Авторка: Дарина Васильчук, координаторка ГО Вшануй у м. Харків
Уже не раз казали: «Харків потребує вшанування», «у Харкові немає меморіалізації» — і, здається, ось-ось тебе почують, але досі немає комунікації від влади та запровадження хвилини мовчання на міському рівні. Так само ми не маємо ні гідного вшанування та церемонії прощання (живих коридорів, кортежів), ні місця, куди можуть прийти сімʼї та небайдужі громадяни, щоб подякувати та згадати усіх тих, кого ми втратили у російсько-українській війні.
Здається, 23 серпня 2025 року була ледь не перша спроба міської влади зробити щось для сімей, які втратили. Вони назвали це реквієм і через громадську організацію запросили сімʼї на 19:30 на майдан Конституції з фотографіями. Однак деталі заходу не вказували.
О 19:30 нікого не було і захід не почався, о 20:30 також. О 21:00, через півтори години очікування, сімʼям повідомили, що вони можуть розходитись. Однак дехто залишився чекати далі. Увесь цей час, поки вони стояли, поруч — на вулиці Сумській — ввімкнули зоряне небо і натовп кричав та радів, поки ті, хто втратили, продовжувати самотньо чекати.
О 21:30 так само нікого не було. Десь за 10-15 хвилин сказали, що приїде мер і сім’ям треба вистроїтися у живий коридор. Звісно, це обурює. Поваги до сімей та загиблих військових у повсякденні немає, вшанування на рівні міста — теж, але зараз треба вишикуватись і виказати свою повагу тим, кого так довго чекали.
На парапет перед Нікою можна було поставити фото близької людини, яку ти втратив. Багато хто так і зробив та стояв перед нею, але наступним приниженням було прохання відійти та дати дорогу меру покласти квіти. Уже під час заходу виявилось, що на закритий памʼятник Ніці проєктували фото загиблих (про це не попереджали й незрозуміло як відбирали тих, кого там покажуть).
Здавалось б, така прикра ситуація мала стати тригером до змін: вибачення перед сімʼями, відхід від радянських підходів до вшанування тощо. Насправді ж ніякої комунікації не було: ні публічної, ні приватних коментарів, пояснень чи вибачень. Однак через 6 днів, 29 серпня, у день памʼяті захисників України сімʼї запросили на 10 ранку на панахиду на 18 міське кладовище.
О 9 ранку бригади робили власну панахиду, тож деякі сім’ї приїхали раніше. Між бригадною та загальною панахидою у них залишався час піти на могилу до рідних. Одна з мам, яка втратила, так і зробила. Вона приїхала о 9 ранку на бригадну панахиду, яка закінчилась до 10, та пішла до сина, поки ще був час до загальної. Після повернення на Алею Слави о 10 ранку вона побачила, що та вже йде до закінчення. Представники міської влади приїхали раніше, тож і сам захід почався раніше.
Ще одна мама спізнилася і приїхала о 10:10, розраховуючи, що встигне на середину. Однак вона теж потрапила лише на закінчення.
Також постає запитання: чому про всі заходи від міської влади можна дізнатись тільки з однієї групи у фейсбуці?
Одна з дружин, яка втратила чоловіка, приїхала на бригадну панахиду о 9 ранку й про загальну дізналася від журналістів на місці збору. Особисто я дізналась від однієї з мам буквально за день до події. Тож багато з тих, хто, можливо, хотів би потрапити, не прийшли — бо не знали.
Після цих випадків сімʼї загиблих військовослужбовців написали спільний лист до мера з вимогами, які вони хотіли б бачити:
- Визначити регламент та порядок стосовно хвилин мовчання, як щоденної на рівні міста, так і періодичних у визначні дати;
- Сформувати регламент покладання квітів;
- Сформувати в місті культуру вшанування загиблих військових та заходи, де родини військових не відчуватимуть себе «масовкою», а портрети загиблих не прибиратимуть комунальні працівники за лічені години;
- Сформувати або впорядкувати захід «Реквієм» 24 лютого так, щоб родини не були змушені декілька годин чекати без змоги присісти або не дочекатися трансляції фото деяких захисників;
- Повідомляти про заходи завчасно через розсилку чи органи соціальних служб;
- Не проводити заходи вшанування паралельно з веселощами.
Там зібрали тільки основні пункти, якими вони були обурені. Насправді місто дуже потребує сучаснішого підходу до вшанування та меморіалізації тих, завдяки кому ми живемо в українському Харкові.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
