Як в Харкові та області працюють з гендерно зумовленим насильством
Це другий матеріал із серії, присвяченій розмові з людьми, залученими до протидії гендерно зумовленого, або ГЗН, насильства на Харківщині. У ньому ми детальніше відстежимо шлях, який проходять ті, хто його пережили. Читайте перший текст тут: «Показати, що можна інакше».
Катерина Дубовик, голова ГО «Союз багатодітних сімей» працює з багатодітними сім’ями, сім’ями, в яких виховуються діти з інвалідністю, одинокими матерями тощо. Про її організацію люди дізнаються завдяки «сарафанному радіо». Катерина консультує телефоном — у тому числі у питаннях гендерно зумовленого насильства; розповідає, як взаємодіяти з поліцією, надає психологічну допомогу.
Звернення в поліцію — один з найбільших викликів для постраждалих, говорить Катерина. Поліція, за її досвідом роботи з жінками, часто приїжджає не одразу. Розповідає про випадок, коли колишній чоловік однієї з клієнток погрожував її вбити. Та викликала поліцію, яка приїхала лише на наступний день, хоча жінка з дитиною жили біля Павлівської площі, в самому центрі Харкова.
Намагаємося залучити допомогу поліції, яка приїде на другий чи третій день… Або вона не приїжджає взагалі — особливо в область. Їй ніколи, у неї [поліції] є інші справи, — розповідає Катерина. — І це ж також байдужість суспільства. Люди чують крики, побої, але ж як вони вважають: це ж не наша сім’я, вони самі розберуться. А бувають випадки, які приводять до загибелі.
Однак звертатися до правоохоронців все одно важливо, вважає Катерина. «Обов’язково потрібно написати заяву в поліцію, аби вони почали працювати. Далі — розлучатися з цим чоловіком або хоча б окремо пожити, тому що діти не повинні це бачити. Це для них дуже велика травма».
«Окремо пожити» у випадках гендерно зумовленого насильства — це пожити у друзів чи близьких, влаштуватися у прихисток або орендувати житло. Катерина порівнює кризовий соціальний центр для жінок Лозівської громади з центром реінтеграції, поряд з яким є поліклініка, де бездомні люди можуть швидко отримати флюорографію.
Катерина розповідає: «Запитую [у прихистку в Лозовій — ред.]: “А чого ви не налагодите дружні стосунки з лікарнею або поліклінікою біля вас? Щоб жінка, як в центрі реінтеграції у Харкові, могла прийти й зробити флюорографію”. Відповідають: “Ми не центр реінтеграції”. Кажу, що розумію і маю на увазі, що можна перейняти досвід центру реінтеграції. Вони відказують: “Є сімейні лікарі”. Я все розумію, але якщо жінці потрібна допомога, то їй не до довідок. Вони мені відповідають: “Ви розумієте, ми там [в Лозовій — ред.] знаходимося, не в Харкові”. Кажу: “У вас є адміністрація, власні автомобілі у голови й заступників. Такі випадки трапляються рідко — не по сто разів на день. Нехай дадуть машину, щоб ту жінку відвезли [у поліклініку — ред.], одразу зробили флюорографію і повернули назад у шелтер”».
«На рівні Харкова ця проблема не вирішена, бо у нас один шелтер [Центр надання допомоги постраждалим від насильства, — ред.], у якому лише 10 місць. Для такого великого міста це взагалі нічого».
ГО «Чистий аркуш», до якої постраждалих від гендерно зумовленого насильства часто перенаправляють соціальні служби, центри зайнятості, поліція та інші структури, активно взаємодіє з шелтерами на Харківщині. Ігор Тридуб, керівник організації, розповідає, що не стикався з проблемами з доступністю: «Коли ми перенаправляли туди людей, були вільні місця [у харківському прихистку — ред.], зокрема вночі. Були такі випадки, що поселяли вночі: людина ночувала, а потім мала робити флюорографію. Вважаю, що це окей».
Ми хочемо допомогти якнайбільшій кількості людей, але допомогти одній та поставити під загрозу десять інших — на це треба також зважати. Ці механізми й вимоги пропрацьовані не просто так. Я вважаю це доцільним.
Окрім поселення у прихисток, «Чистий аркуш» допомагає людям, постраждалим від гендерно зумовленого насильства, поселитися до місць компактного проживання або винайняти квартиру на перші кілька місяців.
Розмірковуючи над різницею в забезпеченості різних прихистків, Ігор говорить: «Громадські організації працюють переважно за рахунок грантових коштів, а державні — бюджетних. Тому, можливо, перші більш забезпечені, проте менш надійні у тривалій перспективі». Ігор уточнює: ніхто не виставлятиме постраждалих від гендерно зумовленого насильства на вулицю, якщо фінансування громадського прихистку закінчиться. Допомогу їм надаватимуть до закінчення реабілітації. Але сам прихисток, у якого закінчиться фінансування або закриється, або змінить формат роботи та не зможе працювати з новими випадками.
На гарячій лінії La Strada нам порекомендували дзвонити за допомогою з поселенням постраждалим від гендерно зумовленого чи домашнього насильства одразу до поліції, мобільних бригад чи притулків.
Номери притулків:
Притулок для жінок Центру надання допомоги постраждалим від насильства у Харкові: (093) 303 03 53;
Притулок у Лозівській територіальній громаді при Кризовому соціальному центрі для жінок: (067) 402 02 23;
Номери мобільних бригад дивіться на сайті ХОВА.
Різницю в забезпеченні — як і відсутність послуг, необхідних для того, щоб якісно реагувати на гендерно зумовлене насильство і допомогти постраждалим, — можна й треба компенсувати тіснішою взаємодією, вважає Ігор Тридуб. «Що краще взаємодія між організаціями, які допомагають постраждалим, то менше прогалини [у послугах та забезпеченні — ред.] будуть відчувати на собі люди, які потребують допомоги, тим якісніше і швидше буде надана допомога».
«У нас є Центр соціально психологічної допомоги, Центр соціально-психологічної реабілітації, Центр матері та дитини. Існують різні структури, до яких можна звертатися й отримувати [допомогу — ред.]. Ми добре співпрацюємо з [державними, — ред.] шелтерами. Якщо туди потрапляє людина, але працівники шелтеру не мають, наприклад, додаткових ліків, вони телефонують нам вдогоночку, надсилають лист з потребами — і вже до цієї людини їдуть ліки, харчові продукти, предмети гігієни чи продукти для дитини».
Харківські громадські організації, сфокусовані на захисті прав вразливих груп населення, покладаються на взаємодію з іншими структурами, державними й недержавними, щоб вчасно надавати людям допомогу.
Наприклад, Благодійний фонд «Парус» допомагає людям з наркозалежністю «в полі»: вони видають замісну підтримувальну терапію (ЗПТ), займаються профілактикою, виявленням і лікуванням ВІЛ-інфекції. Вони не залучені до протидії гендерно зумовленого насильства напряму, — але перенаправляють тих, кому потрібна допомога, до організацій «ВОНА» і «Позитивні жінки». Ці організації допомагають жінкам з наркотичною залежністю і жінкам з ВІЛ-позитивним статусом відповідно адресувати гендерно зумовлене насильство.
Людям з ВІЛ-позитивним статусом та/або наркотичною залежністю, уже ізольованим через стигму, особливо жінкам, працювати з наслідками гендерно зумовленого насильства важче, каже директорка фонду Олена Овчиннікова. Розповідає: ВІЛ і стаття 130-1 ККУ, яка окреслює кримінальну відповідальність за «свідоме поставлення іншої особи в небезпеку», можуть стати значущим важелем для шантажу з боку кривдника.
Чоловіки, яких образили або покинули, маніпулюють. Мовляв, якщо ти мені щось не віддаси або не повернешся, я розповім, що ти могла мене заразити, приховавши ВІЛ-позитивний статус. І жінка відказує: “Чекай, я ж тебе попередила”. І він: “Нічого не знаю, ти мені не говорила, я про це дізнався щойно”.
Так само організації, що закривають гуманітарні потреби населення, переадресовують постраждалих від ГЗН. Благодійний фонд «Все для людей», що доставляє їжу та інші продукти тим, хто втратив житло або яким пошкодили житло у Харкові, направляє людей до компетентних психологів і психологинь.
Розповідаючи про виклики у своїй роботі, Ігор Тридуб відмічає, що відсутність ефективної, компетентної координації може нашкодити. Говорить про 17-річного хлопця, постраждалого під час окупації: той бачив, як до батьків росіяни застосовували насильство, а потім — вбили. Зрештою він виїхав на підконтрольну уряду Україні територію, «…а тут деякі соціальні служби не до кінця спрацювали, не в повному обсязі захищали його права, не представляли його інтереси, не супроводжували його до поліції».
Коли стало зрозуміло, що служби не можуть надати хлопцю потрібну допомогу, фахівець «Чистого аркуша» взяв його під власну опіку, поки тому не знайшли патронатну сім’ю. Безрезультатне «перекидання» людини з однією організації до іншої може спричинити ретравматизацію: постраждалі знову і знову вимушені розповідати свою історію, «переживати, перепроживати, переказувати». Такі випадки неякісної допомоги, за словами Ігоря, трапляються і з постраждалими від гендерно зумовленого насильства.
Катерина Дубовик вважає, що на державному рівні просвіта щодо гендерно зумовленого насильства надзвичайно неефективна.
«У нас є всесвітня акція “16 днів проти насильства” у листопаді, під час якої проводять заходи, круглі столи. Коли у Харкові з’явились мобільні бригади, які можуть виїжджати до жінки додому. Про це хто знав? Той, хто був на цьому круглому столі: управління соціального захисту, декілька громадських організацій, декілька науковців. Все».
Катерина продовжує: «Важливо, щоб у кожній школі це висіло на інформаційній дошці. Можна закріпити цю [інформацію — ред.] у батьківських чатах. У листопаді [інтерв’ю проводили у жовтні — ред.] вчителі на своїх уроках можуть присвятити 10 хвилин цій темі, аби дитина була обізнана. Щоб коли її маму батько ображатиме або битиме, вона сказала: “Мама, у мене тут є телефон, давай я зателефоную”».
Просвіту про гендерно зумовлене насильство, вважає Катерина, треба починати з дитячого садочку: прищеплювати «повагу до себе та своїх кордонів». «Без вчителів, вихователів та лікарів ми ніяк не зможемо. Якщо жінка прийшла [до лікаря — ред.] з синцями, потрібно ж поспілкуватися з нею — не просто виписати направлення на флюорографію».
Волонтерка БФ «Все для людей» Дар’я Постой також вважає, що просвітницької роботи бракує: «Люди думають, якщо [звертаєшся — ред.] до психолога чи лікаря, то в тебе проблеми з головою. Вважають, що правильно так: сидіти дома, слухати, як чоловік сварить — або не сварить, б’є — або не б’є».
Але, зауважує Дар’я, якщо буде центр, який допомагає постраждалим від гендерно зумовленого чи домашнього насильства, люди туди не підуть — особливо люди з області. Вважає, що треба залучати сторонніми корисними активностями, гуртками. «Щоб із зони комфорту, в якій люди зараз знаходяться, вони могли зайти у простір — хоча б просто подивитися. Не казати: “От, ми знаємо [про насильство]. От, ми бачимо”. Ні. Потрібно їх спочатку заохотити прийти, а потім уже з ними працювати».
Приблизно так працює «Грін-Ландія» — ми писали про їхні простори для жінок і дівчат в попередньому матеріалі.
ГО «Чистий аркуш» проводить інформаційні-просвітницькі заходи — розповідає про ознаки гендерно зумовленого насильства, шляхи уникнення і, якщо це вже сталося, способи отримання допомоги. Працюють з освітніми закладами, центрами зайнятостями, соціальними службами, місцями компактного проживання внутрішньопереміщених осіб тощо. Організація також навчає фахівців і фахівчинь різних структур і організацій реагувати й допомагати.
Ігор Тридуб розповідає, що організацію таких заходів здебільшого ініціює «Чистий аркуш». Захід схвалює адміністрація центру — і представники й представниці ГО приїжджають проводити лекції й тренінги.
Насправді наперед люди рідко мають запити на тему гендерно зумовленого насильства — суто на психологічні та юридичні консультації або на матеріальну й гуманітарну допомогу. Проте вони доволі добре сприймають інформацію і після навчання її використовують — телефонують нам під час і після заходів, [ставлять питання — ред.] й особисто розповідають про випадки, які були з ними або їхніми рідними.
Ігор вірить, що рівень просвіти щодо гендерно зумовленого насильства збільшився: про це говорять міжнародні й місцеві організації та соціальні мережі. «До людей ця інформація доходить різними шляхами: бачимо це, наприклад, зі звернень на національну гарячу лінію Ла Страда Україна. Кількість дзвінків щодо насильства збільшується. Певно, тепер люди знають, куди можуть зателефонувати».
«Союз багатодітних сімей» займається і координацією, і психологічною допомогою. Катерина Дубовик розповідає, що насамперед жінці, постраждалій від гендерно зумовленого насильства, має надати допомогу психолог: «Сказати, що вона красива, сильна, у неї все життя попереду і вона має приймати важливі для себе рішення. Якщо випадок жахливий, то вилучити [в першу чергу треба — ред.] її з того оточення».
Питаємо, чи є різниця в роботі з людьми, які пережили гендерно зумовлене насильство в російській окупації, і тими, хто переживав його на підконтрольній Україні території.
Ігор Тридуб відповідає: «Насильство є насильство. Від іншої людини воно відчувається найгірше. У порівнянні з травмами, пов’язаними з катаклізмами чи прильотами, насильство з боку іншої людини — це найскладніша психологічна травма».
Ігор розповідає про тортури з ознаками гендерно зумовленого насильства щодо місцевих. Описує випадки, через які проходили чоловіки (компонента ГЗН: росіяни затримували та знущались з них саме тому, що вони чоловіки): «Артикуляція була різна. Дехто казав: “Ми це з вами робимо, оскільки ви не люди”. Інші казали: “Ви потенційно можете становити нам загрозу”. Я іншими словами говорю — будемо деморалізувати, аби ви не чинили спротив. Вони знищували людську і, власне, чоловічу гідність спробами різної кастрації, тортурами та полоном».
Ігор не хоче стверджувати, що різниці у роботі з постраждалими від ГЗН в російській окупації та поза нею немає. Каже: це залежить від того, яке саме гендерно зумовлене насильство було. Так, економічне домашнє насильство, ґвалтування й тортури від окупантів по-різному впливають на людину. Вплив на людину залежить від форми насильства, його інтенсивності й тривалості. Також важливо, чи може людина впливати на ситуацію, чинити спротив. «Що менше у людини контролю над ситуацією, над своєю поведінкою, тілом, — то більша психологічна травма. Зрештою більший ризик [виникнення — ред.] посттравматичного стресового розладу».
«Чистий аркуш» теж надає психологічну допомогу людям, які пережили гендерно зумовлене насильство. Психологи надають підтримку під час кризового втручання як первинну кризову допомогу. Далі, розповідає Ігор, працюють на відновлення власних сил. Також важливою є психологічна просвіта — пояснення, що з людиною відбувається і чому це нормальна реакція на ненормальну ситуацію.
Працюємо на пошук ресурсів, внутрішніх і зовнішніх. [Пояснюємо — ред], як людина потім може сама собі допомагати, використовувати близьких людей чи знаходити соціальні контакти [для підтримки — ред.]. Працюємо на зниження впливу наслідків психотравмуючих подій на людину.
Катерина Дубовик розповідає: більшість жінок, у яких були аб’юзивні стосунки з чоловіком або партнером, виїхали в інше місто чи за кордон. Зараз до «Союзу багатодітних сімей» з такими запитами звертаються рідко.
Ігор Тридуб говорить, що часто виявляє людей, які пережили гендерно зумовлене насильство, коли закриває інші запити, наприклад, під час видачі гуманітарної допомоги.
За даними Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації, за дев’ять місяців цього року немає офіційно зареєстрованих випадків «насильства за ознакою статі» (так в українському законодавстві називається гендерно зумовлене насильство). Тетяна Печура, в.о. директора Департаменту, повідомила Ґварі, що за минулий рік офіційно було зареєстровано два такі випадки. У Центр допомоги врятованим, відкритий у липні 2023 року, за цей час звернулось п’ять осіб, постраждалих від гендерно зумовленого насильства. Тетяна наголошує, що ці цифри не є статистикою: якщо по домашньому насильству департамент має вести звітність і щоквартально її подавати, випадки гендерно зумовленого насильства фіксуються в рамках моніторингу ситуації.
Хорошко Ганна, заступниця начальника управління сімейної та гендерної політики й начальниця відділу у справах сім’ї та оздоровлення дітей, гендерної політики та протидії торгівлі людьми, надала нам статистику по домашньому насильству також. Відтак, за дев’ять місяців 2023 року у Харківській області, було 3,963 звернення щодо домашнього насильства (щодо дітей — 140, жінок — 3,271, чоловіків — 552 стосовно чоловіків).
Редакційна примітка: Ці 3,963 звернення можуть підпадати під визначення гендерно зумовленого насильства (як-то насильство чоловіків щодо жінок у стосунках) і ні (як-то насильство батьків щодо дітей, насильство щодо старших батьків).
За даними департаменту соцзахисту, торік кількість звернень щодо домашнього насильства на Харківщині була меншою: 1,226 випадків. Та Ганна зауважує: «Ці цифри не є показовими: багато територій з початку 2022 року були окуповані — і дані звідти не отримувались. Нікуди було звертатись і передавати».
Притягнути до відповідальності кривдника можливо, але надзвичайно складно, — особливо якщо йдеться про психологічний або економічний аспекти гендерно зумовленого насильства. Катерина Дубовник розповідає: «[Притягнути до відповідальності — ред.] можна після фізичного насильства, якщо маєш довідку від судмедексперта. А психологічне… Є стаття ККУ стосовно погроз [cт. 129 ККУ, “Погроза вбивством” — ред.], тож якщо кривдник погрожує, можна подати [заяву, — ред.] щодо них. Треба робити скриншоти всіх смс-повідомлень. Але якщо кривдник маніпулює та принижує, то притягнути його до відповідальності майже неможливо — скаже, що жартував і постраждала все вигадує».
Ігор Тридуб погоджується, що законодавча база для притягнення відповідальності щодо гендерно зумовленого насильства не ідеальна. Проте вважає, що вона вже достатньо випрацювана. «Фізичне насильство найпростіше довести, інші форми — складніше. Якщо ми беремо ГЗН, це ж буде не тільки домашнє насильство. Після деокупації [територій фіксують — ред.] випадки знущань, тортур, які мають ознаки ГЗН. Притягнути до відповідальності окупантів доволі складно, але такі прецеденти в Україні вже є».
Ганна Хорошко з департаменту соціального захисту розповіла Ґварі: наразі на обліку у поліції Харківської області стоїть 3,650 осіб щодо насильства в сім’ї. Якщо ситуація критична, кривдникам видають терміновий заборонний припис. «[Потім] поліція проводить з ними профілактичну роботу. Серйозніші випадки, я так розумію, передають до суду, який може винести вирок і направити кривдника на проходження корекційної програми. Вона може тривати близько пів року».
