому треба, я радію. Коли клієнт приходить до сформульованої мети, що йому треба, я теж радію. Однак найчастіше клієнт приходить і каже: «Мені потрібні підписники в інстаграм». І тут ми починаємо відразу колупатися, ставити мільйон запитань «навіщо». Людина не може на них відповісти, і тут умовно є два типажі людей. Є люди, які розуміють, що вони чогось не знають, і вони готові відкриватися і чомусь новому вчитися. А є люди, які замикаються, кажуть: «Щось ви сильно розумні, я краще далі буду жити в світі, де мені просто потрібні підписники в інстаграм». Якщо комплексно говорити про клієнтів, які є саме зараз у нас, то майже всі клієнти… У нас є внутрішня віра про «життя» клієнтів: або ми розлучаємося в перший же місяць, або працюємо більше року. Зараз ми нових клієнтів практично не беремо, бо у мене немає мети побудувати велике агентство з 200 людьми на борту, є мета робити класні міцні проєкти на локальних ринках. При цьому у нас є клієнти з Києва, з Борисполя… Але основні з Харкова. Однак цінність, яку я хочу донести до клієнтів – це якась крафтовість і автентичність у спілкуванні. Я ненавиджу великі наради. Тобто, ми можемо до свого клієнта просто приїхати. Ось, наприклад, ми їздили до одних: це був садовий центр. Ми до них приїхали знімати відео, а те відео потрібно було знімати рано зранку, тому що дрони повинні були робити обліт цього садового центру… Ми приїхали вночі, і вони кажуть: «Хлопці, залишайтеся тут, у нас в садовому центрі». А у них там повноцінний будинок! І вони нам просто дали свій будинок, кажуть, ну ось, ночуйте: все, що знайдете в холодильнику – ваше; дивани, ліжка – всім користуйтеся. І це – трохи інший рівень комунікації з клієнтами.
С: А ви позиціонуєте себе як локальна агенція, чи національна, і які в них взагалі є позиціонування? Тобто, от ти кажеш, в Києві є клієнти, але водночас ти також кажеш, що ви маленькі. І я трохи гублюся насправді.
Я: У мене немає, напевно, відповіді на це питання. Наразі історично якось так склалося, що у нас є клієнти з Харкова і Києва, з інших міст у нас за весь час ще не було. Чому Київ? Все ж ми чудово розуміємо, що Україна так влаштована, що головні компанії, головні офіси компаній – вони в будь-якому випадку знаходяться в Києві. І якщо ми хочемо працювати з плюс-мінус великими клієнтами, то, швидше за все нам потрібно буде переїхати до Києва і працювати з ними вже там.
С: А можеш розказати про якісь знакові проєкти твоєї агенції? Тобто, що було для вас таким кроком вперед?
Я: Так. З 2015 по 2017 рік ми співпрацювали з мережею фітнес-клубів «Сафарі», це був наш перший великий клієнт, за рахунок якого ми стали на ноги, почали розвиватися, купувати комп’ютери, столи, стільці. Тобто, повноцінно стали на ноги. Але найбільше я радію результатам цієї роботи. Вийшло так, що керівник підприємства на той час був тим типажем людини, яка якщо чогось не знає, то буде в цьому розбиратися, буде в це вникати, їздити на конференції, читати книги. Загалом, рухати підприємство вперед. І за період 2016 року ми відкрили 14 фітнес-клубів у двох містах. І першого числа, коли я полетів на Новий рік в Стамбул (тоді я не знав, що мусульмани не святкують Новий рік, ха-ха), як ідіот просто типу «на Новий рік», а його немає. І тоді першого січня я написав пост про те, що, напевно, це був найпродуктивніший рік в моєму житті. Тому що більшого прориву, такого стрибка і розвитку агенства, і в саморозвитку, і в фінансовому плані, кращого року у мене на той момент ще не було.
С: Зрозуміло. А чи робите ви якісь соціальні проєкти? Наприклад, ми – медіаплатформа, і час від часу з кимось, з громадськими організаціями співпрацюємо. А ви? Чи ви більше з бізнесом? І якщо з бізнесом, то з яким? Тобто, ваш найкращий клієнт?
Я: Якщо говорити про соціальні проєкти, то на початку, коли нам потрібно було зробити портфоліо… Я тобі скажу, що рекламщики і маркетологи – всі циніки. Тому, ми ж сьогодні відверто… Коли тобі потрібно зробити портфоліо, то ти, звичайно, робиш певні соціальні проєкти. Чи беремо ми зараз участь і розробляємо якісь ідеї для соціальних проєктів? Ні. Але ми, якщо нас звуть спікерами, то обов’язково приходимо. Якщо потрібно допомогти кому-небудь з рекламою, запуском реклами – без проблем, ми можемо чимось підтримати.
С: Я просто бачив такі кейси, як, наприклад «Банда» робила брендинг для Чорнобиля. До речі, чому вже великі агенції це роблять?
Я: Так, це подія… По-перше, це було державне замовлення, це чисто комерційна тема. Там був, як на мене, тендер. Тобто, там були гроші. Я не знаю які, можливо, невеликі, але це – точка управління. Взагалі, творчим людям дуже важливо бути причетним до чогось великого. Коли ти, наприклад, робиш ребрендинг для, припустімо, молока – це один рівень. А коли ти робиш брендинг Чорнобиля, який побачить весь світ – це інший масштаб, інший спосіб мислення. І ти причетний до створення чогось великого. А як я вже казав, ця причетність дуже важлива для творчих людей.
С: А чи працюєте ви з якимись закордонними проєктами? Чи вдається їх знаходити?
Я: Так, у нас був кілька разів такий досвід. Ми хотіли взагалі піти за шляхом, так би мовити, приватної «айті-компанії» в Харкові. Вони займаються тим, що у них є сервіс в Америці (в кращому випадку). А в гіршому, у них є просто прокачаний аккаунт на Upwork, і вони там собі беруть якісь заказики на створення сайтів на вордепресі. Щось таке, але на західному ринку, де просто продають набагато дорожче. Ось і у нас був досвід з апворком, у нас було кілька клієнтів звідти. Однак маркетинг тим складний, що сильно прив’язаний до ментальності людей. І якщо ми вже про це заговорили… У нас був клієнт зі Швейцарії, з ним взагалі неможливо розмовляти, ми ніби були на різних планетах. Ну, як ніби… Йому необхідно було просувати послуги масажу, і я запитав, скільки у них там це коштує. Він відповідає: у нас один масаж коштує сто швейцарських франків. І я такий: «Нічого собі!». Він інакше мислить. Те ж саме: був досвід роботи зі Штатами. Там ми просували якийсь одяг, аксесуари, але теж нічого не вийшло. Просто ми не розуміємо ментальності. Маркетинг – це в першу чергу про психологію людей і соціологію, а ми не розуміємо, що там у них. Тобто, якби ми приїхали туди на місяць, то, напевно, було б по-іншому. У нас був досвід, і він був швидше негативний… Нейтральний. Ніхто там не лаявся, ми добровільно розійшлися, поговорили і все добре.
С: Як, до речі, ви зараз працюєте? В офісі, чи ви ремоут? Тому що я так подумав, якщо ви, наприклад там, могли офісом приїхати в Америку, дізнатися ментальність, а потім… Все це залежить від того, як ви працюєте. Як це відбувається?
Я: Так, нас уперше в житті взагалі ця вся ковідна історія дуже жорстко потягала. Я взагалі не розумів, що таке карантин, і що таке ця червона зона. Минулого року, здається, 12-го серпня, мені кажуть: «Буде у нас повний локдаун». Я такий: «Що таке локдаун? Що вони взагалі говорять?» І наступного дня клієнти мені дзвонять, пишуть і говорять, що ми припиняємо співпрацю, все заморожується, реклама вимикається. І так десь відсотків сімдесят. А я думаю: «Хлопці, куди ви всі поділися? Ми ж переїхали в новий офіс, тільки ось, куди ви всі поділися?» І все, ми закрилися на карантин. Тобто, у нас стояв новий офіс, в який ми не їздили, ну просто тому, що транспорту не було. І ось ми сиділи, соціально ізольовані, всі по будинках своїх, працювали на карантині. Потім ми просто вже втекли і ледве не пішки почали ходити в офіс. Знову ж таки тому, що творчим людям складно сидіти по домівках. Це все сильно вимотує. Я думаю, кожен це відчув, хто працював вдома віддалено. І після цього ми ще рік у карантині, в принципі, нормально пропрацювали, і потім почалися мої експерименти зі школою. І в той момент, коли я займався школою, я недостатньо приділяв увагу агентству, в результаті їхні справи… Загалом там все було нормально, але могло бути і краще… І в лютому ми прийняли рішення з’їхати з офісу, тому що ми обрали офіс з прицілом на школу, платили втричі більше грошей, а школа не злетіла, тому ми її ставимо на паузу. Були витрати, що не покриваються, і ми вирішили з’їхати на певний короткий проміжок часу. Зараз ми перебуваємо на такій стадії, коли, в принципі, по домівках ще нормально працюється. А зараз ми шукаємо якийсь коворкінг, якийсь простір, в якому ми теж могли б комфортно працювати.
С: А що за школа і чому ти вирішив її відкрити?
Я: Загалом, ця тема досить велика, вона стосується підприємництва. Коли я придумав ідею агентства, я його відкрив не як підприємець, а як чувак, якого не прийняли на роботу, але він теж хотів робити рекламу. Зі школою відбулася зворотна історія. Агентство почало працювати, з агентством все нормально, клієнти задоволені. І я думаю: «Може, виходить, я підприємець. А підприємці щось роблять». На той час я був викладачем у двох школах і подумав, що і з бізнес-процесами нічого надскладного». Я йду з цих двох шкіл, відкриваю свою школу, і починається вир подій. Загалом, було цікаво, пізнавально, але дорого. Зараз в Кремнієвій долині є такі люди, яких беруть в стартапи. У них був стартап у схожих категоріях, але вони завалили його. Взагалі, вони якось називаються, я не пам’ятаю. Але мораль у чому: я запускав школу, в мене не вийшло запустити її.
С: Це був твій стартап?
Я: Так. Ось запуститься якась наступна школа…
С: Твоїх партнерів або знайомих?
Я: Так. І вони візьмуть мене в команду, бо я знаю, що треба робити.
С: Скоріше, чого треба не робити?
Я: У мене є негативний досвід. Іноді він навіть ще краще, ніж позитивний.
С: До речі, про цей негативний досвід. Як ти з ним боровся? Просто у нас, здається, є досі з цим проблеми. Ти комунікуєш про цю історію зі школою, чи ні? Як ти вирішив її проговорювати для зовнішньої освіти?
Я: Ну зараз я пишу в… Я не знаю, взагалі, це навіть вийде за межі постів у соціальних мережах. Я б хотів написати про таку філософську тему романтичного образу підприємця. Тому що мені здається, що більшості людей нафіг не потрібно підприємництво. Більшість людей прекрасно можуть бути гарними фахівцями, отримувати гроші, і не брати на себе мільйон ризиків, мільйон відповідальності, мільйон від цього проблем, недосипів, нервів, тривожності… Взагалі, якось так.
С: Твоя ідентичність зараз: ти підприємець чи ні?
Я: Ні, я не підприємець, і це неймовірно болісно відчувати. Я усвідомив це десь після школи. В той момент на мене вплинуло… О, хочу записати чуваку відеовідгук. Загалом, у січні я купив курс з бізнес-коучингу. І на другому занятті я ловлю потужний інсайт… Взагалі, я регулярно відвідую психолога, під час заняття я також часто ловлю потужні інсайти… Я виходжу на кухню в старому офісі, роблю собі каву, стою дивлюся у вікно: лютий-місяць, якась незрозуміла погода. Хлопці дивляться на мене і типу: «А шо сталось?» І я розумію, що у мене ось якась лампочка спрацювала, і я ніфіга не підприємець. Тому цьому чуваку я хочу записати відеовідгук про те, як його курс допоміг мені не стати підприємцем.
С: Ну, ти їм став, а потім подумав: «Може, я стану ще кимось?». То виходить, ти класний експерт, який упаковує свій шлях? Тобто, якась така історія. А школа була про що?
Я: Школа була на тему SMM. Я взагалі три роки до цього викладав у різних школах, і тільки потім вирішив створити свою.
С: Я ще знаю, що ти викладав в університетах. Мене дійсно турбує, що відбувається там. Я насправді навіть думаю, що освіта в університетах, вибори в університетах, може, навіть важливіші, ніж вибори в містах. Тому що наступні покоління, вони створюються, світу важливо… Розкажи про цей досвід. А також мені цікаво, як ти робив школу, та ще й викладав в університеті, і як це все сприймалося?
Я: Я працював в університеті ім. Каразіна, на соціологічному факультеті. В цьому, напевно, заслуга, в першу чергу, відкритості самого факультету. Тобто, Віль Бакіров, колишній ректор чи декан і наглядач за соціологічним факультетом. Завдяки йому там завжди все робилося дуже добре, здорово було. І ми прийшли туди з моїм напарником кілька років тому, і вирішили для студентів зробити річну практику. Ми прийшли в міську раду, сказали: – Давайте у вас тут буде якийсь захід, ми зі студентами за три тижні влаштуємо їм річну практику, і придумаємо вам рекламну компанію під цей захід. Міська рада говорить: – Ось вам спортивний ярмарок, думайте. Ми приходимо до студентів, приходимо просто в університет, говоримо: – Ну, як би, здрастє. Ми хочемо зробити таку штуку. Вони кажуть: – Ну, вам туди. Ми прийшли туди, ну здорово. – Дивіться, ось розклад хлопців, у яких влітку буде вільний час, можете пройтися авдиторіями і презентувати це якось, щоб їх залучити. Ми пройшли з напарником всі ці групи, зібрали команду. Тут, до речі, кумедний випадок. Я приходжу в день старту заходу, а мій напарник завжди запізнювався. Я приходжу в аудиторію, відкриваю її, а вона порожня! Я такий: – Та ну, як так… Мені дзвонить напарник у цей момент, каже: – А ти де? Я кажу: – В 302-ій. А вони в 304 авдиторії. І я йду туди, відкриваю кабінет. Це повна лекційна аудиторія, в ній людей сорок, напевно, було! І я такий: – Що мені тепер з вами всіма робити? Після цього ми провели інтенсив, усе здорово. Дуже класно зустрічати студентів, які тоді навчалися. Ми частину хлопців забрали тоді в агентство до себе. І дуже класно бачити, як багато хлопців зараз випустилися, і ми з частиною продовжуємо спілкуватися. Частина працює десь, вони стали вже фахівцями.
С: А яка була твоя мотивація? Тобто, ти побачив цих студентів, і що ти відчув? Що це було?
Я: Напевно, було відчуття того, що коли я вчився в університеті, мені найцікавішими були ті предмети, на яких викладали не просто професори, а практикуючі фахівці. Тому що вони розповідають те, як насправді. І коли я прийшов в університет, то я побачив … Ну, тобто реклама – це взагалі щось сучасне, діджітальне. А там більшість викладачів, скажімо, у віці. Тому в хлопців дуже голодні очі на нові знання, на сучасні знання. Їм цього не дають в університеті, тому вони ходять на різні конференції, заходи, лекції додатково. А коли до них приходить такий викладач, який може щось розповісти цікаве на парі, то зазвичай це сприймається дуже здорово.
С: Супер. Тобто, ти таки вирішив ділитися своїм досвідом з тими, хто вчить багато теорії, можна сказати?
Я: Так. Ну, і була, звісно, меркантильна мета. Ми шукали собі таким чином талановитих студентів, брали їх в агентство. У нас, знову ж таки, частина хлопців, які деякий час працювали в агентстві, переїхали до Києва.
С: До речі, це зараз називається державно-приватне партнерство, тут нічого такого немає.
Я: Була ще кумедна історія: до нас на роботу просився хлопець, Ілля його звали. Я кажу: – Ілюш, у нас немає зараз роботи. Він відповідає: – Просто візьміть, я просто буду з вами тусуватися. Мені дуже треба в рекламу. Я кажу, що зараз ну ніяк. У підсумку, ми продовжили якось спілкуватися з Іллею, з’ясували, що у нас є спільні знайомі, він переїхав до Києва, влаштувався в агентство і п’ять років потому, як він мені написав, виграв першого в історії для України золотого Каннського лева. Це один з найпрестижніших фестивалів реклами, і він виграє золотого лева. І я такий: «А, зрозуміло, молодець».
С: Студенти… Я так розумію, ти працював там і пішов. Тобто, чому так сталося? До речі, чи є нерозуміння або відсутність діалогу між різними стилями викладання? Тобто, які стилі викладання тобі близькі?
Я: Я не пішов, мене «пішли», скажімо так. Просто з усією цією ковідною історією частину викладачів скоротили, і скоротили з погляду на бізнес. Я їх розумію. Вони скоротили молодих співробітників, у яких вони не впевнені. Інша справа, який-небудь Пал-Павлович, який тридцять років на їхній катедрі, вони знають точно, що тільки смерть розлучить їх. Тому вони впевнені в ньому до кінця. Не те, що ці молоді фахівці, які тут, скоріше, підробляють.
С: Я бачив, ти після цього всього почав… Твій пост був для мене дуже цікавий, коли ти почав на своїх сторінках в фейсбуку розмірковувати, що таке персональний бренд, як це працює. Я читаю інколи твою сторінку. Який зараз твій персональний бренд? Як ти його розвиваєш?
Я: Зараз я, скажімо так, поставив свій персональний бренд на павзу. Тому що для того, щоб розвивати якийсь свій персональний бренд, потрібно спочатку розібратися в собі і відповісти на питання: «Хто ти?». Більшість людей не знають цієї відповіді, вони не розуміють, хто вони. І це досить страшно, жити чи бути ілюзією тієї людини, якою ти не є. Ось до цього я був підприємцем, таку ілюзію я собі намалював. Я був підприємцем, потім я зіткнувся з проблемою, що я не підприємець. Це тяжко сприймати, але потім прекрасно, коли ти дивишся на це згори і радієш тому, що це сталося. Так що добре, що я це усвідомив. Але погано, що це боляче переживати і так далі. Деякі люди живуть зі своїми особистими брендами і грають роль. У першу чергу особистий бренд має бути дуже органічним – це має бути твоє внутрішнє, тобі в цьому комфортно, тобі в цьому класно, ти розвиваєшся, і все таке інше. Якщо тобі в цьому дискомфортно, рано чи пізно це спровокує якийсь невроз. Ну, коли ти просто не розумітимеш, що з тобою відбувається, чому ти тривожний постійно, злий і так далі. Отже, перше, ти повинен відповісти на запитання, хто ти такий, і бути щирим і чесним з самим собою. Зараз запит соціальних мереж, як мені здається, більше йде на щирість, ми всі втомилися в соціальних мережах від «успішних успіхів» і всіх цих історій. Усі хочуть побачити, що ж там насправді відбувається. Маленька ремарочка: коли у мене почалися неприємності зі школою, це відбилося на фінансовій складовій, і мені треба було десь перепозичити гроші. І таку, досить велику суму… Я знав, що у мене є коло підприємців-знайомих, до яких я можу звернеться. І в кожного з них є класний особистий бренд, в якому вони транслюють успішне, класне життя. Але як тільки ти зазираєш трошки під капот, то щось йде не так. І там вже далі без подробиць, але я думаю за змістом ви здогадалися.
С: Цікаво-цікаво, «успішний успіх», який є, але коли копаєш, бачиш деякі проблемки, у багатьох таке є. І мені цікаво ще: виглядає твоя історія, що ти робиш, як іноземні студенти, які закінчують школи і беруть собі рік павзи, розбираються в собі. Для мене твоя історія виглядає як такий підприємницький gap year, якщо не помиляюсь. І твоя розповідь виглядає для мене дуже такою, що ти відпочиваєш, відновлюєшся, переосмислюєш всі ці процеси, і думаєш, що буде далі. До речі, що буде далі? Що плануєш і над чим працюєш зараз?
Я: Працюю над собою, в першу чергу. Тому що за цей час, поки я був не самим собою і не було дискомфортно, і я не розумів, в чому справа… Зараз займаюся переважно самокопанням, тому ходжу регулярно до психолога.
С: Ти вигорів, чи ти просто якби думаєш, що таким чином тобі полегшає?
Я: Я не можу сказати, що я вигорів. В цілому, моя робота… Я та людина, якій пощастило. Я з самого початку почав працювати в тій сфері, в якій взагалі класно і мені шалено подобається, тому що вона динамічна, креативна, творча. А з іншого боку є якісь масиви даних… Загалом все в ній мені подобається. Тому вигоріти в роботі, це, швидше за все, не моє. Це більше пов’язано з певним особистим розчаруванням через мій стан справ. Тому цей період я називаю таким самокопанням і самопізнанням. Для того, щоб було ще зрозуміліше, я живу на ХТЗ. Жителі Харкова розуміють, що таке район ХТЗ.
С: До речі, зараз він дуже цікавий. Там відбувається багато проєктів різних, не знаю, супер. Супер район.
Я: Для Києва це Троєщина, в класичному розумінні. І я коли своїм хлопцям сказав… Ну, тобто у нас що, бокс або боротьба. Футбол може бути. І то футбол для… Самі знаєте кого. На районі я спілкуюся з хлопцями, і коли я говорю: – Я пішов на йогу, вони кажуть: – Куди-куди? А я розумію, що я б ніколи в житті не подумав би, що ходитиму на йогу. Однак йога, як виявилося, дуже багато дає місця для відпочинку ментального: і розумовий, і ментальний, і емоційний відпочинок у ній прекрасні. Тому ті, хто сміються над… Я взагалі нічого не пропагандую, але самопізнання дуже важливе. Добре, що я до цього прийшов в тридцять. А деякі люди все життя так живуть.
С: Цікаво. Ну тоді виходить, ти далі… Агенція у вас зараз активна?
Я: Так.
С: Але все одно… Так цікаво… Ти кажеш, що не підприємець, але далі розвиваєш агенцію. Я радий, що ти на цьому «року переосмислення», але все одно тримаєш цей підприємницький потік. Цікаво все відбувається. Останнє, мабуть, запитання про твої почуття. Ти постійно згадуєш Київ і якось порівнюєш. Як ти відчуваєш, чи є різниця ведення справ у Харкові та Києві? Чого бракує Харкову і що треба зробити, щоб Київ або Харків були кращими?
Я: В цілому, я можу сказати, що в Харкові немає конкуренції, і в Харкові немає великих організацій. Усе, що відбувається в Харкові, на локальному рівні, на ринку Харкова, має локальний характер. У нас є класні компанії, які роблять класні реклами власними силами, але про це ніхто не розповідає, тому що це не звучить на всю Україну. Коли щось запускається в Києві, це має природньо значний ефект на всю країну. Тому нам точно бракує конкуренції. Друге, є різниця між Києвом і Харковом. Я запитав у свого напарника, сказав: – Ігорьок, ти ж там тепер в київських агентствах працюєш. Можеш розповісти, ви ж з клієнтами розмовляєте, напевно, якісь фундаментальніші теми піднімаєте? Він каже: – Чувак, залишається все так само, окрім двох нуликів в прайсі. Коротенька історія з питань продажу, ну як все це відбувається, продажу послуг. Загалом, ми сиділи якось з клієнтом, і так вийшло, що клієнт зібрав кілька агентств за «круглим столом», тому що кожен був відповідальний за свій сегмент. Хтось там запускав медіа, хтось соціальні мережі, хтось зовнішню рекламу, хтось розробляв концепцію. В загальному, наш сегмент пов’язаний з діджиталом. І київське агентство, хлопці сидять і говорять: –А стратегія в діджиталі передбачає GDN? Я кажу: – Що таке GDN? Він каже: – Як ми взагалі можемо працювати далі, якщо ви не знаєте, що таке GDN?! Я такий: – Ну, якщо ви скажете людською мовою, то я зрозумію. Він каже: – Ну взагалі-то це Google Display Network. Я такий: – Ну окей, тобто це звичайна контекстно-медійна мережа, КМ-ка, контекстна реклама в Гуглі. Я до клієнта повертаюся і кажу: – Знаєте, в чому прикол між київським і харківському агентством? Тобто, я говорю, фактично ви купуєте звичайну банерну рекламу, але я вам її продам як КМ-ку за 500 доларів, а київське агентство вам продасть «гугл дісплей нетворк», тільки за півтори тисячі. А продукт буде один і той самий. Вони через високу конкуренцію дуже класно вміють продавати. Я був на презентаціях Федоріва, не саме його, а його агентства, коли вони презентували продукти. Це неймовірно. Те, як вони презентували, неможливо не купити. Тобто, ти сидиш і такий: «Ой, дайте мені всю цю стратегію, я буду жити і радіти життю».
С: А що заважає харківським агентствам конкурувати? Тобто, відсутність замовлень?
Я: Навіть якщо ти робиш локальний продукт, а в Харкові ти робиш це найчастіше, він не має значущості для Києва і київського бізнесу, тому що він не в масштабі. Він локальний. Це перший момент. Друге, у нас якось так історично склалося, що у нас багато людей з маркетингу йдуть в айті. І ми, маркетинг, не можемо конкурувати з айті ринком. Тому всі кращі дизайнери в Харкові працюють в айті. Всі кращі копірайтери працюють в айті. Всі кращі прєктні менеджери працюють в айті. Хто ще у нас там залишився в агентствах? Маркетологи? Я не скажу, що всі кращі працюють в айті, але частина точно. Тому через те, що наші сфери працюють впритул, а в Харкові така… Такий айті-хаб великий, то…
С: Айті для тебе також креативна робота? Чи це більш інтелектуально-аналітична? Як би ти подивився зі свого кута?
Я: Є два типи айті компаній: одні аутсорсери, а інші продуктові компанії. Там де справа стосується продукту, то в діло вже йде творчість. Як тільки справа стосується просто тупого аутсорса, знову… Я, може, щось недооцінюю, але як тільки йдеться про аутсорс, то мені здається, там більше робота не через творчість, а порожній розрахунок. Ну, ось ми продали американцеві за шістдесят доларів на годину, нашому заплатили тридцять доларів на годину, і ось за різницю ми зняли собі офіс в умовному «Даймонд сіті», і ось сидимо радіємо життю.
С: Що ж, бажаємо всім більше творчості і продуктів в їхній роботі, для того, щоб креативні кластери між собою поєднувались і працювали. З нами був сьогодні Ярослав Калініченко, креативний директор агенції «One shot», дякую за розмову, і побачимось в наступних подкастах.
Я: Дякую, всього доброго, до побачення.
Ключовий інсайт і шок цієї розмови, це коли директор компанії, яку дуже потрясло під час карантину, який запустив невдалі стартапи, керує компанією і каже: «Я не підприємець». Це такий суперечливий момент, і дуже мене повеселив з цієї розмови. Я думаю, що в «One shot» буде ще багато цікавих проєктів, я дуже радий поспілкуватися з Ярославом і дізнатися, чим живуть ці малі агентства. Задавайте ваші запитання спікерам, ставте зірочки на платформах, де ви нас слухаєте, особливо на ITunes, вони дуже гарно виглядають. Ми всі подивимось і будемо готуватись до нових розмов. До речі, якщо ви знаєте малі агентства в нашому місті, які можна запросити на цей подкаст, пишіть нам, ми обов’язково напишемо їм, спробуємо витягнути на розмову і дізнатися, як у них справи. До нових зустрічей.
Подкаст розшифрувала та переклала з російської на українську Ірина Щербак в межах волонтерської програми Gwara Media
