В українській культурі не щороку відбуваються кардинальні зміни. Робимо огляд змін та порівнюємо креативні індустрії в Україні та світі.
- Перша хвиля — це так званий історичний авангардизм 1910-1930 роки
- Друга хвиля — творчість поетів діаспори повоєнної доби та шістдесятники
- Третя хвиля — це так звана «нова хвиля», постмодернізм — відродження авангардизму в кінці 1980-х — на початку 1990-х років
Далі здобуття незалежності, трансформація культури від самовираження до креативних індустрій для більшої інтеграції в світову економіку.
Розбираємось у виникненні поняття креативних індустрій
Культурні індустрії та креативне підприємництво – це відносно нові поняття в українському контексті, проте не нові явища (визначення “культурні індустрії” запровадили Адорно та Горкгаймер у своїй “Діалектиці просвітництва” 1947 року).
У визначенні ЮНЕСКО цей термін застосовується в тих галузях, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію змістів, які є нематеріальними і мають культурний характер.
Ці змісти, як правило, захищені авторським правом, і можуть приймати форму товару або послуги. Залежно від контексту, культурні індустрії також можуть називатися креативними індустріями, або на економічному жаргоні “галузями майбутнього“.
Словосполучення “креативні індустрії” не випадково вживається у множині. Це не єдина галузь.
Галузі культурних індустрій (архітектура, мода, образотворче мистецтво, кінематограф, видавнича справа і т. д.) мають різні можливості заробляти гроші, різну економічну логіку і динаміку розвитку.
З точки зору форм бізнесу, креативні індустрії засновані на пріоритеті малих і середніх підприємств, що виробляють творчі продукти та послуги. У той же час, це місцеві виробництва, орієнтовані на пошук виходу на глобальні ринки в умовах постіндустріальної економіки.
Культурні індустрії – це унікальний сектор економіки, який виник внаслідок поширення масової комунікації та глобалізму.
Принципової різниці між визначеннями “культурні індустрії” (cultural industries) і творчі, креативні індустрії (creative industries) немає. Часто ці терміни вживаються як синоніми, але в деяких дослідженнях культурні індустрії виділяються в окремий сектор творчих індустрій. Останнє поняття є більш широким і універсальним.
На теренах колишнього СРСР креативні індустрії часто перекладають як “творчі індустрії”, намагаючись, таким чином, “укоренити” це поняття в рідній мові.
У Великобританії сектор культурного підприємництва в 1998 році офіційно був переданий у підпорядкування Департаменту культури, медіа і спорту (DCMS) уряду.
Традиційне визначення творчих індустрій, на яке спирається сьогодні більшість дослідників і фахівців з міському розвитку, було сформульовано так:
“Творчі індустрії – це діяльність, в основі якої лежить індивідуальний творчий принцип, навик або талант і яке несе в собі потенціал створення доданої вартості і робочих місць шляхом виробництва і експлуатації інтелектуальної власності”.
В Україні це поняття отримало нове дихання в 2014 роках, коли групи культурних активістів та спеціалістів почали шукати можливості перезапуску культури в реаліях того часу, і одним із знаменитих були Конгрес Активістів Культури та інші експертні спільноти, які перетворились в РПР Культура.
Конгрес активістів культури – недержавна організація митців та арт-менеджерів, що виникла як альтернатива Міністерству Культури. Конгрес діє з травня 2014 року, і його основна мета – пошук ресурсів для втілення соціально-мистецьких проектів, розповідала одна із засновників проекту кінопродюсер Олена Правило.
Робота Конгресу була спрямована також і на законодавство, а окрім «Нового Донбасу» Конгрес активістів культури готував також проекти, пов’язані з дизайном та цирковою галуззю.
На 2014 рік в Україні не приділялось достатньої уваги становленню культури та креативних індустрій. Було відсутнє розуміння значущості культурних та креативних індустрій (ККІ) на всіх рівнях влади та, відповідно, нормативно-правове забезпечення цього сектору економіки.
За інерцією з радянських часів чинне законодавство регулювало тільки державний культурний сектор, таким чином, «виключаючи» з відносин з державою недержавний сектор та бізнес з усією різноманітністю культурних практик, які не вписуються в жорстку унормовану систему «культурних галузей». Навіть створення Українського культурного фонду не розв’язало швидко цих проблем.
Культурна сфера переобтяжена застарілою інфраструктурою, яка з кожним роком все більше недофінансовується та не модернізується і тому втрачає спроможність надавати якісні послуги. Неефективність бюджетних витрат на культурні призначення та низький рівень витрат на культуру в мінімальному споживчому кошику призводять до нівелювання її ідеологічної, просвітницької та інноваційної ролі. Водночас поточне фінансування несправедливе та не відповідає її доданій вартості. Досі не вирішені проблеми з охороною авторських та суміжних прав, а внаслідок проблем в культурно-мистецькій освіті громадяни недостатньо володіють навичками, які формуються в культурному полі. Рівень культурної компетентності та культурних практик українців значно нижчий, ніж у мешканців європейських країн.
Попри всі зусилля та світові тренди Культура в Україні так і не стала загальнонаціональним пріоритетом.
Про це розповіли експерти Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) на круглому столі, який відбувся 27 листопада 2019 року в Києві. У своєму дослідженні «Економічна привабливість української культури» (за підтримки Українського культурного фонду) експерти розглянули сферу культури та креативних індустрій (ККІ), як одну із галузей економіки. Вони проаналізували основні характеристики розвитку культури та її окремих підгалузей, законодавство та стратегічні документи, міжнародний досвід, джерела фінансування та інструменти державної підтримки.
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В МІЖНАРОДНОМУ ВИМІРІ
Для популяризації української культури у світі потрібно розробляти впізнавані бренди. Такі персонажі, як вікінги, ковбої чи ніндзя асоціюються з певними країнами. Про них знімають фільми і анімовані серіали, виробляють товари, а дизайнери створюють лінії одягу. Для України такими персонажами-брендами могли б бути козаки чи мавка. Серед рекомендацій учасників дослідження – участь у культурних проектах міжнародного рівня. Культурна політика має бути чутливою до мовного питання і до мульти національності українського народу.
Зростання попиту на культурні продукти обмежує, що несприятлива економічній ситуації в Україні змушує частину споживачів економити на культурних продуктах. Збільшується і пропозиція культурних продуктів. Особливо часто спостерігають зростання секторів книговидання, а також музичних фестивалів. Тоді як у цілому сфера культури оцінюється респондентами як неприваблива економічно, окремі сфери, такі як видання підручників чи дитячої літератури, які сьогодні в Україні приносять порівняно невеликий прибуток.
Через брак культурної інфраструктури: книгарень, кінотеатрів, бібліотек – багато культурних продуктів і заходів залишаються недоступними для мешканців невеликих населених пунктів. Однією з причин цього називають те, що сфера культури не входить до пріоритетів місцевих громад і органів місцевого самоврядування. Погіршує ситуацію і низька якість дорожньої інфраструктури і транспортного сполучення – до регіонів не завжди легко доїхати.
Останнім часом держава почала приділяти культурі більше уваги, ніж у попередні роки після здобуття незалежності. Позитивне те, що створення інституцій для реалізації державної політики, тобто спеціальних агентств на зразок Інституту книги чи Державного агентства України з питань кіно. Респонденти переважно погоджуються, що держава повинна брати на себе фінансування певної частки сектору культури. Як правило, вони рекомендують спрямовувати державну підтримку для продуктів та ініціатив, важливих з точки зору їхньої культурної цінності чи національної ідентичності, а також таких, що містять інновації чи експериментальний підхід.
У теперішньому підході держави до відбору проєктів для підтримки респонденти зазначають як позитивні аспекти – такі як оцінка проєктів незалежними експертами – так і деякі недоліки, наприклад те, що фінансування отримують фільми, неуспішні в прокаті.
Позитивний досвід інших країн може слугувати Україні прикладом того, як удосконалити законодавство у сфері культури, відновлювати історичні пам’ятки, перетворювати бібліотеки на сучасні інформаційні хаби, визначати стратегічні пріоритети у сфері культури та проводити політику в цій сфері на місцевому рівні. Потенціал української культури вбачають у багатій культурній спадщині, у перетині культури, технологій та в талантах людей, які мають бажання вчитися.
Як розвиваються креативні індустрії?
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок забезпечують лише 0,7% (17 млрд грн) валової доданої вартості України.
Внесок окремих областей та міст – дуже різний. Одне місто Київ забезпечує більше третини доданої вартості сектору культури. Харківська, Львівська та Дніпропетровська області – три найбільші (після Києва) виробники українського культурного продукту. Трішки позаду Одеська, Донецька та Київська області.
Якщо говорити про продуктивність (додану вартість на душу населення), то в топі бачимо інші регіони. Наприклад, Миколаївська та Полтавська області за цим показником випереджають Дніпропетровську, Львівську та Одеську області.
Загалом найпродуктивнішими є:
- місто Київ (2264 грн/особу)
- Харківська область (449 грн/особу)
- Київська область (383 грн/особу)
- Миколаївська область (347 грн/особу)
- Полтавська область (344 грн/особу)
- Львівська область (342 грн/особу)
- Одеська область (321 грн/особу)
- Дніпропетровська область (287 грн/особу)
- Черкаська область (283 грн/особу)
- Запорізька область (273 грн/особу)
Найменше культурного продукту виробляє Чернівецька та Кіровоградська області. Вони також мають одні із найнижчих показників продуктивності у цій сфері (195 та 197 грн/особу відповідно).
Що ми маємо на сьогоднішній день від держави?
Уряд ухвалив проект розпорядження «Про затвердження видів економічної діяльності, які належать до креативних індустрій».
Документом визначено перелік видів економічної діяльності, які належать до креативних індустрій, відповідно до Національного класифікатора України. Перелік охоплює види економічної діяльності у сфері креативних індустрій на етапі створення креативного продукту у таких секторах: візуальне, сценічне, аудіальне, аудіовізуальне мистецтво; дизайн; література і видавнича діяльність; нові медіа та ІТ; архітектура й урбаністика; реклама, маркетинг і PR; бібліотеки, архіви та музеї; народні художні промисли.
Застосування переліку дасть змогу ідентифікувати креативні індустрії у структурі української економіки і створить передумови для отримання статистичної інформації щодо стану креативних індустрій. Оскільки креативні індустрії мають позитивний вплив на економіку, соціальну інтеграцію, гуманітарну сферу, використання переліку уможливить кількісне та якісне розуміння щодо внеску креативних індустрій у ВВП, працевлаштування, підприємницьку діяльність, децентралізацію, культурні та освітні процеси.
Важливо, що це відбулось, бо тепер є юридичні інструменти і напрямок до монетизації своєї творчості, ставання талановитими і цікавішими, групування учасників креативних індустрій для розробки більш якісних умов розвитку.
Треба лише діяти та ставати на крок вперед до своєї мрії. Можливостей багато і лише ось декілька з них:
House of Europe (“Дім Європи”) — нова програма, що фінансується Європейським Союзом, створена з метою підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС.
Програма фокусується на культурі та креативному секторі, освіті, медицині, соціальному підприємництві, медіа та роботі з молоддю
«Креативна Європа» – це програма Європейського Союзу, спрямована на підтримку культурного, креативного та аудіовізуального секторів. З 2014 до 2020 року на підтримку європейських проектів, що дають можливість подорожувати, охоплювати нові аудиторії, обмінюватися практичними навичками та вдосконалюватися, планується виділити 1,46 мільярда євро.
І це лише маленька частина теперішніх та майбутніх можливостей.
А більше буде, коли культурний сектор завдяки грантовим традаціям перетвориться в активний сектор з можливостями саморозвитку і самофінансування, що здатний завдяки креативному підприємництву створювати нові конкурентні культурні та креативні продукти.
Читайте ще Як заробляють на ідеях? Джон Хокінз
а також Кароліна Квінтана з ООН про світові тренди креативної економіки
