формація
«Культура звуку»

за підтримки

Харківська набережна, 6

Розповідає Ольга Удовенко (Udda)

Ми чули історію, що колись на цьому місці був гендель «Ноги у воді». Чому така назва – невідомо, але її карма відгукнулася вже на другій вечірці: прорвало трубу – й у всіх були ноги у воді. Також один з наших гостей розповідав, що це місце йому знайоме, бо колись він працював тут у рокальній майстерні [рокал – клейка плівка, з якої виготовляють літери, візерунки на скло, – прим.ред.]. Однак це все у форматі легенд, а не фактів. Коли ж будували «Культуру звуку», то робили дах, закладали фундамент, заливали підлогу, проводили каналізацію, світло – до нас тут була коробка, непридатна для існування.

----- історія та команда -----

Історія «Культури звуку» почалася навесні 2017-го року з магазину Hi-Fi обладнання та вінілу на Сумській, 92. Його відкрили Валентин Бобилєв і Саша Ветлугін. Поступово ми щонеділі почали організовувати івенти, куди запрошували друзів-музикантів, дехто з них згодом став основою команди. Вечірки були за списками, бо кімната для прослуховування вміщувала максимум 50 людей. Уже тоді «Культуру звуку» почали асоціювати з вечірками. Ми проводили івенти в барі Lacan, у нас ще не було власного обладнання, і Саша Кудрявцев привозив свої вінілові програвачі, обережно загорнуті в наволочки.

Потім ми як промогрупа почали робити вечірки в інших локаціях: барі PiPa, клубах «Живот», Dvor. Однак дійсно популярним бренд «Культури звуку» зробили рейви YAMA біля ХНАТОБу [докладніше в розділі «проєкти», – прим.ред.]. Тоді виникла ідея створити клуб та студію, об'єднати їх в одне venue. Паралельно вже існувала школа на базі магазину, заняття відбувалися після закриття. Важливим критерієм для вибору викладачів був ефект після спілкування: завдяки ним життя стає трохи музичнішим, бо це справа їхнього життя, вони постійно розмовляють про музику. Усі викладачі школи грали на наших вечірках, це знайомі музиканти, однодумці, які були в полі зору. Є багато класних діджеїв, але, щоб викладати, ключовим для них має стати бажання надихати, заряджати енергією.

У великих компаніях у кожного своя конкретна роль: ти бухгалтер, а ти рекрутер. Коли ж компанія маленька – кожен бере участь у багатьох процесах. У «Культурі звуку» Богдан Zaiets займається магазином та керує продакшн-студією, Діма Загребельний відповідає за відеопродакшн і стріми, разом з Віталієм (Vitalii 7th) готує локацію для вечірок, виготовляє різні крафтові речі, що створюють затишок у нашому клубі. Марина займається усім, чим мають займатися серйозні дорослі люди: фінансові питання, зарплати, комерція. Я розробляю концепції для вечірок та лекцій, навчальні програми для школи, пишу тексти, спілкуюся з артистами та їхніми агентами. Аня відповідає за підготовку бару та персоналу в клубі, декорування вечірок, розробку мерчу. І це лише частина учасників проєкту, команда постійно росте і загалом разом з київською бандою складається майже з 25 людей.

----- музика та звук -----

«Культура звуку» – клуб, який приділив значну увагу якості звуку: для нас аудіосистема була найважливішою інвестицією. Ми переслухали багато популярних брендів та обрали Void Acoustics. Саме ця акустична система найбільше вразила хлопців на прослуховуванні.

Зараз в Україні хвиля електронної музики, яку складно не помітити. Вона росте та набирає обертів. Ця музика може бути дуже різною, однак для багатьох слово «техно» – загальна назва всього, що можна почути у клубах. Так само будь-які вечірки називають рейвами. У нас трохи інше музичне спрямування. Техно грає у «Культурі звуку», але це не основний наш напрям, перевагу надаємо менш функціональній, складнішій музиці. Для мене типове «ангарне» техно – як снікерс для дитини, а різні неочевидні поєднання стилів – оливки. Вони мають менш зрозумілий смак, тому їх складніше полюбити. Натомість снікерс теж класно працює – і це кайф. Енергетика рейву надзвичайно сильна й потужна, але є багато іншої «смачної» музики, просто для її усвідомлення потрібно трохи більше часу.

Довгий час вибором вінілових платівок для магазину займався Валентин, зараз замовляє Богдан Заєць. Команда пропонує свої ідеї, орієнтується на власний смак, стежить, на що є запит, що популярне. Люди пишуть у соцмережах: «Я хочу таку платівку. Вдасться знайти?» Добре продаються відомі українські артисти: Onuka, Дорн. З іноземного суперпопулярна платівка Pink Floyd The Wall – вічна класика, у ній надзвичайно цікава робота з простором. Коли ми тестували звучання різної техніки, відчули значну різницю між прослуховуванням подібної музики в хорошій якості та у спеціальних умовах і на смартфоні – це зовсім різний досвід, it makes sense.

В офісі «Культури звуку» рідко панує тиша: хоч у нас є звукоізоляція, все одно долітають звуки занять із сусідньої кімнати, всі жанри, які лише можна уявити. Ще шум створюють наші обговорення: якщо намалювати діаграму розмов в офісі «Культури звуку», то приблизно 40% часу – вибір доставки їжі. Проте іноді хочеться просто тихо посидіти та помовчати. Якщо обирати між тишею та музикою – я оберу музику, але насправді вони прекрасні в поєднанні, як інь та ян.

----- проєкти-----

Ми не закриті сноби, «Культура звуку» відкрита для різних пропозицій. Так, у нас є своє бачення звуку, яке нам до душі, однак у цій студії бувають суперрізні люди. На одному з івентів до мене підійшов клавішник, я законектила його з Богданом (Zaiets). І вони в одному творчому потоці почали писати музику, хоча до цього хлопець був поза електронною тусовкою. Влітку ми робили проєкт Free studio hours for talents: запрошували музикантів і надавали їм можливість займатися з Алексом у студії. По-перше, щоб поділитися ресурсом з тими, хто цього потребує, по-друге, щоб сповнити студію творчою енергією.

Ідея проєкту YAMA належить Саші Кручину. Він був власником кав'ярні «A7» (у приміщенні ХНАТОБу) і почав організовувати щопонеділка поряд з нею вечірки для друзів «Діджеї в оркестровій ямі». Це день, коли в оркестру театру немає репетицій. Згодом кав'ярня зачинилася. Нам сподобався формат імплементації музичної культури в міське середовище, і ми разом з Владом Буркуном (Eazy) продовжили цю ініціативу, але вже масштабніше. Часто люди приходять на вечірки біля ХНАТОБу «угоріти» на всю ніч, але понеділок дає свій специфічний вайб: завтра робочий день – і тут вечірка в центрі міста, люди радіють, відпочивають, а опівночі розходяться по домівках.

У Києві люди більше знаються на електронній музиці, це велике місто з безліччю вечірок, тут щільніша сцена. У київській школі зібралася справжня супергеройська команда: всі викладачі дуже різні, в кожного своя суперсила. Хтось круто знається на техно та може навчити тримати танцпол у прайм-тайм, а хтось колекціонує рідкісний маловідомий вініл і залучає до дігінгу [ретельний пошук виняткових вінілових платівок у різних місцях, – прим.ред.]. Саме особистості викладачів є нашою головною цінністю. Коли ми тільки запускали проєкт у Києві, основою промоушену стала серія постерів на Подолі, де розташована школа. Головними героями постерів були викладачі. Дизайн для нас розробила агенція 3Z Studio.

Крім вечірок, у клубі ми також проводимо освітні івенти. З останнього – цикл лекцій про класичну та авангардну музику від Олексія Михайлова [засновник музичного проєкту piano 119, – прим.ред.]. Однак розмовляємо не тільки про музику, проводимо лекції з філософії, соціології та історії. Обираємо теми, які цікавлять нас самих.

-----стереотип-----

Важлива характеристика «Культури звуку» – safe space, тут у різних станах можна провести час безпечно та комфортно, якщо ти не порушуєш особисті межі інших. Коли ми помічаємо чиїсь зумисні дії, що спричиняють дискомфорт оточенню, – виводимо без розмов. Проте таких людей за два роки значно поменшало, – мабуть, слово «культура» таки працює.

У «Культурі звуку» на більшості вечірок немає дрес-коду (крім тематичних івентів, про це ми попереджаємо в анонсі), але завжди є фейсконтроль – це зовсім різні речі. Якщо тебе не пустили на вечірку – значить зараз твій емоційний стан дисонує із загальним настроєм. Наш фейсконтрольщик Діма Псих – психіатр-практик з 18-річним досвідом, він насамперед дивиться не на зовнішній вигляд, а на те, наскільки людина гармонійно впишеться у настрій вечірки. Чи здатна вона приймати інших і бути тактовною у своїх проявах до них. Якщо в Діми є підозри, він може почати провокативну розмову, щоб побачити реакцію. Іноді нам пишуть злісні відгуки у фейсбуку, що «охоронець – бик», але не варто все сприймати як образу, Діма просто добре виконує свою роботу. Мотивація пустити також не завжди очевидна: наприклад, декому з наших постійних відвідувачів може здатися, що хтось із присутніх на вечірці не вписується в загальний вайб. Однак, можливо, Діма дав шанс новій людини відчути незнайому енергію, яка може зумовити внутрішню трансформацію. Вечірка – це ж майже ритуальна тема: натовп мовчки танцює та гучно слухає музику, відбувається синергія, тісний контакт. Тож дуже важливо фільтрувати присутніх, щоб «магія» спрацювала.

Часто в день вечірки люди телефонують забронювати столик: «У нас немає столиків. – А де сидіти?» Одного разу хлопець приніс із собою кальян та дуже засмутився, коли його не пустили. Черга на вході одразу сприймається як поганий сервіс, хоча в багатьох клубах Берліна та вже навіть Києва люди проводять у чергах по 3-4 години – і ні в кого не виникає запитань. Харківська публіка ще не звикла до такого формату. Вечірка – це спосіб приємно провести час, завжди є вибір: слухати музику, танцювати, спілкуватися з людьми. Головне – це взаємоповага, свобода висловлення, залученість.

Зазвичай у клубах більше уваги приділяють дизайну інтер'єру, коктейльній карті, а в нас якісний звук, мінімальний декор і м'який шкіряний диван, з барного посуду – лише грановані стакани, бо фокус на іншому. Це вже питання пріоритетів, для нас першочерговим є звук, атмосфера, настрій гостей. Паралельно з клубною вечіркою надворі грає спокійніша музика, палає багаття. Ідея полягає в можливості вибору атмосфери: всередині можна класно потанцювати під класний звук, а ззовні почилити біля вогню.

----- карантин -----

Коли карантин лише починався, Валік швидко відреагував, і в першу ж суботу ми провели онлайн-вечірку та отримали класні відгуки. Згодом усі почали запускати стріми, і люди від них втомилися. Ми щоразу додавали нову фішку, щоб зберегти цінність, запрошували київського віджея, художників для розпису фасаду. Також резиденти клубу грали back-to-back з різними артистами, яких у «Культурі звуку» ніколи не було. На «культурну середу» лайн-ап не оголошувався, бо метою було не запросити артиста, а започаткувати звичку в середині тижня культурно «повисіти», не було інтенції «угоріти». Навіть у концепції постерів була закладена гра слів: я просила друзів скинути фото, де щось висить, як і ми, найчастіше це була білизна на мотузці.

До Харкова складно когось привозити через логістичні нюанси та маленькі гонорари. «Культура звуку» – не Closer або Кирилівська, в нас capacity 200 людей. Ми понад рік займаємося букінгом, на весну 2020-го в нас були великі плани: виступи європейських артистів мали відбуватися щотижня. У лютому 19-го нашим першим «привозом» став Tiago (Pandilla LTD). Перший рік вечірки з іноземними гостями вдавалося робити лише раз на місяць-два, тепер ми вже маємо списки контактів, знаємо прямі виходи на агентів. Ми розвивалися експоненціально, але обламалися карантином.

Ми хочемо масштабуватися, організовувати івенти поза нашою локацією, можливо, навіть фестиваль. Серед онлайн-форматів розглядали радіо, але влітку частково повернулися вечірки, і офлайн-активність знов вийшла на перший план. Наш простір засновано не на обміні інформацією та іншими номінальними штуками, а на живій взаємодії між людьми. Вечірка – це спільний момент, коли людей різної міри близькости об'єднує музичний та емоційний потік, який неможливо відчути самостійно в навушниках.

+