Гараж я шукала з Google Maps, йдучи зигзагами приватного сектора від метро Київська. Можна було проїхатися трамваєм одну-дві зупинки, але я вирішила пройтися пішки. Таки трохи заплуталася наприкінці, чи це вже ті гаражі, які мені потрібні, чи йти далі. З Антоном і Анастасією ми зустрілися біля ЖК «Журавлівський», а точніше – біля великого пластикового дракона, що нависав над порожнім фонтаном. Я підійшла раніше і перед зустріччю ще встигла подумати про любов харківських будівничих до такого типу естетики і про джерела їхнього натхнення (за драконом стоїть «ізба»). Цікавий збіг: наприкінці нашої розмови ми заговорили про місцеве фінансування культури, (не)доступність сучасного мистецтва, і Антон згадав про пам'ятник мавпам у парку Шевченка.
«Ми вирішили, що нам потрібен гараж, перед тим як купити машину, щоб відразу було куди її ставити і не займати місце на тротуарі», – розповідає Антон. Поки автівка залишалася мрією, Антон переніс у гараж свої картини і фарби. Так місце для машини стало схожим на художню майстерню, а згодом тут відбувся перший мистецький захід. 127 garazh позиціонує себе як artist-run space, тобто самоорганізований виставковий простір. Проте, крім виставок, тут відбуваються і кінопокази, і лекції, і настільні ігри. Анастасія розповідає, що їхня авдиторія – люди, які займаються сучасним мистецтвом і цікавляться ним. Найбільше серед них студентів. Іноді виставки доповнюються імпровізаціями, наприклад, дехто з відвідувачів грає на музичних інструментах.
Анастасія: «Ми намагаємося робити хоча б мінімальний фуршет. У це ми вкладаємо свої гроші теж. Гараж наразі неприбуткова ініціатива. Технічні потреби художників ми теж покриваємо. Навесні 2020-го ми отримала грант від House of Europe. Це був проєкт "Перша виставка". Завдяки ньому протягом усього літа ми проводили дебютні виставки художників. House of Europe фінансували продакшн, проїзд художників, наші гонорари, бухгалтерію, оренду техніки. Також ми купили для гаража проєктор. До цього ми так раділи тільки, коли нам подарували уфо.
Це був міжнародний проєкт. Ми продумували його спільно з менторкою з Великої Британії Вінні Гербштейн. У вересні вона мала до нас приїхати, але через карантин не вдалося. У заявках художників ми не обмежували ні географію, ні вік, а також не просили ні CV, ні портфоліо, і це було свідомо, адже це перша виставка. Були люди, які довго працюють, але ніколи не мали персональної виставки, а були й такі, для кого це взагалі виявився перший у житті захід, де вони змогли показати свої роботи.
Також ми стаємо майданчиком для потенційної співпраці. Наприклад, ще до того, як ми виграли грант, House of Europe проводили в нас презентацію цієї програми. Буває, що просять про презентацію в нас (книгу, артбук, зін). Ми розуміємо, що в нас не збереш велику авдиторію і ми не в найзручнішому місці, але наша перевага – свобода. І ми не беремо з людей гроші за те, що вони в нас у гаражі тусуються. Іноді люди приходять почитати книжку. Була одна дівчинка, яка попросила її зачинити в гаражі, щоб вона могла помедитувати».
Зараз Анастасія і Антон готуються до весняного відкриття. Заздалегідь прописаного надовго плану подій у них немає. Через локдаун ще нереалізованими залишилися домовленості з минулої весни. «Ми даємо можливість передумати. У нас можна відмовитися», – каже Антон. Вони також працюють над сайтом, де діятиме онлайн-галерея. За подіями 127 garazh можна стежити в їхніх соцмережах. Зазвичай заходи відбуваються по суботах. Гараж відкритий до співпраці з митцями й волонтерами. «Сучасне мистецтво і культурна сфера доволі закриті, законсервовані. Ми працюємо з початківцями і намагаємося бути "точкою входу" для художників», – Анастасія й Антон підсумовують нашу розмову, фактично формулюючи власну місію.
Зовні гараж нічим не відрізняється від інших, на ньому немає вивісок, просто прописними цифрами виведено «127». Гараж працює тільки в теплі пори року, відкриття навесні теж залежить від погоди. Взимку від холоду не рятує навіть уфо (в цьому я мала нагоду переконатися). На стелі – квадрат з лампами, як буває в галереях, стіни – білі, замість столика – старенький комод. «Тут мистецтво постійно перечіплюється об побут – і буквально, і образно. У нас така підлога, що може підбор застрягнути між дошок. І ми "застрягаємо" іноді: наприклад, інтернет поки сюди ніяк неможливо провести», – розповідає Антон. Ремонт тут він робив самотужки. Побутові незручності компенсує краєвид перед гаражем: очерет, ставок, дерева. Сусід по гаражу стежить за птахами: «Буває, ми монтуємо виставку, а він прибігає: "Ви чули, це якийсь особливий дрізд співав щойно"». Мешканці району з інтересом спостерігають за заходами в гаражі, іноді приєднуються, але частіше сприймають їх з пересторогою. Після зими тут брудно, але Антон і Анастасія «роблять Харків чистим» не самі, їм допомагають гості гаража, постійні відвідувачі виставок.