Підрозділи аерозольного маскування 704 полку РХБ захисту Командування Сил підтримки ЗСУ з перших днів війни беруть участь у бойових діях. Вони задіяні по всій лінії фронту та виконують завдання із прикриття техніки або маневрів. Застосовуються малими групами, працюють з дистанційним устаткуванням на полі бою, залучені під час штурмових та контрнаступальних дій, для розмінування чи замінування місцевості.
Командир роти батальйону аерозольного маскування 704 полку РХБ захисту Командування Сил підтримки ЗСУ Богдан на позивний Турист розказав нам про роботу підрозділів аерозольного маскування на лінії бойового зіткнення, навчання за кордоном, про те, як змінилась тактика застосування «димовиків» за роки повномасштабного вторгнення, специфіку роботи і особливості застосування засобів аерозольного маскування у різних операціях Сил оборони, а також про те, що варто робити насамперед після прибуття на позиції.
Богдане, розкажи трохи про себе. Як ти, народжений у Луганську, опинився в 704-му? Чим займався у цивільному житті?
У Луганську я закінчив школу і медичний ліцей. У шкільні часи займався музикою, грав на гітарі. У 2012 році переїхав до Харкова, де навчався в Політехнічному університеті за спеціальністю «Бiотехнологiя, біофізика та аналiтична хiмiя». Закінчив військову кафедру підготовки офіцерів запасу на базі Військового інституту танкових військ за фахом РХБ захисту. Спочатку працював майстром цеху на заводі «Здоров’я народу», який виробляв медикаменти. Потім переїхав до Києва, де працював хіміком у лабораторії компанії «Єнамін», займався синтезом речовин. Були контракти для великих світових компаній на кшталт Bayer, AstraZeneca тощо, хороша зарплата і комфортний робочий графік. Там працював до початку війни.
Як для тебе почалось повномасштабне вторгнення?
23 лютого 2022 року на роботі стався казус: вибухнула «реакційка», і я до 2 ночі був там, ліквідовував наслідки. Приїхав додому серед ночі, а о 4 ранку 24-го лютого вже почало «плескати», були серйозні прильоти по Броварах.
Я був переконаний, що буде повномасштабне вторгнення. Тож попередньо з хлопцями домовились, що як тільки почнеться війна, зустрічаємось в Карпатах і туристичними стежками переходимо в Румунію. Тож коли обстріли почались, ми виїхали до Карпат, щоб вивезти наших дівчат за кордон. Але потім поговорили з хлопцями і зрозуміли, що не пробачимо собі, якщо втечемо. Це було 26 лютого, і ми пішли у військкомат у Міжгір’ї Закарпатської області. Спочатку нас всіх розподілили у 128 ОГШБр, але там не було місць, тож залишили одного з нас, іншого направили у 80 ОДШБр, а я потрапив у 704 полк РХБ захисту. Оскільки мав за спиною військову кафедру, то став на посаду командира взводу в батальйоні аерозольного маскування. Далі відбувалися злагодження і навчання.
Куди був перший виїзд?
На Харківщину, на Ізюмський напрямок. Там було важко. Тоді не було ще сталого фронту, як зараз. І в мене не було воєнного досвіду. Завдання було прикривати понтонерів. Наші підрозділи тоді форсували річку Сіверський Донець. Ми заїхали в сутінках, поставили машини. Там спочатку була наша рота, потім тільки взвод залишили. Ми працювали аж до Харківського контрнаступу у вересні 2022 року. І до нового року я пробув там.
Як застосовували там «димовиків»?
Ми задимлювали річку, працювали шашками. Вводили ворога в оману. А потім був Бахмут. І там вже було гаряче. Ми часто працювали машинами. Найяскравіший епізод був, коли ми осліплювали ворога на так званій «алеї ПТКРів». Окупанти зайняли висоту, а за нами була дорога – під’їзд до Іванівського, Богданівки. Ворог стояв на пагорбі, тому будь-яке переміщення нашої техніки одразу потрапляло під вогонь їхніх ПТКРів. Нам поставили завдання: осліпити ворога, щоб зайшли наші механізовані підрозділи. Тож ми взяли 120 шашок і всю ніч їх розносили. Задиміли – і закрили все. Шашки запалювали вручну: кільце висмикуєш – і вона починає диміти. А потім ми поїхали на Херсон.
З одного боку, на Херсоні було складно працювати, бо там степ. Коли їхали до ЛБЗ, яка йшла тоді фактично по Дніпру, то за декілька кілометрів видно було ворога. Було видно, як світили фари їхніх машин. І відповідно нас вони теж так бачили.
Що запам’яталось найбільше з роботи на Херсонському напрямку?
Операція, в якій ми застосували понад 30 димових машин водночас, а також шашки. Задимлювали Антонівський міст. Там було складно ще й тому, що навіть ППО не було де поставити. Над нашою хатою ворожі літаки розвертались.
Яке завдання було?
Закрити річку, щоб наші підрозділи перейшли і виконали свою роботу. У нас були труднощі у виборі позицій. Адже з огляду на те, що там степ, і лісових посадок майже немає, техніку не було де сховати. Тому стояли за 20 кілометрів від ворога в єдиному лісі, який ми знайшли в більш-меншій досяжності. Їздили під Херсон до позиції 100 кілометрів в один бік для того, щоб диміти.
Звичайно, їхати колоною ви не могли, щоб не потрапити під масований обстріл. Тоді як ви доставляли машини на позицію?
Ми вираховували час, і з інтервалом хвилина-півтори випускали машини так, щоб між ними була дистанція близько кілометра. Тож колони не було і все гарно вийшло. Під’їжджали до самої річки. Після Херсона виїхали на Дружківку на місяць. Далі я прийняв посаду ротного і уже як ротний поїхав знову на Херсон зі своєю ротою. То був березень 2024.
А коли почався ворожий наступ на Харківщині, ми поїхали під Вовчанськ. З одного боку, було добре, що там було багато лісу, якщо порівняти з Херсоном. Але з іншого боку, хід бойових дій не дозволяв задіювати підрозділи аерозольного маскування масштабно. На території Вовчанського агрегатного заводу сидів противник, і наші понад місяць не могли їх вибити. У ворога тоді, до речі, була така кількість ланцетів, що навіть в Харкові було небезпечно, та КАБів – КАБи летіли щогодини. Ми їх візуально спостерігали. У таких умовах працювали шашками і бочками, бо застосовувати машини не було сенсу.
Як змінилась тактика застосування підрозділів аерозольного маскування за час повномасштабної агресії?
Змінилось все кардинально. У 2022 році усе фактично було по книжках. Згодом ми отримали цінний бойовий досвід і почали його використовувати для планування роботи.
Щодо техніки, то її застосування прямо залежить від завдання і мети операції.
Розкажи про закордонні навчання.
В Німеччині були навчання на новій техніці. Загалом в обслуговуванні їхня техніка складніша та розумніша.
У чому полягає принцип роботи техніки для аерозольного маскування?
Якщо говорити про машини, то принцип такий: форсунка розпирскує димову суміш, яка під час випаровування конденсується в аерозоль. Якщо зовсім просто пояснити, то цей процес можна порівняти з роботою чайника. Вода закипає, випаровується і конденсується в туман. Цей принцип є універсальним у всій техніці, яка застосовується в аерозольному маскуванні у всьому світі.
А як щодо шашок?
Раніше ми диміли радянськими УДШ, в яких дуже часто були проблеми. Коли воно не спрацьовувало, доводилось брати горілки (пальники) і кожну шашку тими пальниками відігрівати, поки вони не запалювались і починали диміти. Зараз наші українські виробники активно почали виготовляти шашки різної модифікації. І це хороші штуки і класно, що зробили нове. Знаю, що у нас роблять нові системи, але я ними ще не користувався.
Коли приїжджаєш на ЛБЗ, що важливо зробити насамперед?
Налагодити комунікацію із суміжними підрозділами. На ЛБЗ на рекогностуванні я постійно спілкуюсь з суміжниками, буквально заходжу в бліндаж, знайомлюсь. Важливо іти на взаємодію. Щоб не було дружнього вогню, обов’язково треба з усіма познайомитись, поговорити, означити себе, навести контакти з місцевими. Немає значення, які завдання треба виконувати. Але всі наші мають знати, що ти там перебуваєш. Проблема не у специфіці військ, а в комунікації.
Матеріал надано службою зв’язків з громадськістю 704 полку РХБ захисту Командування Сил підтримки ЗСУ.
Читайте також
- Окуповано, заміновано чи знищено: туристичні місця Харківщини, які стали недоступними через повномасштабну війну.
- Мотивовані добровольці, адекватні командири: хто чого очікує під час добровільного залучення до війська.
- Військовий досвід стане в пригоді: у чому полягають особливості працевлаштування ветеранів.
