Перевір свої суперсили. Тест на визначення рівня відповідальності

Від нежитю ще ніхто не помер. Запасусь хустинками і піду на роботу.

Залишатися вдома, коли хворієш, – це подвійна турбота: і про інших (бо насправді ознаки застуди бувають такі ж самі, як і ознаки вірусного захворювання), і про себе (якщо це застуда, то організм швидше подолає її без зайвих навантажень).
Богдан Гаврилишин з цього приводу радив «підтримувати своє здоров’я у якнайкращому стані, щоб не обтяжувати суспільство витратами на твоє лікування». До речі, не забувай також про щорічні обов’язкові огляди та аналізи, а якщо на роботу все ж вкрай необхідно вийти – будь у масці!

Запишусь до сімейного лікаря, попереджу колег і не виходитиму з дому: воно все спочатку схоже на застуду. А якщо все ж на роботі наполягатимуть, вийду тільки в масці.

Якщо немає температури, то й хвилюватися немає чого. Роботу за мене ніхто не зробить.

Бувають випадки, коли навіть запалення легень минає без температури. Тож краще таки записатися до сімейного лікаря, попередити колег і побути вдома. Так і ти краще почуватимешся (і безпечніше – адже застуджений організм відкритіший до вірусів), й інші не заразяться, якщо це все ж таки тільки на перший погляд застуда.
Богдан Гаврилишин з цього приводу радив «підтримувати своє здоров’я у якнайкращому стані, щоб не обтяжувати суспільство витратами на твоє лікування». До речі, не забувай також про щорічні обов’язкові огляди та аналізи, а якщо на роботу все ж вкрай необхідно вийти – будь у масці!

Та-а-а-а-ак! Не бачу жодного аргументу проти.

А те, що на виготовлення однієї футболки йдуть тисячі літрів води? А праця швачки з масмаркету буває нижча від мінімальної зарплати? Ти впевнений\а в цінностях обраного бренду? А в необхідності розпродажу? А те, що без фінансового планування далеко не запливеш? Може, щось із цього таки аргумент?
У Декларації Богдана Гаврилишина на цю тему є класна настанова: «Будь вільною людиною, тобто будь сам суддею того, що є правда, а що ні, що є добре, а що зле». І ще одна не менш чудова: «Економно та розумно використовуй всі ресурси».

Незапланована покупка – це ж не вбивство і не крадіжка, нічого страшного в цьому немає.

А те, що на виготовлення однієї футболки йдуть тисячі літрів води? А праця швей з масмаркету буває нижча від мінімальної? Ти впевнений\а в цінностях обраного бренду? А в необхідності розпродажу? А те, що без фінансового планування далеко не запливеш, – це теж не страшно?
У Декларації Богдана Гаврилишина на цю тему є класна настанова: «Будь вільною людиною, тобто будь сам суддею того, що є правда, а що ні, що є добре, а що зле». І ще одна не менш чудова: «Економно та розумно використовуй всі ресурси».

Ніт. Хто взагалі придумав ці розпродажі? Треба копати глибше: в розпродажах часто немає жодної реальної потреби на кшталт «мало місця на складі» чи «терміново необхідно продати те, що є».

Піду в іншому напрямку від біди подалі.

А тепер уяви, що невдовзі після тебе тут проходитиме хтось з дітей і злякається або що наступного разу і тобі обійти чи піти іншою дорогою не буде можливості. Люди, які влаштовують такі сутички , можуть подумати, що їм взагалі нікого боятися, крім один одного, і що можна як завгодно розпоряджатися вулицями. Якщо в такій ситуації ти зателефонуєш у поліцію і вона швидко приїде та все владнає, то вбережеш себе самого\у в майбутньому та інших, і загалом, як писав Богдан Гаврилишин у Декларації, «сприятимеш добробуту всіх членів суспільства».

Викличу поліцію і постараюся дочекатися її приїзду.

Це район такий. Вони поб’ються і помиряться, а мені краще накивати п’ятами.

А тепер уяви, що невдовзі після тебе тут проходитиме хтось з дітей і злякається або що наступного разу і тобі не вдасться обійти чи піти іншою дорогою. Люди, влаштовують такі сутички , можуть почати думати, ніби їм взагалі нікого боятися, крім один одного, і що можна як завгодно розпоряджатися вулицями. Якщо в такій ситуації ти зателефонуєш у поліцію і вона швидко приїде та все владнає, то себе самого\у в майбутньому та інших, і загалом, як писав Богдан Гаврилишин у Декларації, «сприятимеш добробуту всіх членів суспільства».

У мене і так багато роботи. Може, іншим разом.

Волонтерство варто сприймати як активний відпочинок. До того ж можна обрати таку громадську організацію, державну установу або культурну інституцію, діяльність якої близька твоїм інтересам або відповідає твоїм поглядам. Волонтери потрібні не тільки в лікарнях і соціальних проєктах, а й у музеях, галереях, медіа. «Допомагай суспільству бути ефективним у наданні таких послуг, як початкова освіта, охорона здоров’я, соціальні послуги», – написано в Декларації Богдана Гаврилишина.

Це безкоштовна праця? Ні, дякую, будь-яка робота має бути оплачена.

Так, робота має бути оплачена. Відповідальність працедавця – це взагалі окрема і не менш важлива тема. Проте загальна світова тенденція зі зменшення обов’язкових робочих годин пов’язана, зокрема, і з тим, щоб звільнити для працівників час на громадську діяльність. «Вирішуй якнайбільше проблем та питань на індивідуальному, сімейному, громадському рівнях, щоб полегшити тягар та зменшити витрати на управління», – говорив про це Богдан Гаврилишин.

О, це цікаво. Я вже приглядався\лась до деяких організацій.

Завантажу GoogleBooks або Librarius і куплю там собі все, що зацікавить.

Помоніторю торенти – там їх сила-силенна.

Не хочеться моралізувати, але торенти – це зло. Над кожною книжкою працює сила-силенна людей: автор, коректор, редактор (іноді і літературний, і науковий), головний або випусковий редактор, верстальник, маркетолог, друкарі. Якщо книжка є в продажу, то краще оплатити працю всіх цих людей. Саме через піратство, різновидом якого є стягування з торентів, українські видавці не поспішають пропонувати електронні варіанти книг. Проте загалом е-видань за цілком доступною ціною вже є чимало. «Будь чесним, дій згідно з моральними та етичними принципами», – хай ці слова Богдана Гаврилишина надихають тебе обходити торенти десятою дорогою.

Попрошу друзів, щоб мені скинули.

У просунутих інтернет-книгарнях є функція «придбати і подарувати другові». І це не просто так. Звісно, ми й паперові книжки позичаємо одне одному, проте, якщо є можливість підтримати українське книговидавництво, то краще купити собі ще один е-примірник. Як написано в Декларації відповідальності, «сприяй добробуту усіх членів суспільства».

Який ще договір? Така умова всіх відлякає, а іноземних студентів – тим більше.

Добре, що ти «толерантно ставишся з повагою до всіх рас, етнічних груп, релігій, мов, звичаїв», але радимо й не нехтувати можливістю узаконити орендодавство, це теж хороша справа. Чому? Передусім тому що всі (і тут-земці, й іноземці) завдяки такому договору впевнені у своїх правах та обов’язках. Правила полегшують життя: наймодавець не боятиметься, що його «кинуть», адже в разі чого може притягти того, хто винаймає приміщення, до відповідальності в суді, а винаймач буде спокійним, що від нього не вимагатимуть того, що не прописане в договорі. «Будь законослухняним», – написано в Декларації.

Е, ні, здаватиму тільки своїм. А то хз, що вони тут влаштують, ці іноземці.

Е, ти серйозно? «Свої» можуть влаштувати те ж саме, що й не «свої». Це залежить аж ніяк не від національності. «Будь толерантним та стався з повагою до всіх рас, етнічних груп, релігій, мов, звичаїв», – радив Богдан Гаврилишин.

Національність для мене не має значення. Головне – законослухняність.

У мітингах немає жодного сенсу, вони нічого не вирішують.

Насправді це дуже класно – не боятися зібратися на вулиці, щоб відстояти свої погляди, адже маєш на це законне право. Є країни, де немає такої можливості, де і з правами людей кепсько, не те що тварин. Мітинги впливають на рішення влади, а такі величезні зібрання, як Майдан, і приймають їх замість влади.
«Допомагай своїй країні в рамках власних можливостей підтримувати пріоритет загального блага», – написано в Декларації, а прийти на мітинг – це якраз про власні можливості.

Прийду і без запрошення.

А що мені з моєю шубою тоді робити?

Так, старі шуби – це проблема. Її можна віддати людям, які не мають дому і дуже мерзнуть взимку, а якщо вона в поганому стані – використати як наповнювач іграшок, наприклад, або як килимок для тварин у притулку. Шуба вже давно не є символом розкоші чи краси, радше – це символ жорстокості й нерозумності. Куртка з якісної мембранної тканини і високотехнологічних утеплювачів – прекрасний замінник. Богдан Гаврилишин закликав «зберігати біологічне та зоологічне різноманіття», а хутряна індустрія цьому аж ніяк не сприяє.

Вони там, певно, ледве кінці з кінцями зводять. Дам, звісно.

Якщо просто заохочують стати доброчинцем, то на це можна реагувати як завгодно, але якщо йдеться про примус («Ідіть заплатіть у кабінеті номер п’ять тисячу гривень, а тоді прийдете знову з підтвердженням про оплату» чи щось подібне), то це вже корупція. Усі державні лікарні отримують фінансування, і часто облаштування й оснащення лікарень буває в поганому стані не тому, що на це бракує коштів, а тому, що ними керують некомпетентні менеджери. Якщо таки є бажання пожертвувати гроші на розвиток конкретної лікарні, радимо робити це через касу (а не в конверті) і перевірити потім на сайті закладу, куди ці гроші витратили. Економічний добробут, про який Богдан Гаврилишин писав у Декларації, неможливий без прозорості всіх фінансових операцій.

Я вже скинувся\лася на лікарні податками, а доброчинністю займаюся в інший спосіб. Якщо люди розумітимуть і бачитимуть, що вони вже заплатили за роботу державних лікарень, то не погоджуватимуться робити примусові доброчинні внески і повідомлятимуть МОЗ про випадки корупції.

Головне – щоб мене пошвидше вилікували, все інше не має значення. Просять внесок – доведеться платити.

Розуміємо тебе: коли ти сам\а хворієш або хворіє хтось із близьких, то це стрес. Дуже складно зберегти спокій і холодний розум у подібній ситуації. Часто люди роблять такі «доброчинні внески» тільки тому, що не можуть раціонально приймати рішення, бояться за своє життя і здоров’я або за життя і здоров’я рідних. Вони можуть навіть не звернути уваги на те, що ніхто не дав їм квитанції, і тим більше не перевірити потім на сайті закладу, на що ці внески пішли. «Внесок» у конверті – це корупція. Розірвати це замкнене коло можна тільки якщо буде достатньо людей, які стежитимуть за прозорістю всіх фінансових операцій. А без цього економічний добробут, про який ідеться у Декларації відповідальності людини, не настане.

Та що тут вдієш? Може, він був хворий. Це відповідальність тих, хто спилює.

Так, передусім це їхня відповідальність. Однак громадська пильність – це потужна річ: якщо щоразу у спилювачів хтось проситиме показати документи, а тим, хто їх немає, викликатимуть поліцію, то це має відбити охоту незаконно псувати дерева. За цією ж логікою у супермаркетах і подібних закладах працює охорона: страх бути спійманим багатьох зупиняє перед крадіжкою.
«Вирішуй якнайбільше проблем та питань на індивідуальному, сімейному, громадському рівнях», – заохочував Богдан Гаврилиш у Декларації відповідальності людини. «Звісно, якщо маєш для цього достатньо сил і можливостей», – додаємо ми від себе.

Доведеться вдягнутися і вийти: попрошу, щоб показали документи з висновком про спилення. Якщо документів не буде, викликатиму поліцію.

Просто зачиню вікно. Абрикоса шкода, але не хочу відволікатися.

Розуміємо тебе: час – безцінний ресурс, дуже шкода витрачати його на щось незаплановане. Проте все ж заохочуємо відволіктись, спуститися вниз і запитати у спилювачів, чи мають вони відповідні документи (акт і ордер). Якщо є тільки акт, то цього не достатньо. Якщо спилювачі ігнорують тебе або не мають жодних документів, викликай поліцію. Докладно, що говорити і як діяти в цій ситуації, читай у нашій статті «Пиляти не можна залишити». Сподіваємося, вона надихне тебе на активну громадську позицію, до якої і Богдан Гаврилишин заохочував у Декларації відповідальності людини.

Та я про це вже давно мрію. Нарешті зробимо ремонт даху і, може, навіть вдасться організувати спільне сортування сміття.

Це ще на збори ходити потім – ні, навіть не відчинятиму.

Загальні збори членів ОСББ обов’язково проводити раз на рік. До того ж в умовах карантину часто всі питання вирішують або письмово, або дистанційно (для цього треба мати електронний підпис). Переваг значно більше: співвласники самі все вирішують, на спільній власності вони можуть навіть заробляти, наприклад, здавати фасад в оренду, а, крім цього, брати участь у різних міських програмах. Ключові слова тут – свобода і спільнота (напевно, невипадково вони збігаються з ключовими словами Декларації відповідальності людини).

Мене й ЖБК цілком влаштовує. Не бачу жодних переваг ОСББ.

А їх насправді багато. По-перше, співвласники самі все вирішують: якими будуть внески, що ремонтувати, хто постачатиме комунальні послуги. По-друге, на спільній власності вони можуть навіть заробляти, наприклад, здавати фасад в оренду. По-третє, це простір для крутих ініціатив: можна разом сортувати сміття і за виручені кошти щось вдосконалити або податися на програму з енергоефективності. Ключові слова тут – свобода і спільнота (напевно, невипадково вони збігаються з ключовими словами Декларації відповідальності людини).

А як медіа раніше заробляли? Не розумію цієї тенденції з патреонами взагалі.

Спробуємо пояснити. Медіа – це дуже важливий елемент у пазлі під назвою «Громадська відповідальність», про яку йдеться і в Декларації. Журналісти стежать за тим, що відбувається в державі, аналізують події, підсилюють голоси тих, кого треба почути, а останнім часом не тільки описують певні проблеми, а й шукають способи їх вирішення. Медіа може заробляти саме на себе, наприклад, через продаж газет / журналів, онлайн-підписку, розміщення реклами. Проте навряд тобі подобається читати сайт, де виринає безліч реклами, а паперові видання, де сторінки з рекламою можна швидко перегорнути, поступово зникають. Тож медіа шукають нові способи заробітку, зокрема звертаються за підтримкою до читачів.

Хай знайдуть рекламодавців. Он на одних тільки виборах як можна заробити!

Більшість українських медіа так і роблять. Проте виросло покоління читачів, яке готове витратити час на вивчення програм партій і відповідно до цього зробити свій вибір, а от передвиборчої агітації бачити не хоче. Тому є медіа, які працюють з рекламою зовсім в інший спосіб: знаючи коло зацікавлень своїх читачів, вони креативно рекламують саме те, що їм мало б сподобатися, і у відповідному форматі. Патреон для медіа – класний спосіб відчувати читацьку підтримку і вдячність, а також мотивація працювати так, щоб не порушувати журналістську етику. Як написано в Декларації, «дій згідно з моральними та етичними принципами».

Дуже радію, що в них немає реклами партій і якісний контент, – звісно, підтримаю.

Та нічого. Зачиню вікна, почекаю, поки дим розвіється.

Розуміємо тебе: на відпочинку відповідальність хочеться «вимкнути». Однак іноді це неможливо. Підпали трави чи листя – саме такий випадок. Звісно, передусім це відповідальність тих, хто палить. Можна почати з того, що пояснити сусідам, як шкодять вони довкіллю: забруднюють повітря, знищують комах і дрібних гризунів, руйнують саму екосистему. Намагайся говорити ввічливо й переконливо. Якщо ж сусіди налаштовані агресивно, викликай поліцію, адже самовільне спалення листя та сухої трави – поза законом. Хай тебе надихають слова Богдана Гаврилишина: «Економно та розумно використовуй всі ресурси, уникай забруднення біосфери. Допомагай зберегти біологічне та зоологічне різноманіття».

Якщо це хтось із сусідів неподалік, спочатку підійду попрошу потушити вогнище, поясню, що це забруднює повітря, що вогонь нищить комах і дрібних гризунів, і взагалі чому ми маємо цим дихати. А якщо хтось далі, то одразу викличу поліцію.

Не бачу нічого такого в палінні трави, листя, соломи, картоплиння і навіть сміття. А куди все це подіти?

Є кілька варіантів. Перший, найпростіший – просто залишити все на землі. Можна згребсти листя до коренів дерев, щоб таким чином утеплити їх. В Україні такий клімат, що до весни усе згниє, а якщо і ні – то зелене все одно проросте. Другий варіант – компостна яма: скинути все туди, щоб гнило. Потім компост можна використовувати як природне добриво. Палити траву, листя, солому, картоплиння і тим більше сміття – це означає руйнувати біосферу: забруднювати повітря, знищувати комах і дрібних гризунів, псувати корені дерев. Богдан Гаврилишин навпаки заохочував «економно та розумно використовути всі ресурси, уникати забруднення біосфери, зберігати біологічне та зоологічне різноманіття». Хай і тебе це спонукає до турботи про довкілля!