«Ми не можемо бути на сто відсотків еко»:

за підтримки

Ось уже понад десять років, сортуючи вторсировину, замислюючись над доцільністю кожної покупки і розвиваючи благодійну крамницю «Ясна річ», я сама навряд чи точно скажу, що таке «екобренди». Навіть у сфері, що вже унормована законом (органічні продукти харчування), зокрема, коли натрапляю на органічну крупу в пластиковому пакованні, сильно замислююся.

Як і більшість моїх подруг і друзів, чиєю думкою я поцікавилася перед написанням статті, я скептично ставлюся до глянцевих інстаграм-акаунтів з космічними цінами на 100% екопродукцію.

Я мала написати про екобренди.

Тому для цієї статті я обрала чотири бренди, які самі себе не називають «еко», однак у мене були підстави думати, що вони значно відрізняються від пересічних продуктових чи сервісних бізнесів.

Разом із засновниками й засновницями цих брендів ми з'ясовували, хто вони такі, який імпульс ними рухає, що було спершу – стратегія чи практика, як узгоджується їхня місія та потреба продавати продукти в суспільстві переспоживання, хто їм допомагає, яке ставлення до грошей і викликів.

«Білка» продає як продукти (багаторазові маски, мішечки і бахіли), так і сервіси (освітній, «Зелений офіс»).

Засновниця бренду Ірина Білик якийсь час намагалася змінити ситуацію в зеленій зоні біля власного дому. Приходила зі своїми ініціативами до місцевої адміністрації, але там тільки розводили руками. Проте Іра відповіла не бідканням, взяла квиток і поїхала на зустріч із ідеологинею руху «нуль відходів» Беа Джонс у Києві. Це був 2018 рік, а згодом «Білка» стала одним з перших бізнесів, що запропонував багаторазову альтернативу в мережевих закладах: бахіли, мішечки, набори для подорожей.

Printostan– майстерня шовкографії Жені і Маші з Києва, а також продуктово-сервісний бізнес. Справа розвинулася 2015 року з DIY-ініціативи Жені, що хотів власноруч надрукувати мерч для групи, в якій тоді грав. Зараз у Printostan'i можна замовити друк тиражної продукції, кастом власної речі або ж придбати готовий апсайклінг одяг. Також є опція навчитися друкувати на воркшопі або купити стартовий набір для шовкодруку вдома чи на маленькому виробництві. Майстерня жваво співпрацює з митцями та мисткинями різного жанру.

«Дорогоцінний пластик» з Одеси, бізнес, який шукає рішення для перероблення пластику та допомагає людям не викидати його. Історія заснування дуже схожа на появу «Білки» в Харкові. 2016 рік, засновник справи Євген Хлєбніков гуляв із сином і бачив, що зараз у лісі значно більше пластикового сміття, ніж за часів його дитинства. Відтак був пошук рішень, які вже є у світі, для перероблення пластику. Так Євген знайшов спільноту Precious plastic. Повноцінним бізнесом справа стала, коли до неї долучилася Надія, партнерка і дружина Євгена. Тепер «Дорогоцінний пластик» приймає у городян пластик, продає крафтові вироби з переробленого пластику, пропонує урбаністичні рішення для бізнесів та міст (лавочки і плитку), також команда виготовляє обладнання для перероблення пластику (екструдери, подрібнювачі) на замовлення, консультує про технології перероблення і постійно шукає нові рішення для пластиків, що не переробляються.

Potrib, апсайклінг-майстерня, її історія почалася у Харкові на межі 2017–2018 років, коли Ілона Шевчук навчалася в Українській Академії Лідерства (УАЛ). Тоді Ілона та її одногрупники й одногрупниці, щоб налагодити добросусідські стосунки, роздавали біля Академії власноруч зроблених текстильних янголят. Із сусідами подружилися, янголята закінчилися, а машинка «Поділ» 1964 року і бажання Ілони працювати з текстилем залишилася. Ілона переїхала до Львова – і почалися експерименти з місцем, командою і власне продуктом. Зараз майстерня переробляє текстильні відходи з виробництва безкаркасних меблів, виготовляючи наплічники та бананки.Тут можна замовити як готові аксесуари, так і кастомізований виріб.

розповідає Ірина Сальник, комунікаційна менеджерка благодійної крамниці
«Ясна річ»

Світлина – з фотосесії для апсайклінг-бренду «Азатот» («Ясна річ» передає їм речі).

Ілона (Potrib) радіє, що завдяки такому формату можна вправно маневрувати в мінливих обставинах, переносити майстерню з місця на місце. У час, коли ми говорили з нею, Potrib саме переїздив зі Львова до Волочиська (маленького містечка на Хмельниччині).

Починалися всі ці бізнеси з болю і/або запалу однієї людини. Часто були такими по кілька місяців. Зараз усі бренди за своїм типом є «родинними організаціями», невеликі за штатом (до десяти людей) з добрими стосунками, часто співробітники/-ці виконують кілька завдань. Троє із цих бізнесів є родинними буквально.

Ірина Білик («Білка»): «Перші дев'ять місяців я працювала сама, а потім з'явилася Настя і взяла на себе склад, відправлення. Я прийшла з третього сектору [Львівська ВМГО Фундація Регіональних Ініціатив, – І. С.], була волонтеркою у своєму власному бізнесі. Якось на бізнес-тренінгу мене запитали, яка моя власна зарплата. Так я почала собі платити».

Команда

Ілона (Potrib) каже, що, якби спершу на неї навалилася теорія, то вона навряд чи б наважилася.

Женя із Printostan'у на моє запитання про стратегію дістає фоліант «Бізнес-план», заливається сміхом і відповідає, що прочитав до половини.

Замість стратегії. Ніхто з моїх співрозмовників не писав бізнес-планів і не прораховував ризиків наперед.

Євген, засновник «Дорогоцінного пластику», зробив свій перший апарат з металу, купленого на металобрухті за 400 грн.

Безумство і сміливість

Загалом усі мої співрозмовники так чи так приходили до розуміння того, що таке маркетинг, цінність і особливості бренду поступово, працюючи і навчаючись одночасно.

Ніхто з моїх співрозмовників/-ць, міркуючи про стратегічний розвиток, не висловив бажання вирости в міжнародну корпорацію.

Усі ці бренди як компанії із соціальною складовою могли б претендувати на гранти, але не поспішають їх брати. Надя з «Дорогоцінного пластику» твердить, що вони більше покладаються на себе і не хочуть зраджувати своєму центральному завданню «Допомагаємо людям не викидати пластик». Команда побоюється, що грантодавець може зажадати зміни стратегії, а їм би не хотілося відходити від своїх принципів. Зараз одесити хочуть монетизувати те, що вони давали цілком безкоштовно, а їм самим коштувало багатьох сил і експериментів – технологій і винаходів.

Ілону тиск грантового дедлайну спровокував на не дуже зважену купівлю обладнання, яке згодом виявилося непотрібним.

Якщо коротко, то їх вистачає.

Загалом же для моїх співрозмовників значно важливіше бути причиною змін, а не заробляти якомога більше.

Гроші

Трапляється, що вартість матеріалу перевищує вартість нової або неекологічної сировини. Сама вторинна сировина може бути дешева чи навіть безкоштовна, але зусилля з перероблення та логістики роблять її «золотою». Я цікавлюсь у моїх співрозмовників/-ць, з якими матеріали вони працюють, як вирішити дилему собівартість vs адекватна ціна для кінцевих споживачів/-ок.

Надя, «Дорогоцінний пластик»: «Наш принцип – обоходитися тими вторинними ресурсами, що вже є. Ми ніколи не будемо додавати барвник. Маємо "угоду" з "Україною без сміття": коли в них з'являється пластик якогось рідкісного кольору, вони надсилають його нам. Деякі клієнти помилково гадають, що можуть провести екоакцію, назбирати сировину на вулиці, а ми з неї щось зліпимо. Доводиться їх розчаровувати. Часто той пластик, що ви зібрали на вулиці чи в лісі, брудний і не годиться на перероблення. Безумовно, ми втрачаємо деяких клієнтів через це. Хтось хоче, щоб ми змогли зробити такі меблі, які можна буде продублювати в мережі закладів. Натомість наша робота з матеріалом завжди унікальна і результат часто непередбачуваний».

Часто ідейні бренди працюють з вторинною сировиною або сировиною з відповідальних джерел чи екосертифікатами.

Printostan зараз для своїх принтів використовує фарби тільки на водній основі. Проте Женя і Маша прийшли до цього не одразу. Спершу було усе як в усіх. Згодом вони почали більше тямити саме у фарбах, перевіряти екологічні сертифікати. У фарби на синтетичній основі додають фталат, що робить їх пластичнішими, так з ними легше працювати, проте він же й забруднює воду під час прання та виділяється в атмосферу під дією сонця. Отже, екологічно безпечні фабри важче дістати, з ними складніше працювати, вони дорожчі, але Printostan все одно віддає перевагу саме їм.

Робота з матеріалом

«Білка» пробувала шити з обрізків, але собівартість виявилася така, що споживачі/-ки обирали б дешевший продукт. Саме в цьому сегменті ринку конкуренція вже значна, і великі виробництва пропонують нижчу ціну. Ірина вибрала компромісний варіант: вони шиють з нової, але якісної і української тканини, і роблять доступнішу ціну.

Для Potrib матеріал – завжди виклик. Вони пробували апсайклити і текстиль, і банер.

Ілона: «Пам'ятаю, одного разу наш банерний рюкзак просто луснув посередині. За кожну нову роботу я беруся зі словами "Ну давайте спробуємо". Ми спершу пробували шити одяг, але зрозуміли, що з ним буде дуже важко, зупинилися на аксесуарах. Зараз, коли поїхали зі Львова, логістика буде ще складнішою, може, вийде знайти постачальників сировину тут, на місці.

Спершу ми поставили на наші наплічники зависоку ціну, бо ти ж розумієш, скільки праці треба, щоб зшити всі ці клаптики. Але в мене завжди було бажання робити доступний продукт. Згодом ми відпрацювали технологію, викрійки, оптимізували процес і вдалося знизити ціну».

З наших діалогів виходить, що Printostan та «Дорогоцінний пластик» чи не найменше вкладаються в рекламу.

«Дорогоцінний пластик» робить ставку на інстраграм та особистий бренд ідейних натхненників бренду. Буває, передзамовлення на новий продукт приходить як реакція на опубліковану інстаграм-історію. Зараз найцікавіша теми для просування – зміна ставлення до пластику як до «дешевого», нелюксового матеріалу. Тому бренд експериментує з переробленим пластиком як матеріалом для арту, створюючи картини та інсталяції.

Цікавлюся, що допомагає брендам бути на слуху, втілювати свою місію і продавати продукти і послуги.

Printostan спробував свої сили на ярмарках у Берліні і несподівано отримав цікавість до своєї продукції. Також Женя і Маша дуже люблять усілякі колаборації: приміром, у них є колекція з 15-ти речей, зроблених спільно з благодійною крамницею «Ласка» у Києві, також їхні речі можна побачити на героях та героїнях серіалу для підлітків «Sex, insta і ZNO», а саму їхню майстерню та роботу – у фільмі-бекстейджі до цього серіалу. Маша говорить, що від початку бачила їхні принтовані речі як частину художніх проєктів.

Просування бренду

Ілониній апсайклінг-справі (Potrib) дуже допомогли спільноти, до яких вона належала: БУР (Будуємо Україну разом) та УАЛ. Саме вони були першими споживачами/-ками й промоутерами її продукції.

Іра Білик думала, що як тільки вони вийдуть у великі мережі, трапиться диво і всі люди одразу перейдуть на багаторазову альтернативу. Проте так не трапилося. Іра пов'язує зростання попиту на товари з інформаційними кампаніями («Липень без поліетилену»). Тому зараз «Білка» – це і освітні послуги, і «зелений офіс» для бізнесу. Своїми сервісами компанія змінює модель споживання і ставлення до відходів, отже, збільшує попит на багаторазову продукцію.

Загалом бренд робить ставку на яскраву, з авторськими принтами продукцію.

Ілона переїздить із Potrib у Волочиськ з надією розвинути тут бізнес, давати роботу місцевим людям і створити прецедент новою культури ведення бізнесу. Перший овва-ефект від роботи в неї був, коли побачила наплічник своєї майстерні на випадковому перехожому.

Відповіді Ірини та Надії з «Дорогоцінного пластику» майже однакові: їм радісно, коли бачать, як їхня робота запускає ланцюгову реакцію. Друзі, які приходять до них у гості, уже не можуть жити по-старому, об'єднуються із сусідам, і вже ціла спільнота шукає способів змінити своє поводження з відходами.

Запитую у своїх співрозмовників і співрозмовниць, у які моменти відчувають радість і піднесення, чи вірять вони у свою справу і як оцінюють шанси на розвиток.

Реалізація

Potrib переїхав з насидженого місця і використовує цей час для осмислення й позиціонування бренду.

«Білка» почала шити багаторазові маски, змогла дати роботу кільком швачкам. Проте освітні послуги й корпоративний сегмент зазнали змін. Вебінари не працюють так, як живі зустрічі про сортування, коли можна на власні очі побачити й помацати всі різновиди пластику.

Наші бренди пережили її і трансформувалися.

Printostan почав працювати камерніше, проте команда хоче повернутися до формату менторства у коворкінгу.

Пандемія

«Дорогоцінний пластик» приймає клієнтів дуже обережно та використав час для нових винаходів.

Усі бренди діляться своїми знаннями, знаряддям або винаходами, не замикаються на собі.

Printostan не бере великі замовлення, які не відомо, чи вдасться продати. Вони хочуть розвивати формат передзамовлення, щоб ще ощадливіше поводитися з ресурсами.

У кожному діалозі я намагаюся з'ясувати, як вирішують мої співрозмовники конфлікт між тим, щоб лишити якомога менший слід по собі та потребою продавати нові речі й продукти.

Дорожче за гроші

«Дорогоцінний пластик» навіть не карантині продовжує приймати пластик від людей (це, певно, найважча частина бізнесу), бо хоче лишити цю точку особистого входу і контакту.

Ірина Білик: «Я ніколи не називаю наші мішечки або іншу продукцію "еко", ми шиємо їх з нової тканини. Там, ти вступаєш у переговори із совістю. Але я рахувала, і все одно виходить, що від нового багаторазового шкоди менше, ніж від одноразового. Наприклад, ІТ компанія з 50 осіб упродовж року використовує 25 000 поліетиленових пакетів. За 7 років – 17 5000 шт. А ми пропонуємо 5 торбинок для кожного працівника мінімум на 7 років використання. Ну і торбинки – це лише перший крок до розумного щоденно споживання і масштабних змін)».

Так, ми не можемо бути на сто відсотків «еко», якщо екологічність розглядати в широкому сенсі слова (ненасильницьке спілкування в команді, побудова горизонтальних стосунків).

Бізнеси роблять живі люди, іноді втомлені, часом роздратовані, часто недосвідчені.

У цих розмовах із близькими духом людьми мій внутрішній конфлікт між тим, як вести комерційну діяльність та зменшувати споживання, притлумлювався.

Можуть бути sustainable: і бізнес, і світогляд споживання

Проте є те, що робить цих людей і їхню роботу дуже цінною для мене:

Якщо ви хочете інвестувати свої гроші в бізнеси, що для них довкілля і розвиток громади важливіший за надприбуток, раджу поцікавитися, у чому саме полягає екологічність бренду, а не сліпо довіряти префіксові «еко».

+