Чому цей текст в моїй харківській Ґварі? Ми почали співпрацю з виданням Euractiv — їхніми редакціями в Польщі, Словаччині та Чехії. Ця стаття — збір маленьких статей від кожної з редакцій-учасниць про те, як їхні країни документують і розслідують російські воєнні злочини — і що про них думають тамтешні люди. Від нас тут — розмови з експертками з українські організацій про їхній досвід співпраці з Європою у цьому питання.
Поки висвітлення щодо російсько-української війни зсувається до дискусій про те, чим Україна повинна або не повинна поступатися для досягнення миру, кількість воєнних злочинів, які скоює Російська Федерація, продовжує рости. Чехія, Словаччина і Польща документують воєнні злочини і діляться своїми знахідками з міжнародними судами, але не всі готові розслідувати і судити під універсальною юрисдикцією у своїх державах.
22 квітня, коментуючи російські страти українських військовополонених, Дмитро Лубінець, омбудсман України, закликав міжнародну спільноту «засудити дії Росії як воєнні злочини та акти геноциду» і «допомогти Україні документувати воєнні злочини».
«Мовчання зміцнює агресора», — сказав Лубінець. Слова омбудсмана повторювали заяви багатьох урядовців, адвокатів, правозахисників та експерток з прав людини, журналісток з України, які ті проголошували з 2014 року, більш активно — з 2022.
Реакція європейських лідерів на російські воєнні злочини була різною. Віктор Орбан казав, що Путін «для нього» не є воєнним злочинцем, але в інших європейських країнах російські злочини рішуче засуджували та доєднувались до зусиль, спрямованих на те, щоб притягнути відповідальних до суду.
Шість країн-членів ЄС — Польща, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва і Румунія — разом з Європолом наразі беруть участь в команді Joint Investigation Team (JIT), яка розслідує ймовірні міжнародні злочини скоєні під час війни в Україні.
JIT почала працювати всього три тижні після початку повномасштабної війни — тепер її підтримує МКС і, поки що, Міністерство юстиції США. Експерти й експертки з JIT проінтерв’ювали близько 4 тисяч свідків, а доказові бази даних, з якими вони працюють, мають більше 3700 файлів від понад 16 країн.
Досвід України: взаємодія з Європою щодо розслідування воєнних злочинів
Ольга Коцюруба, старша юридична радниця в Громадській мережі ОПОРА, розповіла Ґвара Медіа, що робота їхньої польської гілки (OPORA in Poland) була б неможливою без співробітництва з польською владою. Організація збирає свідоцтва від українських біженців, які пережили чи стали свідками російських воєнних злочинів.
Місцеперебування центрів біженців у Польщі не є публічними — тож, щоб поговорити з українцями, експерти й експертки з ОПОРИ контактували з урядниками місцевих воєводств. Вони розповідали, чим ОПОРА займається — а воєводства попереджали біженців про приїзд організації і інформували її про локацію центрів.
Польська гілка організації була заснована у другій половині 2022 року, і відтоді провела більше 2400 інтерв’ю з людьми з України, які або залишилися в Польщі, або проходили повз тамтешні центри біженців. Це були й люди, які перетинали український кордон, і ті, хто виїжджав з-під російської окупації через Росію і Європу. Зібраними свідченнями ОПОРА ділиться і з польськими, і з українськими прокурорами й СБУ.
Однак щоб дійсно ефективно розслідувати ймовірні воєнні злочини на міжнародному рівні, країнам треба мати законодавство для універсальної юрисдикції (УЮ), каже Коцюруба. Тоді країни зможуть розслідувати і судити за воєнні злочини, скоєні в Україні, у себе.
Наразі Польща — одна з країн, яка вже має законопроєкт універсальної юрисдикції, але не приймає його. Ті, хто проти прийняття УЮ, зазвичай кажуть, що закон їх не зобов’язує переслідувать воєнних злочинців чи витрачати гроші на встановлення відповідних судових процесів, каже Коцюруба.
Відомо про небагато проваджень, що розслідують російські воєнні злочини, в судах інших національних держав — і навіть менше таких, які б були доведені до вироку. Наприклад, на основі свідчень зібраних командою JIT, литовські прокурори змогли видати заочну підозру шести підозрюваним. Суд у Фінляндії засудив росіянина за воєнний злочин, який той скоїв ще на початку війни — у 2014.
«Якщо більше країн почнуть хоча б розслідувати російські воєнні злочини і відкривати конкретні справи, провадження щодо дій конкретних людей, це вже покаже міжнародну підтримку в притягненні Росії до відповідальності», — сказала Ольга Коцюруба.
«Якщо не буде каскаду таких кейсів по всій Європі, в яких ці розслідування відкриються, а країни почнуть щось робити, не буде чіткого сигналу для Росії. Збирають вони докази — добре. Вже три роки пройшло, і виникають конкретні питання. Хто понесе відповідальність?”
Для недержавних організацій, які працюють в Україні та говорять з людьми, пережившими російські тортури, затримки, зґвалтування та інші злочини російської армії, європейське фінансування і експертиза часто є найкращою допомогою.
Таміла Беспала, юристка Харківської правозахисної групи (ХПГ), розповідає Ґварі, що, наприклад, Дігніті — Данський інститут проти тортур, дуже їм допоміг.
Такі організації, каже вона, можуть допомагати ресурсами на підтримку постраждалих і тренувати українських психологів, юристів, медиків та інших спеціалістів використовувати механізми Стамбульського протоколу для інтерв’ювання свідків і постраждалих у такий спосіб, щоб потім ці свідчення можна було використовувати як докази.
Найскладніші для документування воєнні злочини, зізнається Беспала, це російські обстріли цивільних будівель. Росіяни атакують Харків і Харківську область постійно — і експертів, щоб проводити всі необхідні «військово-технічні експертизи», які б доводили причетність Росії до обстрілів, просто-напросто недостатньо. Не тому що відповідальність Росії під питанням — а тому, що таких атак дуже багато.
«Для більшості [таких] справ, ми зібрали потрібні дані і тепер просто чекаємо найкращих часів», — визнає Беспала. Без цих експертиз справи про обстріли не можна відправляти в міжнародні суди.
Станом на квітень 2025 року, Генеральна прокуратура України розслідує 159 тисяч справ ймовірних російських воєнних злочинів. Усі правоохоронці мають розслідувати їх під час війни, послуговуючись недопрацьованою законодавчою базою.
Зера Козлиєва з Truth Hounds, громадської організації, яка розслідує і документує російські воєнні злочини в Україні та Східній Європі, каже Ґвара Медіа, що вони ділились справами з юридичними організаціями в Європі, наприклад, з Нідерландами, щоб зняти хоч частку навантаження з української судової системи.
Таке співробітництво також допомогло скомпенсувати законодавчі недоліки в українському Кримінальному Кодексі, що стосуються воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Особливо важливо це було робити до прийняття й ратифікації Стамбульської конвенції в Україні. «Наприклад, [ці країни] краще захищають постраждалих, мають більше експертизи», — сказала Козлиєва.
Але головна причина залучення іноземних юридичних та судових організацій для розслідування російських воєнних злочинів не має стосунку до українського законодавства або великого навантаження на українську судову систему.
«Якщо [суд в іншій країни] виносить вирок, міжнародна спільнота сприйматиме його як більш об’єктивний, ніж вирок, винесений в українських судах — бо ми залишаємося стороною конфлікту», — говорить Козлиєва.
Експертиза закордонних юристів й спеціалістів з прав людини нехай і допомагає, але іноді надається українським організаціям без розуміння складнощів, які виникають, коли воєнні злочини документуєш у своїй країні, під час війни, в постійній небезпеці.
«Вони нам часто розповідають про якісь ідеальні речі, які апріорі неможливі», — каже Таміла Беспала. Наприклад, говорить вона, неможливо облаштувати «правильні умови» для того, щоб провести інтерв’ю з людьми, які пережили російські воєнні злочини в маленькому селі Ізюмського району Харківської області. Там нема ні безпеки, ні інфраструктури, щоб створити середовище, що відповідає рекомендаціям зарубіжних колег.
Новини про мирні «переговори» або про принизливу зустріч в Овальному кабінеті у Вашингтоні між Зеленським, Трампом і Венсом впливають на бажання постраждалих давати свідчення, ділиться Ольга Коцюруба.
«Якщо відкриття реєстру збитків повпливало позитивно, бо всі розуміють, що навіть якщо поки компенсацій немає, щось робиться, — то такі новини навпаки впливають негативно. Після них у нас навіть можуть менше респондентів бути в якомусь осередку біженців. Люди розчаровані, і складніше їм донести, що треба документувати [їхні свідчення воєнних злочинів], бо рано чи пізно це стане важливим».
Усі троє експертів, з якими говорили журналісти Ґвари, погодились, що російські воєнні злочини недостатньо висвітлюються в Європі.
Беспала говорить: «Нам треба кричати про такі речі — досі не вистачає адвокації, навіть сьогодні. Я думаю, що в Європі вони не хочуть або чути, або вірити, що російські воєнні злочини реально відбуваються. У них там інша реальність, і іноді коли вони сюди приїжджають і ти показуєш [наслідки російських атак], говориш [про російські воєнні злочини], вони все одно іноді думають, що ми вигадуємо».
Польща
Польська підтримка створення спеціального трибуналу, щоб розслідувати російські злочини в Україні, була непохитною. Цю позицію постійно підтримував і попередній консервативний уряд, і нинішня адміністрація Дональда Туска, яка підтримує ЄС.
«Переслідувати виконавців міжнародних злочинів, скоєних в і проти України, зокрема злочину агресії, — надважливо для того, щоб продемонструвати, що міжнародне право не терпить безкарності, і що особиста кримінальна відповідальність стосується і лідерів держав», — сказало польське Міністерство закордонних справ у березні 2023 року.
Міністерство також підсвітило важливість збереження доказів для успішного розслідувань міжнародних злочинів, зокрема злочину агресії. Вони підтримали ініціативи, які поділяли цю мету, зокрема заснування Міжнародного центру притягнення до відповідальності за злочин агресії.
Різні організації і інституції в Польщі документують російські воєнні злочини в Україні.
«Центр Лемкін збирає особисті свідчення від цивільних. На базисі цих свідчень створюється анонімізований архів, який документує злочини, скоєні росіянами на території України», — сказали представники центру виданню Euractiv.pl.
Центр Лемкін «зібрав близько 1600 свідчень в різних форматах — в основному аудіовізуальному і письмовому», сказали вони. Також, центр задокументував багато свідчень від людей, які постраждали або втекли від війни і тепер перебувають поза Україною чи Польщею.
Нещодавно, Центр Лемкін опублікував звіт “«Ми не атакуємо цивільних». Зелений коридор у Липівці як пастка, створена російськими окупаційними військами”. Звіт документує пережите очевидцями російської атаки на евакуаційну колону цивільних з села Липівка Київської області 12 березня 2022 року.
«Центр відданий тому, щоб притягнути російські війська до відповідальності за злочини проти цивільних в Україні, переконатися, що світ пам’ятає про цей конфлікт, і розробляти стратегії для попередження російської агресії проти будь-яких інших країн», — сказав центр.
Центр наголосив, що, як дослідницький інститут, вони не мають повноважень висувати звинувачення проти людей. «Однак ми тісно співпрацюємо з польськими прокурорами — їм ми надаємо, серед іншого, інформацію про можливі воєнні злочини, скоєні в Україні, , отриману від свідків», — сказав центр.
Нехай російське вторгнення в Україну часто піднімають у польському політичному дискурсі, зазвичай його розглядають під кутом можливої загрози для Польщі, а не з боку воєнних злочинів, які Росія чинить в Україні.
Польське населення не виявило зацікавленості у тому, щоб дізнаватись про російські воєнні злочини в Україні — незважаючи на негативні почуття щодо Росії. Ця відсутність інтересу очевидна з підозрілої відсутності цієї теми у як традиційних ЗМІ, так і в соцмережах.
«Росія зазвичай з’являється (в польському політичному дискурсі), коли хтось звинувачує іншого в тому, що той російський агент, а Україна зазвичай з’являється, коли треба понагнітати щодо українських біженців», — зазначив експерт з політичного іміджу доктор Мирослав Очкош в інтерв’ю для видання Euractiv.pl.
Чехія
Після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 році, чеські правоохоронці швидко почали розслідувати воєнні злочини в Україні і збирати докази і свідчення від українських біженців.
Видання Deník N писало в 2023 році, що чеські слідчі спілкувались з багатьма біженцями, які надавали докази того, що російські військові ґвалтували українських жінок, вбивали людей або викрадали дітей з України в Росію. Більшість інформації поступало з територій, де проходили бойові дії.
Euractiv.cz, працюючи над цим матеріалом, з’ясувало від Офісу генпрокурора у Празі, що чеська поліція продовжує розслідувати підозри у скоєнні воєнних злочинів на території України не зважачи на сторону, яка їх ймовірно скоювала.
«Поодинокі знахідки чи докази оцінюються у тому числі в співробітництві з зарубіжними правоохоронцями, щоб підтвердити, чи дійсно був скоєний воєнний злочин. Тому що кожне свідоцтво чи підозра воєнного злочину не означає, що він був скоєний, і не означає, що ті чи інші воєнні дії порушували міжнародні норми гуманітарного права», — пояснив Мартін Білій, який додав, що цей процес надзвичайно довгий.
Білій каже, що чеські висновки можуть бути відправлені в Міжнародний кримінальний суд (МКС) в Гаазі або в інші країни, якщо людина, яку підозрюють у злочині, перебуває там. Кримінальне провадження також може відбуватися прямо в Чехії, якщо злочин відповідає певним умовам.
Одну таку справу завершили у січні 2025, коли чеського громадянина засудили за мародерство під час війни і несанкціоновану службу в армії іноземної держави, сказав Білій. Філіп Сіман воював за Україну і був затриманий спочатку в Україні за мародерство, потім відпущений і заарештований в Чехії.
У 2023 році група чеських військових поліціянтів посилила команду МКС, яка періодично працює як в Україні, так і в Нідерландах.
Чеський слід також є в місіях ОБСЄ. Вероніка Білкова, експертка з міжнародного гуманітарного та кримінального права з юридичного факультету Університету Чарльза в Празі брала участь в чотирьох місіях ОБСЄ.
Перші дві фокусувалися на відслідковуванні порушень норм міжнародного гуманітарного права і прав людини, а також воєнних злочинів і злочинів проти людства під час війни в Україні. Третя місія фокусувалась на депортаціях українських дітей і четверта — на затримці цивільних Російською Федерацією.
В інтерв’ю з HlídacíPes.org влітку 2024 Білова сказала, що в Чехії результати місій ОБСЄ «не викликали багато інтересу», хоча у світі ними цікавились.
На жаль, надійних даних щодо інтересу чехів щодо воєнних злочинів в Україні немає.
«Ми ніколи про це не питали [респондентів], і я не знаю, чи хтось у Чехії робив такі опитування», — сказав Яромір Мазак, аналітик в STEM, соціолочному дослідницькому інституті, виданню Euractiv.cz.
«У нас були питання типу «хто винний у війні», де дві третини [респондентів] звинувачували Росію у війні, але ті ж люди часто казали, що конфлікт має закінчитись зараз, і Росії мають залишитися східні території України. Але думки щодо російських злочинів, як притягувати [злочинців] до відповідальності чи навіть те, чи вірять люди в те, що ці злочини відбувались [в Україні], — це ми не досліджували», — сказав Мазак, посилаючись на популярні опитування STEM.
На політичному рівні, тим не менш, тема воєнних злочинів в Україні піднімається досить часто. «Росія постійно коїть воєнні злочини, Росія затримує переговори і робить все, що можливо, щоб вбивства продовжувались», — казав Президент Чехії Петр Павел про недавню подвійну атаку на Суми. Чеський уряд також послуговується цією риторикою.
Найсильніші опозиційні партії, з іншого боку, не сильно коментують тему [російських воєнних злочинів]. Як крайньоправі SPD (ESN) так і популісти ANO (Patriots) більш поблажливо ставляться до Росії, не зважаючи на те, що колишній прем’єр-міністр останньої Андрей Бабиш заявляв в січні 2023 року, що президент РФ Владімір Путін має постати перед воєнним трибуналом.
Словаччина
Словаччина була прямо залучена в розслідування російських воєнних злочинів як країна, яка межує з Україною. Словацькі правоохоронні органи проводили інтерв’ю зі свідками, які перетинали словацько-український кордон.
«Процедурні дії були проведені на основі нашої домовленості заснувати спеціальну розслідувальну групу, прийнятої на міжнародному рівні. Поліція не може коментувати хід проваджень», — сказав відділ комунікації і попередження словацької поліції виданню Euractiv.sk.
Декілька інших словацьких інституцій і недержавних організацій взяли участь в документації і розслідуванні воєнних злочинів. Серед них — Ліга прав людини (Human Rights League, HRL), яка працювала з офісом прокуратури і колишня Національна кримінальна агенція (National Criminal Agency, NAKA).
«Окрім наших головних занять — забезпечення юридичної підтримки переміщеним особам з України — ми активно шукали свідків і жертв воєнних злочинів і розповідали їм, що можна надати свідчення словацьким правоохоронцям», — сказала Барбара Моравчикова, голова координації юридичної допомоги в HRL виданню Euractiv.sk.
Якщо хтось зацікавлювався в наданні свідчень, організація збирала необхідну інформацію про них і, з їхньою згодою, передавала її в NAKA. HRL також допомагала координувати графік інтерв’ю, надавала перекладачів і підтримувала жертв і свідків поки вони готувалися розповідати про свій досвід.
Інтеграційний центр в Кошице, регіоні Словаччини, який межує з Україною, також повідомляв про те, що можна надати свідчення прокурорам.
Словацький підхід до війни в Україні можна розділити на дві фази — до жовтня 2023 (коли в Словаччині керував прозахідний і проукраїнський уряд Едуарда Геґера (Demokrati) й Людовіта Одора (PS)) і після жовтня 2023, коли до влади прийшов проросійський уряд Роберта Фіцо (Smer-SD).
Попередня адміністрація надавала символічну й матеріальну допомогу Україні і була однією з перших, хто передав Києву винищувачі МіГ-29. Вони також засуджували російські воєнні злочини і особисто відвідували місця в Україні, де вони були скоєні. Влада відкрито маркувала дезінформацію Кремля про атаки в Україні, у тому числі про російські воєнні злочини в Бучі та Ірпені.
З приходом Фіцо до влади все це припинилось. Тепер прем’єр-міністр закликає до миру та слідування міжнародного права — визнаючи, що Росія порушила його вторгненням в Україну — але часто послуговується прокремлівськими наративами чи взагалі уникає коментарів щодо воєнних злочинів Москви.
Наприклад, щодо російських воєнних злочинів в Бучі, Фіцо сказав: «У нас недостатньо доказів, щоб засудити когось» — попри те, що російські заперечення злочинів були неодноразово розвінчані розслідувацькими командами і медіа як Bellingcat, NYT і BBC.
Таку ж риторику він використав і щодо нещодавнього російського удару по Сумам — тоді його засудили навіть члени власного уряду, які зазвичай тримаються проросійських поглядів.
У Словаччині не проводились опитувань щодо сприйняття російських воєнних злочинів в Україні. Однак доступна інформація показує, що словаки мають різні погляди на відповідальність за війну і ставлення до Росії. Більшість словаків (51%) звинувачують Захід або навіть Україну в російсько-українській війні.
Експерти кажуть, що ці результати вказують на потужну присутність проросійських акторів та наративів у Словаччині.
Текст оригіналу: Одрей Плевак, Euractiv.cz // Яна Слємзіна, Ґвара Медіа // Александра Кшиштошек, Euractive.pl // Наталя Сіленська, Euractiv.sk
Переклад українською: Яна Слємзіна
Фото обкладинки: Будівля у Харкові, пошкоджена російськими дронами. 26 березня, 2025 / Олександр Манченко, Ґвара Медіа
 |  |  |  |
|---|
 |  |
|---|
Проєкт профінансовано урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини через гранти Visegrad Grants від International Visegrad Fund. Місія фонду — просувати ідеї сталої регіональної співпраці в Центральній Європі.
Проєкт також підтримує Міністерство закордонних справ Республіки Корея.
