Артзавод «Механіка. Інша Земля» –

за підтримки

інкубатор креативних індустрій

У європейських країнах та США процес деіндустріалізації розпочався ще у 80-х, коли велика промисловість покинула міста та набула популярности ревіталізація, тобто відновлення промзон та реконструкція приміщень, зміна їхнього функціонального призначення заради появи нових публічних просторів та культурних об'єктів для містян.
Багато українських міст уже мають свої проєкти-візитівки реновації старих стін. У Києві відомими є Port Creative Hub, артзавод «Платформа», UNIT.City, IZONE. Не всі з них розташовані в центрі, однак це не зменшує популярности локації. Наприклад, на «Платформу» треба їхати на лівий берег Дніпра. У Запоріжжі – «Loft Млин», у Франківську – «Промприлад.Реновація», у Львові – Jam Factory і ReZavod, у Полтаві – «Арт Платформа 11». У Харкові ж це артзавод «Механіка», що тепер замість потужних машин виробляє щирі емоції. Про те, як шум заводу змінився на шум вечірок, ми поговорили з директором Сергієм Пілюгіним і директоркою з розвитку Юлією Ліпаковою.
Креативний простір постав на місці цехів Харківського паровозобудівного заводу (ХПЗ), що його 1895-го року побудували французькі машинобудівники Стефан і Філіп Буе в часи «залізничного буму». Крім паровозів, на ХПЗ виготовляли сільськогосподарську техніку, двигуни внутрішнього згоряння. У часи Першої світової війни завод виробляв снаряди, міни, транспортні вагони. У часи Другої – виробництво перемістили на Урал, де створили легендарні танки Т-34. 1978 року ХПЗ перейменували на «Завод імені В.О.Малишева». З 90-х і до процесу ревіталізації заводські цехи використовували як складські приміщення.
Локація
С: Найпершим завданням було знайти приміщення, щось типу ангара. Розглядали декілька варіантів заводів, спілкувалися з керівництвом, однак, оскільки ці структури переважно державні, з ними діалог простий: вони не вірили в ідею артпростору та відмовляли. Тож я вирішив шукати золоту середину між приватною та державною власністю. Врешті-решт зателефонував у відділ з питань оренди на завод ім.Малишева. Мені сказали, що це воєнний об'єкт, тут нічого не може відбуватися, але є частина території у приватній власності. Я успішно сконтактував з власниками, і ідея почала втілюватися в життя.
Пошук будівлі
Важливо, що територія Малишева не дуже далеко від центру, бо інші заводи розташовувалися в районі ХТЗ і далі. До того ж зручний транспортний вузол, біля метро, людям зручно дістатися. Цьому машинобудівному гіганту Радянського Союзу вже 125 років, паровозний завод можна вважати прапрадідом «Механіки». Він завжди був поруч зі мною: в цьому районі я народився і жив, батько працював на заводі випробувачем танків.
С: Ми досліджували в інтернеті європейський досвід ревіталізації, декілька разів їздили в інші міста подивитися проєкти на власні очі. Відвідували українські майданчики, наприклад, івано-франківський «Промприлад». У Європі вже майже не знайти закинутих будівель, не задіяних під житло, артквартал, торговий центр тощо. Старі заводи та фабрики вже давно переобладнали під цікаві лофти. В Україні багато заводів розібрали, наприклад, харківський «Серп і Молот». Звісно, є аварійні будівлі, які небезпечно зберігати, однак місця з історією є сенс відновлювати.
Процес реновації
Приміщення Малишева потребувало капітального ремонту, ми зайшли з проєктом, за рік завершили базові роботи. Паркова Зона, наш літній майданчик – це теж зруйнований цех, на півметра під травою залишки старого заводу. Ми штучно висаджували дерева, встановлювали систему поливу. У період будівництва ми зберегли багато заводських елементів для апсайклінгу бару, навіть зберегли оригінальні стіни, тут кожна стіна – музейний експонат. У штабі є стіл для зборів, його виготовила студія зварки з перших вхідних дверей заводу, всередині кварцовий пісок для заготовок на танки. Цеха видовжені, бо тут виробляли паровози, рейки, за заводом розташована залізнична станція.
Глобально стратегія не змінилася, ідеєю було створити альтернативну реальність, «місто в місті», що вміщує багато резидентів, ТРЦ за інтересами. Першочергово ми прагнули зробити фестивальний майданчик. Ми лише нещодавно завершили стадію ремонту, бо з трьох цехів працювали лише два [«Паркова Зона» та Двіж-Маш, – прим.ред.]. Цього року в карантин завершили центральний павільйон на 7500 м². Мегазал відкрили у вересні, він став найбільшим експо/івентпростром у східній Україні.
С: Ми перебуваємо на території 25000 м². Сто років тому тут працювало майже 5000 людей, щоб обслуговувати ці масштаби. Зараз «Механікою» керує 8 людей, цього виявилося достатньо для такого проєкту. Адміністраторка Катерина – обличчя заводу, на ній комунікація, зустріч гостей, атмосфера. Рената займається відділом продажів, оренди, наприклад, для фестивалю. Ігор – відповідає за організацію концертів і маркетинг, спілкується з артистами, продюсерами. Юлія займається піаром, соцмережами, веденням сайту, соціальними та мистецькими проєктами, розвитком, вона – наш трендвотчер. Плюс технічний відділ.
Команда
Ю: Коли ми обираємо тематику івенту, не завжди можна орієнтуватися на інтереси команди, важливо думати про гостей, але й щоб тема викликала емоції. Складно якісно робити те, що не подобається. Якби ми були івент-агенцією, яке на замовлення виконувало будь-які забаганки, – це інше питання. Іноді бувають розбіжності в команді, але нам зазвичай вдається знайти компроміс. Щороку в січні ми їздимо по Україні в пошуках цікавих проєктів для натхнення. Цього року були на кіностудії в Дніпрі, бо це місто на одному рівні з Харковом, було цікаво побачити їхній робочий процес.
С: Ми працюємо в комерційному і некомерційному форматах, адже має бути й «духовний хліб». На «Механіці» понад 40 резидентів: спортивні та розважальні центри, шоуруми та майстерні, освітні проєкти, тату-студія, продакшн. На артзаводі відбуваються як зовнішні івенти, так і власні тематичні події для душі: Геловін, Новий рік, Октоберфест, Маскарад. Ми створили сприятливі умови для молодих організаторів подій, що спричинило розвиток фестивальної культури в місті та збільшило його туристичну привабливість. За 4 роки на «Механіці» відбулося понад 200 концертів і фестивалів. До нас з концертами приїздили The Rasmus, Gus:Gus, ArtBat, Бумбокс, Shortparis, Morgenshtern, Борис Гребенщиков. Ми прагнемо приймати глобальні всеукраїнські проєкти, наприклад, Гогольfest. Із соціальних проєктів – «Механіка» співпрацює з Євгенією Малицькою, вона організовує фестиваль для людей 55+ «Хочу і можу», що прагне розвіяти стереотипні уявлення щодо дозвілля старшого покоління, просуває ідею їхнього активного стилю життя на пенсії та допомагає жити в ногу з часом. Також артзавод на чолі з Євгенією щороку бере участь у доброчинній новорічній акції «Мрія не старіє» зі збору подарунків у будинок для людей похилого віку.
Проєкти
Ю: Сергій до артзаводу у складі QTINI crew займався організацією вечірок на даху, в бомбосховищі, старому цирку. Вони вперше запросили в місто деяких артистів, у ХНАТОБі робили Best Horror Party із The Hardkiss. І перший Геловін, який ми провели, був його продовженням Best Horror Party-2. Ця масштабна подія – наша гордість, її щороку відвідує понад 3000 людей. Для зйомок відео Halloween Fest ми навіть спеціально їздили в Чорнобиль.
Нещодавно «Механіку» нагородили як амбасадора креативних індустрій. Ми об'єднуємо людей, створюємо спільноту. 85% наших резидентів – стартапери, вони прийшли з ідеєю, а ми надали простір для реалізації. У нас своя творча екосистема, артсередовище, система взаємодопомоги. Якщо робимо фірмовий проєкт від заводу, просимо резидентів закрити частину програми, рекомендуємо їх іншим.
У нас своя публіка. Завдання турменеджера в турі – правильно зрозуміти місто: один артист у Києві може зібрати 3000, а в Харкові – 1000. Коли ми робимо проєкти, орієнтуємося на харків'ян. У нас багато амбіційних ідей, але ми розуміємо, що Харків до них поки не готовий, варто «прощупати ґрунт». Відкриття Мегазалу ми проводили у співпраці з командою Kharkiv promo, які добре знаються на електронній музиці та культурі. У межах відкриття народився проєкт авдіовізуальної концептуальної вечірки AREA33, на її запуск ми запросили український дует ArtBat. Подія на європейському рівні та такого формату відбулася у Харкові вперше завдяки технічному забезпеченню та креативній роботі продакшн центру InConcert і студії «Корпорація світла». Зібралася тусовка, однак робити таке частіше поки не готові. Київський фестиваль електронної музики BraveFactory, Atlas Weekend – поки винятково столична історія. Це культура, яку необхідно розвивати.
Ю: Влітку ми активно працювали, нам пощастило, бо ми єдиний у Харкові open-air простір, який з карантинними обмеженнями мав можливість зібрати до 1000 людей. Харківські концертні майданчики переважно криті та невеликі, вміщують у середньому 200 людей. До того ж на «Механіці» ще відбувалися кіновечори просто неба. На карантині ми не брали з резидентів орендну плату, вони сплачували тільки комунальні послуги та за охорону території. Усі резиденти залишилися в нашому творчому гуртожитку, ніхто не пішов через карантин.
Карантин
Ю: Нашого кота Аугусто ми знайшли три роки тому, почувши нявкання під подіумом в експохолі, привели до ладу та відгодували. За кілька днів у нас мав відбутися маскарад, ми вирішили, якщо переживе цю вечірку – стане заводським котом. Він надалі відвідував концерти, події, спочатку не йшов на руки, однак згодом адаптувався. Під час однієї з репетицій симфонічного оркестру навіть застрибнув до скрипальки. Наш колега вирішив назвати кота Аугусто Піночет на честь чилійського генерала, а Олександрович – його по батькові. Колись він загубився, нам повернула його сім'я, впізнавши за нашийником із шестернями. Гуша – місцева зірка, жартома ми називаємо його «генеральний продюсер», він фотографується з артистами, це душа будь-якого корпоративу та фестивалю, у 2020-му кіт знявся в кліпі Garna.
Тотемна тварина
С: 2021 року хочемо зробити прозорий вхід, відкрити територію очам перехожих, стати доступнішими для людей. Ми завжди здавалися закритими, працювали не на місцеву авдиторію, зараз хочемо розкритися, з формату тусовки розширитися ще в освіту, сімейну зону. Раніше події та резиденти були за двома напрямами: розваги та культура. Зараз плануємо додати освіту, конференції, лекції та спорт, чемпіонати. Працюватимемо з місцевими мешканцями, інформуватимемо про дитячі школи.
Плани
У травні плануємо день відкритих воріт. У карантин важливо працювати з клієнтом, що поряд. Хочемо показати, що тут не страшно, бо місцеві не розуміють, що розташовано за бетонним парканом з колючою проволокою. У нас немає фактора випадкових перехожих. А хочеться, щоб люди приходили до нас просто так, як погуляти в парку. Однак це складний і тривалий процес.
Ми поступово виходимо на шлях антиконкуренції, процес розвитку ще триває. А за 2-3 роки вже можна ростити й інші проєкти, і не лише в Харкові. Ми вже зробили повноцінний комплекс – тепер можна йти на територіальне розширення, можливо, навіть до парка Артема. Перша п'ятирічка – привести до ладу приміщення, налагодити роботу. Ми впоралися швидше, ніж очікували.
Ю: Нам ще рости й рости, але я розумію, що мені тут вже трохи затісно. За цей час ми морально та професійно виросли. Хочеться взяти участь у проєкті стадіонного масштабу або як Atlas Weekend. Я почала стежити за кіновиробництвом з минулого року, бо як директорка з розвитку, я розумію, що варто розвивати цей напрям, 2021-й не дуже відрізнятиметься від 2020-го, все одно буде хитати. Буде складно вводити офлайн-події, тож варто зсунути фокус на зйомки, онлайн-проєкти. У нас знімали кліпи Бабкін, «Лінія Маннергейма», Pur:Pur, Garna та інші локальні артисти. Ми зараз співпрацюємо з харківською кінокомісією. Нам не подобається, що в Харкові не знімають кіно, хочеться стати меккою кіно, почати з короткого метру, розвивати виробництво візуального контенту в місті.

команда спецпроєкту

Інтерв'юерка, транскрибувальниця: Надія Дігалевич
Коректорка: Олена Руда
Дизайнер: Максим Гармаш
Куратори проєкту: Олена Руда, Сергій Прокопенко
Дистрибуція: Ярослав Устіч
Фотографії надав артзавод «Механіка»