fbpx

Креатив на карантині

за підтримки
«Креатив на карантині» – спецпроєкт Gwara Media #за_підтримки_УКФ, що стартував у розпал пандемії. Це десять історій про креативний бізнес: про митців, креативні спільноти, культурних менеджерів, інтелектуальні продукти і творчу освіту. Ці історії – наш спосіб підтримати проєкти, яких карантинні обмеження змусили уповільнитись у розвитку.
В Україні креативна індустрія існує у двох реальностях: у звітах та документах держустанов і самостійно поза ними. Ми вже багато писали про першу із цих реальностей: про непрозорість у створенні центрів креативної індустрії, про міські фонди культури, які поки існують тільки на папері, а також про те, що катедри культурно-креативних індустрій в Україні мають мало спільного з однойменними навчальними курсами за кордоном. Ба більше: програма фестивалів креативних індустрій у Харкові спонукають сумніватися, чи всі, хто мав би, розуміють, що таке креативна індустрія і яким чином розвивати креативну економіку в Україні. Друга реальність – самостійні прибуткові проєкти, в яких головне «знаряддя праці» – творчість. «Креатив на карантині» – це їхні голоси.
«Хочеться, щоб відбувся діалог, а для цього необхідна участь обох сторін. Досягнення контакту – теж наша мета, камерна сцена дає можливість акторам і глядачам існувати в єдиному просторі до та після вистави. Театр без лаштунків – ідеологічно важливий для нас», – Артем Вусик, театр «Нєфть».
«Напрям літератури, яка буде видаватися, було закладено в контексті видавництва від самого початку. Коли ми формували концепцію, то думали про те, яка книжки буде цікавою в медійному сенсі. І от ми зійшлися, що в Україні бракує якісного перекладного репортажу і нонфікшену», – Ігор Балинський, видавництво «Човен».
Про себе
«Зазвичай у клубах більше уваги приділяють дизайну інтер'єру, коктейльній карті, а в нас якісний звук, мінімальний декор і м'який шкіряний диван, з барного посуду – лише грановані стакани, бо фокус на іншому. Це вже питання пріоритетів, для нас першочерговим є звук, атмосфера, настрій гостей», – Ольга Удовенко (Udda), «Культура звуку».
«Головною особливістю нашого видавництва є своєрідна нішевість. Ми видаємо книги зі сміливим змістом і в незвичній подачі. Наш курс – сучасна нонконформістська література, відмінна від мейнстріму», – Андрій Гончарук, видавництво «Люта справа».
«Ідея оренди шрифтів виникла в мене 2008 року, з одного боку, як замінника крадіжки шрифтів, а з іншого, як доповнення до ліцензій, які не дуже зручні й занадто дорогі. Відтоді і досі разом з партнерами і співробітниками-програмістами ми це реалізуємо», – Євген Садко, шрифтовийонлайн-сервіс Rentafont.
«Моє видавництво молоде та невелике, але ми маємо чітке розуміння, що хочемо принести в сучасний літературний простір, а саме – відкрити нових авторів, які б не боялися порушувати цікаві сьогоденню теми», – Ірина Білоцерковська, видавництво «Білка».
«Завдання нашого експозиційного простору: щоб Харків мав можливість прийняти фотографії з будь-якого світового музею, тобто гарантувати належне зберігання робіт. І наш пріоритет – досягнути цих складних технічних умов, а не відкритися якомога швидше», – Сергій Лебединський, Музей Харківської школи фотографії MOKSOP.
«Ідеєю було створити альтернативну реальність, “місто в місті”, що вміщує багато резидентів, ТРЦ за інтересами. Першочергово ми прагнули зробити фестивальний майданчик. Ми лише нещодавно завершили стадію ремонту, бо з трьох цехів працювали лише два. Цього року в карантин завершили центральний павільйон на 7500 м². Мегазал відкрили у вересні, він став найбільшим експо/івентпростром у східній Україні», – Сергій Полюгін, артзавод «Механіка».
«Ми видаємо мальовані історії, тобто твори, в яких наратив доноситься до читачів у вигляді ілюстрацій, побудованих за своїми законами. Вони можуть бути з текстом або без, проте відтворення історії за допомогою малюнка, створення настрою та формування персонажів є головною відмінністю цього мистецтва», – Ярослав Мішенов, видавництво Vovkulaka.
«Літературні агенти – посередники між автором і видавництвом (українським, закордонним), організаторами фестивалів, майданчиками для виступів, журналістами. Ми консультуємо своїх авторів у всіх аспектах: від покращення тексту, умов підписання угоди і передачі прав до стилю, манери висловлювання тощо», – Вікторія Му, літагенція OVO.
«Спеціалізація – мілітарна література, мемуаристика, загалом хороші книги, які точно добре впливатимуть на світогляд кожного нашого читача. Ця ніша була фактично вільною в Україні, і заповнити її – це і назагал важливо, і особисто для мене актуально», – Олексій Бешуля, видавництво «Пропала грамота».
«Коли вся робота жорстко регламентована, це обмежує і глядача, й актора, а для творчого сприйняття залишається мало місця. Ще є проблема, що деякі глядачі впевнені, що мають зрозуміти виставу правильно, а якщо інакше, то вони дурні та не тямлять у сучасному мистецтві. Але тут інша мета: щоб просто змусити людину замислитися, ввімкнути мозок – і це вже перемога», – Таня Голубова, театр «Нєфть».
«Зараз в Україні хвиля електронної музики, яку складно не помітити. Вона росте та набирає обертів. Ця музика може бути дуже різною, однак для багатьох слово “техно” – загальна назва всього, що можна почути у клубах. Так само будь-які вечірки називають рейвами. У нас трохи інше музичне спрямування. Техно грає у “Культурі звуку”, але це не основний наш напрям, перевагу надаємо менш функціональній, складнішій музиці», – Ольга Удовенко (Udda), «Культура звуку».
Про творчість
«Матеріальне мистецтво застаріле, його продаж обтяжений бюрократією і корупцією. Цифрового художника нічого не обмежує. Я відчув цю міру свободи і хочу, щоб її відчули всі художники, які теж хочуть таким чином розвиватися. Для цього й існує Minin Art Hub», – Роман Мінін, креативний хаб Minin Art Hub.
«Люди, які створюють шрифти, переважно інтровертні, їхня особлива риса – посидючість. Вони не рвуться робити швидкий бізнес. Шрифтар може просидіти рік, роблячи один шрифт. Вони багато експериментують. Складно знайти серед шрифтарів дуже комунікабельних людей, підприємців, які вміють продавати. Це особливості професії. Шрифтар повинен мати візуальну культуру, смак, дизайнерський бекграунд, знання з каліграфії і навіть трохи вміти програмувати», – Євген Садко, шритовийонлайн-сервіс Rentafont.
«Мені фотографія з усіх видів мистецтва імпонує найбільше, бо хороше фото залишає простір для інтерпретацій. Коли бачиш картину – там усе чітко, як хотів художник, він створив свою реальність. А в навіть пофарбованій світлині реальність не тисне, не стискає в рамки чиєїсь голови. Для мене хороша якісна фотографія містить певний історичний наратив і виконана в естетиці, що відповідає часу та особистому погляду фотографа. У сучасній фотографії втомлюєшся від величезної кількости саморефлексії в картинках», – Сергій Лебединський, Музей Харківської школи фотографії MOKSOP.
«Сучасне мистецтво і культурна сфера доволі закриті, законсервовані. Ми працюємо з початківцями і намагаємося бути “точкою входу” для художників», – Анастасія Хлестова, креативний хаб 127 garazh.
«Сервіс оренди шрифтів не з’явився значно раніше з кількох причин. По-перше, шрифтова галузь – доволі консервативна. По-друге, шрифтові бізнеси ніколи не отримували хороших інвестицій, позаяк ринку шрифтів майже не існувало як такого і сам продукт, шрифти, не сприймався серйозно серед інвесторів. Звички платного використання з’явилися всюди, крім шрифтів. Вони були останніми в моделі SaaS (англ. software as a service – програмне забезпечення як послуга)», – Євген Садко, онлайн-сервіс Rentafont.
Про культурний менеджент
«Я займалась організацією сімейних таборів, поїздок, екскурсій. В ArtSpace я прийшла із цим організаційним досвідом і з цією спільнотою. Тут вдалося реалізувати проєкти, які до того було неможливо зробити, бо не було приміщення. У нас багато різних напрямків. Вони спираються на можливості нашої початкової спільноти. У нас усі дуже творчі: хтось малює, хтось ліпить, хтось шиє. Підтримати їх, вивести на новий рівень, монетизувати – це було моє основне завдання. Ще одна мета – розширити цю спільноту», – Валентина Дегтярьова, креативний хаб 1898 ArtSpace.
«Про ідею створення фотомузею в Харкові говорили вже давно. Однак від ідеї до її реалізації багато змінних, і головна з них – стосунки з авторами. Ми з усіма в тісній співпраці, майже щодня тримаємо зв’язок з ними. Створюючи музей, я взяв на себе відповідальність за зображення – естетичну політику. Варто заручитися довірою багатьох людей – і це найскладніше», – Сергій Лебединський, Музей Харківської школи фотографії MOKSOP.
«Коли ми обираємо тематику івенту, не завжди можна орієнтуватися на інтереси команди, важливо думати про гостей, але й щоб тема викликала емоції. Складно якісно робити те, що не подобається. Якби ми були івент-агенцією, яке на замовлення виконувало будь-які забаганки, – це інше питання. Іноді бувають розбіжності в команді, але нам зазвичай вдається знайти компроміс», – Юлія Ліпакова, артзавод «Механіка».
«Не всі видавці хочуть достатньо вкладатися в промоцію чийогось імені, оскільки немає гарантії, що цей автор не розірве угоду з видавцем на якомусь етапі. І є ще момент: зовсім не всі письменники – самі собі PR-ники. А створення та розвиток інституту літагенції в Україні дає авторам змогу займатися своєю частиною роботи – письмом, а всі інші питання за них вирішує агент/-ка, який своєю чергою зацікавлений у промоції імені автора, якого можна потім вигідніше продати, як би це банально не звучало, але в цьому випадку ситуація win-win», – Олена Одинока, літагенція OVO.
«У нас у студії немає шаблонного малювання, перемальовувати – це механічний процес, де копіюється візуальна мова іншого митця. Це можна робити по відео на ютубі, головне питання: навіщо? А для цього потрібно навчися думати. У нашій студії ніхто не вимагає чогось конкретного, новачків це лякає, вони приходять відсидіти, як у школі: “Скажіть, що намалювати, я зроблю”. Єдине обмеження у вільній творчості – не можна малювати на чужій роботі», – Віра Толмачова, дитяча студія вільного малюнку d16 art lab.
«Займаючись сферою альтернативної освіти, важливо переконатися, що вона знайде відгук у людей: батьків, студентів, викладачів. Найгірше, коли освітній заклад перетворюється на законсервовану установу, де однакові люди розповідають однаковими словами про однакові проєкти», – Богдан Волинський, дизайн-школа dash!для дітей та підлітків.
Про креативну освіту
«У “Капусті” викладач – це партнер за творчістю: є дитина з безмежною енергією та безліччю ідей та дорослий з практичним досвідом і розумінням, як ці ідеї втілити в життя. І це взаємодія, обмін. Хочеться не безпосередньо навчити, а натякнути. Зараз у “Капусті” я намагаюся створити простір, де майстри з любов’ю діляться з дітьми власним досвідом, палають своєю справою та заражають нею інших. У «стандартних» школах часто бракує дорослих, які можуть навчити, не відбиваючи бажання вільно імпровізувати», – Марія Коломієць, артхаб «Цвітна капуста».
«Кожний проєкт – це ніби музичний джем, він може вдатися, а може ні, процес пріоритетніший за результат. Дітей структурує зацікавленість. У таборі для кліпу діти зранку вчать пісню, потім роблять до неї 3D-анімацію, хореографію, малюють ілюстрації. Коли я повертаюся в “Капусту” зі структурованого світу за вікном, я щоразу дивуюся динаміці, яка тут панує. У багатьох людей маятник йде у крайність впорядкованости, все занадто статично, а важливо примиритися з хаосом», – Сергій Бєлозьоров, артхаб «Цвітна капуста».
«Це дійсно важливий час для трансформації театру, переусвідомлення себе в театрі та театру в собі. Карантин стимулює на нові креативні пошуки, ти ставиш собі запитання: так не можна, як інакше? Бо не хочеться шукати нову професію та відмовлятися від своєї справи», – Артем Вусик, театр «Нєфть».
«Пандемія, звичайно, впливає на весь ринок. Втрати жахливі, процент виданих книжок мінімальний. І це не тільки тому, що ми не «виходили у світ». Не відбулося жодного великого форуму (були два книжкові ярмарки в Запоріжжі на о. Хортиця та в Києві – і я у захваті від мужности організаторів! Дякую їм щиро!) – все зайшло в онлайн-формат, що абсолютно не сприяє просуванню, бо в мережі достатньо інформації про книги. Людям не вистачає саме живого щирого спілкування», – Ірина Білоцерковська, видавництво «Білка».
Про карантин
«Коли карантин лише починався, в першу ж суботу ми провели онлайн-вечірку та отримали класні відгуки. Згодом усі почали запускати стріми, і люди від них втомилися. Ми щоразу додавали нову фішку, щоб зберегти цінність, запрошували київського віджея, художників для розпису фасаду. Також резиденти клубу грали back-to-back з різними артистами, яких у «Культурі звуку» ніколи не було», – Ольга Удовенко (Udda), «Культура звуку».
«Нам пощастило, бо ми єдиний у Харкові open-air простір, який з карантинними обмеженнями мав можливість зібрати до 1000 людей. До того ж на «Механіці» ще відбувалися кіновечори просто неба. На карантині ми не брали з резидентів орендну плату, вони сплачували тільки комунальні послуги та за охорону території. Усі резиденти залишилися в нашому творчому гуртожитку, ніхто не пішов через карантин», – Юлія Ліпакова, артзавод «Механіка».
«Найбільше пандемія вплинула на наші фестивальні плани. Шкодуємо, що не відбулися офлайн Паризький книжковий салон, Арсенал у Києві, Форум у Львові та Франкфуртський книжковий ярмарок, де ми мали брати участь. Проте ми відчуваємо і вторинний влив пандемії: оскільки видавництва ослаблені, то видавничі плани на 2021 рік суттєво скоротилися, і шанси нових україсньких авторів також від цього істотно зменшилися», – Вікторія Му, літагенція OVO.
«Ми не можемо бути на сто відсотків “еко”, якщо екологічність розглядати в широкому сенсі слова (ненасильницьке спілкування в команді, побудова горизонтальних стосунків). Бізнеси роблять живі люди, іноді втомлені, часом роздратовані, часто недосвідчені. У цих розмовах із близькими духом людьми мій внутрішній конфлікт між тим, як вести комерційну діяльність та зменшувати споживання, притлумлювався. Проте є те, що робить цих людей і їхню роботу дуже цінною для мене: чесність (у ціні, позиціонуванні, співпраці); невідступність від основоположних принципів (хай як би не було важко зшивати обрізки, Potrib цього не покине); підсилення спільноти через інструменти і менторство (комплекти для шовкодруку від Printostan, лекції, воркшопи від “Білки”, обладнання для перероблення пластику від одеського бренду “Дорогоцінний пластик”, консультації для початківців від Potrib)», – Ірина Сальник, авторка матеріалу про українські екобренди.
Про цінності

Команда спецпроєкту «Креатив на карантині»

Інтерв’юерки: Ганна Цьомик, Олена Руда, Надія Дігалевич
Коректорки: Олена Руда, Надія Дігалевич
Дизайнер: Максим Гармаш
Куратори проєкту: Олена Руда, Сергій Прокопенко
Дистрибуція: Ярослав Устіч

Історія прочитана, тож тепер ти можеш стати частиною нашої спільноти.
Усе, що ми робимо, – від людей для людей. Наразі ми розвиваємо чат патреонів з редакцією. Там можна пітчити ідеї статей, ділитися фідбеком та радитися про наступні історії на сайті, напряму ставити питання та спілкуватися з нашою командою.
На каналі ми будемо знайомити вас
із Gwara Media і її мешканцями.
+